- •Інструктивно-методичні матеріали до лекційний занять
- •1. Предмет, функції та завдання дисципліни
- •2. Зв'язок етики та психології. Проблема моральності у психології
- •3. Основні поняття дисципліни
- •4. Історія становлення етичних кодексів психолога у світі та в Україні
- •Література:
- •Вимоги до психолога-спеціаліста психологічної служби України
- •Готовність майбутніх психологів до професійної діяльності
- •Рівні готовності до діяльності за в.О.Сластьоніним
- •Основні підходи до розуміння готовності у вітчизняній та зарубіжній психології
- •Етичні інваріанти у сучасних теоріях підготовки психолога-практика
- •Особистісно-акмеологічний підхід як психолого-педагогічний принцип у підготовці практичних психологів
- •Принципи особистісно-акмеологічного підходу
- •1. Психологічна деонтологія та її основні напрямки
- •2. Рівні етичних проблем у психології
- •4.Психологічна культура психолога-практика
- •Рівні стосунків при наданні психологічної допомоги
- •Рівні стосунків при наданні психологічної допомоги
- •1. Поняття цінностей у психології
- •2. Підходи до розуміння загальнолюдських цінностей
- •5) Виділення загальнолюдських цінностей на основі ідеї професійного й особистісного самовизначення та пошуку головного смислу своєї праці й усього життя.
- •3. Головний етичний орієнтир психолога
- •1.5 Етика спілкування у роботі практичного психолога
- •1. Спілкування як царина людської моральності та соціально-психологічний процес.
- •2.Парадигма спілкування у сучасній культурі
- •4. Моральні виміри спілкування та їх значення у роботі практичного психолога
- •5. Культура спілкування та етикет психолога
- •1. Етичні проблеми та зваби практичної психології
- •2. Етичні проблеми у науково-дослідницькій діяльності психологів
- •10) Проблема «підлаштування» під чийсь науковий ав торитет чи прикривання цим авторитетом і навіть його від верта експлуатація для досягнення своїх далеких від науки
- •3. Етичні проблеми у викладацькій діяльності психолога
- •1) Проблема самоствердження викладача у студентській аудиторії
- •3) Проблема надмірних навантажень на студента та викладача
- •4) Проблема оптимізації формальних і неформальних стосунків викладачів та студентів
- •5) Проблема інтимних стосунків викладачів і студентів
- •6) Проблема незгоди студента з викладачем
- •8) Проблема пошуку студентами наукового керівника
- •9) Проблема взаємостосунків студент-адміністрація
- •10) Проблема навчальної дисципліни й етикету в конкретному психологічному вузі
- •11) Проблема сприяння самоуправлінню студентів
- •13) Етичний парадокс формування особистості студента- психолога
- •14) Проблема почуття власної гідності викладача
- •16) Проблема «примітивного» студента
- •17) Проблема «примітивного» викладача психології
- •4. Етика проведення досліджень за участю людей і тварин
- •2. Етичні принципи у роботі психолога
- •3. Етичні стандарти психолога
- •Загальні принципи
- •Про втручання
- •4. Норми професійної етики для розробників і користувачів психодіагностичних методик
- •Морально-позитивний ефект обстеження - дотримання приципу «Не нашкодь!», використання результатів дослідження з метою особистішого та професійного росту людини.
- •Не 2.3. Етичний кодекс психолога План:
- •Література:
- •1. Характеристика розділів етичного кодексу психолога
- •III. Захист інтересів клієнта
- •IV. Конфіденційність
- •V. Етичні правила психологічних досліджень
- •VI. Кваліфікована пропаганда психології
- •VII. Професійна кооперація
- •3. Професійний кодекс етики для психологів (Бонн, фрн, 1986 р.)
- •Вступ Професія психолога
- •Відповідальність
- •Компетенція
- •Процедура дослідження
- •Використання інформації Загальні положення
- •Реклама з метою конкуренції
- •Реклама третіми особами
- •Непряма реклама
- •4. Порівняння етичних кодексів психолога різних країн і асоціацій
- •Та психотерапії
- •2. Етичні принципи консультування та психотерапії
- •1. Принцип надійності
- •2. Принцип автономії
- •3. Принцип корисності
- •5. Принцип справедливості
- •6. Принцип самоповаги
VI. Кваліфікована пропаганда психології
6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію пси холога та психологію як науково-практичний комплекс.
Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь, психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не додаються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.
Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань на конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валід-ність і надійність.
VII. Професійна кооперація
7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, то він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтовариств і у тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.
Психолог не може застосовувати маніпулятнвні методи для здобуття прихильності та привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.
Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консультування та лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема засобами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.
У вирішенні спірних питань психолог керується положенням даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики товариства психологів України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства пси хологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення: попередження; догана; виключен ня з членів Товариства.
У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.
7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів [1, с.1-4].
