61. Показання обвинуваченого як джерело доказів.

Показання обвинуваченого — це повідомлення про обставини справи, що мають значення в справі, зроблені на допиті aбо очній ставці ці особою, яку притягнено в даній справі як обвинуваченого, і зафіксовані відповідно до закону.

Допит обвинуваченого провадиться після пред'явлення йому обви­нувачення, і тому до предмета його показань входять ооставини, що становлять зміст пред'явленого йому обвинувачення, а також інші обставини, що мають відношення до справи ним, зокрема події, що передували злочину, йшли за ним взаємини з потерпілим, свідками, іншими. обвинуваченими. Обвинувачений може давати показання та­кож відносно доказів, які є в справі, повідомити обставини, які, на його погляд, підтверджують або спростовують такі докази, а також про обставини, які характеризують його як особистість.

Обвинувачений є учасником процесу (п. 8 ст. 32 КПК), він наділе­ний широкими правами для захисту, зокрема правом на участь у до­казуванні. КПК надає обвинуваченому право давати показання, або відмовитися давати показання і відповідати на запитання. Обвинува­чений не несе відповідальності за завідомо неправдиві показання. Об­винувачений використовує своє право давати показання не тільки для повідомлення відомостей про факти, які мають відношення до справи, але й для захисту, тому він може висловлювати свої припущення про вчинення злочину іншими особами, пропонувати свою оцінку доказів, висловлювати свої міркування, здогадки, Обвинувачений може пояс­нити, чому ті чи інші факти, про які повідомив він або інші особи, ма­ють значення для його захисту (для встановлення його невинуватості або пом'якшення його вини), а також піддавати критиці спрямовані на його викриття докази обвинувачення і взагалі аналізувати будь-які докази у справі, зокрема ті, що можуть свідчити про вчинення злочину іншою особою.

Ще раз підкреслимо, що доказами в справі є тільки відомості про факти, які мають відношення до справи, відповідь обвинуваченого на запитання, чи визнає він себе винним, припущення, міркування, здо­гадки. умовиводи обвинуваченого не розглядаються як докази, але їх не можна ігнорувати, вони слугуватимуть підставами для висунення версій, проведення перевірки доказів, визначення напрямків розслідування

Обвинувачений, як і інші допитувані особи, може повідомити факти обставини, які він сприймав безпосередньо, а також ті, про які він довідався від інших осіб ,І хоча в КПК щодо показань обвинуваченого не має вказівок про необхідність одержати докази з першоджерела, щодо та­ких показань повинно діяти таке ж правило, що застосовується до по­казань свідка чи потерпілого — якщо обвинувачений посилається на ві­домості, про які він довідався він інших осіб, такі особи повинні бути знайдені і допитані .

Показання обвинуваченого, як і будь-який інший доказ, не має пе­реваг перед іншими. Разом із тим, кожний доказ має свої особливості, своє значення в процесі доказування.

Значення показань обвинуваченого полягає в тому, що в тих випадках, коли обвинувачений, який вчинив злочин, визнав себе винним і дає правдиві показання, він більше, ніж будь-хто, може повідомити про обставини злочину зокрема про суб'єктивну сторону. У своїх показаннях обвинувачений висловлює своє ставлення до вчиненого ним злочину , його щире каяття розглядається як обставина, що пом'якшує по­карання. Якщо обвинувачений не визнає себе винним, ретельна перевірка його показань може або спростувати доводи обвинуваченого, які він наводив на свій захист, або підтвердити його непричетність до злочину. У першому випадку слідчий своєчасно збере необхідні докази для підтвердження обґрунтованості обвинувачення, в другому — переко­навшись у непричетності обвинуваченого до злочину, зможе уникнути помилки, і спрямує свої зусилля на перевірку інших версій.

Показання обвинуваченого, незалежно від того, визнає він себе винним чи заперечує свою вину, підлягають ретельній перевірці. Роз­глядати показання обвинуваченого, в яких він визнає себе винним, як більш переконливий доказ, означає порушувати вимоги кримінально- процесуального закону.