4. Порівняння етичних кодексів психолога різних країн і асоціацій

Проаналізувавши етичні кодекси різних країн і асоціацій, мо­жна виділити такі позиції:

1) Моральні якості самого психолога. В етичних кодексах зга­дуються моральні якості психологів, але їх перелік невеликий і ва­ріюється в залежності від країни. Наприклад, часто зустрічаються такі критерії, як добросовісність, відповідальність, терплячість, чес­ність, співпереживання і співчуття. При цьому акцент на значимос­ті моральних якостей професіонала робиться тільки в кодексі скан­динавських психологів.

Наприклад, багато професійних завдань психологів неможливо регу­лювати нормальними правилами. Відповідно, життєво важливе значення має індивідуальна етична свідомість психолога, його почуття відповіда­льності та професійної компетентності. Отже, можна припустити, що в кодексах більше відображені аспекти професійної діяльності, а не особисті якості професіонала.

2) Характеристика моральних відносин психолога і клієнта. Дана сфера представлена в кодексах більш визначено. При згадува­ нні про стосунки з клієнтом у всіх кодексах зроблено акцент на до­ триманні прав і свобод особистості, відкритості та поваги. Це пов­ ністю відповідає принципам гуманізму й альтруїзму в людських

взаємостосунках.

3) Опис професійно важливих якостей. У різних кодексах опис професійно важливих якостей робиться по-різному. Виділяється або наявність необхідних знань, умінь і навичок, або наявність важ­ ливих для роботи особистісних якостей (наприклад, товариськості, терплячості і т.ін.). В іспанському та німецькому кодексах зроблено акцент на знанні, умінні та навичках, а в американському та росій­ ському - на особистісних характеристиках і здібності.

Отже, можна припустити, що в кодексах відображені особ­ливості психологічної практики кожної конкретної країни ЧИ ор-ганізації, яка брала участь у створенні етичного кодексу. Мори-льні якості професіонала як окрема категорія не виділяються, І* основному, моральні вимоги переломлюються через відносини З клієнтом і зовсім не зобов'язують психолога бути таким самим у повсякденному житті.

НЕ 2.4. Етичні основи компетентної практики консультування

Та психотерапії

План:

1. Основні цінності консультування та психотерапії.

2. Етичні принципи та проблеми консультування і психотерапії

Основні терміни та поняття: психотерапія, психоконсультування, принципи психотерапії, надійність, анонімність, корисність...

Домашнє завдання: І) Поясніть, на чому має грунтуватися прийняття етичного рішення в практичній діяльності психолога. 2) Який алгоритм має застосувати практичний психолог при прийнятті рішення з огляду на професійні цінності, етичні принципи, етичний кодекс, законодавство.

1. Основні цінності консультування та психотерапії Психологічне консультування - це вид психологічної допо­моги, зорієнтований на подолання проблем психологічного харак­теру. У важкий момент життя психолог-консультант може допомо­гти перебороти стрес, ліпше зрозуміти життєву ситуацію, прийняти зважене рішення. Інакше кажучи, у ході психологічного консультування у людини з'являється можливість ширше глянути на ситуа­цію, по-іншому оцінити свою роль у ній і, відповідно до цього но­вого бачення, скорегувати свою поведінку [2].

Психотерапія - це надання психологічної допомоги людям при різних психологічних труднощах, а також у їхньому саморозвитку [1, с.474]; це метод психологічного лікування для полегшення емо­ційного стресу, сприяння у розв'язанні психологічних проблем, внутрішніх і міжособистісних конфліктів, допомоги в зміні тих особистісних особливостей і способів поведінки, які перешко­джають реалізації внутрішнього потенціалу в плідній роботі та взаєминах, що задовольняють.

Провести грань між цими видами допомоги не так просто. Узагальнюючи існуючі погляди фахівців на відмінність психоло­гічного консультування й психотерапії, можна сказати, що перший контакт фахівця в галузі психологічного здоров'я (психолога, пси­хіатра, психотерапевта або психоаналітика) і людини, що звернуло­ся за допомогою, завжди починається з «консультування» й, залеж­но від мотивації й ваги проблем, може привести до короткостроко­вого психотерапевтичного пророблення окремої проблеми або не обмеженої в часі інтенсивної психотерапії. Природно, що трива­лість й інтенсивність (кількість сеансів у тиждень) психотерапії іс­тотно розширює її можливості в порівнянні із психологічним кон­сультуванням. Неврози й більш серйозні психічні розлади, як пра­вило, вимагають психотерапевтичного або психоаналітичного ліку­вання, а часом і його поєднання з психофармакологічним лікуван­ням у психіатра [3].

У роботі психоконсультантів, психотерапевтів існує ряд етич­них принципів і вимог, дотримання яких обов'язкове. В основі ети­чних принципів знаходиться набір моральних приписів, які задають орієнтири коректної поведінки професіонала.

Кожна людина має певні життєві цінності й установки. Психо­терапевт повинен добре усвідомлювати власні установки й з пова­гою ставитися до цінностей своїх клієнтів; уміти встановлювати відмінності у власних уявленнях і поглядах клієнта й визнавати право останнього на особисті переконання та вірування.

Водночас одне із завдань психотерапії - допомогти клієн­тові переосмислити свої установки й уявлення: зберегти ті, які йому дорогі, и відкинути ті, які застаріли и створюють йому труднощі. Це важке завдання для клієнта, яке вимагає довіри до фахівця. Перша складова цієї довіри - його абсолютна віра в те, що інформація, довірена фахівцеві, ніколи не буде безвідпо­відально передана комусь іншому.

Основні цінності консультування та психотерапії: повага достоїнств і прав людини;

• забезпечення цілісності взаємостосунків спеціаліст-клієнт;

• підвищення якості професійних знань та їх застосування; полегшення горя та страждань людей;

виховання самоповаги особистості;

• ріст ефективності особистості; підвищення якості взаємостосунків людей;

• визнання відмінностей досвіду та культури людей;

- прагнення до справедливого й адекватного надання послуг кон­ сультування та психотерапії (Британська асоціація консультування та психотерапії, 2001) [3].

З цих цінностей виводяться принципи, які є важливим спосо­бом вираження основних етичних зобов'язань, які стають більш то­чно визначеними і дійовими, коли виражені як принципи.