Перенос атмосферою

Перенос осадочного матеріалу залежить від швидкості переміщення повітряних мас. Густина повітря значно нижча, чим води, тому то при рівних швидкостях руху повітря і води, переміщення осадочного матеріалу повітрям набагато нижче. Вологий уламковий матеріал переноситься вітром слабо.

За даними Ж. Туле при V вітру – 0,5 м/сек переносяться частинки діаметром 0,04 мм, при – 13,0 м/сек – 1,05 мм.

Швидкість вітру змінюється в широких межах, навіть за короткий час (10-15 м/сек на протязі хвилини до 50 м/с (урагані). Біля поверхні Землі швидкість вітру 0, 5-10 м/сек, у вищих шарах атмосфери швидкість зростає.

Максимальний розмір частинок, які переносить вітер, досягає 20 мм, значно менший, ніж водою, але об’єм осадочного матеріалу, який переміщає вітер - колосальний.

За даними Л. Пустовалова за останні 2600 років з дельти р. Нілу вітер виніс осадки товщиною 2,5 м. На півдні України часто спостерігаються пилові бурі, які викликають ерозію ґрунтів. Зокрема в Поволжі в 1928 році був зруйнований і винесений ґрунтовий шар до 12 см товщиною. В Атлантичний океан із пустелі Сахара щорічно виноситься величезна кількість осадочного матеріалу. Віддаль переносу осадочних частинок залежить від розміру частинок, швидкості і напрямку вітру. Пелітовий та алевритовий матеріал може переноситись в завислому стані на тисячі кілометрів. Пісок може переноситись методом сальтації, перекочуванням та дрібний в завислому стані. Якщо вітри непостійні, то осадочний матеріал може довго кочувати в межах однієї території

Осадочний матеріал, який переноситься вітром, найкраще відсортований і є важливим компонентом осадочних порід.

Під час штормів в атмосферу попадають краплі солоної води, які при випаровуванні утворюють частинки солі і можуть заноситись далеко на материки і випадати у вигляді солоного дощу.

Транспортування осадочного матеріалу льодом

Лід виконує велику роботу по перенесенні осадочного матеріалу. Виділяють лід материковий і морський. Материкові льоди розміщені в зоні високих широт на островах Гренландія, Вікторія, Нова Земля та ін., в Антарктиді, а також в високогірних районах Тянь-Шаню, Паміру, Кордильєр, Альп та ін. Материковий лід охоплює біля 10% суші і його досить, щоб покрити континенти шаром товщиною до 120 м. Найдавніше зледеніння відбулося на Землі біля 2,3 млн. років тому назад. Сучасні морські льоди покривають територію до 26 млн. км, але вони уступають за площею материковим.

Материковий лід здатний переміщатись вниз по падінню кам’яного ложе і швидкість його руху залежить від цілого роду факторів: кута нахилу, потужності льодовика та ін. В середньому материковий лід рухається від долів мм до 5 м/добу, але може сягати і 30-40 м/добу. При переміщенні лід захоплює уламки порід різного розміру - від пелітових частинок до крупних глиб. Коли лід розтає зовсім, на місці залишаються різні, майже не відсортовані уламки, які можуть переноситись дальше талими водами і накопичуватись як кінцева морена.

Об’єм та дальність переносу уламкового матеріалу льодовиками залежить від розміру льодовика, швидкості його переміщення і міцності порід, які складають ложе. Кінцеві морени можуть простягатися на десятки і сотні кілометрів (Рижська морена біля 70 км, а товщина – декілька метрів, інколи 10-15 м).

Перенос матеріалу здійснюється айсбергами, які сповзають з островів і материків в море. Вони також несуть осадочний матеріал, який по мірі розставання осідає на дно басейну. Часто велетенські глиби порід можуть бути занесені далеко в океан і зустрічатися там серед тонкозернистого матеріалу.

Морський лід має широке поширення, але перенос осадочного матеріалу здійснює тільки прибережний лід (припай), який охоплює прибережну зону і досягає часто дна водойми.

У результаті сильних вітрів, припливів та відпливів лід ламається і відторгається разом з вмерзлими осадками, які виносяться в відкритий басейн, часто на значні віддалі. Таким чином відбувається перевідкладення прибережних осадків вздовж акваторії морів та океанів.