- •Міністерство освіти і науки україни одеська національна юридична академія ю.П. Аленін. М.І. Пашковський, т.В. Лукашкіна, і.В. Гловюк
- •Загальна частина Тема 1. Поняття, завдання, основні інститути кримінального процесу
- •1.Поняття, сутність кримінального процесу. Кримінальний процес та правосуддя у кримінальних справах. Кримінальний процес та оперативно-розшукова діяльність.
- •2. Поняття та система стадій кримінального процесу.
- •3. Завдання кримінального судочинства.
- •5.Кримінально-процесуальні рішення, поняття, ознаки, етапи прийняття.
- •6.Кримінально-процесуальні функції, їхні поняття та види.
- •9. Форма кримінального процесу України.
- •10. Кримінально-процесуальні відносини. Структура кримінально-процесуальних відносин.
- •Тема 2. Кримінально-процесуальне право
- •19. Поняття і значення принципів кримінального процесу. Система принципів кримінального процесу.
- •Тема 3. Принципи кримінального процесу
- •20. Реалізація у кримінальному процесі загальноправових принципів.
- •23.Принцип диспозитивності у кримінальному судочинстві.
- •24.Принцип всебічності, повноти, об'єктивності дослідження обставин справи.
- •Тема 4. Суб'єкти кримінального процесу
- •29. Поняття та класифікація суб'єктів кримінального процесу.
- •30. Суд як орган правосуддя. Повноваження суду. Склад суду за діючим законодавством.
- •32. Слідчий у кримінальному процесі. Процесуальна самостійність слідчого.
- •34. Обставини, що виключають участь у справі судді,прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання.
- •35. Порядок заявления та вирішення відводів.
- •36. Учасники кримінального процесу, загальна характеристика їхнього процесуального становища.
- •37.Процесуальне становище підозрюваного у кримінальному процесі.
- •39. Потерпілий, його права та обов'язки.
- •41. Захисник у кримінальній справі, його права та обов'язки.
- •Тема 5. Докази і доказування в кримінальному процесі
- •47. Особливості пізнання у кримінальному процесі.
- •51. Особливості предмета доказування в окремих справах.
- •53. Локальний предмет доказування.
- •57. Межі доказування у кримінальному процесі.
- •59. Поняття і види джерел доказів у кримінальному процесі. Показання свідка як джерело доказів.
- •60. Показання потерпілого як джерело доказів.
- •61. Показання обвинуваченого як джерело доказів.
- •62. Показання підозрюваного як джерело доказів.
- •Тема 6. Цивільний позов у кримінальному процесі
- •68. Поняття, предмет та підстави цивільного позову у кримінальному процесі.
- •69. Провадження за цивільним позовом у кримінальному процесі.
- •Тема 7. Заходи процесуального примусу
- •70. Поняття та види заходів кримінально-процесуального примусу.
- •72. Мета, підстави та умови застосування запобіжних заходів
- •73. Затримання як тимчасовий запобіжний захід: порядок застосування, строки.
- •78.Нагляд командування військової частини.
- •79.Порядок та умови застосування застави як запобіжного заходу.
- •80. Загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу.
- •Особлива частина Тема 8. Порушення кримінальної справи
- •83. Рішення, які приймаються у стадії порушення кримінальної справи, їх структура та зміст.
- •85.Обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи.
- •86. Оскарження рішень, прийнятих у стадії порушення кримінальної справи.
- •Тема 9. Дізнання та досудове слідство
- •90. Поняття та характеристика основних положень досудового розслідування.
- •92. Строки досудового слідства, порядок їх продовження.
- •94. Взаємодія слідчого з органом дізнання. Доручення та окремі доручення слідчого.
- •98. Очна ставка: поняття, мета, порядок проведення.
- •100. Освідування: поняття, види, процесуальний порядок проведення.
- •101. Обшук: поняття, види, процесуальний порядок проведения.
- •103. Огляд: поняття, види, процесуальний порядок проведення.
- •105. Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Накладення арешту, огляд та виїмка кореспонденції.
