5. Принцип справедливості

Справедливість - правильне, об'єктивне і неупереджене об­слуговування всіх клієнтів та надання адекватних послуг. Даний принцип означає справедливість і безпристрасність по відношен­ню до всіх клієнтів, повагу до їх людських прав і достоїнств. Він звертає увагу на усвідомлений розгляд усіх вимог закону та зо­бов'язань і уважність до потенційних конфліктів між зобов'язан­ням перед законом та етикою. Справедливість у розподілі послуг означає здатність приймати неупереджені рішення про надання та розподіл послуг між клієнтами. Для того, щоб дотримуватися принципу справедливості, необхідна здатність оцінювати відмін­ності між людьми, забезпечувати рівність можливостей, уникати дискримінації людей чи соціальних груп, а замість цього врахо­вувати їх законі особистісні та соціальні особливості. Спеціаліс­ти беруть на себе зобов'язання надавати доступні та прийнятні для потенційних клієнтів консультування й психотерапію.

6. Принцип самоповаги

Самоповага - заохочення самопізнання та турботи про спеціа­лістів. Цей принцип означає, що спеціалісти адекватно застосовують усі вищеописані принципи у силу поваги до себе. Це включає використання консультування та психотерапії чи інших можливос­тей для особистісного розвитку, коли це необхідно. Даний принци включає активні дії щодо поліпшення якості життя і побудови взає­мостосунків, які незалежні від стосунків у консультуванні та психо­терапії [3].

Р. Кочунас зазначає, що консультантові непросто дотримува­тися правил етики з досить об'єктивних причин [2]. Основні з них указали (1990) [6]:

1. Важко дотримуватися стандартів установленої поведінки у величезній розмаїтості ситуацій консультування, адже кожен кон­сультативний контакт унікальний.

2. Більшість консультантів практикують у певних установах (клініках, центрах, школах, приватних службах й ін.). Ціннісна орі­єнтація цих організацій може не цілком збігатися з етичними вимо­гами до консультанта. У таких випадках консультант опиняється

перед складним вибором.

3. Консультант нерідко потрапляє в етично суперечливі си­ туації, коли, дотримуючись вимог однієї норми, він порушує іншу. Тому у випадку будь-якого вибору не дотримується кодексу етики.

Взагалі етичні дилеми значно більше, ніж прямі порушення кодексу етики, допомагають зрозуміти обмеженість етичних кодек­сів при розв'язанні проблем, які виникають у консультуванні. Візь­мемо, наприклад, преамбулу новітнього етичного кодексу (1990) Американської асоціації психологів [4]:

«Психологи поважають і цінують гідність особистості й праг­нуть забезпечити та захистити основні права людини. Вони зобо­в'язані накопичувати відомості про поведінку людей, розуміння людьми один одного, саморозуміння й застосовувати ці відомості для забезпечення добробуту суспільства».

Однак, наприклад, у роботі з клієнтами, що мають суїцидальні наміри, важко повністю дотримуватися даних принципів. Якщо на­магатися забезпечити безпеку клієнта, то важко не порушити його автономію, право на вільне самовизначення, а отже, не зазіхнути на його особистісну гідність і цінності. З іншого боку, якщо нічого не робити й охороняти автономію клієнта, виникне загроза його бла­гополуччю й навіть життю. У наведеному прикладі віддається пе­ревага принципу благодіяння, а не принципу автономії особистості [5].

Суперечливість етичних проблем змушує періодично змінити ти етичні кодекси. Американська асоціація психологів, у якій під­хід до етичних питань, мабуть, найбільш структурований, за остан­ні тридцять років тричі виправляла кодекс професійної етики. Ви­правлення природно відбивають зміни в суспільстві, але все-таки, як правило, обумовлені труднощами дотримання етичних норм. 1 Перша вимога до консультанта висувається вже на початку проце­су консультування. Рішення клієнта укласти «консультативний контракт» повинно бути цілком усвідомленим, тому консультант зобов'язаний під час першої зустрічі надати клієнтові максимум ін­формації про процес консультування:

• основні цілі консультування;

• свою кваліфікацію;

• оплату за консультування;

• приблизну тривалість консультування:

• доцільність консультування;

• ризик тимчасового погіршення стану в процесі консультування;

• границі конфіденційності.

Консультант зобов'язаний правильно оцінювати рівень і межі своєї професійної компетентності. Він не повинен вселяти в клієнта надію на допомогу, яку не в змозі зробити. У консультуванні не­припустиме застосування недостатньо освоєних діагностичних і те­рапевтичних процедур. Консультативні зустрічі з клієнтами в жод­ному разі не можна використовувати для випробування яких-не-будь методів або технік консультування. Якщо консультант в окре­мих випадках відчуває, що він недостатньо компетентний, він зобо­в'язаний консультуватися з більш досвідченими колегами й удо­сконалюватися під їхнім керівництвом.

