4.Психологічна культура психолога-практика

Широкий спектр спрямувань щодо дослідження культури існує в сучасній науковій психології: „психологія культури в структурі гуманітарних наук; різні аспекти виникнення, становлення та функціонування культури; взаємозв’язок процесів психічного відображення та створення культурних цінностей; онтопсихологічні аспекти культури; творчість та самотворчість суб’єктів як джерело культури; людину як суб’єкт і об’єкт інкультурації (формування психічних та особистісних якостей у процесі освоєння індивідом культурної спадщини та залежність усієї діяльності від її психічних регуляторів); проблему „діалогу культур”; причини неадекватного відображення форм та змісту культури; психічне здоров’я та цілісність особистості залежно від збалансованості впливу культурного середовища; психологічне обґрунтування необхідності вдосконалення змісту і форм масової комунікації; психологічні умови подолання дезінтеграції ціннісних систем особистості в період кризи певного типу культури” [2, 120].

Т.В.Іванова визначає актуальність та доцільність культурологічного підходу на сучасному етапі нашого суспільства таким чином: «…без сучасних культурологічних знань дуже складно сформувати у студентів належні уявлення загальної культури, соціальної адекватності у швидко мінливих параметрах способу життя і ціннісних орієнтирів сучасного суспільства, розвинути в них національну, професійну, психологічну культуру, толерантність, розуміння і повагу законів і норм суспільного буття як власної країни, так і інших держав і народів, а також сформувати необхідний пієтет перед культурними традиціями як загальнонаціонального масштабу, так і освоюванні професії» [7, 87-88].

За словами В.В.Рибалки: «В цьому плані розвиток особистості практичного психолога як суб’єкта професійного систематичного, дієвого засвоєння психологічних знань, умінь, навичок, розвитку відповідних психічних здібностей та їх реалізації у плідній психологічній діяльності дійсно означає і визначає підвищення рівня прояву психологічної культури як у психологічному товаристві, так і в суспільстві» [2, 29]. Аналізуючи вищесказане можна зробити висновок, що майбутній практичний психолог, під час відбору, має мати хоча б «середній рівень психологічної культури – за наявністю у невеликої частини суспільства певної системи психологічних знань, умінь, здібностей» [2, 30] (ми використали рівні розвитку психологічної культури серед населення за В.В.Рибалком), але еталоном для майбутнього психолога-консультанта має бути хоча б «високий рівень розвитку ПК – при наявності у певних особистостей стійкої і дієвої системи психологічних знань, умінь, навичок, здібностей»[2, 30], що дасть можливість ефективному формуванню вищого та найвищого рівнів розвитку психологічної культури під час професійного становлення особистості психолога-консультанта у процесі вузівської підготовки.

Як зазначає С.Л.Марков: „Розвиток психологічної культури вищої освіти включає: впровадження в навчальний процес активних методів навчання, розробку розвиваючих, корекційних програм навчання, комунікативних, креативних тренінгів і дидактичних ігор; діагностику індивідуально-психологічних і особистісних якостей студента, виявлення різнопланових причин відхилень у розвитку особистості, профілактику й корекцію цих відхилень; надання психологічної допомоги та психологічної підтримки при виборі життєвого шляху й професійної кар’єри, у тому числі в процесі професійної адаптації” [6, 52-53].

Особистість спеціаліста у різних сферах консультативної діяльності і його професійно-значимі якості формуються в процесі багатоступеневого відбору, під неперервним тиском професійного співтовариства як групи людей, які поділяють спільні інтереси, погляди, упередженості, часто навіть манеру висловлюватися і одягатись. За допомогою розгалуженої системи стимулів і санкцій складається внутрішня структура і єдність професії. Життєздатність професії консультанта пов’язана в першу чергу з тим, що вона забезпечує ефективний спосіб вирішення специфічних завдань в умовах обмежених ресурсів. Сучасні науковці-дослідники вказують, що характер професійної консультативної роботи вимагає від практичного психолога знайомства з широким колом питань, крім теоретичної та практичної психологічної підготовки, починаючи з організації системи професійної роботи в цілому, і відповідного законодавства, елементів соціології і економіки, загальної і соціальної педагогіки, закінчуючи конкретними, прикладними знаннями.

Ідея професіоналізму закладає відповідну модель і стандарт поведінки, впливає на всю організацію психологічної служби – від низової до глобальної, оскільки створює ту ідейну єдність, яка характеризує професійну групу як деяке віртуальне суспільство. Не дивлячись на різнобічні сфери спеціалізації (різноманітні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичні підходи). Тобто, будь-яка діяльність може успішно здійснюватись лише за умови готовності до її виконання. Готовність до психоконсультативної роботи – це наявність певного рівня сформованості в майбутнього консультанта знань, умінь здійснювати дану діяльність. Відповідно до вимог, які висуваються до творчої практичної психологічної діяльності, готовність до неї – це складна, залежна від характеру і умов консультативної роботи, багаторівнева характеристика особистості, яка включає систему мотивів, установок, станів, а також спеціальні знання, уміння і навики, які дозволяють суттєво підвищити ефективність психоконсультативного процесу з клієнтами.