Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Поняття митного режиму.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
164.35 Кб
Скачать

Поняття митного режиму, його види.

Одним із основних принципів переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України є вибір митного режиму. Без перебільшення можна стверджувати, що митний режим відіграє одну з провідних ролей при реалізації митної справи та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, адже кожна зовнішньоекономічна операція пов’язана з перетином митного кордону і опосередковується певним митним режимом. А з його допомогою визначається конкретний порядок переміщення товару та транспортних засобів через митний кордон України у відповідності з його призначенням (цілями переміщення), умовами знаходження та використання на (за) митній території.

Правовий механізм використання передбачених Митним кодексом України митних режимів об'єктивно припускає створення гнучких митно-правових інструментів регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Вироблення цих інструментів – свого роду результат адаптації до різноманітних потреб її учасників, які з часом тільки зростають. Однак така тенденція значно ускладнює процедуру митного урегулювання зовнішньоекономічних зв'язків, саме тому з метою забезпечення диференційованого підходу до переміщення предметів через митний кордон законодавством України, як і будь-якої іншої держави, передбачається, достатня для кожної країни кількість видів митних режимів. Тож митні режими є серйозним інструментом в руках держави, що дозволяє їй вибудовувати зовнішньоекономічні та політичні відносини з навколишнім світом, багато в чому визначати напрямок розвитку зовнішньої торгівлі та її якісний зміст.

Легальне визначення поняття митного режиму міститься у статті 4 Митного кодексу України «Визначення основних термінів і понять», пункт 25 якої встановлює, що це комплекс взаємопов’язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення. Митна процедура за новою редакцією Митного кодексу України представляє собою зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання. У свою чергу митні формальності – є сукупністю дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами з метою дотримання вимог митного законодавства.

Як і більшість правових категорій, поняття митного режиму використовується в широкому і вузькому розумінні. У вузькоспеціальному значенні, яке власне і використовується в українському митному законодавстві, це поняття ми вже розглянули вище. У широкому сенсі митний режим можна визначити як правовий режим, що виражається в певному поєднанні адміністративно-правових і фінансово-правових засобів регулювання, встановлений митним законодавством і який має на меті регламентувати відносини, що виникають у зв'язку з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон, між особою, яка їх переміщує, і митним органом. Прикладом широкого тлумачення цього поняття є впровадження у науковий обіг таких термінів «митний режим прикордонної торгівлі», «лібералізований режим митного контролю», «режим найбільшого сприяння».

Більшістю правознавців митний режим розглядається як один з видів адміністративно-правових режимів1. Під правовим режимом, зокрема Д. М. Бахрах, розуміє сукупність правил, закріплених у юридичних нормах, які регулюють певну діяльність людей2 .

Адміністративно-правовим режимом є поєднання адміністративно

правових засобів регулювання, обумовлене централізованим порядком, імперативним методом юридичного впливу, яке виражається в тому, що суб’єкти правовідносин за своїм статусом займають юридично нерівні позиції.

Характерними ознаками адміністративно-правових режимів є:

1. Визначена спеціальними нормами права поведінка фізичних і юридичних осіб;

2. Вимушена детальна регламентація діяльності державних органів і громадських організацій;

3. Введення додаткових правил чи вилучення з загальнообов’язкових норм правових норм;

4. Встановлення особливого контролю за належним дотриманням правопорядку в сфері дії особливого режиму і встановлення деяких обмежувальних заходів3.

Наведені ознаки лише підтверджують похідність митного режиму від адміністративного. Так, за законодавчим визначенням митний режим є комплексом взаємопов’язаних правових норм. Ці норми власне визначають поведінку, в першу чергу, бенефіціарів митних режимів – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, – а також інших осіб з метою дотримання встановлених вимог, обмежень чи заборон. Крім того, в рамках митних режимів Митним кодексом України (меншою мірою іншими нормативно-правовими актами) визначаються повноваження Кабінету Міністрі України, Державної митної служби України, інших митних органів тощо у сфері застосування того чи іншого митного режиму. Приміром, статтею 148 Митного кодексу України встановлено, що за обґрунтованої необхідності Кабінет Міністрів України має право визначати, зокремаперелік товарів, які не можуть бути допущені до переробки для вільного обігу на митній території України, товари, при поміщенні яких у митний режим переробки на митній території застосовуються фінансові гарантії і т.ін.