- •106. Підготовка і призначення судової експертизи. Випадки обов'язкового призначення експертизи. Види експертиз.
- •108. Процесуальний порядок пред'явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого.
- •109. Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві.
- •110. Підстави та процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства.
- •112. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.
- •113. Обвинувальний висновок, його зміст та структура.
- •114. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи. Оскарження постанови про закриття кримінальної справи.
- •115. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру.
- •116. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для її закриття та звільнення особи від кримінальної відповідальності.
- •117. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.
- •118. Судовий контроль за законністю та обґрунтованістю дій та рішень органів дізнання, слідчого, прокурора у досудових стадіях кримінального процесу.
- •Тема 10. Підсудність
- •119. Підсудність, и види.
- •120. Направлення кримінальної справи за підсудністю. Недопустимість спорів про підсудність.
- •Тема 11. Попередній розгляд справи суддею
- •121. Поняття, завдання, значення стадії попереднього розгляду справи суддею.
- •123. Рішення, які приймає суддя в результаті попереднього розгляду справи.
- •124. Особливості попереднього розгляду в справах приватного обвинувачення.
- •Тема 12. Судовий розгляд
- •127. Суд і сторони в судовому розгляді
- •128. Межі судового розгляду.
- •129. Підготовча частина судового засідання.
- •130. Судове слідство, суть, зміст, завдання, значення.
- •131. Визначення обсягу та порядку дослідження доказів у судовому слідстві.
- •134.Призначення та проведення експертизи в суді.
- •137. Огляд місця події в стадії судового розгляду.
- •140. Судові дебати та останнє слово підсудного
- •141. Рішення, якими закінчується судовий розгляд.
- •142. Поняття, види вироків
- •143. Питання, які вирішуються судом при постановленні вироку.
- •Тема 13. Перевірка судових рішень, які не набрали законної сили, у кримінальних справах
- •147. Форми перевірки судових рішень. Підстави для зміни або скасування судових рішень.
- •153. Процесуальний порядок перегляду судового рішення, яке не набрало законної сили, судом касаційної інстанції.
- •Тема 14. Перегляд судових рішень у кримінальних справах, які набрали законної сили
- •154. Касаційне оскарження і внесення касаційного подання на рішення, які набрали законної сили: порядок, строки та суб'єкти.
- •155. Процесуальний порядок перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, судом касаційної інстанції.
- •156. Відновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами. Судовий розгляд подання про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами.
- •158.Перегляд судових рішень у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
- •Тема 15. Виконання вироку, ухвали та постанови суду
- •159.Виконання вироку, ухвали і постанови суду як стадія кримінального процесу. Питання, які можуть бути вирішені у стадії виконання вироку, ухвали і постанови суду.
- •Тема 16. Окремі види провадження у кримінальному процесі
- •160. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів: сутність, особливості.
- •161. Особливості досудового та судового провадження у справах про злочини неповнолітніх.
- •162. Провадження у справах осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.
- •163. Процесуальний порядок застосування примусових заходів медичного характеру
- •164. Провадження у справах приватного обвинувачення: поняття, особливості порушення, судового розгляду.
- •Тема17. Міжнародне співробітництво у сфері кримінального судочинства
- •165. Поняття та напрями взаємодії установ юстиції держав у кримінальному судочинстві.
- •166. Правове регулювання міжнародного співробітництва у кримінальному судочинстві.
- •167. Використання у доказуванні відомостей, отриманих
- •168. Порядок зносин суддів, прокурорів, слідчих з компетентними органами іноземних держав.