Консультант зобов'язаний надати, як уже згадувалося, вичерп­ну інформацію про умови консультування. Дуже важливо заздале­гідь погодити із клієнтом можливість аудіо- та відеозапису консу­льтативних бесід і спостереження третьою особою через дзеркало однобічного бачення. Використання таких процедур без згоди клі­єнта неприпустиме. Вони можуть бути важливі для консультанта з педагогічною і дослідницькою метою, а також корисні клієнтові для оцінки динаміки його проблем й ефективності консультування. Іноді контролююча кваліфікацію консультанта інстанція вимагає подати детальну інформацію про конкретний випадок. Опір деяких невпевнених у собі консультантів до процедур спостереження або запису бесід нібито із прагнення зберегти конфіденційність і відго­родити клієнта насправді виражає їхню власну тривожність і дис­комфорт. Основне джерело етичних дилем у консультуванні - пи­тання конфіденційності. Воно є лакмусовим папірцем міри відпові­дальності консультанта перед клієнтом. Консультування неможли­ве, якщо клієнт не буде довіряти консультантові. Питання конфі­денційності варто обговорити під час першої зустрічі з клієнтом.

Обов'язок кожного консульта­нта - використовувати інформацію про клієнта тільки з професій­ною метою. Консультант не має права поширювати відомості про клієнта з іншими намірами. Відомості про клієнтів (записи консу­льтанта, індивідуальні картки клієнтів) повинні зберігатися в не­доступних для сторонніх місцях.

Другий рівень конфіденційності стосується умов, при яких мо­же бути використана отримана в процесі консультування інформа­ція. Клієнт має право сподіватися, що такого роду інформація буде слугувати винятково для його блага. Коли необхідно подшитися отриманими від клієнта відомостями з його батьками, учителями, чоловіком, неминуче постає дилема. Консультант зобов'язаний по­відомити клієнта про свої наміри. Якщо клієнт не заперечує, питан­ня конфіденційності з етичного перетворюється у суто професійне.

Консультант, забезпечуючи таємність, повинен ознайомити клієнта з обставинами, за яких професійна таємниця не дотримує­ться. Конфіденційність, як буде зазначено нижче, не можна звести до абсолютного принципу. Найчастіше доводиться говорити про її межі.

Серед обставин, за яких дія правил конфіденційності в консу­льтуванні може бути обмеженою, заслуговують уваги такі:

1. Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.

2. Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест й ін.), які вчинені над неповнолітніми.

3. Необхідність госпіталізації клієнта.

4. Участь клієнта й інших осіб у поширенні наркотиків та інших злочинних дій.

З'ясувавши під час консультування, що клієнт являє для кого-небудь серйозну загрозу, консультант зобов'язаний вжити заходів для захисту потенційної жертви (або жертв) і проінформувати про небезпеку її саму (їх), батьків, близьких, правоохоронні органи. Консультант також повинен повідомити клієнтові про свої наміри.

Чому віддати перевагу при виникненні дилеми: дотримуватися конфіденційності, відповідно до кодексу етики, чи правових норм? Після нашумілого в США випадку з ТагазоіТ, що неабияк вплинув на визначення меж конфіденційності, перевага віддається остан­ньому варіанту [3].

Інший важливий етичний принцип, що обговорюється настіль­ки ж часто, як і конфіденційність, - це заборона подвійних відно­син. Недоцільне консультування родичів, друзів, співробітників, студентів, які навчаються в консультанта; неприпустимі сексуальні контакти із клієнтами. Така заборона цілком зрозуміла, оскільки консультування дає фахівцеві панівне положення й виникає загро­за, що в процесі особистих відносин ця перевага може бути вико­ристана з метою експлуатації.

Сексуальні відносини консультантів із клієнтами неприйнятні ні етично, ні професійно, оскільки є прямим зловживанням ролі консультанта. Клієнт набагато вразливіший, ніж консультант, тому що в специфічній атмосфері консультування «оголює» себе - роз­криває свої почуття, фантазії, таємниці, бажання, у тому числі й сексуального характеру. ІноДі клієнт ідеалізує консультанта, йому хочеться близьких відносин з такою ідеальною, глибоко розумію­чою його людиною. Проте при перетворенні консультативного контакту в сексуальний зв'язок у клієнтів розвивається крайня за­лежність, а консультант губить об'єктивність. На цьому й закінчує­ться будь-яке професійне консультування й психотерапія.

К.Ягнюк визначає такі принципи психотерапії [3]:

Конфіденційність є найважливішою умовою надання психо­терапевтичної допомоги. Це означає, що будь-яка інформація, яку ви повідомили психологові, не може бути кому-небудь передана без вашої згоди. Із цього правила існують деякі винятки. Наприклад, ситуації, коли існує реальна загроза здоров 'ю або життю людини.

