- •Міністерство освіти і науки україни одеська національна юридична академія ю.П. Аленін. М.І. Пашковський, т.В. Лукашкіна, і.В. Гловюк
- •Загальна частина Тема 1. Поняття, завдання, основні інститути кримінального процесу
- •1.Поняття, сутність кримінального процесу. Кримінальний процес та правосуддя у кримінальних справах. Кримінальний процес та оперативно-розшукова діяльність.
- •2. Поняття та система стадій кримінального процесу.
- •3. Завдання кримінального судочинства.
- •5.Кримінально-процесуальні рішення, поняття, ознаки, етапи прийняття.
- •6.Кримінально-процесуальні функції, їхні поняття та види.
- •9. Форма кримінального процесу України.
- •10. Кримінально-процесуальні відносини. Структура кримінально-процесуальних відносин.
- •Тема 2. Кримінально-процесуальне право
- •19. Поняття і значення принципів кримінального процесу. Система принципів кримінального процесу.
- •Тема 3. Принципи кримінального процесу
- •20. Реалізація у кримінальному процесі загальноправових принципів.
- •23.Принцип диспозитивності у кримінальному судочинстві.
- •24.Принцип всебічності, повноти, об'єктивності дослідження обставин справи.
- •Тема 4. Суб'єкти кримінального процесу
- •29. Поняття та класифікація суб'єктів кримінального процесу.
- •30. Суд як орган правосуддя. Повноваження суду. Склад суду за діючим законодавством.
- •32. Слідчий у кримінальному процесі. Процесуальна самостійність слідчого.
- •34. Обставини, що виключають участь у справі судді,прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання.
- •35. Порядок заявления та вирішення відводів.
- •36. Учасники кримінального процесу, загальна характеристика їхнього процесуального становища.
- •37.Процесуальне становище підозрюваного у кримінальному процесі.
- •39. Потерпілий, його права та обов'язки.
- •41. Захисник у кримінальній справі, його права та обов'язки.
- •Тема 5. Докази і доказування в кримінальному процесі
- •47. Особливості пізнання у кримінальному процесі.
- •51. Особливості предмета доказування в окремих справах.
- •53. Локальний предмет доказування.
- •57. Межі доказування у кримінальному процесі.
- •59. Поняття і види джерел доказів у кримінальному процесі. Показання свідка як джерело доказів.
- •60. Показання потерпілого як джерело доказів.
- •61. Показання обвинуваченого як джерело доказів.
- •62. Показання підозрюваного як джерело доказів.
- •Тема 6. Цивільний позов у кримінальному процесі
- •68. Поняття, предмет та підстави цивільного позову у кримінальному процесі.
- •69. Провадження за цивільним позовом у кримінальному процесі.
- •Тема 7. Заходи процесуального примусу
- •70. Поняття та види заходів кримінально-процесуального примусу.
- •72. Мета, підстави та умови застосування запобіжних заходів
- •73. Затримання як тимчасовий запобіжний захід: порядок застосування, строки.
- •78.Нагляд командування військової частини.
- •79.Порядок та умови застосування застави як запобіжного заходу.
- •80. Загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу.
- •Особлива частина Тема 8. Порушення кримінальної справи
- •83. Рішення, які приймаються у стадії порушення кримінальної справи, їх структура та зміст.
- •85.Обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи.
- •86. Оскарження рішень, прийнятих у стадії порушення кримінальної справи.
- •Тема 9. Дізнання та досудове слідство
- •90. Поняття та характеристика основних положень досудового розслідування.
- •92. Строки досудового слідства, порядок їх продовження.
- •94. Взаємодія слідчого з органом дізнання. Доручення та окремі доручення слідчого.
- •98. Очна ставка: поняття, мета, порядок проведення.
- •100. Освідування: поняття, види, процесуальний порядок проведення.
- •101. Обшук: поняття, види, процесуальний порядок проведения.
- •103. Огляд: поняття, види, процесуальний порядок проведення.
- •105. Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Накладення арешту, огляд та виїмка кореспонденції.
