6. Рівні стосунків при наданні психологічної допомоги

Надання психологічної допомоги особистості, групі, організації – це основна мета практичної психології. За словами Л.М.Карамушки: «Психологічна допомога – це певна реальність, певна психосоціальна практика, полем діяльності якої є сукупність питань, ускладнень та проблем, що стосуються психічного життя людини» [3, 16].

За визначенням О.Ф.Бондаренка: «Психологічна допомога – містке поняття, зміст якого складається з багатоманіття теорій і практик, що варіюються від специфічного застосування такого методу соціологічних обстежень як глибинне інтерв’ю до різноманітних технік соціально-психологічного тренінгу, понять та методів, що сходять до медичної психотерапії, без яких тонка жива тканина психолога-практика та його клієнта може легко зруйнуватися, а сама психологічна допомога перетвориться чи то на моралізування, чи то на просте висловлювання співчуття» [4]. Існує три рівні стосунків при наданні психологічної допомоги (див. табл. 1):

Таблиця 1

Рівні стосунків при наданні психологічної допомоги

№	Рівень стосунків при наданні психологічної допомоги	Характеристика
1.	Непрофесійний	Даний рівень психологічної допомоги представлений непрофесіоналами цієї галузі. Ними можуть бути друзі, товариші, колеги – це особистості, які не пройшли спеціалізованої підготовки, але стараються бути корисними в допомозі та володіють певними вміннями і бажанням. Непрофесійні помічники можуть сильно відрізнятися за рівнем розвитку інтелекту та здібностей. Ніяких спеціальних вимог до них не ставиться, а якість допомоги залежить в основному від конкретної особистості.
2.	Парапрофесій-ний	До цього рівня відносяться працівники гуманітарних служб загального профілю, які пройшли відповідне навчання навикам побудови людських стосунків, але працюють, в більшості випадків, не індивідуально, а в складі певного колективу. Такі працівники працюють в якості персоналу закладів психічного здоров’я, дитячих вихователів, стажерів та починаючих консультантів. При достатній підготовці та контролюванні працівники гуманітарних служб загального профілю (парапрофесіонали) можуть сприяти встановленню позитивних стосунків, покращенню психологічного клімату.
3.	Професійний	На цьому рівні працюють спеціалісти, які пройшли певну підготовку для діяльності у даній галузі. Серед представників цієї групи – психоконсультанти, практичні психологи, психіатри, соціальні працівники.

НЕ 1. 4 Проблема загальнолюдських цінностей у психології

1.Поняття цінностей у психології. Класифікація цінностей.

2.Підходи до розуміння загальнолюдських цінностей.

3.Головний етичний орієнтир психолога-практика.

1. Поняття цінностей у психології

Процес переходу до ринкової економіки призвів до появи но­вих динамічних цінностей, які далі вкорінюються і трансформую­ться у стабільні чи, не прижившись, зникають, і перегляду тради­ційних цінностей, їх трансформації чи девальвації.

Сьогоднішні цінності суперечать одні одним. І Іебажання жити по-старому поєднується з розчаруванням у нових ідеалах, які для багатьох людей виявилися або недосяжними, або фальшивими.

Проблемою цінностей займалися: Е.Шпрангер, В.Франкл, Е.Фромм, А.Маслоу, К.Роджерс, А.Мейноиг, М.Вебер, Дж.Крамбо, ДО.Леонтьєв, Б.І.Додонов, А.І.Донцов, Є.Б.Фонталова, В.А.Скребець та інші.

Цінність - те, що має певну матеріальну або духовну вартість; важливість, значущість чого-небудь [7].

У широкому розумінні цінностями можуть виступати: абстра­ктні привабливі смисли, ситуативні та стабільно важливі для інди­віда конкретні матеріальні блага. У більш вузькому значенні при­йнято говорити про цінності як про духовні ідеї, які полягають у поняттях, що мають високий ступінь узагальнення; це феномен, який має для людини велике значення і відповідає її актуальним потребам та ідеалам; опосередковане культурою поняття, яке є ета­лоном належного у досягненні потреб.