Володіння якою-небудь інформацією може бути інкриміно­вано до співучасті у злочині. Що робити? - дотримуватися зако­ну. Якщо це кримінальна відповідальність, то відкрити її одразу ж. «Давайте домовимось так: або ви мені більше про це не гово­рите, або я повідомляю у відповідні інстанції, або ми припиняє­мо нашу співпрацю».

Принцип конфіденційності обов'язково порушується у випад­ку насилля над дітьми, особливо, якщо воно заподіяне батьками (бажано, щоб цей пункт роботи було обговорено у контракті).

Однією із серйозних етичних проблем є проблема, пов'язана з нерівністю позицій, яка має місце у відносинах між психоте­рапевтом і клієнтом. Ця ж проблема існує у відносинах учителя й учня, лікаря й пацієнта, адвоката і його підопічного - у будь-яких відносинах, де є нерівний розподіл влади й коли один може надати іншому те, чого він потребує. У жодній професії фахів­цям не дозволяється навмисно або ненавмисно експлуатувати свій вплив на клієнта в особистих цілях. Використання психогерапевтом інформації й можливостей клієнта з особистою виго­дою також вважається неетичним.

Психотерапевт також не має права мінятися із клієнтом роля­ми й починати розповідати йому про свої життєві переживання й проблеми. Час контакту із психотерапевтом - це час, що належить клієнтові, призначений для забезпечення професійної допомоги ос­танньому.

У будь-яких людських відносинах можуть виникати симпа­тії й бажання зробити відносини більш близькими. Незважаючи на те, що довіра й емоційна близькість є важливою умовою пси­хологічної допомоги (особливо в ході тривалої психотерапії), відносини між психотерапевтом і клієнтом споконвічно обмеже­ні професійними рамками, що роблять неможливим вступ в осо­бисті або подвійні відносини (тобто мати ще якісь взаємини, крім взаємодії в рамках психотерапії).

Психотерапевти несуть юридичну відповідальність за якість психотерапії. У Європі існує професійне страхування на такі випад­ки. Спеціаліст несе відповідальність за всіх клієнтів.

У психотерапевтичній та консультативній практиці вини­кають такі проблеми:

Проблема «подвійних стосунків»: терапевт - друг, студент, на­чальник.

Наприклад,

- взаємодія «психотерапевт-студеит/уень» буде мати такі позитивні (+) та негативні (—) показники:

• надійність +;

• автономія -;

• корисність +;

• завдання шкоди - (у навчанні);

• справедливість -;

• самоповага + (у незручних ситуаціях - ).

• взаємодія «психотерапевт — керівник»:

• залежність -;

• недовіра -;

• страждає самоповага -;

• немає можливості отримати гонорар -;

• керівник неготовий чути правду -;

• бажання «відігратися» -.

Звичайно, велике значення маєте, наскільки добрим спеціаліс­том є психотерапевт. Спеціаліст від неспеціаліста відрізняється тим, що він не береться за те, чого він точно знає, що не зробить. Л неспеціаліст береться за все: він не знає, що вийде.

У багатьох напрямках, наприклад, у транзактному аналізі іс­нує шкала компетентності - професіоналізму (наскільки спеціа­ліст знає, що він може, а чого він не може).

Важливою проблемою є помилки в роботі психоконсультан-та/психотерапевта. Питання «що робити?» в таких випадках вирі­шується за таким сценарієм:

Якщо ви зробили помилку;

1. адекватно реагувати на скарги;

2. одразу повідомити про це, вибачитися.

Не виключено, що клієнт може звернутися до етичної комісії.

Психологу-консультанту не завжди вдається досягнути поста­вленої мети, наприклад, нормалізувати відносини між подружжям, яке звернулося за допомогою, зняти захисні механізми поведінки і т.д. У зв'язку з цим Р.Мей підкреслював необхідність психологу-консультанту розвивати в собі те, що А.Адлер назвав мужністю не­досконалості, тобто уміння мужньо сприймати невдачу.

Проблема етичності роботи означає, що всі спеціалісти неми­нуче зустрічаються з ситуаціями, у яких існують суперечливі об­ставини. У таких ситуаціях виникає спокуса відмовитися від будь-якого етичного аналізу, щоб уникнути етичної напруги. Кодекс фундаментальних етичних положень спрямований на те, щоб допо­могти у подібних ситуаціях, звертаючи увагу на різноманітність етичних факторів, які необхідно прийняти до уваги, і альтернативні способи досягнення етичності, які можуть виявитися більш корис­ними. Жодні етичні кодекси не можуть повністю виключити склад­ності винесення професійних суджень у обставинах, які постійно змінюються.