- •106. Підготовка і призначення судової експертизи. Випадки обов'язкового призначення експертизи. Види експертиз.
- •108. Процесуальний порядок пред'явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого.
- •109. Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві.
- •110. Підстави та процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства.
- •112. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.
- •113. Обвинувальний висновок, його зміст та структура.
- •114. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи. Оскарження постанови про закриття кримінальної справи.
- •115. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру.
- •116. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для її закриття та звільнення особи від кримінальної відповідальності.
- •117. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.
- •118. Судовий контроль за законністю та обґрунтованістю дій та рішень органів дізнання, слідчого, прокурора у досудових стадіях кримінального процесу.
- •Тема 10. Підсудність
- •119. Підсудність, и види.
- •120. Направлення кримінальної справи за підсудністю. Недопустимість спорів про підсудність.
- •Тема 11. Попередній розгляд справи суддею
- •121. Поняття, завдання, значення стадії попереднього розгляду справи суддею.
- •123. Рішення, які приймає суддя в результаті попереднього розгляду справи.
- •124. Особливості попереднього розгляду в справах приватного обвинувачення.
- •Тема 12. Судовий розгляд
- •127. Суд і сторони в судовому розгляді
- •128. Межі судового розгляду.
- •129. Підготовча частина судового засідання.
- •130. Судове слідство, суть, зміст, завдання, значення.
- •131. Визначення обсягу та порядку дослідження доказів у судовому слідстві.
- •134.Призначення та проведення експертизи в суді.
- •137. Огляд місця події в стадії судового розгляду.
- •140. Судові дебати та останнє слово підсудного
- •141. Рішення, якими закінчується судовий розгляд.
- •142. Поняття, види вироків
- •143. Питання, які вирішуються судом при постановленні вироку.
- •Тема 13. Перевірка судових рішень, які не набрали законної сили, у кримінальних справах
- •147. Форми перевірки судових рішень. Підстави для зміни або скасування судових рішень.
- •153. Процесуальний порядок перегляду судового рішення, яке не набрало законної сили, судом касаційної інстанції.
- •Тема 14. Перегляд судових рішень у кримінальних справах, які набрали законної сили
- •154. Касаційне оскарження і внесення касаційного подання на рішення, які набрали законної сили: порядок, строки та суб'єкти.
- •155. Процесуальний порядок перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, судом касаційної інстанції.
- •156. Відновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами. Судовий розгляд подання про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами.
- •158.Перегляд судових рішень у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
- •Тема 15. Виконання вироку, ухвали та постанови суду
- •159.Виконання вироку, ухвали і постанови суду як стадія кримінального процесу. Питання, які можуть бути вирішені у стадії виконання вироку, ухвали і постанови суду.
- •Тема 16. Окремі види провадження у кримінальному процесі
- •160. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів: сутність, особливості.
- •161. Особливості досудового та судового провадження у справах про злочини неповнолітніх.
- •162. Провадження у справах осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.
- •163. Процесуальний порядок застосування примусових заходів медичного характеру
- •164. Провадження у справах приватного обвинувачення: поняття, особливості порушення, судового розгляду.
- •Тема17. Міжнародне співробітництво у сфері кримінального судочинства
- •165. Поняття та напрями взаємодії установ юстиції держав у кримінальному судочинстві.
- •166. Правове регулювання міжнародного співробітництва у кримінальному судочинстві.
- •167. Використання у доказуванні відомостей, отриманих
- •168. Порядок зносин суддів, прокурорів, слідчих з компетентними органами іноземних держав.