2. Етичний кодекс психолога-діагноста
Етичний кодекс психолога-діагноста [8] прийнятий з метою попередження неправильного використання психологічних тестів, опитувальників та інших методик. Спрямований на дотримання ряду застережень, що стосуються самих методик, їх оцінок, наступного використання результатів.
Основні етичні проблеми, пов'язані з галуззю психодіагностики:
1) Рівень кваліфікації людей, які використовують діагностичні методики. Діагностичні методики повинні використовуватися тільки достатньо кваліфікованими експериментаторами. Необхідна кваліфікація змінюється в залежності від типу діагностичної методики (наприклад, для використання індивідуальних тестів інтелекту та більшості особистісних тестів і опитувальників необхідний тривалий період навчання, а для тестування досягнень в навчальній та професійній діяльності потрібна мінімальна спеціальна психологічна підготовка).
Психолог-діагност повинен уміти обирати методики, знати відповідну наукову літературу, що стосується даної методики, оцінювати технічні параметри її характеристик: норми, надійність, ва-лідність; робити висновки та давати рекомендації тільки після розгляду діагностичної оцінки у світлі іншої інформації, яка стосується індивіда; бути обізнаним у науці про людину, щоб застерегти себе від невиправданих висновків у своїй інтерпретації отриманих оцінок. Якщо діагностика проводиться людьми інших професій, необхідна присутність кваліфікованого психолога-консультанта, який допоможе забезпечити необхідні умови для правильної процедури і наступної правильної інтерпретації діагностичних оцінок.
Сьогодні психологи все більше концентруються на спеціалізації, технічному удосконаленні тестів та опитувальників, і це призводить до втрати ними контактів з тим, що відбувається у суміжних галузях (педагогіці, дитячій психології, психології індивідуальних відмінностей, генетичній психології).
Кваліфікований психолог-діагност - це психолог, який знає межі свої компетентності й обмеженість своїх методів, не пропонує свої послуги, не використовує техніку, які не задовольняють професійні стандарти, встановлені в окремих галузях. За кордоном необхідна наявність ліцензії та посвідчення.
2) Використання діагностичних методик. Право придбання та подальшого використання методик діагностики повинно надаватися особам, які мають відповідну кваліфікацію. Але сьогодні їх можуть придбати всі. Якщо методику купують студенти (США), то вони повинні мати замовлення на її придбання, скріплене підписом викладача психології чи іншої особи, яка бере на себе відповідальність за її правильне використання. Більшість кодексів пропонують обмежити поширення діагностичних методик. Це обмеження має подвійну мету: нерозголошення змісту методик і попередження їх неправильного застосування. Діагностичні оцінки, як і самі методики, передаються тільки особам, які здатні їх інтерпретувати та відповідно використовувати.
У процесі поширення методики необхідно дотримуватися таких вимог:
не можна говорити про достоїнства методики без об'єктивного підґрунтя;
не можна публікувати методику для загального використання передчасно;
якщо методику спочатку поширюють з дослідницькою мегою, то ця умова повинна бути чітко вказана і, відповідно, поширення методик мусить бути обмеженим;
інструкція з використання методики повинна містити достатньо даних і давати повну інформацію відносно її проведення, способів оцінки та норм;
інструкція з використання - виклад інформації про методику, а не її реклама;
автори та видавці психодіагностичних методик зобов'язані їх перевірити і повторно стандартизувати. Вони повинні проводитися так часто, щоб попередити їх старіння. Швидкість, з якою методика старіє, залежить від її змісту і досить різна;
методики та їх основні частини не можна друкувати у газетах, журналах і популярних брошурах ні з метою опису, ні для використання їх при самооцінці. Як зазначає А.Анастазі, американський тестолог, самооцінювання у таких умовах приведе до таких великих помилок, як визнання непотрібності методики, і може бути психологічно шкідливим для індивіда. Крім того, будь-яка гласність у відношенні змісту методики зробить недійсним її майбутнє застосування іншими людьми. Такий розголос може породити або наївну довірливість, або огульну протидію з боку громадськості всім напрямкам психологічної діагностики;
тестування поштою, заочно не відповідає професійним вимогам. Такий спосіб не тільки не забезпечує контролю за дотриманням умов тестування, але й пропонує також інтерпретацію тестових оцінок за відсутності іншої інформації, яка стосується індивіда. За таких обставин тестові результати не тільки можуть виявитися некорисними, але й завдадуть шкоди.
3) Забезпечення таємниці результатів дослідження. Для ефективності дослідження деколи доводиться тримати досліджуваного у невіданні відносно специфічних способів, якими повинні інтерпретуватися його відповіді на будь-який тест. Але особистість не повинна досліджуватися обманним шляхом. Тому досліджуваний повинен ясно розуміти способи і мету використання його діагностичних результатів.
