Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції СУЛМ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
09.11.2019
Размер:
110.08 Кб
Скачать

Навчальний елемент 1.1. Дієслово як центральна частина мови у граматичній системі української мови.

Дієслово – самостійна частина мови, яка виражає динамічну ознаку (дію або стан* у процесі тривання, розгортання і становлення.

Дієслово – самостійна частина мови, яка виражає динамічну ознаку у граматичних категоріях виду, перехідності-неперехідності, стану, способу, часу, особи, числа, роду.

Ознака - філософське поняття, яке виражає властивість суб’єкта. Ознака буває динамічна (та, що змінюється у часі: Ліс зеленіє* та статична (незмінна у часі: Ліс зелений*. Динамічна ознака виражається дієсловом, статична – прикметником та прислівником.

Динамічна ознака як інваріантне поняття виявляється у варіантних значеннях. Дієслово може мати такі інваріантні значення:

- «руху»: летіти, мчатися, пересуватися, плентатися, стрибати, нестися;

- «бажання»: хотіти, бажати, прагнути, мріяти, кортіти;

- «волевиявлення»: дозволяти, казати, наказувати, керувати, командувати;

- «зневаги і огиди»: гидувати, гребувати, ненавидіти, гордувати, зневажати;

- «мовлення»: говорити, оповідати, розказувати, шепотіти, жебоніти;

- «мислення»: мислити, думати, міркувати, марити, мріяти, планувати.

Акад. І. Білодід виділяє 41 семантичну групу дієслів.

До морфологічних ознак дієслова належить те, що воно має такі граматичні категорії: виду, перехідності-неперехідності, стану, способу, часу, особи, числа, роду. Акад. В.М.Русанівський виділяє ще категорію персональності-імперсональності.

Антитеза імені і дієслова як структурна особливість багатьох мов була усвідомлена ще у античній філософії і лінгвістиці Платоном, Аристотелем, Аполлонієм, Діонісієм Фракійським. О.О.Потебня, спираючись на погляди В. фон Гумбольдта, Штейн таля, створив теорію дієслова. Дієслово, за Потебнею, - найвища, найбільш абстрактн конструктивна категорія мови. Позначаючи дію, процес, дієслово виділяється із синкретизму первісного слова після іменника і прикметника і, пройшовши стадію дієприкметника і інфінітива, обростає категоріями особи, виду, способу, часу, стану.

У системі частин мови І.Р.Вихованця іменник і дієслово є центральними частинами мови.

Найбільш протиставляються дві частини мови: іменник і дієслово. Іменник виражає предметність, а дієслово – процесуальну ознаку. Іменник має категорії роду, числа, відмінка, а дієслово - виду, перехідності-неперехідності, стану, способу, часу, особи, числа, роду. Іменникова парадигма твориться відмінюванням, а дієслівна (способова* – дієвідмінюванням, зміною за особами.

Прикметник і дієслово зближує те, що вони виражають ознаку, однак прикметник виражає статичну ознаку, а дієслово – динамічну. Для прикметника характерні категорії роду, числа, відмінка, для дієслова - виду, перехідності-неперехідності, стану, способу, часу, особи, числа, роду. Прикметникова парадигма твориться відмінюванням, а дієслівна (способова* – дієвідмінюванням.

Прислівник, як і дієслово виражає. Ознаку, Однак прислівник – статичну (вторинну ознаку*, дієслово – динамічну. Прислівник – незмінна частина мови, дієслово має граматичні категорії виду, перехідності-неперехідності, стану, способу, часу, особи, числа, роду. Прислівник має нульову парадигму, а дієслівна (способова* парадигма твориться дієвідмінюванням.

Дієслівна парадигма: 5 типів дієслівних форм.

Оскільки дієслово має найбільше граматичних категорій, воно має і найбільшу парадигму. До складу дієслівної парадигми входять 5 типів форм:

- способові, або особові, форми: пишу, читав, думатиму, будеш вчитися, ходімо, ріжте, малював би;

- інфінітив: писати, здаватися, клястися, кипіти. Висіти;

- дієприкметник: сяючий, зблідлий, осяяний.

- дієприслівник: мандруючи, відвідавши;

- безособова форма на –но, -то: зроблено, здійснено, вилито.

Способові форми називаються фінітними, решта – нефінітні.

Фінітні форми мають особові закінчення; не фінітні – не мають особових закінчень: дієприкметник має родові та відмінкові закінчення, інфінітив, дієприслівник та безособова форма на – но, -то – не мають закінчень, вони незмінні форми.

Словозміна (парадигма* фінітних форм твориться дієвідмінюванням, словозміна дієприкметника твориться відмінюванням, нфінітив, дієприслівник та безособова форма на – но, -то мають нульову парадигму.

Форми фінітних дієслів не виводяться, а існують як регулярне систематичне чергування закінчень; не фінітні форми, крім інфінітива, творяться.

Фінітні форми мають граматичні категорії дієслова, не фінітні форми мають, крім інфінітива, граматичні ознаки двох частин мови: дієприкметнику властиві граматичні категорії дієслова та прикметника; дієпр числівнику – дієслова та прислівника; безособовій формі на –но, -то – дієслова та прислівника; інфінітиву властиві синтаксичні ознаки двох частин мови – дієслова та іменника.