- •Тема 1. Поняття, завдання, основні інститути кримінального процесу 3
- •Тема 2. Кримінально-процесуальне право 9
- •Тема 3. Принципи кримінального процесу 14
- •Тема 4. Суб'єкти кримінального процесу 21
- •Тема 5. Докази і доказування в кримінальному процесі 32
- •Тема 6. Цивільний позов у кримінальному процесі 58
- •Тема 7. Заходи процесуального примусу 58
- •Тема 8. Порушення кримінальної справи 65
- •Тема 9. Дізнання та досудове слідство 70
- •Тема 10. Підсудність 96
- •Тема 11. Попередній розгляд справи суддею 99
- •Тема 12. Судовий розгляд 108
- •Тема 13. Перевірка судових рішень, які не набрали законної сили, у кримінальних справах 143
- •Тема 14. Перегляд судових рішень у кримінальних справах, які набрали законної сили 150
- •Тема 15. Виконання вироку, ухвали та постанови суду 154
- •Тема 16. Окремі види провадження у кримінальному процесі 155
- •Тема17. Міжнародне співробітництво у сфері кримінального судочинства 159
127. Суд і сторони в судовому розгляді
Кримінальний процес у стадії судового розгляду побудований на підставі принципу змагальності, що потребує чіткого розмежування кримінально-процесуальних функцій — обвинувачення, захисту та вирішення справи, виконання цих функцій різними, незалежними один від одного суб'єктами.
Важливішою умовою змагальності є правило про рівність прав сторін, передбачене ст. 261 КПК. Сторона обвинувачення в судовому розгляді представлена прокурором, потерпілим та його представником, а також цивільним позивачем та його представником, а сторона захисту — підсудним, захисником та законним представником підсудного, а також цивільним відповідачем та його представником. Чинне законодавство, запровадивши поняття сторін, підкреслює, що йдеться саме про учасників судового розгляду, які наділені рівними правами. Рівні права їм надані для участі в доказуванні — поданні доказів, участі в їх дослідженні та доведеності переконливості певних доказів, виступу в судових дебатах. Сторони мають рівні можливості для заявления відводів та клопотань, оскарження судових рішень. В подальших статтях КПК права сторін регламентовано більш детально, а також передбачено обов'язок головуючого в судовому засіданні роз'яснити сторонам їхні права та забезпечити реалізацію цих прав. Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України та ч. 5 ст. 16-1 КПК сторони користуються не тільки рівними правами, але й свободою в поданні доказів. А це означає, що сторони самі вирішують, які докази, в який саме момент судового слідства надати суду, а суд не повинен відмовляти сторонам у дослідженні доказів, які мають відношення до справи.
Рівні права надано сторонам для участі в доказуванні, що забезпечує для них можливість захисту інтересів: для прокурора — публічного інтересу, а для інших учасників — своїх власних інтересів або інтересів осіб, яких вони захищають чи представляють.
Інші права та обов'язки сторін різні, вони забезпечують виконання певних завдань, які покладаються на окремих суб'єктів. Захисник- адвокат не має права відмовитися від захисту за винятком випадків, коли є підстави, передбачені ч. 7 ст. 48 КПК. Потерпілий та його представник мають право підтримувати обвинувачення в разі відмови прокурора від обвинувачення (ст. 267 КПК), а в разі зміни обвинувачення на менш тяжке — підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі (ст. 277 КПК). Стороні обвинувачення належить право поставити питання про необхідність притягнення до відповідальності підсудного за новим обвинуваченням, а також про притягнення до відповідальності нових осіб. За наявності нереабілітуючих підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у обвинуваченого (підсудного) є право погодитись на закриття справи або наполягати на розгляді її по суті. Цивільному відповідачу надано право знайомитись з матеріалами справи тільки в частині цивільного позову, а іншим учасникам судового розгляду — з усіма матеріалами.
Розглянемо права сторін докладніше.
