Льодовикові фації

Льодовикові фації формуються в областях материкового і гірського зледеніння. Вони включають в себе безпосередньо льодовикові відклади – морени; водно-льодовикові – флювіогляціальні та озерно-льодовикові відклади і формування зандрових долин. Sandur – у перекладі з датської мови – полого-хвилясті рівнини.

Морени формуються із матеріалу перенесеного льодом і який залишається на місці після його розтавання. Вони складені з дуже різних за петрографічним складом валунів, гальки, глиб, зцементованих піщано-глинистим матеріалом. Крім місцевих порід, серед уламків є багато різного матеріалу, перенесеного здалеку. Для цих відкладів характерна своєрідна штрихуватість (“шрами”) і поліровка окремих валунів.

У зовнішньому краю льодовиків утворюються потічки і річки, з талих вод формуються зандрові рівнини, де перевідкладається перенесений льодовиками матеріал. Ці флювіогляціальні відклади по мірі віддалення мають кращу відсортованість і грубий матеріал змінюється піщаним. По мірі віддалення від льодовика текучі води часто локалізуються в долинах у ріки і флювіогляціальні відклади переходять в алювіальні. У межах зандрових рівнин утворюються озера, в яких накопичуються лімногляціальні відклади. Для них характерний більш тонкозернистий склад порід з наявністю тонкої горизонтальної шаруватості. Типовим прикладом таких осадків є стрічкові глини.

З льодовикових найбільш поширені фації антропогенового віку у межах північної півкулі, пермсько-кам’яновугільні відомі у межах Гондвани, ранньоордовинські – у Північній Америці.

З льодовиковими фаціями пов’язані родовища будівельних матеріалів, деякі розсипні. Відомі навіть родовища нафти і газу у нижньому силурі в Алжирі (родовище Іллізі).

Еолові пустельні фації

У сучасних умовах пустелі займають 1/5 частину суші, що складає 27,5 млн. км², із яких 5,8 млн. км² – 3,9% розташовані у різко арідній зоні і 21,7 млн. км² (14,6%) – просто в арідній. В минулі геологічні епохи пустелі займали досить широкі простори. Це зокрема пермсько-тріасова пустеля у Західній Європі (червоні пісковики). У сучасному плані Землі пустелі займають північні і південні території від екваторіальної вологої зони.

У комплексі пустельних фацій можна виділити декілька мікрофацій: еолові, відклади соляних озер, такири, солончаки, пересохлі тимчасові потоки і русла, кам’янисті пустелі.

Найбільш обширні території займають еолові відклади. За літологічним складом – це піски і пісковики, крупнозернисті алеврити та алевроліти із розміром зерен від 0,1 до 0,25 мм (90%) і тільки приблизно 10% - це пелітовий матеріал - < 0,1 мм. За генезисом – це продукти перевіювання осадочних відкладів різного генезису: річкових, делювіально-пролювіальних, озерних або прибережно-морських. У них присутні самі стійкі до фізико-хімічного вивітрювання мінерали – кварц, гранати, циркон, магнетит, силіманіт, різко зменшується кількість мінералів, що легко стираються – гіпсу, рогової обманки, піроксенів, епідоту, польових шпатів, практично відсутні слюди.

Текстура еолових відкладів досить різноманітна, але переважає коса, менш виражена горизонтальна та хвиляста шаруватість. Потужності відкладів різні – від сантиметрів до десятків метрів з досить крутими кутами падіння у косих серіях – 30-34°. Потужності сучасних відкладів складають 10-15 м, рідше 20-30 м, у деяких пустелях відомі еолові відклади викопного характеру 100-150 м і навіть до 300 м.

У пустелях формуються своєрідні форми рельєфу, які часто захоронюються і характерні для древніх відкладів. Вони мають форму бриж досить різного масштабу. Це еолові брижі, які формуються на поверхні шару з довжиною хвиль у декілька сантиметрів (дуже рідко декілька метрів). Крім бриж, утворюються дюни і бархани висотою до 50 м, з довжиною хвиль до 500 м. відомі гігантські хвилеподібні форми драа з довжиною хвиль 450-600 м, а висотою до 400 м. важливо те, що ці три форми не переходять одні у другі, а існують локалізовано і орієнтовані перпендикулярно до напрямку вітру.

Для арідних процесів характерні кори вивітрювання, з яких практично не вимивається залізо, марганець, алюміній та інші хімічні елементи, тобто тут відбувається їх концентрація.

Внутріконтинентальні водойми, як правило, засолені, не мають стоків і тому вони уловлюють весь матеріал, який поступає, в тому числі і легко розчинний. Озера Балхаш, Тенгіз і частково Аральське море розміщені у зоні самої північної границі арідної зони і тому їхні води слабо засолені.

Пустельні відклади надзвичайно бідні на органічні залишки, тут відсутні болота, ліси, в результаті не формується вугілля та елементи з ним пов’язані (германій, гафній та інші).

Викопні пустельні відклади відомі порівняно мало. Це зокрема – ветлужська серія нижнього тріасу на півдні Оренбурзької області, “нові червоні пісковики” і “жовті” пісковики у Західній Європі, верхньоюрські відклади у Бразилії та Уругваї, тріасові – у Південній Африці, пермські, тріасові, юрські – плато Колорадо (США), палеогенові – Арізона і Нью-Мексіко у США.

Корисні копалини пустельних фацій: солі, будівельні матеріали, розсипні поклади коштовного каміння (гранати, циркон, кварц), кварцові піски, як сировина для скляної промисловості, осадочні мідні руди (Джезказганський район у Центральному Казахстані), деякі поліметалічні та уранові руди.