Ціннісні орієнтації - спрямованість інтересів і потреб особис­тості на певну ієрархію життєвих цінностей, схильність надавати перевагу одним цінностям і заперечувати інші, спосіб диференціа­ції особистіших об'єктів і явищ за їх особистісною значущістю; ви­біркове ставлення людини до матеріальних і духовних цінностей; система її настанов, переконань, переваг, виражена в поведінці [4].

Цінностей немає лише там, де людина байдужа, не цікавиться різницею між істиною та помилкою, прекрасним і потворним, доб­рим і злим.

Численні дефініції¹⁶ базових цінностей вкладаються у дві ос­новні парадигми, які визначають два види цінностей: термінальні (цільові, дальні) та інструментальні (ближні, є засобами по відно­шенню до термінальних). У першому випадку мова йде або про до­статньо абстрактно виражені концепції того, що найбільш бажане, емоційно привабливе, здатне описати ідеальний стан буття людей («свобода», «безпека», «достаток», «смисл життя»), або про модус поведінки чи дій, який настільки ж глибоко осягається («чесний», «логічний», «акуратний»). До інструментальних цінностей віднося­ться моральні цінності та цінності компетенції («відповідальний», «логічний», «розумний»). Вони активізуються як критерії (чи стан­дарти) при оцінці та виборі тільки модусу¹⁷ поведінки, дій, а термі­нальні - при оцінці та виборі як цілей діяльності, так і допустимих

способів їх досягнення [2].

Цінності виконують три функції: орієнтувальну, регулятивну,

спонукальну.

За своїм статусом і рівнем функціонування у людському бутті визначають такі групи цінностей: універсальні/традиційні (краса, добро, істина, свобода), ситуативні/динамічні; термінальні (дальні, цільові)/інструментальні (ближні, які є засобами по відношенню до термінальних); інтегруючі/диференціюючі; наявні/ідеальні; матері­альні/соціальні/екологічні та ін.; загальноприйняті/домінуючі/опо­зиційні/судження меншості.

Найвищими з усіх цінностей є людина і людське життя, поза яким втрачають зміст усі інші цінності. Про це належить пам'ятати і психологу.

До окремої групи належать базові цінності людського буття, які визначаються зовнішніми умовами існування індивіда та цін­нісними орієнтаціями людини: людську діяльність, у процесі якої створюються усі інші цінності і формується сама людина як особистість, елементи матеріальної та духовної культури, необ­хідні для її життя, спілкування індивіда з іншими людьми, сво­бода, знання про зовнішній світ і внутрішній стан самої людини, різноманітні регулятивні норми як імперативи¹⁸ поведінки тощо. Частину цінностей людина засвоює як спадок від тих традицій, у які вона потрапила після свого народження. Свідомість дозволяє їй виробляти і нові цінності. У цей процес людина включає своє мислення (я знаю ось це і ось це, між ними існує ось такий зв'язок, якщо вчинити так, то наслідки будуть такими), чуттєвість (це ви­кличе у мене задоволення, а це - навпаки), розум (ось те, чого я хо­чу насправді). Хоча, звісно, таку інтерпретацію можна розглядати як переплавлення старих цінностей у нові установки.

Система життєвих цінностей особистості виступає як орієнту­вальна основа життєдіяльності, дозволяючи їй орієнтуватися у зов­нішньому світі, визначати своє місце у життєвому просторі, напря­ми і способи своєї життєдіяльності, особливості індивідуального життєвого шляху.

Основний зміст ціннісних орієнтацій це філософські, мора­льні переконання людини, глибока та постійна прив'язаність, мора­льні принципи поведінки. Через це у будь-якому суспільстві цінніс­ні орієнтації особистості є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. їх розвиток є показником зрілості особистості. Значення ціннісних орієнтацій переоцінити важко, оскільки вони впливають на стиль мислення і життя індивіда, перебіг емоційних і мотивацій­них процесів, а також на формування інтересів особистості. Це призма сприйняття не тільки зовнішнього, але і внутрішнього світу індивіда, яка зумовлює зв'язок між свідомістю та самосвідомістю, психологічну основу для вирішення особистістю питання про смисл життя, завдяки якому відбувається інтеграція сукупності цін­нісних орієнтацій у дещо цілісне, характерне тільки для даної осо­бистості.