Права прокурора регламентовано ст. 264 КПК. Прокурор є обов'язковим учасником судового розгляду в справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком. Він не бере участі тільки в справах приватного обвинувачення (крім випадків, передбачених ч.ч. 3 та 4 ст. 27 КПК), а також у тих справах, в яких він відмовився від обвинувачення. Прокурор у суді є стороною, виконує функцію обвинувачення, змістом якої є діяльність, яка спрямована на обґрунтування наявності підстав для визнання підсудного винним у вчиненні злочину. Прокурор у суді є державним обвинувачем і діє в публічних інтересах, тому він повинен діяти відповідно до закону, бути об'єктивним, підтримувати обвинувачення, наполягати на засудженні підсудного тільки за наявності достатньої кількості доказів, які свідчать про причетність підсудного до злочину. З огляду на те, що в даний час суд у судовому розгляді позбавлений права з власної ініціативи викликати нових свідків, призначати експертизу, витребувати нові документи, саме прокурор повинен забезпечити повноту і всебічність судового слідства. Для цього прокурор використовує надані йому права — заявляє клопотання про виклик нових свідків, витребує і пропонує приєднати до справи нові докази тощо. В тих випадках, коли, на думку прокурора, в справі недостатньо доказів і не вичерпані можливості одержання нових доказів, а для цього необхідно застосувати певні заходи в умовах досудового слідства, прокурор звертається до суду з клопотанням про направлення слідчому судового доручення або про направлення справи на додаткове розслідування. Прокурор, спрямовуючи свої зусилля на всебічне дослідження обставин справи, повинен перевірите за наявності до того підстав, чи не причетні до злочину, щодо якого провадиться розгляд справи, інші особи, чи не вчинив підсудний ще й інший злочин, а коли він виявив дані, що свідчать про причетність до злочину іншої особи або про вчинення підсудним іншого злочину, він діє відповідно до ст.ст. 276 та 278 КПК.
Саме прокурор у судових стадіях є, так би мовити, «хазяїном обвинувачення», він фактично визначає межі судового розгляду, йому належить право змінити обвинувачення (ст. 277 КПК), він повинен відмовитися від обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують обвинувачення, яке було пред'явлене підсудному (ст. 264 КПК). Прокурор оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке засноване, як того вимагає ст. 67 КПК, на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи. Тому відмовитися від обвинувачення прокурор має право тільки після того, як були досліджені всі наявні докази, тобто в кінці судового слідства, якщо він дійшов твердого переконання, що події злочину не було, або що в діянні підсудного відсутній склад злочину, або доведено, що підсудний не причетний до злочину (в останньому випадку підставою для відмови від обвинувачення буде недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину). В тих випадках, коли наявних доказів недостатньо для категоричного висновку про винність підсудного, прокурор повинен вжити всіх можливих заходів до одержання доказів. І тільки тоді, коли вичерпані всі можливості для одержання доказів, а тих доказів, що було досліджено в судовому засіданні, не вистачає для переконливого висновку про винність підсудного, прокурор може відмовитись від обвинувачення з мотивів недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину. Відмова від обвинувачення може бути повною або частковою. Повна відмова має місце тоді, коли прокурор заперечує обвинувачення в повному обсязі, а часткова відмова від обвинувачення означає, що прокурор визнає необґрунтованим обвинувачення одного (або декількох) підсудних, за умови, що відносно інших підсудних він підтримує обвинувачення, частковою є і відмова від обвинувачення щодо одного із злочинів (який має окрему кваліфікацію), коли відносно інших злочинів прокурор підтримує обвинувачення.
Відмова прокурора від обвинувачення оформлюється постановою, в якій прокурор мотивую свою позицію, наводить аргументи, аналізує докази, що зібрані в справі, і посилається на підстави відмови від обвинувачення.
Зауважимо, що відмова прокурора від обвинувачення потребує від суду виконання певних дій для забезпечення права потерпілого на підтримання обвинувачення. В тих випадках, коли потерпілий та його представник відмовляються від підтримання обвинувачення, суд закриває кримінальну справу на підставі ч.2 ст. 282 КПК.
Відповідно до ст. 277 КПК прокурор має право змінити обвинувачення. Постанова прокурора про відмову від обвинувачення та про зміну обвинувачення обов'язкові для суду.
Відмова прокурора від обвинувачення як і зміна обвинувачення — дуже відповідальний крок. Адже помилку прокурора, який безпідставно відмовився від обвинувачення або змінив його на менш тяжке, виправити в апеляційному провадженні неможливо, тому що відповідно до п. 8 ст. 343 КПК апеляцію на рішення суду першої інстанції мають право принести прокурор, який брав участь у розгляді справи в
суді першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, яке підтримував прокурор, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
КПК прямо не передбачає права прокурора відмовитися від своєї позиції в справах про застосування примусових заходів медичного характеру, або примусових заходів виховного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. На наш погляд, прокурор і в таких справах має право відмовитися від своєї позиції, не наполягати на застосуванні примусових заходів і запропонувати суду закрити кримінальну справу.
