2. Етичні проблеми у науково-дослідницькій діяльності психологів

Серед етичних проблем у науково-дослідницькій діяльності психолога виокремимо такі [6, с.289-294]:

1. Надмірне експериментування. Психолог заради отрима­ння «цікавих результатів» ставить інтереси науки чи свої кар'єр­ні інтереси вище за інтереси клієнтів. Звичайно, і психолог-дослідник, і психолог-практик повинні вести науковий пошук, але як тільки вони відчують, що почали ставитися до клієнтів тільки як до «обстежуваних», «досліджуваних» чи взагалі як до «стати­стичного матеріалу», необхідно відновити пріоритети: на першо­му місці повинні бути інтереси клієнта/досліджуваного, які не повинні зовсім постраждати!

2. Вторгнення в особисте життя, у духовний світ обсте­жуваних/досліджуваних людей. Проблема полягає в тому, що для «чистоти» дослідження часто доводиться працювати в режи­мі «суб'єкт-об'єктних» відносин, що вимагає підвищеної стичної готовності та моральної відповідальності психолога.

3. Страх перед дослідженням найбільш гострих соціаль­но-психологічних проблем, що може не сподобатись адміні­страторам, замовникам чи науковим керівникам, які не хочуть через вашу ініціативу мати неприємності з вищим керівництвом.

4. Проблема недобросовісності дослідження має два варі­анти: умисна недобросовісність (підтасовування результатів) і низька кваліфікація чи недбалість дослідника. На жаль, отримані у такий спосіб результати, а ще якщо вони опубліковані у солід­них виданнях, можуть дезорієнтувати інших дослідників.

5. Некоректне співавторство та відвертий плагіат, які можуть виражатися: у цитуванні чи переказуванні у великому обсязі інших авторів без посилань на них; у внесенні свого прі­звища в праці своїх підлеглих за відсутності хоча б одного ряд­ка, написаного власною рукою і т.д.

Часто етична проблема полягає у вимушеній необхідності

істинних авторів погоджуватися на таке «співавторство» заради того, щоб книга взагалі була видана. Звичайно, можна позначити й етичну проблему і самого «співавтора», але це вже залежить від наявності в нього професійної совісті.

6) «Кастовість» і «сімейність» у науці. Г.Сельє зазначав, що іноді причиною «кастовості» є пихатість, марнославство та егоїзм деяких дослідників, які дуже занепокоєні тим, щоб хтось не випередив їх у науковому пошуку. Це змушує деяких дуже «авторитетних» дослідників упереджено ставитися до молодих учених, не допускати їх у «свої ряди», перешкоджаючи їхнім публічним доповідям чи публікаціям у серйозних виданнях. Хо­ ча іноді молоді вчені й самі провокують недовірливе ставлення до себе, наприклад, перебільшуючи свій внесок, приховуючи для «вигідного» для них випадку результати деяких досліджень, з презирством ставлячись до своїх колег і т.д.

Дуже непроста проблема «сімейності в науці», коли, з одно­го боку, створюються сприятливі умови для відвертих нездар -нащадків відомих учених чи наукових адміністраторів, а з іншо­го - є доволі цікавий досвід співробітництва в науці сімейних пар та інших родичів (П'єр і Марія Кюрі, Карл і Герті Корі, Карл і Шарлотта Бюлер та ін.).

7) Проблема «професійних секретів». «Професійні секре­ти» - це секрети від клієнтів, яким далеко не все можна говорити про результати дослідження, інакше вони можуть бути просто травмовані; секрети від адміністраторів, яким не варто повідом­ляти інформацію, яка може завдати шкоди підлеглим чи тим, хто навчається у цьому закладі; секрет від своїх колег по роботі, які можуть не сприймати якихось інновацій чи свіжих ідей (і серед друзів знаходяться бажаючі все і вся критикувати та перестраховуватися). Тут рекомендується приблизно така схема дій: як­ що ви впевнені в плідності своїх ідей, то спочатку доведеться пережити період самотності і навіть деякої «партизанщини».

Наприклад, ви придумали нову ігрову методику, тоді самі, на свій страх і ризик намагаєтесь її включити до своєї роботи з клієнтами, при цьому не забуваєте про її наслідки для людей, котрі вам довірили­ся. І тільки після того, як після перших невдач (а вони часто неминучі), коли методика набуває біль-менш симпатичного та «працюючого» вигляду, про це можна повідомити деяким своїм колегам. Іншими словами, ліпше ставити своїх колег і керівництво перед фактом, що від­бувся, коли вже ніхто не скаже, що ваша нова методика «взагалі ніку­ди не годиться»...

8. Проблема необгрунтованого «просування» в науці не гідних цього людей проявляється в таких ситуаціях: по дружбі комусь пишеться позитивний відгук, хоча сама робота примітив­на; сприяння у кар'єрі приятелю вашого приятеля («ну як тут можна відмовити?!»); кому-небудь посприяти у кар'єрі лише то­му, що він «чарівний» чи просто «дотримується правил гри», тобто, де необхідно поводить себе в міру примітивно і т.д., на жаль, досить часто всі ці «приятелі» займають у науці місця своїх більш достойних суперників.

9. Проблема надмірної формалізації багатьох аспектів науково-дослідницької діяльності проявляється у захопленні природничо-науковими методами. Наприклад, коли унікальна, не­повторна і така, що не співвідноситься з жодними психометрич­ними нормами особистість, «прораховується» за допомогою так званих «особистісних тестів», як це робиться по відношенню до більш простих проявів психічного (психофізіологічних реакцій, деяких репродуктивних, інтелектуальних здібностей та ін.), де об'єктивний метод цілком виправданий. Як це не здається пара­доксально, але при дослідженні складних (особистісних) проявів психічного більше підходять простіші методи, які ґрунтуються на розумінні та відчутті, а не на скрупульозному вивченні якихось мало суттєвих нюансів, за якими не видно цілісної картини.

Парадоксальність простоти полягає в тому, що для багатьох саме вона часто виявляється надзвичайно складною. Спадає на ду­мку закон Мейера: «Ускладнювати просто, спрощувати складно».

Етична складність тут полягає в тому, що часто психолог, навіть розуміючи обмеженість багатьох існуючих традиційних методів дослідження, які ґрунтуються на природничо-наукових підходах, усе-таки змушений їх використовувати для написання дипломних чи дисертаційних робіт, щоб не ризикувати при по­будові своєї наукової кар'єри, не провокувати гнів авторитетних психологів, зорієнтованих на застарілі підходи.