Кожен з митних режимів, передбачених Митним кодексом України, передбачає наявність додаткових правил чи, навпаки, винятків із загальних. Прикладом може служити обмеження власника товарів, поміщених, у режим митного складу, в реалізації правомочностей володіння, користування та розпорядження протягом часу їх знаходження під даним митним режимом.

Контроль за дотриманням вимог, обмежень та заборон, встановлених для кожного митного режиму, покладено на митні органи, які уповноважені на застосування певних примусових заходів. За порушення порядку застосування того чи іншого митного режиму Митним кодексом України передбачена адміністративна відповідальність.

Таким чином, митним режимом є система правових норм, які визначають дії посадових осіб митних органів та осіб, що переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України або уповноважених ними осіб, які необхідно вчинити для успішного переміщення цих товарів і транспортних засобів через митний кордон, порядок їх вчинення, порядок використання та розпорядження ними після такого переміщення.

Хоча зазначене вище визначення було щойно закріплено законодавчо, воно не позбавлено вад, на яких слід зупинитися. Так, легальне визначення поняття митного режиму охоплює лише товари, які переміщуються через митний кордон України. На транспортні засоби, зокрема комерційного призначення, митний режим згідно визначення не поширюється.

Крім того, правові норми, які складаються митний режим, с поміж іншого, «визначають правовий статус товарів». Звернувшись до теорії права, можна знайти різні визначення поняття «правовий статус». Наведемо лише деякі з них для наочної демонстрації хибності формулювань у дефініції «митний режим». Так, О.Ф. Скакун вважає, що правовий ста­тус – це обумовлена законом система взаємопов’язаних прав, законних інтересів й обов’язків суб’єкта4. На думку С.В. Ківалова, правовий статус – це правовий стан, який характеризується комплексом прав та обов’язків. Деталізуючи це визначення, вчений виділяє наступні елементи правового статусу: правосуб’єктність та певне коло основних прав й обов’язків. Навіть двох наведених визначень достатньо для того, щоб зрозуміти, що товари не можуть бути наділені правами чи обов’язками (правобсуб’єктністю), відтак не можуть мати правового статусу. Це невід’ємна частина характеристики суб’єктів права – фізичних та юридичних осіб, державних органів тощо.

Митний режим – комплексний правовий інститут, що об’єднує в собі норми різних галузей права: митного, адміністративного, цивільного, податкового та ін. Комплексність митних режимів також обумовлюється і тим, що свою функцію вони виконують за допомогою поєднання адміністративно-правових і цивільно-правових заходів регулювання, тарифних і нетарифних методів.5

Цілком погоджуємося з думкою Козиріна О.М. відносного того, що митні режими мають свою структуру, яка визначається їх змістом і є сукупністю умов, обмежень і вимог митних режимів (адміністративна складова), а також пільг (економічна складова), що надаються у рамках митного режиму. Умови, обмеження і вимоги митних режимів відповідають певному етапу їх реалізації – поміщення товарів і транспортних засобів під митний режим, його використання і завершення 6.

Під умовами митного режиму автор розуміє обставини, які зумовлюють можливість приміщення під нього товарів і транспортних засобів. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 статті 79 Митного кодексу України застосування митного режиму реімпорту можливе за умови можливості ідентифікації митним органом товарів, заявлених у цей митний режим, як таких, що були раніше випущені за межі митної території України. Можливість ідентифікації і є однією з умов митного режиму реімпорту.

Вимогами митних режимів визнаються дії, зі здійсненням яких пов’язана можливість завершення митного режиму відповідно до вимог митного законодавства. Прикладом подібних вимог може стати вимога щодо фактичного вивезення з митної території України товарів і транспортних засобів комерційного призначення, розміщених у митний режим транзиту (ч. 1 статті 102 Митного кодексу України).

Обмеження митних режимів є прямими або непрямими заборонами на здійснення з товарами і транспортними засобами, поміщеними під митний режим, певних дій.