У тих випадках, коли прокурор вбачає підстави для закриття кримінальної справи, передбачені п.п. 5-11 ст. 6 КПК, ст.ст. 45-49, ч. 1 ст. 97, ст. 106, ст. 86 КК він не відмовляється від обвинувачення, а після дослідження доказів викладає свої доводи щодо наявності підстав для закриття кримінальної справи. Такими повинні бути дії прокурора і в тих випадках, коли він пропонує застосувати так звані спеціальні підстави для звільнення підсудного від кримінальної відповідальності, передбачені в статтях Особливої частини КК.
Прокурор має право пред'явити або підтримати цивільний позов, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права (ч. 2 ст. 29 КПК).
На прокурора покладаються обов'язки — з'являтися в судове засідання, не порушувати порядок у судовому засіданні, підкорятися розпорядженням головуючого.
Потерпілий у судовому засіданні є одним з суб'єктів зі сторони обвинувачення в усіх кримінальних справах і має широкі права для активної участі в судовому розгляді. Фізичну особу може бути визнано потерпілим на досудовому слідстві, при попередньому розгляді справи суддею або в підготовчій частині судового засідання за наявності підстав, передбачених ст. 49 КПК. Потерпілий як і всі учасники судового розгляду має права для участі в доказуванні, а також інші права, які передбачені ст. 267 КПК.
Потерпілий має право давати показання, обов'язку давати показання у нього немає. Право давати показання означає, що потерпілий може скористатися таким правом у будь-який момент судового слідства, не порушуючи порядок у судовому засіданні. Скажімо, після допиту свідка, підсудного або експерта потерпілий може заявити про своє бажання дати показання щодо тих обставин, про які повідомляли допитувані, і суд повинен буде допитати потерпілого. На відміну від підсудного, на потерпілого покладається обов'язок давати тільки правдиві показання, за завідомо неправдиві показання він може бути притягнений до кримінальної відповідальності, про що його попереджає перед допитом головуючий.
У ст. 267 КПК процесуальне становище потерпілого як сторони обвинувачення визначено неточно, в ній йдеться про те, що потерпілий має право підтримувати обвинувачення в справах приватного обвинувачення (ч. І ст. 27 КПК). Але чинне законодавство передбачає право потерпілого в усіх кримінальних справах виступати в судових дебатах, в разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий має право підтримувати обвинувачення, якщо прокурор змінив обвинувачення на менш тяжке, потерпілий має право підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі, отже, потерпілий має право підтримувати обвинувачення в усіх справах, захищаючи свої приватні інтереси. Крім прав, передбачених ст. 267 КПК, потерпілий має право користуватися рідною мовою та послугами перекладача (ст. 19 КПК), право на забезпечення безпеки (ст. 52-1 КПК), має право на участь представника, який користується правами потерпілого, крім права давати показання. Коли потерпілим визнано особу неповнолітню або недієздатну, до участі в справі мають бути залучені їхні законні представники.
На потерпілого покладається обов'язок з'являтися за викликом у судове засідання, не порушувати порядок у судовому засіданні, підкорятися розпорядженням головуючого.
Підсудним визнається особа, щодо якої справу призначено до судового розгляду. Участь підсудного у судовому засіданні обов'язкова, винятки з цього правила передбачені ст. 262 КПК, в якій передбачено, що у відсутності підсудного може бути розглянуто справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, коли підсудний просить розглянути таку справу за його відсутності. Але суд має право і в такій справі визнати явку підсудного обов'язковою. Ще один випадок, коли дозволяється розглянути справу у відсутності підсудного — якщо він перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду. В даний час міжнародними договорами України передбачена можливість звертатися до компетентних органів іншої держави, на території якої перебуває підсудний, з вимогою про його видачу, зокрема, на підставі Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 29 березня 1993 року (учасниками Конвенції є держави, що входять в СНД), Європейської конвенції про видачу правопорушників від 1957 І року, а також на підставі двосторонніх угод України з іншими державами. Якщо видача особи не може бути здійснена, вирішується питання про передачу кримінальної справи для розгляду її в іншій державі на підставі Європейської конвенції про передачу кримінальних справ від 25 травня 1972 року, Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 29 березня 1993, двосторонніх угод.