- •Тема 1. Поняття, завдання, основні інститути кримінального процесу 3
- •Тема 2. Кримінально-процесуальне право 9
- •Тема 3. Принципи кримінального процесу 14
- •Тема 4. Суб'єкти кримінального процесу 21
- •Тема 5. Докази і доказування в кримінальному процесі 32
- •Тема 6. Цивільний позов у кримінальному процесі 58
- •Тема 7. Заходи процесуального примусу 58
- •Тема 8. Порушення кримінальної справи 65
- •Тема 9. Дізнання та досудове слідство 70
- •Тема 10. Підсудність 96
- •Тема 11. Попередній розгляд справи суддею 99
- •Тема 12. Судовий розгляд 108
- •Тема 13. Перевірка судових рішень, які не набрали законної сили, у кримінальних справах 143
- •Тема 14. Перегляд судових рішень у кримінальних справах, які набрали законної сили 150
- •Тема 15. Виконання вироку, ухвали та постанови суду 154
- •Тема 16. Окремі види провадження у кримінальному процесі 155
- •Тема17. Міжнародне співробітництво у сфері кримінального судочинства 159
124. Особливості попереднього розгляду в справах приватного обвинувачення.
Справами приватного обвинувачення називають справи про злочини, якими завдано шкоду перш за все приватним інтересам певної особи, ці справи порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з підсудним, у таких справах зазвичай досудове розслідування не проводиться, обвинувачення підтримує сам потерпілий. Перелік таких справ та деякі особливості провадження щодо них закріплено ст. 27 КПК. Йдеться про справи про злочини, передбачені ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження), ч. 1 ст. 126 КК (побої), ст. 356 КК (самоправство), якщо самоправними діями шкоду заподіяно правам та інтересам окремих громадян. Відповідно до ч. З ст. 98 КПК справи приватного обвинувачення порушує суддя, а у випадках, зазначених у ч. З ст. 27 КПК, — прокурор.
Оскільки в зазначених справах немає досудових стадій, провадження в них починається зі стадії попереднього розгляду, яка збігається зі стадією порушення кримінальної справи. Провадження в таких справах починається з подачі потерпілим скарги. Зазначимо, що скаргою можна вважати тільки таку заяву потерпілого, в якій він ставить питання саме про притягнення винного до кримінальної відповідальності. Суддя, на розгляд якого передано скаргу, діє відповідно до вимог ст. 251 КПК. Перш за все суддя перевіряє, чи подано скаргу самою потерпілою особою, чи відповідає вона за своїм змістом вимогам закону. Якщо зі скаргою звертається не сам потерпілий, а інші особи, суддя визначає, чи наявні якісь обставини, котрі перешкоджають самому потерпілому звернутися до суду. Коли певні дані свідчать про те, що сам потерпілий не має змоги подати скаргу через свій безпорадний стан, залежність від особи, щодо якої пропонується порушити кримінальну справу, чи з інших причин не може сам захистити свої інтереси, суддя надсилає скаргу прокуророві, оскільки тільки прокурор відповідно до ч. 3 ст. 27 КПК має право в такому випадку вирішити питання про порушення кримінальної справи. Таке ж рішення приймає суддя і в тому випадку, коли дійде висновку, що справа має особливе громадське значення (наприклад, злочин було вчинено щодо малолітньої особи, особи похилого віку, тощо).
Якщо потерпілим у розглядуваних справах є особа недієздатна або обмежено дієздатна особа, то, як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові № 13 від 2 липня 2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», справи можуть порушуватися за наявності скарги законного представника потерпілого. Ці рекомендації, на наш погляд, потребують деяких зауважень. Якщо потерпілими в справах приватного обвинувачення є малолітні особи, то із скаргами до судді можуть звернутися їхні законні представники. Коли зі скаргою звертаються законні представники неповнолітніх (від 14 до 18 років), суддя повинен врахувати думку самого неповнолітнього щодо порушення кримінальної справи приватного обвинувачення. Якщо неповнолітній заперечує проти порушення справи, суддя повинен визначитися відносно наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 27 КПК, і вирішити питання про направлення скарги прокуророві. Ми вважаємо, що особи, які досягли 14 років, мають право звертатися із скаргами і від власного імені. В такому випадку суддя повинен з'ясувати думку їхніх законних представників. Право неповнолітнього безпосередньо звертатися в суд за захистом своїх прав передбачене ч. 4 ст. 152 СК.