Так, відповідно до ч. 1 статті 122 Митного кодексу України не дозволяється розміщення у режимі митного складу таких товарів:

1) товарів, заборонених до ввезення в Україну, вивезення з України та транзиту через територію України;

2) товарів, строк придатності для споживання або використання яких закінчився;

3) товарів, що надходять в Україну як гуманітарна допомога;

4) живих тварин;

5) електроенергії, що переміщується лініями електропередачі.

Вибір та зміна митного режиму.

За загальним правилом, виходячи зі статті 71 Митного кодексу України декларант самостійно обирає митний режим в залежності від мети, яку він переслідує, переміщуючи товари чи транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України. Однак є ряд митних режимів, для реалізації яких бажання декларанта недостатньо з різних причин. Передусім мова йде про додаткові засоби мінімізації ризиків скоєння правопорушень, пов’язаних із застосування деяких видів митного режиму (зокрема тих, що передбачають звільнення від оподаткування), а також про недопущення завдання шкоди окремим блокам суспільним відносинам (безпеці довколишнього середовища тощо). Обов’язковою умовою при виборі таких митних режимів є отримання дозволів від уповноважених державних органів. Так, наприклад, дозвіл митного органу необхідний для поміщення товарів у режими переробки на митній території України та переробки за межами митної території України (статті 149 та 165 Митного кодексу України відповідно), а також знищення та руйнування та відмова на користь держави (статті 176 та 184 Митного кодексу України відповідно). Митні режими реекспорту, транзиту, тимчасового ввезення, тимчасового вивезення потребують дозволів інших державних органів в залежності від специфіки товарів, що поміщаються під ці режими. Це може бути Державна служба експортного контролю, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України тощо.

Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України запроваджуються такі види митного режиму:

1) імпорт (випуск для вільного обігу);

2) реімпорт;

3) експорт (остаточне вивезення);

4) реекспорт;

5) транзит;

6) тимчасове ввезення;

7) тимчасове вивезення;

8) митний склад;

9) вільна митна зона;

10) безмитна торгівля;

11) переробка на митній території;

12) переробка за межами митної території;

13) знищення або руйнування;

14) відмова на користь держави.

Інші митні режими можуть встановлюватися тільки шляхом внесення відповідних змін до Митного кодексу України.

Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених Митного кодексу України.

Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених законодавством для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим. Зауважмо, що змінювати митний режим можна до тих пір, доки він не є завершеним, тобто не виконані всі законодавчі вимоги, встановлені для можливості завершити обраний митний режим. Так, наприклад, митний режим транзиту може бути змінено на імпорт протягом часу переміщення товару під митним контролем територією України і за умови надання всіх необхідних для нового режиму документів, сплати митних платежів та виконання вимог щодо нетарифних обмежень.

Загальні правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Податкового кодексу України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються Податковим кодексом України, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Пунктом 3.1 статті 3 Податкового кодексу України встановлено, що податкове законодавство України складається з Конституції України, цього Кодексу, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частина регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України, чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України i якими регулюються питання оподаткування, нормативно-правових актів, прийнятих на пiдставi та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи.

У відповідності до пункту 3.2 статті 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Особливості оподаткування митними платежами товарів, поміщених у відповідний митний режим, визначені у статті 286 та розділі V Митного кодексу України, а також у розділах V і VI Податкового кодексу України.

Митний кодекс України у розділі ІХ «Митні платежі» регулює лише відносини, пов’язані з нарахуванням та сплатою мита і визначає його як загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до законодавства України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

До інших митних платежів відповідно до п. 27 статті 4 Митного кодексу України належать акцизний податок, що справляється при ввезенні підакцизних товарів на митну територію України та податок на додану вартість, що справляється при ввезенні товарів на митну територію України.