Фінітні форми виражають динамічну ознаку, не фінітні форми – динамічну ознаку, яка перетворюється у статичну.

У інших західноєвропейських мовах до складу не фінітних форм входять партиципіум (дієприкметник*, герундій, супін, масдар. Специфічною рисою української мови є безособові форми на –но, -то.

3. Граматичні категорії дієслова.

Оскільки дієслово має найбільшу парадигму, то воно має аж 2 формотворчі основи: основа інфінітива та основа теперішнього часу.

Формотворча основа інфінітива знаходиться відкиданням від форми інфінітива формотворчого суфікса – ти: чита-ти; ляка-ти. Основа, яка закінчується на голосний звук, називається вокалічною: дума-ти; висі-ти.

Основа, яка закінчується на приголосний звук, називається консонантною: нес-ти; вез-ти.

Формотворча основа інфінітива називається основою минулого часу, оскільки від неї творяться всі форми минулого часу: читав, порадила, раділи б (умовний спосіб*, змужнілий, перечитаний, здолавши, сказано.

Формотворча основа теперішнього часу знаходиться відкиданням особового закінчення у формі 3 ос. мн. тперішнього часу: плавай-уть, мудруй-уть. Формотворча основа теперішнього часу – консонантна. Від цієї формотворчої основи творяться форми теперішнього часу, майбутнього (доконаного виду*, наказового способу, дієприкметники та дієприслівники теперішнього часу: пиш-у, скаж-у, роби, сяючий, волаючи.

4. Формотворчі основи дієслова та класи дієслова.

За співвідношенням двох формотворчих основ визначають класи дієслова. До першого продуктивного класу належать дієслова, основа інфінітива яких закінчується на –а, основа теперішнього часу - на –ай: читати – читають, стрибати – стрибають, хапати – хапають.

До другого продуктивного класу належать дієслова, основа інфінітива яких закінчується на –і, основа теперішнього часу - на –ій: воліти – воліють, синіти – синіють, мліти – мліють.

До третього продуктивного класу належать дієслова, основа інфінітива яких закінчується на –ува, основа теперішнього часу - на –уй: мудрувати – мудрують, цінувати – цінують, зимувати – зимують.

До четвертого продуктивного класу належать дієслова, основа інфінітива яких закінчується на –и, у основі теперішнього часу -и- випадає: неволити – неволять, синити – синять, ломити – ломлять, водити – водять.

До п’ятого продуктивного класу належать дієслова, основа інфінітива яких закінчується на –ну, основа теперішнього часу - н-: хвастнути – хвастнуть, шелеснути – шелеснуть, свиснути – свиснуть.

Дієслова із іншими співвідношеннями двох формотворчих основ належать до непродуктивних класів: хотіти – хочуть, боротися – борються.

5. Інфінітив - початкова форма дієслова.

Інфінітив – початкова форма дієслова. Форма, яка стоїть на чолі способової парадигми. Інфінітив називає дію без відношення до способу, часу, особи. У інфінітиві ідея дії виражена в найбільш чистому вигляді, має найменшу граматичну інформацію. Інфінітив має категорію виду, перехідності-неперехідності, стану.

Інфінітив – незмінна форма дієслова. Формальним показником інфінітива є суфікс –ти: робити, умивати, або його варіант –ть: робить, умивать (у розмовному мовленні*.

За походженням інфінітив – це колишній віддієслівний іменник у давальному відмінку, тому у школі –ти розглядають як закінчення.

Інфінітив – не фінітна, вербоїдна форма дієслова. Входження до цієї групи дієслівних форм зумовлюється тим, що інфінітив має синтаксичні ознаки двох частин мови – дієслова і іменника. Решта вербоїдних форм мають граматичні ознаки двох частин мови. Інфінітив так само, як і іменник може бути будь-яким членом речення.

Лиш боротись – значить жить (І.Франко* – підмет і присудок.

Яке це щастя - мчати на коні, а у лице тобі весняний вітер віє (В.Сосюра* – підмет.

Він хотів учитися - складений дієслівний присудок.

Бажання пізнати більше не полишало їх – неузгоджене означення.

Він пішок купити хліба – обставина мети при дієсловах руху (це колишній супін*.

Він просив нас передати вітання (об’єктний інфінітив*.

До чистої мети треба йти чистою дорогою. По роботі пізнати майстра – головний член односкладного речення.

І.Р.Вихованець розглядає інфінітив як специфічну між частиномовну форму, напівморфологізований синтаксичний ступінь субстантивації дієслова (входження до дієслова регулюється не словозміною, а синтаксичною роллю*, іменниково-дієслівне перехідне утворення, специфіку якого становить різний спосіб закріпленості за іменниковою та дієслівною сферами. Перехід інфінітива у іменник – напівморфологізація.

Інфінітив є к усіх мовах, крім болгарської.

В українській мові інфінітив у свою структуру допускає зменшено-пестливі суфікси, що пояснюється його іменниковим походженням: спатоньки, їстоньки ( форми характерні для дитячого мовлення*. Би єї дрівець врубатоньки (Ю.Федькович*.

Навчальний елемент 1. 2. Категорія виду – загальнодієслівна категорія.