§ 3. Латентність злочинності '

Латентність злочинності — ознака, яка відображає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності зали­шається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність пе­ревищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз. У зв'язку з цим практика свідчить про те, що інформація, заснована на статистичному відоб­раженні, має спотворений характер, далеко не відповідає дійсності.

43

^>:-••'•••• Кримінологія. Загальна частина І-"-"'"'

За межами обліку залишається латентна (прихована) злочинність, так звана «темна цифра» злочинності.

І Іро ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юри­дичній літературі єдності думок немає.

Іноді вважають, що до числа латентних належать злочини, при­ховані від одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчинення суспільне небез­печних діянь. Проте одного факту приховування злочину від відпо­відного правоохоронного органу, вважаємо, далеко недостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут необхідна інша, при­чому вирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний злочин до офі­ційного державного обліку про вчинені злочини. Тому більш пра­вильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам, відомості про які в зв'язку з цим не знаходять відображення в офіційній крнмінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі двох ознак: «невідомості» і «неврахованості», тобто невідомості про факт вчинення злочину і неврахованості цьо­го факту в статистичній звітності.

Висловлювалося твердження, що не може бути єдиного правового поняття латентної злочинності. За своєю природою вона нібито має троякий зміст: кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний. Латентна злочинність у кримінологічному аспекті (в нашому розумінні, означеному вище) — це сукупність не виявлених і не включених в статистичну звітність злочинів. Під латентною зло­чинністю в криміналістичному значенні розуміються не виявлені і не розкриті злочини. Латентну злочинність у кримінально-процесуаль­ному значенні становлять ті злочини, вчинення яких не потягло за собою виникнення юридичних наслідків — порушення і вирішення кримінальної справи в порядку кримінального судочинства.

Подібний погляд на латентну злочинність позбавлений вагомих підстав. Виділення її криміналістичного значення і кримінально-процесуального змісту не відповідає її істинній природі. Вони усьо­го-на-всього похідні від її розуміння в основному і єдиному аспекті — кримінологічному. Так зване криміналістичне його значення вис­тупає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкри­тий), а кримінально-процесуальний її зміст — результат витрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не спричи-

44

едда-ми^даи»*!!: Розділ ///. Злочинність та її вимірювання

нив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що кри­міналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної зло­чинності можуть бути застосовані лише до окремих елементів зло­чинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне явище. Тому латентна злочинність — поняття суто кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.

Наявність латентної злочинності визначена наперед низкою причин і умов. Це, зокрема: специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що породжує труднощі їх виявлення; наявність у суспільстві профе­сійної і особливо організованої злочинності, суб'єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну поведінку, злочинну діяль­ність, максимально додають їм видимості правомірних; низький стан правосвідомості значних верств населення; ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочини; порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку; слабка матеріально-технічна база реєстраційних служб пра­воохоронної системи; недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.

Взагалі існування латентної злочинності має характер серйоз­ної соціальної проблеми. Наявність латентної злочинності є одним із закономірних проявів феномена злочинності. Вона є супутником самої злочинності. Тенденція до латентності так само властива зло­чинності взагалі, як і прагнення приховати вчинений злочин влас­тиве окремому злочинцю. Повністю ліквідувати латентну зло­чинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припус­тити, що це б трапилося.

Все висловлене, природно, не знімає з держави відповідальності наполегливо усувати перелічені причинно-наслідкові комплекси латентної злочинності.

Злочинність, ще раз підкреслимо, характеризується високою латентністю. За деякими міжнародними підрахунками, вона стано­вить 60% від фактично вчинених злочинів. По окремих видах зло­чинів цей показник коливається ще у більших межах.

У кримінології за розмірами (обсягом) латентності злочинів виділяють: мінімально латентні злочини (наприклад, вбивство, розбій, грабіж, тяжкі тілесні ушкодження); злочини з середньою

45

Кримінологія. Загальна частина т?^--^.-----'»»М'*-іь™ч--'хз-^!®йШ

латентністю (крадіжки, хуліганство, зґвалтування та ін.); злочини з максимальною латентністю (хабарництво, браконьєрство, обман покупців, вимагательство, ухилення від сплати податків та ін.).

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення можна виділити чотири різновиди.

Перший різновид охоплює собою сукупність злочинів, про факт вчинення яких ні правоохоронним органам, ні представникам ад­міністрації підприємств, організацій і установ, ні окремим грома­дянам нічого невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, не зацікавлені в розголошенні відомостей про це. Такі суспільне небезпечні діяння, як правило, заздалегідь об­мірковані, ретельно сплановані, майстерно замасковані, обставлені різними способами їх приховування. Описана латентна злочинність називається природною. Наприклад, до неї належать хабарництво, суспільне небезпечні діяння в тіньових структурах економіки, сфері митних і податкових відносин, корумпованому середовищі чинов­ників та ін.

Другий різновид латентної злочинності становить великий ма­сив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам (керівникам відпо­відних підрозділів або установ, окремим громадянам), але ні ті, ні інші не повідомляють про них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати: прагнення приховати зло­чин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації (установи) або її керівникам, спричинити для них організаційні висновки (усунення з посади) або кримінальну відповідальність за злочинну недбалість без ознак співучасті у злочині, який прихо­вується; підпорядкування своєї буденної поведінки принципу не­втручання в чужі справи; інертність, байдужість до свого громадсь­кого обов'язку брати участь у боротьбі зі злочинністю; небажання розголошувати відомості про вчинений злочин з тієї причини, що потерпілий своєю віктимного поведінкою об'єктивно сприяв вчи­ненню щодо нього самого злочину; намір потерпілого уникнути негативної моральної і правової оцінки за поведінку, якої він при­пустився в момент або напередодні вчинення разом з винним зло­чину; боязнь помсти з боку злочинців, їх родичів і близьких у ре­зультаті раніше проявленого ними психічного впливу (погроза, шантаж); невіра у власну безпеку; надія одержати матеріальну ви­году за умовчання про вчинений злочин; жалість до злочинця і його сім'ї; небажання виступати свідком на попередньому слідстві і в

46

«шкиїйішшжії™!^ Розділ ЛІ. Злочинність та її вимірювання

суді, а також інші мотиви. Латентну злочинність, яка виникає та­ким шляхом, іменують штучною латентністю.