Вимога законодавства про обов'язкову участь підсудного в судовому засіданні спрямована перш за все на забезпечення прав підсудного. Адже для того, щоб захищати свої права, підсудний може брати активну участь у доказуванні, виступати в судових дебатах, звертатися до суду з клопотаннями, принести зауваження на протокол судового засідання і т.ін. Крім того, участь підсудного дозволяє суду одержати від нього показання, перевірити їх і завдяки цьому з'ясувати певні обставини справи. Навіть у тих випадках, коли підсудний відмовився давати показання, він може використати інші свої права, бажання дати показання у нього може з'явитися в ході судового слідства в зв'язку із дослідженням інших доказів.
Права підсудного передбачені ст. 263 КПК. Як всі учасники судового розгляду підсудний користується правами, які дозволяють йому брати активну участь у доказуванні, здійснюючи функцію захисту.
Крім того, підсудний має і інші права. Так, він має право на розгляд справи колегіальним складом суду (три судді) у випадках, коли обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено можливість застосування покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років.
Підсудний має право запросити захисника (одного чи декількох), за його бажанням суд повинен буде призначити йому захисника. Підсудний також має право відмовитися від захисника або просити про заміну одного захисника іншим. Відмова від захисника не може бути прийнята тільки у випадках, коли участь захисника є обов'язковою (ст. 45 КПК).
Підсудний має право давати показання або відмовитися давати показання та відповідати на запитання. За дачу завідомо неправдивих показань підсудний не несе відповідальності. Відмова підсудного від показань або дача неправдивих показань не може розглядатися як свідчення його причетності до злочину чи як обставина, що обтяжує покарання. Право обвинуваченого давати показання означає, що суд повинен буде допитати його кожного разу, коли підсудний заявить про таке своє бажання, адже дача показань для підсудного — це засіб його захисту. Суд не вправі відмовити підсудному в його допиті на тій підставі, що допит вже було проведено.
За чинним законодавством підсудний бере участь у судових дебатах незалежно від участі в них захисника, а також має право на останнє слово.
Підсудний має і інші права — право користуватися рідною мовою та послугами перекладача, право одержати копію обвинувального висновку, вироку або іншого рішення суду в перекладі на його рідну мову, або мову, якою він володіє (ст. 19 КПК), право на забезпечення безпеки (ст. 52-1 КПК).
Підсудний зобов'язаний з'являтися в судове засідання в призначений час, не порушувати порядок у судовому засіданні, підкорятися розпорядженням головуючого.
Захисник, який бере участь у судовому розгляді, сприяє підсудному в захисті його прав та законних інтересів. Захисник є стороною в процесі, здійснює функцію захисту і користується тими ж правами на участь у доказуванні, що і інші учасники судового розгляду. Захисник використовує всі надані йому права для з'ясування обставин, що виправдовують підсудного або свідчать про вчинення ним менш тяжкого злочину, про наявність обставин, що пом'якшують покарання. Оскільки одним із проявів дії презумпції невинуватості є правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого (ч. З ст. 62 Конституції) захисник може лише викликати розумні сумніви у достовірності тих доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.
Захисник досить самостійний у здійсненні своїх прав, йому не потрібна згода обвинуваченого на заявления клопотань, подання доказів, принесення скарг. Однак захисник зазвичай погоджує зі своїм підзахисним питання про заявлення клопотання, подання певних доказів, пропозиції про виклик певних свідків для того, щоб не погіршити становище підсудного в результаті, наприклад, допиту свідка, який буде викривати підсудного у вчиненні злочину.
