Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції 1.doc
Скачиваний:
28
Добавлен:
08.05.2019
Размер:
1.2 Mб
Скачать

1. Спілкування як царина людської моральності та соціально-психологічний процес.

Єдина справжня розкіш - це розкіш людського спілкування

(А. де Сент-Екзюпері)

Спілкування у його людинотворчій функції - одна з центра­льних тем філософії XX ст., за своїм походженням і змістом во­но - продукт вітчизняної психології та філософії.

Різноманітний світ людських відносин виступає сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому своє­му аспекті, в якому він розкривається як спілкування. Отже, спілкування і виявляється справжньою цариною людської мора­льності [10, с.309].

Спілкування - поняття гуманітарне, насичене цінностями і суб'єктивними смислами, це форма існування і розвитку непов­торної індивідуальності кожної людини; це універсальна реаль­ність буття людини, яка породжується і підтримується різнома­нітними формами людських стосунків; взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавально­го чи афективно-оцінного характеру [9].

Отже, спілкування можна розглядати як: обмін думками, по­чуттями, переживаннями; один із різновидів людської діяльнос­ті; специфічну форму інформаційного зв'язку; взаємодію, взає­мостосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер.

Спілкуючись, люди намагаються емоційно оцінити один од­ного, зрозуміти вчинки, спрогнозувати поведінку іншого, змоде-лювати власну поведінку. Цього досягають використовуючи механізми соціальної перцепції: ідентифікацію, егоцентризм, емпатію, рефлексію, стереотипізацію, установки, атракцію, ефекти соціальної перцепції: ефект ореолу; ефект пріоритету; ефект новизни; ефект поблажливості, ефект бумерангу та ін.

Згідно з сучасними принципами виховання, вся модель кому­нікативних ситуацій орієнтована на оволодіння етичними нормами (культурою) спілкування.

К.Роджерс визначив три необхідних умови ефективної дія­льності практичного психолога: щирість, безумовне прийняття іншої людини, здатність до емпатіиного розуміння клієнта. Як зазначає Р.Грінсон, найважливіші якості, що забезпечують резу­льтативність роботи психолога, - це, передусім, жвавий інтерес до людей, бажання допомогти їм у складних ситуаціях, добре розвинені емпатія та інтуїція. Велику роль відіграють й інші ко­мунікативні якості, зокрема вміння підібрати потрібні слова і сказати їх у потрібний момент.

Серед складових психологічної культури особистості особли­ве значення надається культурі спілкування. Вона передбачає вмі­ння використовувати різноманітні засоби та методи впливу на клі­єнта, адекватно сприймати й розуміти його, налагоджувати ефек­тивну взаємодію. Справжня культура спілкування - це й знання про наявні стереотипи взаємодії, й уміння користуватися ними у відповідні моменти, а також уміння розв'язувати такі практичні ситуації, коли використання стереотипів не може дати позитивних результатів. Культура спілкування охоплює й орієнтацію на парт­нера як рівноправного суб'єкта спілкування. Вона передбачає ак­тивну взаємодію, цілковите взаєморозуміння психолога та клієн- та, на відміну від примітивного маніпулювання, яке, на жаль, ще трапляється на практиці [6].

Етику (культуру) спілкування можна визначити як сукуп­ність моральних норм, правил і уявлень, які регулюють поведінку і стосунки людей у процесі їх взаємодії.

Значущою складовою психологічної культури професіонала є емоційна культура, яка лежить в основі моральності. Вміння вибрати адекватну форму прояву своїх емоцій, здатність володі­ти собою, керувати власними емоційними станами - це показник розвиненої емоційної культури психолога. Все це сприяє повно­цінному спілкуванню, дає змогу знайти вихід зі складних конф­ліктних ситуацій [6].

Культура спілкування психолога передбачає вміння вико­ристовувати різноманітні засоби й методи впливу на клієнта, аде­кватно сприймати й розуміти його, налагоджувати ефективну взає­модію, орієнтуватися на партнера як рівноправного суб'єкта спіл­кування. Справжня культура спілкування - це й знання про наявні стереотипи взаємодії [7].

Будь-які людська дія чи вчинок можуть набути власного мора­льного значення тільки в контексті міжособистісної взаємодії, тоб­то в контексті спілкування. Тільки за впливом, який справляє той чи інший акт діяльності на людське спілкування, взаємини, ми мо­жемо судити про його справжню моральну вагу [10, с.306]. Реальне вираження людська моральність знаходить не у свідомості, і навіть не у діяльності як таких, а лише в царині живого спілкування. Саме у спілкуванні моральна проблематика набирає довершеної форми, реалізує свій духовний і гуманістичний потенціал.

