Дія сили тяжіння на процеси переносу

Сила тяжіння відіграє важливу роль в транспортуванні осадочного матеріалу. Ця сила проявляє себе самостійно і при переносі осадочного матеріалу водою, атмосферою і льодовиками. Якби не сила тяжіння, то частинки підняті над планетою могли переміщуватись до безкінечності і не переходити в осадок.

Як самостійний фактор транспортування найбільш активно сила тяжіння проявляється в гірських районах, особливо при землетрусах, коли порушуються сили зв’язку між окремими пластами, блоками, ділянками.

Відомо, що в 1889 р. в районі Алма-Ати внаслідок землетрусу маса порід перемістилась в інтервалі глибин від 1000 до 2000м, об’ємом до 450 млн. м³.

Досить ефективно сила тяжіння проявляється в морях та океанах у вигляді турбідних (муттєвих) потоків, які виникають при землетрусах, цунамі, підводних зсувах. Суть цього явища наступна: при землетрусах взмучується мулистий осадок, в результаті утворюється суспензія з густиною вищою, як у води. При нерівності дна ця суспензія починає переміщатись вниз, захоплює з собою все нові маси осадочного матеріалу і виникає при цьому муттєвий (турбідний) потік, швидкість якого досягає десятків км за годину.

Відомо, що швидкість переміщення муттєвого потоків районі Ньюфаундлендської банки складала 20 м/с (72 км/год). Такими потоками переноситься в основному пісок, алевроліт, пеліт в значних об’ємах, про що свідчать сформовані осадки товщиною до 4-6 м. Накопичуються такі осадки біля підніжжя континентальних схилів та в абісальних зонах, переважно на глибинах вище 2000м. Переміщення пов’язане з силою тяжіння проявляється і при осипах, зсувах.

Вплив рослин та тваринних організмів на процеси переносу

Рослинні тваринні організми не мають великого значення при транспортуванні осадочного матеріалу. Це зокрема трави та дерева, які переміщаються в водних потоках разом з мінеральними уламками, які застрягли в їх корінні.

Висновки. Транспортування осадочного матеріалу залежить від фізико-географічної обстановки. В умовах гумідного клімату перенос здійснюється переважні) водою, в пустельних, засушливих – вітром, в високогірських і полярних областях – льодовиками і під дією сили тяжіння. В морських басейнах переміщення здійснюється течіями і хвилями. В тектонічно активних областях в морях утворюються турбідні потоки, в горах – зсуви, осипи.

У процесі переносу уламки міцних порід і стійких мінералів (кварц, польові шпати, халцедон та ін.) шліфуються, обкочуються. Досить швидко обкочуються крупні уламки, розмір яких зменшується при обкочуванні. Механічно нестійкі породи та мінерали (слюди, сланці) дробляться, а деякі (кальцій, доломіт, гіпс), повністю руйнуються, розчиняються. Хімічно нестійкі піроксени, основні плагіоклази, органічні речовини в процесі переносу розкладаються та розчиняються.

Такі особливості можна спостерігати на сучасному етапі розвитку Землі, але вони можуть бути використані і при аналізі давніх етапів геологічної історії. Очевидно, що в далекому минулому, в іншій фізико-географічній обстановці, роль окремих факторів переносу відрізнялась від сучасних. Зокрема, в докембрії при відсутності наземної рослинності, більшу роль при переносі відігравала атмосфера, а в четвертинній історії, як і в інші епохи зледеніння, суттєво зросла роль льодовиків.