Захисник має право на побачення з підсудним наодинці, без обмеження числа побачень та їх тривалості. Тому в тих випадках, коли у захисника виникає необхідність обговорити з підзахисним будь-які питання, що стосуються здійснення захисту (заявления клопотань, погодження позиції), захисник може заявити клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні і надання йому побачення з підсудним.
Захисник погоджує свою позицію в справі з підзахисним. У тих випадках, коли підсудний не визнає себе винним, захисник не може в суді заявляти про винуватість підсудного, таким чином він фактичної буде здійснювати функцію обвинувачення, чого робити не вправі.
Захисник-адвокат не має права відмовитися від виконання своїх обов'язків, крім випадків, передбачених ч. 7 ст. 48 КПК: коли адвокат мотивує свою відмову недостатніми знаннями або некомпетентністю, а також за наявності обставин, що виключають участь захисника в справі (ст. 61 КПК).
Захисник не має права зловживати своїми правами, затягувати умисно розгляд справи, порушувати порядок у судовому засіданні, повинен підкорятися розпорядженням головуючого.
Цивільний позивач та цивільний відповідач теж користуються правами сторін і беруть участь у доказуванні обставин, які відповідно підтверджують або заперечують позовні вимоги.
Змагальність передбачає також вирішення справи незалежним, неупередженим судом, який створений та діє відповідно до закону. Суд першої інстанції розглядає справу в складі, який визначено ч.ч. 1-3 ст. 17 КПК. Суд не вправі переходити на сторону обвинувачення або захисту, він зобов'язаний створити всі умови для реалізації сторонами їхніх прав та обов'язків, забезпечити належний порядок у судовому засіданні. Якщо справа розглядається колегіально, всі питання, що виникають у судовому засіданні, вирішуються всім складом суду, а один із суддів призначається головуючим у судовому засіданні і здійснює безпосереднє керівництво судовим процесом. Суддя, який одноособово розглядає справу, виконує функції головуючого. Головуючий спрямовує свої зусилля на послідовне виконання всіх процедур, передбачених законом, забезпечує сторонам можливість активної участі j в судовому розгляді. Саме головуючий відкриває судове засідання, роз'яснює сторонам їхні права, забезпечує можливість реалізації цих прав, наприклад, після того, як підсудний, потерпілий або свідок дадуть показання, головуючий пропонує сторонам в послідовності, непередбаченій законом, задати їм питання, пропонує сторонам обговорити певні питання або заявлені клопотання.
Головуючий повинен усувати з судового слідства все те, що не стосується конкретної справи, зокрема, відвести питання, задані сторонами, якщо такі питання не стосуються обставин справи. Питання народних засідателів чи інших суддів, які входять до складу суду, головуючий відвести не має права.
На головуючого покладається обов'язок забезпечити належний виховний рівень судового процесу. Це потребує перш за все чіткого додержання всіх процесуальних норм, а також правил судової етики. Головуючий повинен демонструвати повну неупередженість, звертаючись до сторін, бути тактовним, уважним до заявлених клопотань. Всі учасники судового розгляду, особи, яких було викликано в судове засідання, а також присутні в залі громадяни повинні додержуватися порядку, виконувати розпорядження головуючого. Для забезпечення належного порядку в залі судового засідання головуючий може застосувати певні заходи, передбачені ст. 272 КПК.
В усіх питаннях, які виникають у судовому засіданні, при вирішенні клопотань суд виносить ухвалу (якщо справа розглядається колегіальним складом) або постанову (якщо справа розглядається одноособово суддею, який діє від імені суду). Ухвала або постанова можуть складатися в нарадчій кімнаті, або без видалення суду до нарадчої кімнати, безпосередньо після наради суддів на місці. У випадках,
передбачених ч. 1 ст. 273 КПК, суд повинен винести ухвалу або постанову обов'язково в нарадчій кімнаті і викласти у вигляді окремого документа, який приєднується до справи.
У протоколі судового засідання всі дії і розпорядження головуючого повинні знайти відображення.