10) Проблема «підлаштування» під чийсь науковий ав­ торитет чи прикривання цим авторитетом і навіть його від­ верта експлуатація для досягнення своїх далеких від науки

цілей. Інколи цим користуються не зовсім чисті помислами мо­лоді психологи, які прагнуть мати добру кар'єру.

11. Проблема відвертого цькування своїх колег по робо­ті. Переважно в основі цькування лежить заздрість і нездорове суперництво. Етична проблема полягає в тому, що багато справ­ді творчих спеціалістів дозволяють себе втягувати у ці чвари. Ця проблема поглиблюється тим, що в науці не існує чітких крите­ріїв ефективності проведених досліджень, що й породжує спеку­ляції з приводу «некоректності» чи «низької кваліфікації» супер­ників чи конкурентів. Досвід показує, що переважно цим займа­ються люди, які самі нічого значимого в науці зробити не мо­жуть і знаходять у чварах спосіб самоствердження. Хоча бува­ють випадки, коли деякі пихаті вчені суміщають свої цікаві до­слідження з відвертим цькуванням своїх колег.

12. Проблема «наукового обгрунтування» і участі деяких психологів у глобальних суспільних маніпуляціях. Наприклад, заради високих гонорарів психолог бере участь у передвиборній кам­панії якогось відвертого злочинця чи непорядної людини, допомагаючи їй «пройти до влади».

Для деяких психологів дані проблеми навіть не вписуються до категорії «проблеми». Звичайно, якщо у психолога немає про­фесійного достоїнства та совісті, то для нього немає й етичних проблем... Що ще сумніше.

3. Етичні проблеми у викладацькій діяльності психолога

Сучасне викладання - це не тільки передача студентам у педагогічно опрацьованій формі дозованої частини науково-практичної інформації, але й постійне демонстрування мірку­вань з приводу цієї інформації, демонстрація можливостей нау­кового методу при аналізі та розв'язку психологічних проблем Тільки за такого викладання, як говорить М.С.Пряжніков, сту­дент буде розуміти, навіщо необхідні наукові знання, методи, і в нього почне розвиватися справжня навчально-професійна моти­вація. Крім того, справжня освіта припускає не стільки форму­вання знаменитих «професійних знань, умінь і навичок, але й формування на їх основі особистості професіонала-психолога. У цьому процесі виникає чимало проблем, у тому числі й етичних.

М.С.Пряжніков наголошує на таких етичних проблемах у викладацькій діяльності психолога [9]:

1) Проблема самоствердження викладача у студентській аудиторії

Самоствердження - прагнення людини до досягнення та під­тримки певного суспільного статусу, яке часто виступає як доміну­юча потреба. Це прагнення може проявлятися як у реальних дося­гненнях у тій чи іншій галузі, так і у відстоюванні своєї значимості перед іншими тільки шляхом словесних заяв [8, с.513].

Звичайно, самостверджуватися викладачеві необхідно.

Виникає два питання: «як?» і «за чий рахунок?».

Викладач може самостверджуватися такими способами:

• як творча особистість, як майстер педагогічного процесу, яко­го поважають та люблять студенти. Таке самоствердження не є проблемою, остання починається тоді, коли воно перетворюєть­ся в самоціль, тобто коли любов і повагу намагаються досягну­ти не за рахунок своїх оригінальних суджень, а за рахунок де­шевих прийомів: «зваблювання» аудиторій, «залякування», «пі-дігравання» ще не сформованим смакам і науковим (а частіше -псевдонауковим) пристрастям студентів. Наприклад, замість то­го, щоб знайомити студентів з уже доведеними даними, викла­дач обходить ці «нудні» теми й одразу звертається до популяр­них (точніше, популістських), які не мають нічого спільного з серйозною наукою;

• організовуючи «дуже суворі» екзамени та заліки. На думку та­кого викладача-екзаменатора, іспити/заліки повинні сприяти підвищенню якості знань і статусу викладача в очах студентів. При цьому давно помічена цікава закономірність: чим солідні­ший учений, тим менше він дозволяє собі такі варіанти само­ствердження [9]...

2) Проблема комерціалізації викладання психології Комерціалізація психологічної освіти має позитивні та нега­тивні моменти:

- по-перше, це можливість для талановитих випускників шкіл, які мають гуманітарну спрямованість, отримати психологічну освіту, обминаючи складні вступні іспити на більшість факуль-­ тетів психології у державних вузах;

• по-друге, це можливість для викладачів мати додатковий заро­біток, читаючи лекції в недержавних вузах;

• по-третє, є окремі приклади достатньо серйозних комерційних психологічних вузів, факультетів чи спецвідділів, де намагають­ся готувати справжніх спеціалістів-психологів, а не просто «ро­бити чималі гроші» на підготовці психологів.

На жаль, досвід 90-х рр. виявив достатньо багато негативних моментів, пов'язаних з комерційною підготовкою психологів [9]:

• часто викладачі, які прагнуть підвищити свої «рейтинги», йдуть на поводу в студентів, наприклад, намагаються уникати тем, які мо­жуть бути «надто складними для сприймання», чи тем, які можуть просто «не сподобатися студентам» (особливо тем, які стосуються етичних аспектів майбутньої роботи);

• залежність від методистів, які, організовуючи заняття і підбира­ючи команди викладачів, нерідко роблять це за своїми симпатіями до них, а не за діловими та професійними якостями. Іноді доходить до того, що критерієм включення викладача в команду є здатність балагурити за вечірнім столом і співати пісні чи елегантно цілувати ручки таким методистам... На жаль, розуміючі такий стан студенти часто не можуть змінити ситуацію, оскільки реально бояться таких методистів і викладачів;

• іноді викладачі, відчуваючи свою безкарність, починають буква­льно вимагати зі студентів грошей і подарунків, погрожуючи їм «суворим іспитом», який буде «дуже складно здати, якщо...»;

• часто викладачі, прагнучи хоча б трохи заробити грошей на дода­ток до офіційної зарплати, беруть на себе досить велике погодинне навантаження, яке може доходити до 45-50 аудиторних і лекційних годин у тиждень. Це призводить не тільки до фізичного і психічно­го виснаження, у багатьох викладачів просто не вистачає сил для того, щоб виконувати серйозні наукові дослідження, писати підруч­ники, немає часу для повноцінного неформального спілкування зі студентами та аспірантами і т.д.;

• нерідко у багатьох недержавних вузах відсутня навчально-методи­чна база (бібліотеки, сучасне обладнання і т.д.), тому студенти не мають реальних можливостей для повноцінної самостійної роботи -найважливішої умови справжньої вузівської освіти та ін.

Усе сказане вище не означає, що комерційна психологічна освіта повністю порочна. Вона має право на існування, тільки потребує серйозного вдосконалення.