Пояснювальна записка до проекту Кримінального процесуального кодексу України

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Стаття 3 Конституції України визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю.

Пріоритетну роль у забезпеченні дотримання основоположних прав людини відіграє наявність у державі ефективного механізму регулювання діяльності державних органів, покликаних здійснювати розслідування та розгляд питань, пов’язаних із притягненням особи до кримінальної відповідальності.

Законодавство, яке регулює порядок здійснення кримінального судочинства, має забезпечувати не лише невідворотність кримінального покарання, а й гарантувати належне дотримання прав людини у кримінальному процесі, повагу до її особистості, ставлення до неї як до особи, вина якої у вчиненні злочину ще не доведена, а також забезпечувати неупередженість та об’єктивність досудового розслідування та судового розгляду, передбачати існування ефективних процедур, які надаватимуть рівні процесуальні можливості стороні обвинувачення і стороні захисту та сприятимуть реальному утвердженню змагальності кримінального процесу.

Водночас чинний Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року не в змозі забезпечити досягнення цих завдань. Результатом реалізації положень цього акту є кримінальний процес, який характеризується очевидним обвинувальним ухилом, низькою ефективністю досудових і судових процедур та їхньою надмірною забюрократизованістю.

Існуюча на практиці модель кримінального процесу нашої держави може бути охарактеризована такими ознаками:

1) процесуальна та фактична нерівність прав сторони обвинувачення та сторони захисту, за якої пріоритет надається доказам, які подані до суду стороною обвинувачення, а сторона захисту або взагалі позбавлена можливості ефективно збирати докази, або ж зібрані нею докази не допускаються до дослідження з суто формальних причин. Ситуація, за якої на розгляд суду надходить справа та додані до неї докази, які сформовані виключно стороною обвинувачення, не дає підстав для висновку про змагальність кримінального процесу та рівність процесуальних можливостей його сторін;

2) відсутність змагальних засад кримінального судочинства призводить до порушення прав осіб на стадії досудового розслідування, оскільки визнання особою своєї вини у вчиненні злочину і надалі продовжує визнаватися основним доказом;

3) яскраво виражений обвинувальний ухил кримінального процесу призводить до того, що суд виступає не як незалежний та об’єктивний арбітр, а як представник сторони обвинувачення, для якого відсутність доказів вини особи у вчиненні злочину обумовлює не виправдання особи, а лише повернення справи на додаткове розслідування;

4) надмірне та невиправдане застосування на практиці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що обумовлюється відсутністю положень, які б зобов’язували обирати альтернативні ув’язненню запобіжні заходи або ж передбачали необхідність переглядати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на користь альтернативного після спливу певного проміжку часу чи зміни обставин, з якими пов’язувалося його обрання. Такий стан багато в чому обумовлюється також відсутністю ефективних запобіжних заходів, які б могли стати дієвою альтернативою триманню під вартою, оскільки давали б можливість забезпечити належну поведінку особи та виконання нею своїх процесуальних обов’язків без необхідності її ув’язнення;

5) неналежний судовий контроль щодо застосування у процесі досудового розслідування заходів, які обмежують права людини;

6) відсутність ефективних процедур на стадії досудового розслідування та судового розгляду, забюрократизованість кримінального процесу та наявність значної кількості суто формальних документів, що в сукупності призводить до того, що розгляд питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності триває значний проміжок часу, впродовж якого ця особа дуже часто знаходиться під вартою;

7) висока репресивність судових рішень. Кількість виправдувальних вироків в Україні не перевищує 1 %, тоді як у багатьох державах цей показник складає 20–30 %.

Цей далеко неповний перелік проблемних питань свідчить про необхідність якісної, системної та докорінної перебудови кримінального процесу і приведення його у відповідність із міжнародними стандартами судочинства, що можливо не шляхом внесення поодиноких змін до чинного КПК України, а лише через прийняття нового акта, основою якого буде не обвинувальна (інквізиційна), а змагальна модель кримінального судочинства.

Необхідність реформування кримінального процесу відповідно до міжнародних принципів та цінностей судочинства обумовлюється не лише практичною необхідністю здійснення таких кроків всередині нашої держави, а й потребою виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань.

У Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи від 26 вересня 1995 року № 190 "Щодо вступу України до Ради Європи", а також рекомендаціях та резолюціях цієї європейської інституції щодо виконання обов’язків та зобов’язань України, зокрема, рекомендації № 1416 (1999), резолюції № 1194 (1999), рекомендації № 1513 (2001), резолюції № 1244 (2001), резолюції № 1262 (2001), резолюції № 1346 (2003), резолюції № 1466 (2005), неодноразово наголошувалося на необхідності прийняття нашою державою якісно нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, яка утворена Указом Президента України від 17 серпня 2010 року № 820, розроблено проект Кримінального процесуального кодексу України (далі – проект КПК), який розглянуто та обговорено на спільних зустрічах експертів Ради Європи та представників України 9 листопада 2011 року у м. Страсбурзі та 12 грудня 2011 року у м. Києві.

Актуальність положень цього акта обумовлюється тим, що проект Кримінального процесуального кодексу України розроблявся з огляду на існуючий стан суспільних відносин та проблеми, які наявні у сфері кримінального судочинства, а також з урахуванням недоліків чинного Кримінально-процесуального кодексу України та практики його застосування.

Проект нового КПК покликаний удосконалити правове регулювання у сфері кримінального судочинства, привнести у нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини у ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу.

Проект КПК дає змогу віднайти справедливий баланс між інтересами держави та особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, оскільки, з одного боку, передбачає сучасні інструменти для боротьби зі злочинністю, підвищує оперативність та ефективність кримінального судочинства, а з іншого, сприяє утвердженню гарантій прав людини та надає їй значні можливості для захисту своїх прав, свобод та інтересів.