Митний режим імпорту

Відповідно до статті 74 Митного кодексу України імпорт (випуск для вільного обігу) – митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, установлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Це найбільш уживаний вид митного режиму, застосування якого, з одного боку, позбавляє власника імпортованих товарів необхідності дотримуватися певних заборон чи обмежень стосовно володіння, користування чи розпорядження ними, з іншого, здебільшого супроводжується здійсненням максимального обсягу митних формальностей (перш за все мова йде про оподаткування таких товарів) у порівнянні з іншими видами митного режиму. Імпорт опосередковує більшість зовнішньоторговельних операцій, оскільки, не встановлюючи часових та цільових обмежень перебування та використання товарів на митній території України, відповідає інтересам та потребам значної кількості суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Якщо уважно аналізувати митне законодавство України, можна помітити, що визначення імпорту міститься у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року. Згідно цього нормативно-правового акту імпортом є купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Однак це визначення стосується не однойменного митного режиму, а різновиду зовнішньоекономічної діяльності, що не є тотожним. Хоча безперечно ці поняття знаходяться у тісному взаємозв’язку. Кожній зовнішньоекономічній операції відповідає певний митний режим. Так, операції з увезення товарів на мину територію України (імпорт) у митному відношенні оформлюються у митний режим імпорту. Хоча такі співпадіння трапляються не завжди. Ввезення товарів в Україну може супроводжуватися застосуванням й інших митних режимів, зокрема реімпорту. Однак про це йтиметься у відповідних параграфах посібника.

Крім того, використання режиму імпорту не завжди пов’язано з ввезенням товарів в Україну. В зазначений митний режим можуть заявлятися, як товари, що ввозяться на митну територію України, так і товари, які вже перебувають на цій території під іншим митним режимом (наприклад, митний склад, магазин безмитної торгівлі, продукти переробки товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території, тощо).

Ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає виконання декларантом таких умов:

1) подання митному органу документів на товари, що імпортуються;

2) сплату митних платежів, якими відповідно до законів України обкладаються товари під час ввезення на митну територію України в режимі імпорту;

3) дотримання вимог щодо заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Хоча застосування будь-якого виду митного режиму, передбаченого вітчизняним митним законодавством, передбачає подання певного пакету документів, виконанням цієї умови режиму імпорту має власні особливості, спричинені передусім необхідністю застосування заходів митно-тарифного та нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі.

Згідно Постанови КМ України «Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України» від 01.02.2006 р. № 80 обов’язково подаються до митного органу такі документи:

1. Митна декларація

2. Товарно-транспортний документ на перевезення (залізнична накладна (УМВС (СМГС), ЦІМ (СІМ)), авіаційна накладна (Air Waybill), коносамент (Bill of Lading) тощо

3. Зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту)

4. Рахунок (Invoice) або інший документ, який визначає вартість товару.

Подання інших документів передбачається відповідними наказами Держмитслужби України в залежності від виду транспорту, характеру товару, способів розрахунку та інших факторів, що впливають на митні процедури. Це можуть бути, приміром, документи, які підтверджують країну походження товару, документи, що підтверджують право на застосування до товарів пільгового режиму оподаткування тощо.

Виконання другої умови митного режиму імпорту – сплата податків і зборів – викликає найбільшу складність для декларанта. Це пояснюється, передусім полярністю інтересів митних органів та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у цьому питанні. Проблеми можуть виникнути вже на етапі визначення митної вартості імпортованих товарів, яка, власне, і є в переважній більшості випадків базою для оподаткування. Від правильності розрахунку цього показника залежатиме кінцева сума податків і зборів, яку має сплатити декларант для можливості завершення митного режиму імпорт.

Аналіз податкового та митного законодавства свідчить про те, що товари, які імпортуються в Україну, підлягають оподаткуванню ввізним митом, податком на додану вартість та акцизним податком (для підакцизних товарів).

Відповідно ч. 1 статті 286 Митного кодексу України товари, поміщені у митний режим імпорту, оподатковуються ввізним митом, якщо інше не передбачено законом. Ставки ввізного митна встановлюються Законом України «Про Митний тариф України». У випадках, встановлених законами України, товари, поміщені у митний режим імпорту, оподатковуються сезонним митом та/або особливими видами мита.

Акцизний податок справляється відповідно до розділу VI Податкового кодексу України з товарів та за ставками, визначеними у статті 215 цього Кодексу, чинними на день подання митної декларації. Підакцизними, тобто такими, що обкладаються акцизним податком є такі товари:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

нафтопродукти, скраплений газ;

автомобілі легкові та інші моторні транспортні засоби, призначені головним чином для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів, зазначених у товарній позиції згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності 8702), включаючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та гоночні автомобілі;

мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з допоміжним мотором;

причепи та напівпричепи для тимчасового проживання у кемпінгах, типу причіпних будиночків.