Що ж таке сфера людських стосунків як царина моральності?

Насамперед зауважимо, що відносини між людьми здатні на­бувати принципово різного значення з погляду впливу на них мора­льної суб'єктивності людини.

У будь-якому суспільстві існує чимало сфер і відносин, у яких люди ставляться один до одного саме як до об'єктів, а не суб'єктів, вважають своїх партнерів своєрідними «мислячими речами» - за­кінченими, не здатними до принципових змін і відповідальних рі­шень, такими, реакцію яких на ті або інші дії завжди можливо пе­редбачити [10, с.307]. Така об'єктивація людини є проявом відчу­ження від власної сутності. На жаль, у багатьох випадках подібне

відчуження доводиться розглядати як виправдане й закономірне.

Перебуваючи на будь-якій посаді, виконуючи будь-яку соціа­льну роль, людині найчастіше доводиться належно виконувати пев­ні заздалегідь визначені дії, поводитися і реагувати на запити, що виникають, як свого роду об'єкт. Усе це - закономірна риса суспі­льного життя, без якої останнє втратило би будь-яку прогнозова-ність і стабільність.

Загроза дегуманізації виникає там, де людина звикає ототож­нювати себе зі своєю функцією, своєю соціальною роллю, коли, об­разно кажучи, епізодична маска починає правити їй за власне обли­ччя. Образ такої самовідчуженої людини-функціонера, людини-ро-льовика став, можна сказати, кошмаром технічної цивілізації остан­ніх століть, кошмаром, що тривожить уяву багатьох мислителів, письменників, митців (Е.Фромм, С.Беккет, Кабо Абе, Е.Іонеско та ін.). Ще Й.В.Гете говорив про «часткову людину» - людину, котра перетворилася на персоніфікацію якоїсь конкретної функції, яко­гось часткового завдання. Людина-око, людина-вухо, людина-мо-зок і т.д., на жаль, не стільки образи сюрреалізму, скільки персона­жі історії останніх століть. Цілком очевидно, що людина, яка вва­жає себе чимось на зразок молотка, тягача, комп'ютера, не вельми придатна до повноцінного морального спілкування. «Адміністрати­вною мовою» через накази та догани спілкуватися по-справжньому неможливо [10, с.307-308].

Справжній сенс людського спілкування розкривається тоді, ко­ли співбесідник постає перед нами як істота-суб'єкт, яку неможли­во підвести до будь-якої наперед заготовленої схеми, - істота прин­ципово нескінчена, не завершена, здатна будь-якої миті повернути­ся до нас якимись новими несподіваними гранями. У такому спіл­куванні завжди присутні елемент ризику, проблема вибору, мора­льного самовизначення партнерів один щодо одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може здатися для лю­дини і справжньою розкішшю (А.де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.ГІ.Сартр).

Зрештою, напевне, кожному відоме відчуття несподіваного «відкриття» співбесідника. Саме з цього моменту і починається справжнє людське спілкування, а разом з ним постають і його мо­ральні проблеми: проблеми обов'язку, відповідальності, совісті, со­рому, ворожості, любові та ін. Саме з цього моменту ці проблеми набувають свого конкретного сенсу, свого людського підґрунтя. Різноманітний світ людських відносин виступає сферою безпосе­редньої реалізації моральності, насамперед, у тому своєму аспекті, в якому він розкривається як міжособистісна взаємодія [10, с.309].

Отже, з упевненістю можна резюмувати, що спілкування є справжньою цариною людської моральності. Міжособистісна вза­ємодія впливає як на характер розвитку кожної окремої особистос­ті, напрям її самореалізації, формування її духовного світу, так і на розвиток людської цивілізації та культури загалом.

У XX ст. відбувся справжній комунікативний переворот - по­ворот від позиції самодостатнього (монологічного) суб'єкта до при­йняття принципів діалогу (Л.Фейєрбах, К.Маркс, М.Бубер, М.Бах-тін (жити - значить спілкуватися діалогічно). Причинами такого перевороту стали: зростаюча соціальна мобільність, динамізм жит­тя, збільшення кількості та якісного спектру міжособистісних кон­тактів, ріст і розвиток інформаційних засобів, який наближує відда­лені країни, народи, культури, породжуючи своєрідний феномен «мультикультуралізму», що часом призводить і до не зовсім пози­тивних наслідків - зіткнень між ними.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]