Безперечно, що права осіб, визнаних судом недієздатними відповідно до ст. 39 ЦК здійснюють їхні опікуни. Це може стосуватися і захисту прав, порушених злочином приватного обвинувачення, таким чином вони можуть звертатися до судді із скаргами в справах приватного обвинувачення.
Таке ж рішення з цього питання можливо приймати і у випадках, коли суд обмежив цивільну дієздатність потерпілого через наявність у нього психічного розладу, який істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 36 ЦК). Якщо ж суд обмежив цивільну дієздатність потерпілого в зв'язку з тим, що він зловживав спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами (ч. 2 ст. 36 ЦК), то таке обмеження впливає, на наш погляд, на право вчиняти правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових (ч. 3 ст. 37 ЦК), але не обмежує кримінально-процесуальну дієздатність такого потерпілого, він має змогу сам звертатися із скаргою, а якщо з такою скаргою звертаються інші особи, зокрема його законні представники, суддя за наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 27, КПК надсилає скаргу прокуророві, а в інших випадках відмовляє в порушенні кримінальної справи з посиланням на п. 7 ч. 1 ст. 6 КПК.
Можна запропонувати і інше рішення питання про захист прав зазначених осіб у справах приватного обвинувачення. Скаргу законних представників неповнолітніх, осіб, визнаних недієздатними, а також осіб, дієздатність яких обмежена через наявність психічного розгляду, можна розглядати не як скаргу потерпілого, а як звернення інших осіб. З огляду на те, що перелічені особи не в змозі самостійно захищати свої законні інтереси, а вчинення злочину щодо таких осіб має особливе громадське значення, доцільно було б на підставі ч. 3 ст. 27 КПК надсилати такі скарги прокуророві. Порушення кримінальної справи
прокурором і проведення досудового слідства забезпечило б збирання необхідних доказів, що набагато складніше зробити в суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 КПК скарга потерпілого як привід до порушення кримінальної справи повинна відповідати певним вимогам, а саме вимогам, які встановлені для обвинувального висновку. Дане положення закону не можна розуміти формально, в скарзі не може бути посилань на показання обвинувачених, на доводи, наведені ним на свій захист, результати їх перевірки, як того вимагає ст. 223 КПК. У такий скарзі повинні бути повно викладені підстави для порушення кримінальної справи — докладно відображено саме злочинне діяння, час, місце його вчинення, наслідки такого діяння, мотиви, наскільки вони відомі потерпілому; якщо в скарзі йдеться про притягнення до відповідальності декількох осіб, необхідно зазначити, які саме дії вчинено кожною з таких осіб, зазначити кримінально-правову кваліфікацію діяння. Крім того, потерпілий повинен вказати, які докази необхідно буде дослідити в судовому засіданні для з'ясування фактичних обставин — навести дані про свідків, яких він пропонує допитати, надати документи та речі, які є в його розпорядженні, вказати, які ще докази необхідно витребувати.
Якщо скарга не відповідає зазначеним вимогам, суддя приймає рішення про залишення скарги без розгляду та повертає її потерпілому і роз'яснює, які саме недоліки є в скарзі, а також роз'яснює право звернутися зі скаргою після усунення недоліків у межах строків давності, передбачених ст. 49 КК.
Вирішуючи питання про порушення кримінальної справи або про відмову в цьому, суддя користується загальними правилами, передбаченими главою 7 КПК. На жаль, у тлумаченні та використанні деяких з таких правил можуть виникати певні труднощі. Так, Пленум Верховного СуДУ України в постанові № 6 від 30 травня 2008 року (п.7), посилаючись на ч. 2 ст. 97 КПК, пропонує вирішувати питання про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення в триденний строк з моменту надходження скарги. Крім того, в цій же постанові зазначено, що законом не передбачено направлення потерпілому та особі, на яку скаржиться потерпілий, повідомлення про день попереднього розгляду. Як за таких умов можна прийняти законне та обґрунтоване рішення про порушення справи (та одночасно і рішення про призначення справи до судового розгляду) або про відмову в цьому, в постанові не вказано. З такими рекомендаціями важко погодитись. Адже суддя, вирішуючи питання про порушення кримінальної справи, повинен виконати певні дії для перевірки приводів та підстав для порушення справи, визначитися з наявністю обставин, які виключають провадження в справі; якщо суддя дійде висновку про необхідність порушення кримінальної справи, він в одній постанові приймає рішення про порушення справи та призначення її до судового розгляду (п. 3 ч. 2 ст. 251 КПК), а отже і про докази, які необхідно буде дослідити в судовому засіданні. До речі, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 2 липня 2004 року запропоновано суддям у тих випадках, коли скарга надійшла з прокуратури чи з інших компетентних органів, викликати потерпілого і з'ясовувати його думку і інші обставини, необхідні для прийняття правильного рішення. Звичайно ж викликати потерпілого необхідно і в тих випадках, коли скаргу надіслано до суду поштою, або здано в канцелярію суду.
