Питання для самоперевірки

1. Якими методами вивчаються осадочні породи?

2. З якою метою проводять польові методи досліджень?

3. Які спостереження проводять при польових методах вивчення осадочних порід?

4. З якою метою проводять відбір керну при бурінні свердловин?

5. Які вимоги слід пам’ятати при характеристиці керну?

6. Яке завдання мають лабораторні методи при вивченні осадочних порід, їх головні напрямки?

7. З якою метою проводять мікроскопічні дослідження осадочних порід?

8. В чому суть термічного аналізу, для яких типів порід він використовується?

9. Які переваги має рентгеноструктурний аналіз над іншими?

10. Зміст і значення електронної мікроскопії для діагностики осадочних порід.

11. Розкажіть про значення люмінесцентного аналізу для визначення мінералів і бітумінозних речовин.

Лекція №18 осадочні фації і їх характеристика

1 Визначення розуміння “фація” і генетичний тип

Слово фація походить від латинського facies-лице, вигляд. У геології цей термін вперше вжив у 1669 році датський вчений Ніколаус Стено, коли вивчав історію геологічного розвитку осадочних товщ у Флоренції, де відмітив, що дана територія “двічі була покрита водою, двічі плоскою і сухою та не рівною”. Те, що тепер називаємо стратиграфічним горизонтом, у нього було фацією. У такому розумінні цей термін не прижився.

Основоположником сучасного змісту терміну “фація” справедливо вважають швейцарського геолога А. Гресслі. У першій половині ХIХ сторіччя він займався вивченням юрських гір у Швейцарії і помітив, що у відкладах кожного стратиграфічного горизонту, якщо його прослідковувати від місця до місця, можна побачити зміну петрографічного складу порід і фауни.

Наприклад, у вапняках спостерігались корали, голкуваті, моховатки та ін., там, де вапняки переходять у глини, у них була присутня одноманітна фауна. Такі спостереження суперечили тодішнім, що породи одного віку скрізь повинні мати однаковий петрографічний склад і фауну. А. Гресслі сформулював думку, що такі зміни обумовлені генетичними причинами, тобто умовами формування осадка. Такі ділянки з відкладами одного віку, але різного петрографічного складу і з різними органічними залишками, які були за даними А. Гресслі “модифікаціями” стратиграфічного горизонту, він назвав фаціями.

У Росії термін “фація” вперше був використаний М. Головкінським в 1865р. в магістерській дисертації.

У наступних дослідженнях фації нерідко стали вживати в різних значеннях, акцентуючи різні сторони визначення А. Гресслі.

У цілому наука про фації розвивалась у трьох напрямках. Багато дослідників – Д. Наливкін, В. Хаїн, В.Маркевич, Ю. Жемчужніков, М. Страхов, М. Логвиненко та ін. розглядали фацію, як генетичне об’єднання, яке має спільні фізико-географічні умови формування. При цьому одні геологи вважали фаціями породи або осадки, які сформувались у спільних фізико-географічних умовах седиментації, інші фізико-географічні умови, у яких відбувається накопичення осадків. Д. Налівкін об’єднав ці два розуміння і за його визначенням “фація – це осадок (гірська порода), яка за простяганням має однаковий літологічний склад та однакову фауну і флору “. “Фація – це не тільки осадочна порода, але одночасно і частина суші або дна моря, тобто географічне або палеогеографічне розуміння” (Д. Налівкін “Учение о фациях”, 1955г.).

За Ю. Жемчужниковим – “фація – це сукупність фізико-географічних умов формування осадків, виражених через літогенетичні типи і тісно пов’язаних між собою”.

Досить чітке генетичне розуміння фації у М. Страхова – де “фація – це середовище відкладання порід з усіма його особливостями (рельєфом, хімічним режимом, органічним світом)”. Подібне визначення фації у В. Хаїна та М. Логвиненка: “фація – це обстановка осадконакопичення (сучасна або древня) виражена через осадок”.

Паралельно з фаціями вживається і термін генетичний тип, але вважати ці терміни синонімами не зовсім вірно. За А. Павловим “генетичний тип – це сукупність відкладів, що утворилися в процесі робот певних геологічних агентів – вулканічних, біологічних, хімічних або чисто механічних”. Наприклад, алювій як генетичний тип, складається з руслових, старичних, заплавних та ін. фацій. Алювій рівнинних та гірських рік має різний фаціальний вигляд.

З іншого боку фації можуть включити у себе різні генетичні типи. Зокрема на суші в передгірських зонах формуються генетичні типи колювіальних, делювіальних і пролювіальних відкладів.

Іншими словами, генетичний тип залежить від способу формування, а фація – від умов. Наприклад, осідання солей відбувається скрізь хімічним шляхом, але в теплих водоймах середньої солоності осідає кальцій, а в арідному кліматі солі або сульфати. Накінець, генетичний тип – це відклади не пов’язані з віком. Алювій сформувався і в юрі, і в крейді, але алювіальна фація, це частина відкладів певного віку, яка виділяється із комплексу одновікових, але генетично різних відкладів.

Таким чином, фація – це комплекс відкладів, які відрізняються за складом і фізико-географічними умовами від сусідніх відкладів того ж стратиграфічного віку. Або-фація-це комплекс відкладів, які сформувались у певних фізико-географічних умовах, реально існують в природі, мають певний речовинний склад (літологічний і палеонтологічний), протяжність по площі, товщину, форму у плані, геологічний вік і тим самим відрізняються від суміжних відкладів. Це визначення досить багатозначне, включає в себе діалектичне поєднання і протиріччя і, що дуже важливо, одночасно як палеогеографічні так і седиментологічні аспекти.

З одного боку фація включає суть явищ( умови, обстановку), а з другого – форми його проявів(характер відкладів або їх відсутність).

Існує декілька спроб регламентувати та визначити об’єм фацій, поскільки вживаються терміни макрофації і мікрофації, формації і т.д. В даний час, виходячи із колосального геологічного матеріалу. Найбільш практичною є класифікація, за якою виділяють три групи фацій.

І Континентальні:

1) елювіальні;

2) колювіально-делювіальні і пролювіальні (схилові);

3) алювіальні;

4) лімнічні;

5) льодовикові;

6) пустельні еолові фації.

ІІ Фації перехідні від континентальних до морських:

1) прибережно-морські;

2) лагунні і лиманні;

3) дельтові.

III Морські фації:

1) неритові (шельфові);

2) батіальні;

3) абісальні;

4) фації морів з аномальною солоністю.