Будь-які методи психологічного дослідження містять у собі можливість проникнення у таємницю особистості. Дана проблема непроста і вимагає чималої обережності з боку психологів та інших професіоналів. Щоб зберегти таємницю особистості, не можна сформулювати універсальні правила, можна намітити тільки загальні шляхи, при застосуванні яких до специфічних випадків необхідна етична свідомість і професійна відповідальність психолога. Рішення необхідно виробляти в залежності від конкретних обставин.
Якщо дослідження проводиться в інтересах суспільства чи якоїсь установи, досліджуваний повинен бути повністю проінформований про те, як будуть використовуватися його оцінки. Бажано також пояснити йому, що правильна оцінка буде вигідною і для нього самого, оскільки йому не принесе користі, якщо він займе місце, на яке згодом у нього не вистачить сили чи для якого потім він буде визнаний непридатним. Діагностичні результати, отримані у клініці чи консультації, не можуть бути застосовані в інтересах цих закладів, якщо клієнт не дасть своєї згоди на це.
Збереження таємниці, на думку А.Анастазі, включає два основні поняття: релевантність (інформація, яку надає індивід, повинна бути відповідною (релевантною) меті дослідження) та інформована згода (досліджуваний повинен бути обізнаний про мету дослідження та характер можливих даних, які можуть бути отримані, а також про подальший спосіб їх використання. Але йому можуть не показувати зразок тесту чи бланк протоколу, оскільки така інформація робить тест недійсним, позбавляє його сили).
Діагностичні процедури й експериментальні плани, які оберігають право індивіда відмовитися від участі у дослідженнях і, відповідно, захищають таємницю його особистості, ускладнюють роботу психолога та підвищують вимоги до його кваліфікації. При правильній взаємодії та взаємній повазі психолога й досліджуваного кількість відмов від участі у діагностуванні може бути зведена до мінімуму.
Нелегка проблема конфіденційності у дослідженні школярів: чи повідомляти батькам результати тестувань? Перед психологом виникають питання, як саме це зробити?
Батьки мають законне право на отримання інформації про свою дитину. Часто вони хочуть отримати таку інформацію. Крім того, часто шкільна неуспішність чи емоційний характер дитини можуть виникати через стосунки між дитиною та батьками. У таких випадках контакт консультанта, психолога-діаг-носта з батьками має першочергове значення як для того, щоб зрозуміти причини отриманих результатів, так і для того, щоб установити з батьками співпрацю.
Якщо дослідження проводилося в якійсь установі (школі, суді, при оформленні на роботу), індивід повинен бути заздалегідь проінформований про його мету і про те, як будуть використовуватися результати, про їх доступність тим особам, які в них зацікавлені. Якщо ж результати запрошуються людьми (наприклад, майбутнім роботодавцем, дирекцією коледжу, до якого буде вступати дитина), то необхідно отримати згоду індивіда на передачу даних. Це ж відноситься і до обстеження у клініці або консультації чи до тестування з дослідницькою метою.
Доступ до діагностичних даних, які зберігаються в установі, суворо контрольований.
4) Повідомлення результатів дослідження. Як повідомляти резу льтати дослідження, щоб вони мали змістовну форму і були придатні для використання. Інформацію не можна подавати в тому вигляді, в яко му вона була отримана. її необхідно супроводжувати поясненнями психолога-професіонала зрозумілою для людини мовою, з урахува нням характеристик, особливостей тієї людини, якій передається інформація.
5) Про соціально-психологічне підґрунтя етичного кодексу пси- холога-діагноста. Психолог повинен надавати великого значення достоїнству та цінності бутгя кожної окремої людини, брати на се бе зобов'язання поліпшити розуміння людиною самої себе та ін ших людей (охороняти благополуччя клієнта, досліджуваного), не використовувати своє службове положення чи зв'язки на шкоду до сліджуваному, не дозволяти скористатися плодами своєї праці ін шим з метою, несумісною з цінністю етичних еталонів. Психолог бере на себе відповідальність за проведення діагностичного дослі дження, свободу і повідомлення результатів та інше на основі ком петентності, об'єктивності та тих відкриттів в особистісному світі особистості, які він виявив, уваги до соціальних запитів та інтересів своїх колег і співтовариств.
Основні принципи, які складають етичний кодекс психолога-діагноста:
благополуччя досліджуваного індивіда;
відповідальність, в основі якої лежить об'єктивність;
моральні та правові стандарти, які відповідають моральним вимогам суспільства;
коректність і стриманість у публічних заявах;
конфіденційність, яка гарантує збереження інформації про індивіда;
стосунки з досліджуваним ґрунтуються на довірі, інформуванні його про мету дослідження і про наступний характер використання результатів;
-- нерозголошення результатів дослідження;заходи застереження у дослідженнях;
умови, можливості та обмеження в публікації методик;
інтерпретація діагностичних результатів.