83. Рішення, які приймаються у стадії порушення кримінальної справи, їх структура та зміст.

Розгляд заяв і повідомлень про злочини полягає в тому, що орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя вивчають, аналізують, оцінюють, перевіряють їх і у разі необхідності не пізніше триденного строку приймають рішення по суті; тобто: 1) порушують кримінальну справу; 2) відмовляють у порушенні справи; 3) направляють заяву чи по­відомлення за належністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК при наявності законних приводів і достат­ніх підстав, а також при відсутності обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя виносять постанову про порушення кримінальної справи.

Така постанова, крім відомостей, перелічених у ст. 130 КПК (місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище справа, в якій провадиться слідство, і обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття КПК, на підставі якої прийнято рішення), повинна містити в описовій частині відомості щодо приводів і підстав для порушення кримінальної справи, викладаються фактичні дані, як вказують на наявність об'єктивних ознак конкретного злочину (місце, час, спосіб та інші обставини скоєного).

Після зазначення в описовій частині постанови кваліфікації злочину відповідно до статей КК України, повинно бути і посилання на статтю КПК, якою керувався прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя (ст. 27 або 98 КПК).

Якщо справа порушена слідчим і прийнята ним до провадження, то складається одна постанова про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження (ст. 113 КПК).

У резолютивній частині постанови міститься рішення про пору­шення кримінальної справи. Ця частина є логічним продовженням описової частини. В резолютивній частині вказується стаття Особли­вої частини КК, за ознаками якої кваліфікується скоєне, що підлягає розслідуванню, куди направляється справа або ким приймається до провадження.

Кримінальна справа порушується як за фактом вчинення злочину, так і відносно особи, яка вчинила злочин, якщо на момент порушення кримінальної справи вона встановлена (ч. 2 ст. 98 КПК).

Копія постанови про порушення кримінальної справи надсилаєть­ся слідчим, органам дізнання в добовий строк прокурору, про що може бути вказано в резолютивній частині.

У всіх випадках рішення про відмову в порушенні кримінальної справи слідчий і орган дізнання, також як і прокурор, суддя прийма­ють самостійно і викладають у формі постанови. За своєю структурою постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, як і постано­ва про порушення справи, складається зі вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин.

У постанові повинно бути відображено, чому визнано, що подія, про яку повідомлялося, не мала місце або що в діянні особи відсутні ознаки складу злочину, а також наведені конкретні обставини, що виклю­чають провадження в справі.

Посадова особа, яка винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, повинна повідомити зацікавленим особам, під­приємствам, установам, організаціям щодо прийнятого рішення і роз'яснити заявнику, куди має бути подана скарга; його право оспорю­вати як висновки про відсутність приводів і підстав до порушення кри­мінальної справи, так і ті мотиви, за якими було прийняте рішення.

Ознайомлення і повідомлення зацікавленим особам, підприєм­ствам, установам і організаціям, від яких надійшла заява або повідомлення з постановою про відмову в порушенні кримінальної справи здійснюється шляхом направлення їм копії відповідної постанови з тим, щоб забезпечити їм право на оскарження цього рішення в поряд­ку і строки, які передбачені ст. 99-1 КПК.

Якщо в матеріалах перевірки заяви або повідомлення про злочин містяться відомості про наявність у діях особи адміністративного, дис­циплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, в резолютивній частині постанови про відмову в порушенні криміналь­ної справи повинно бути відображено і рішення про направлення та­ких матеріалів на розгляд у відповідний орган (у конкретну громад­ську організацію, службу в справах неповнолітніх) з метою прийняття відповідних заходів впливу або передачі матеріалів тому чи іншому ор­гану адміністративної юрисдикції для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).

84.Перевірка заяв та повідомлень про злочини.

Якщо питання щодо порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі тих даних, що маються в заяві або повідомленні, то така перевірка здійснюється прокурором, слідчим чи органом ді­знання в строк не більше десяти днів. Ця перевірка здійснюється шля­хом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів, висновків відповідних спеціа­лістів, наприклад, судових медиків щодо причини смерті, ступеня тяжкості і характеру тілесних ушкоджень. Для перевірки заяв та по­відомлень про злочини на вимогу слідчого, прокурора, органу дізнан­ня може бути проведена ревізія (ч. 1 ст. 66 КПК).

У ч. 5 ст. 97 КПК, а також у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» 1992 року та інших нормативних актах передба­чено, що заяви або повідомлення про злочини до порушення кримі­нальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення опера­тивно-розшукової діяльності. Зазначені в законодавчих актах Украї­ни окремі оперативно-розшукові заходи здійснюються з дозволу суду за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, погодженого з прокурором. Постанова судді про надання такого дозволу може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 187 КПК до порушення кримінальної справи у невідкладних випадках може бути проведений не тільки огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК), але і такі слідчі дії, як накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку.