Практичне значення

Карбонатні породи мають велике практичне значення. Вапняки і доломіти є дуже добрими колекторами нафти і газу, з ними пов’язані крупні родовища вуглеводнів. Вапняки використовують для виробництва цементу, в якості флюсу при виплавці металів, для виготовлення соди, для вапнякування ґрунту в сільському господарстві, будівництві. Крейда застосовується для виготовлення білої фарби, при виробництві паперу, в будівництві. Мергелі використовують переважно для виробництва цементу. Доломіти використовують як вогнетривкий матеріал у металургії, у скляній і керамічній промисловості, при виробництві магнезіального цементу.

Питання для самоперевірки

1 Дайте визначення, які карбонатні породи називаються біогенними і хемогенними.

2 Приведіть класифікацію карбонатних порід і характеристику головних типів порід.

3 Охарактеризуйте вапняки, доломіти, крейду за їх речовинним складом, структурами і текстурами.

4 Розкажіть про морфологію і генезис органічних тіл, складених карбонатними породами.

5 Які особливості карбонатних порід необхідно знати при вивченні їх під мікроскопом?

6 Яке практичне значення мають карбонатні породи?

Лекція №14 соляні, кременисті і фосфатні породи

До групи соляних порід належать осадочні породи гідрохімічного походження. Це переважно сульфати і хлориди натрію, калію і магнію. Породотвірними мінералами соляних порід є: галіт NaCl, сильвін KCl, карналіт CaCl·MgCl₂·6H₂O, бішофіт MgCl₂·6H₂O, гіпс CaSO₄·2H₂O, ангідрит CaSO₄, полігаліт CaSO₄·MgSO₄·K₂SO₄·2H₂O. У вигляді домішок в соляних породах присутні глинистий матеріал, оксиди і сульфіди заліза, доломіт, кальцит, піщаний матеріал.

Для соляних порід характерна висока розчинність у воді та слабо сконцентрованих кислотах, кристалічна будова, низька твердість, світле забарвлення – переважно біле, світло-сіре, голубувато-сіре, жовтувато-сіре, рідше буре (за рахунок оксидів заліза), прозоре. Органічні рештки в породах відсутні за виключенням алахтонного (принесеного) органогенного матеріалу.

Серед соляних порід найбільш поширені кам’яна сіль, калійна сіль (сильвініт), гіпсові та ангідритові породи.

Кам’яна сіль – найбільш поширена соляна порода. Головний мінерал її – галіт NaCl, вміст якого може досягати до 99%. Як домішки в породі можуть бути присутні глинистий, піщаний, алевритовий матеріал, доломіт, ангідрит та інші мінерали. Забарвлення породи світло-сіре, біле, при наявності хромофорів червоне або синє. Структура породи кристалічна, за розміром кристалів прирівнюється до піщаних та алевритових порід. Текстура масивна, а за наявності домішок шарувата, при значному руйнуванні – пориста, кавернозна, ніздрювата. На малих глибинах залягання кристали мають кубічну форму, глибше – призматичну або неправильну.

Порода має низьку густину (близько 2,22 г/см³), невелику твердість (дряпається нігтем), неміцна, легко розпадається при ударі на окремі кристали, солона на смак. Кам’яна сіль дуже пластична і тому легко переміщається із місць з високим тиском у місця з пониженим тиском. Оскільки кам’яна сіль практично моно мінеральна порода, то для неї визначають вищеназвані властивості аналогічно до мінералів.

Сильвініт – порода менше поширена, ніж кам’яна сіль, але серед калійних зустрічається досить часто. Головними мінералами є сильвін (15-50%) і галіт (25-75%). Домішками є сульфати кальцію, магнію, хлориди магнію, інколи значний вміст (до 20-30%) глинистого матеріалу, що залягає у тонких прошарках. Забарвлення порід переважно червоно-буре, строкате (плями червоного, синього і білого кольору). Текстура плямиста, масивна, тонкошарувата, структура кристалічна. Порода має низьку густину (приблизно 2,2 г/см³), невисоку твердість (<2,5) і міцність, гірко-солона на смак, легко розчиняється уводі.

До соляних порід належать також карналітова, бішофітова, полігалітова і глауберитова породи, які зустрічаються досить рідко. До їх складу входять переважно однойменні мінерали, названі вище і домішки у вигляді галіту, сильвіну, ангідриту, глинистий матеріал, оксиди заліза. Зокрема, карналітова і бішофітова солі гірко-солоні на смак, печуть язик, легко розчиняються у воді, розпливаються на повітрі, поглинаючи вологу. Структури – від крупно- до дрібнозернистих, ідіоморфно-кристалічні, порфіробластові.

Гіпсові породи складаються переважно з мінералу гіпсу. Домішки оксидів заліза, органічної речовини, глинистого матеріалу надають породі світлого, голубувато-сірого, сірого, білого, рожево-білого і чорного забарвлення. Структура порід дрібно- і середньозерниста, волокниста, пластинчаста, сферолітова. Текстура – плямиста, масивна, шарувата. Породи м’які, дряпаються нігтем (твердість <3), легкі (густина близько 2,3 г/см³), досить щільні, слабо пористі. Залягають пластами, лінзами, прошарками на глибинах до 100 м, нижче гіпсові породи поступово втрачають воду і переходять в ангідрит.

Ангідритові породи – переважно моно мінеральні, складаються з мінералу ангідриту. Як домішки у породах зустрічаються в незначних кількостях піщаний, глинистий матеріал, доломіт, кальцит, гіпс. Породи мають світле забарвлення, при наявності домішок – сіре, голубувато-сіре, чорне. Густина ангідриту вища, ніж в гіпсу (близько 2,9 г/см³), твердість також вища (приблизно 3,0). Породи низькопористі, але бути тріщини, здатні пропускати флюїди. Структура ангідритів – дрібнозерниста, таблитчаста, спутано-волокниста, сферолітова. Текстура – масивна, плямиста, шарувата.