14) Проблема почуття власної гідності викладача

Це одна з найбільш гострих проблем викладацької діяльності. Складність питання в тому, що одним із показників гідності пра­цівника є громадська оцінка його праці, тобто реальна офіційна зарплага. Як би презирливо ми не ставилися до грошей, не можна забувати, що це один із найважливіших елементів людської культу­ри, найміцніших засобів регуляції людських взаємостосунків [9].

Якщо психолог прагне сформувати ціннісно-смислове ядро в особистості, що самовизначається, то найкращим прикладом для наслідування буде демонстрування власної гідності. Але, як відомо, психологи та педагоги, які працюють у сфері освіти, мають жалю­гідне існування і демонструють, скоріше, приклад покірної смирен­ності з неповажним ставленням до себе. Природно, що приклад та­кої смиренності у більшості випадків не буде сприяти формуванню у підлітків почуття власної гідності. Швидше за все, підлітки бу­дуть звертатися до інших прикладів для наслідування.

Дехто може сказати, що головна нагорода для педагога та психолога - не гроші, а усвідомлення того, що вони виконують благородну справу, а також - любов і повага дітей. Для деяких педагогів і психологів цього, можливо, і достатньо. Але, як уже зазначалося, гроші - це важливий елемент культури, і поки, в основному, саме за допомогою грошей визначається цінність тієї чи іншої праці та цінність самої особистості працівника... Коли ущемлений у своїх правах педагог мовчить, то він, фактично, здійснює страшну угоду з совістю, ніби розплачуючись своєю гідністю за спокій та уявне благополуччя. Принцип «тільки б не було війни», тобто боротьби за свої права, підходить, скоріше, для рабів, а не для тих, хто зобов'язаний постійно демонструва­ти свою гідність... 15) Проблема використання нецензурних висловлювань і жаргонних слів у викладацькій діяльності

Висловлюватися нецензурно «не добре», і з цим, здається, не­має смислу сперечатися. Але хто зуміє точно визначити, де «нецен­зурне» висловлювання, де «жаргонне», а де - «простонародне» чи «розмовне»? Наприклад, іноді «хороше слівце» виражає особистіс-ну зацікавленість викладача і його своєрідну «довіру» до даної аудиторії. Часто «нецензурщина» є проявом, так званого, «профе­сійного епатажу», що нерідко зустрічається в середовищі творчих працівників. Ми не виправдовуємо невихованості деяких виклада­чів, які своїм прикладом підривають віру багатьох студентів в ідеа­лу

ли та образи «благородної» та «чистої» психології, розвіюють «міф» про «справжнього вченого», якому чужі «низькі» людські пристрасті та простонародні способи самовираження.

Але ось що говорить з цього приводу відомий учений Г.Сельє: «Випадкова обмовка, жаргонне словечко чи граматична помилка, яка зустрічається в мові освіченої людини, не нашко­дять лекції, а навпаки, нададуть їй живості та безпосередності» [11, с. 345]. Хоча ми не одноразово помічали, що сьогоднішні студенти-психологи набагато поважніше слухають тих виклада­чів, які проводять свої заняття в міру артистично і грамотно («благородно») вибудовуючи свою мову. Ймовірно, є у багатьох студентів потреба хоча б у зовнішній культурі та вихованості в епоху вседозволеності та непристойності, які панують навколо.

Зауважимо, що майбутньому психологу часто доведеться зустрічатись у своїй роботі з невихованими людьми, тому необ­хідно себе до подібного морально готувати...