Вiдповiдно до пiдпункту 222.2.2 пункту 222.2 статтi 222 ПК України у разi ввезення маркованої пiдакцизної продукції (наприклад, алкогольні напої та тютюнові вироби) на митну територiю України акцизний податок сплачується пiд час придбання марок акцизного податку з доплатою (у разi потреби) на день подання митної декларації.

Податок на додану вартiсть (далi - ПДВ) сплачується вiдповiдно до пiдпункту в) пункту 185.1 статтi 185 роздiлу V Податкового кодексу України за ставкою, чинною на день подання митної декларації.

Відповідно до статті 193 ставки податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:

а) 17 відсотків (починаючи з 1 січня 2014 року; до цієї дати – 20 відсотків);

б) 0 відсотків.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів згідно із законом. Іншими словами, ПДВ розраховується за вищезазначеними ставками на базі митної вартості імпортованих товарів, збільшеної на суму ввізного мита та акцизного податку.

Дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень при імпорті товарів також є обов’язковою умовою для митного режиму, що аналізується. Чинне законодавство не дає визначення поняття заходів нетарифного регулювання. У цьому сенсі можна згадати хіба що Наказ ДМС України «Про затвердження Положення про спрощений порядок митного оформлення деяких видів товарів та про внесення зміни до наказу Держмитслужби України від 09.07.97 № 307» від 24.12.2003 р. № 908, в якому зазначається, що заходи нетарифного регулювання – це адміністративні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності: ліцензування, квотування, реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів), сертифікація товарів тощо. Тобто ані чіткого визначення, яке б відображало зміст та сутність цього поняття, ані більш менш повного переліку нетарифних заходів зазначений нормативно-правовий акт не містить.

Як не дивно, але Податковий кодекс України у статті 14.1.61. встановлює перелік заходів нетарифного регулювання:

ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій;

застосування спеціальних заходів щодо імпорту товарів в Україну;

процедура реєстрації зовнішньоекономічних контрактів;

процедура видачі ліцензій на право імпорту, експорту – спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

дозвільна система служби експортного контролю;

сертифікація товарів, що ввозяться в Україну;

дозвільна система органів державної влади, що здійснюють санітарно-епідеміологічний, ветеринарний, фітосанітарний, екологічний та інші види контролю;

реєстрація лікарських засобів, виробів медичного призначення, імунобіологічних препаратів, харчових добавок;

застосування державного пробірного контролю.

В літературі поняття заходів нетарифного регулювання визначається по-різному. Найбільш універсальним, на наш погляд, є визначення, запропоноване Є.В. Додіним, згідно якого під ними розуміють комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішні ринки7.

Найбільш поширеними заходами нетарифного регулювання імпорту є так звані кількісні обмеження, зокрема ліцензування. Загальний порядок його застосування передбачений Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. Конкретні переліки товарів, на які поширюється режим ліцензування імпорту встановлюються відповідними постановами Кабінету Міністрів України на кожен календарний рік. Так, наприклад, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2012 рік» від 26 грудня 2011 р. № 1360 визначено, що у 2012 році підлягають ліцензуванню імпорт деяких м’ясних продуктів, окремих засобів захисту рослин, озоноруйнівних речовин, деяких товарів для друкарства тощо.

Крім того, поширеним нетарифним обмеженням є сертифікація товарів, що імпортуються. Відповідно до статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію» від 10.05.1993 р. № 46-93 відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Так, згідно Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. обов’язковій сертифікації підлягає сільськогосподарська продукція, що імпортується в Україну. Вважається, що цей захід нетарифного регулювання варто відносити до стандартів (технічних бар’єрів)8.

Отже, виконання всіх зазначених вище умов дасть можливість декларанту завершити митний режим імпорту, а разом з тим і однойменну зовнішньоекономічну операцію. Після завершення митного режиму імпорту товари, поміщені у цей режим, набувають статусу українських товарів. Це означає, що будь-які дії, операції з такими товарами мають здійснюватися відповідно до законодавства України, так само, як і з аналогічними вітчизняними товарами. Це передусім стосується вимог, обмежень, заборон, правил поводження тощо, якщо такі встановлено. Підтвердженням українського статусу імпортованих товарів є митна декларація, за якою вони випущені у вільний обіг.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.