Моласові формації

Термін моласи вперше був запропонований для визначення рихлих пісковиків і конгломератів третинного періоду західної частини Швейцарії. Пізніше цей термін був поширений на піщаноконгломератові товщі різного віку, які утворилися в процесі руйнування молодих хребтів. Моласи сформувались в кінці геотектонічного циклу і тому породи в них неметаморфізовані (моласи альпійського циклу).

До складу молас входять всі типи уламкових порід, які характеризуються слабою відсортованістю. Крім уламкових, в складі молас присутні хемогенні та органогенні породи - вапняки, гіпси та ін. Забарвлення порід строкате, часто буре. В моласах спостерігається ритмічність, товщина ритмів від одного до десяти метрів. Органічні залишки в них рідкісні, це переважно залишки наземних і прісноводних тварин, рідше флори. Прикладом типової моласи є альпійська ( Карпати, Кавказ) міоценового віку, яка поділяється на три товщі. Нижня - прісноводна, складена аркозовими пісковиками, середня – лагунними і морськими відкладами (карбонатні і глинисті аркозові пісковики, шари гіпсів, солей, мергелі). Верхній відділ - прісноводна моласа.

Моласові формації виникають в епохи енергійного і різко диференційованого підняття. Товщі порід, які піднімаються, піддаються в цей час глибокому ерозійному зрізу аж до розмиву глибинних кристалічних порід.

Продукти розмиву швидко захоронювались в прилягаючих областях, завдяки чому товщина моласових відкладів досягає сотень і декількох тисяч метрів.

Моласові формації не багаті на корисні копалини, але в них зустрічаються поклади міді, солей, вугілля, розсипні родовища благородних металів, нафта.

Нафтоматеринські формації

Вивчення нафтоматеринських формацій пов’язане зі значними труднощами, так як нафта досить рухома і може знаходитись цілком в інших відкладах, а не в тих, що сформувались.

З виходом ув 1932 р. монографії І.М. Губкіна “Учение о нефти” стало міцніти серед вчених переконання, що спочатку нафта утворюється в дисперсному стані, переважно в глинистих породах, а пізніше мігрує в пористі проникні пласти, які називаються колекторами, в яких залягає у вигляді покладів.

Як відмічав Н.Б. Вассоєвич, мікронафта зустрічається в більшості осадочних порід, тому багато осадочних порід можуть розглядатись як нафтоматеринські. За цією ознакою нафтоматеринські породи можна поділити на три групи : 1) потенційно материнські шари, якщо вони ще не віддали свою розсіяну нафту в колекторі; 2) нафтогенеруючі, якщо вони вже генерували нафту, але не втратили здатності виробляти її і надалі; 3) бувші нафтоматеринські породи, якщо вони в процесі катагенезу або метаморфізму втратили мікронафту.

Необхідною умовою для формування нафтоматеринських формацій, так як і вугленосних, є накопичення органічної речовини. Але на відміну від вуглеутворення (континентальні і перехідні фації), ця органічна речовина формується в мілководних морях і лагунах. Вважають, що згідно органічної гіпотези походження нафти, формування бітумів відбувається за рахунок перетворення без доступу кисню речовин змішаного тваринного і рослинного походження, серед яких переважають залишки одноклітинних організмів. Збереження значної кількості органічного матеріалу в осадках можливе лише при його швидкому захороненні. В цьому випадку в самому осадку створюються відновне середовище, що затрудняє окислення органіки. Накопичення глин сприяє ізоляції органічної речовини від середовища відкладання.

Подальше перетворення органічної речовини відбувається в присутності води, глинистих мінералів, підвищеної температури, в область якої при значному зануренні попадають нафтоматеринські породи.

Тому при інших рівних умов області значного занурення земної кори є найбільше сприятливими для формування нафтоматеринських формацій.

Нафтоматеринські формації часто формуються паралельно з соленосними, строкатими, моласовими та вугленосними формаціями. Особливої уваги заслуговує зв’язок вугленосних і нафтоматеринських формацій, так як в природі є регіони, де вугленосні формації є одночасно і нафтоносними (середньоюрські відклади Ельби, пенсільванські шари Апалачських гір).

Більша частина нафтогазових родовищ належить до відкладів морів, менша – до внутрішніх крупних водойм типу Каспійського моря, дуже опріснених.

Керівна роль в утворенні нафтоматеринських порід належить тектонічному режиму, а також залежить від віку западини та геологічного розвитку території.

Найбільші скупчення вуглеводів приурочені до центральних частин западин, прикладом яких є Дніпровсько-Донецька западина, Західносибірська низовина, Південна Аляска, що пояснюється тим, що в центральних найбільш прогнутих ділянках досить сприятливі умови для накопичення органічної речовини.