На наш погляд, приймаючи скаргу до розгляду, необхідно виконати і вимоги ч. 2 ст. 95 КПК — перевірити особистість скаржника, попередити його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення за ст. 383 КК. Для того, щоб прийняти рішення по скарзі, необхідно з'ясувати можливість примирення сторін, яке відповідно до п. б ст. 6 КПК є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи. Тому суддя, прийнявши скаргу до свого провадження, повинен з'ясувати можливість такого примирення, для чого доцільно викликати потерпілого та особу, на яку він подав скаргу. Пленум Верховного Суду України у згадуваній постанові № 13 від 2 липня 2004 року також рекомендує суддям якомога ширше використовувати інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним у справах приватного обвинувачення, повідомляти сторони про наявність організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до судового розгляду справи (служба медіації). Якщо примирення не відбулося, суддя повинен запропонувати потерпілому та особі, на яку подано скаргу, надати докази, допомогти їм у збиранні доказів.
Звичайно ж виконати такі дії протягом триденного строку неможливо. Ми вважаємо, що з огляду на те, що в справах розглядуваної категорії стадія порушення справи збігається із стадією попереднього розгляду, необхідно проводити перевірку скарги та виконати інші дії, про які вказано вище, в строки, визначені ст. 241 КПК.
КПК надає судді право порушувати тільки справи приватного обвинувачення, тому у випадках, коли під час перевірки скарги буде встановлено, що в діях особи, на яку подано скаргу, вбачаються ознаки злочину публічного обвинувачення, суддя на підставі п. З ч. 2 ст. 97 КПК направляє скаргу за належністю прокуророві.
Суддя приймає рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутності приводу або підстави до порушення справи чи за наявності обставин, які перешкоджають провадженню (ст. 6 КПК).
У тих випадках, коли примирення не відбудеться, за наявності приводу та підстави суддя приймає рішення про порушення кримінальної справи та призначає справу до судового розгляду. Далі суддя повинен виконати вимоги ст. 98-2 КПК та вручити підсудному та потерпілому копії постанови про порушення кримінальної справи, а підсудному — копію скарги потерпілого. Суддя також роз'яснює сторонам їхні права, зокрема право мати відповідно захисника та представника в судовому засіданні, право підсудного звернутися із зустрічною скаргою, пропонує підсудному надати докази, надає сторонам допомогу в збиранні доказів — витребує за їх клопотанням необхідні документи, дає вказівки про направлення повісток свідкам. Якщо потерпілий звертається до суду з цивільним позовом, суддя приймає відповідне рішення, за наявності підстав, передбачених ст. 50 КПК, визнає потерпілого цивільним позивачем.
Якщо при попередньому розгляді скарги буде з'ясовано, що особа, на яку подано скаргу, на момент вчинення злочину була неповнолітньою, або має фізичні чи психічні вади, через які не може самостійно здійснювати своє право на захист, суддя за наявності приводу та підстав приймає рішення про порушення кримінальної справи і про направлення її прокуророві для проведення досудового слідства, яке в справах зазначених осіб е обов'язковим (ст.111 КПК)
Рішення судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено в апеляційному порядку особою, яка зверталася зі
скаргою. Оскарження інших рішень судді в цих справах КПК не передбачає.