Третій різновид латентної злочинності іноді позначають термі­ном «граничні ситуації». Вона являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам, але їх конкретний працівник, помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юри­дичну оцінку діянню, не убачив у ньому ознак складу злочину, в зв'язку з чим воно виявилося поза статистичним обліком.

І останній різновид латентної злочинності становлять ті злочи­ни, які стали відомі правоохоронним органам, але їх представник з різних міркувань не реєструє їх. Іноді це здійснюється з тим на­міром, щоб шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримінального благополуччя в районі, місті, області; часом це не­законне приховування вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої особистої зацікавленості. Даний різновид латент­ної злочинності найбільш шкідливий, оскільки окремі працівники апаратів внутрішніх справ, покликані за законом здійснювати на­дійний і повний статистичний облік злочинності, порушують зазна­чені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про зло­чинність уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

Наявність латентної злочинності здатна викликати серйозні, далеко йдучі негативні наслідки. Вона створює в певному середо­вищі психологічну обстановку безкарності за суспільне небезпечні діяння, штовхає злочинців на вчинення все нових і нових (як пра­вило, більш небезпечних і зухвалих) злочинів; сприяє формуванню стійких злочинних груп; сприяє залученню неповнолітніх у злочин­ну діяльність; підриває принцип невідворотності покарання, знижує загальнопревентивне значення кримінального закону; погіршує моральний клімат у країні; порушує законність і правопорядок.

Шкода латентної злочинності полягає й у тому, що вона пород­жує у людей недовіру до працівників правоохоронної системи, тяг­не за собою низьку оцінку ефективності їх діяльності по захисту осо­бистих інтересів і майнових прав громадян, негативно позначається на роботі самих органів кримінальної юстиції, сприяє криміналізацІЇ суспільства, формує широку базу для відтворення злочинності.

Існування прихованої злочинності спотворює уявлення про фак­тичний рівень і дійсну структуру злочинності, розмір моральних і матеріальних збитків, що заподіюються суспільству і його членам;

47

Кримінологія. Загальна чистина

ускладнює встановлення основних тенденцій в розвитку злочин­ності, виявлення факторів, які обумовлюють її, що в свою чергу позбавляє можливості складати глибокі короткострокові і довго­строкові кримінологічні прогнози і програми боротьби зі злочин­ністю. Зокрема, негативно позначається на розробці загальносоці-альних і спеціально-кримінологічних заходів попередження злочин­ності і окремих її видів (груп), на вирішенні питань про виділення достатніх коштів на утримання кримінальної юстиції.

З усього переліченого випливає висновок про те, що зниження латентної злочинності в межах допустимого є актуальною проблемою кримінологічної науки і кримінальної політики. Держава, не спромож­на реагувати на «невидиму» злочинність, стає беззахисною перед нею. Латентна злочинність, безсумнівно, •— явище надто небезпечне.

Виявлення латентної злочинності — завдання складне, але все ж його можна вирішити. Як би вміло не був підготовлений і замас­кований злочин, з якими б обережностями не вчинений, він зали­шає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, бо будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчи­нення. Всі ці ДІЇ і вчинки пов'язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні наслідки (відбитки), за якими і можна встановити саму злочинну подію. При виявленні латентних злочинів обов'язково повинні братися до ува­ги їх специфіка, форма зовнішнього прояву, конкретні способи, місце і час їх вчинення, морально-психологічна характеристика можливої винної особи.

Кримінологія знає декілька методів і прийомів виявлення і ви­мірювання латентної злочинності, їх умовно можна поділити на чотири групи: соціологічні, аналіз документів, економіко-правові та різні методи контролю за статистичним обліком злочинів.

До соціологічних методів належать: масові опитування населен­ня, анкетування, експертні оцінки, контент-аналіз матеріалів преси.

Важливим видається використання методу контент-аналізу ма­теріалів преси, який заснований на вивченні інформації про вчинені злочини, описані (висвітлені) у засобах масової інформації, і прий­няті щодо них заходи.

Для виявлення прихованих злочинів може бути застосований метод глибокого аналізу документів: річних звітів про господарсь­ку діяльність підприємств і організацій, актів ревізій цієї діяльності,

48

І Розділ Ш. Злочинність та Ті вимірювання

матеріалів контролюючих органів (контрольно-ревізійних управ­лінь, держторгїнспекцій, інспекцій за якістю товарів та ін.), дові­док про результати перевірок, що проводилися органами прокура­тури, і т. ін., які містять відомості про грубі порушення закону та тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Вивчення і аналіз подібних документів дозволяють виявляти приховані господарські, посадові, економічні злочини. Вивчення відомостей бюро судово-медичних експертиз, поліклінік, лікарень про випадки звернення до них громадян з приводу різних травм і причин загибелі людей, зіставлення одержаних відомостей з кримінально-правовою стати­стичною звітністю часто вказують на наявність латентних злочинів проти життя і здоров'я громадян.

Економіко-правові методи можуть непрямо свідчити про роз­крадання чужого майна з проявами тенізації економіки. Будучи зас­нованими на аналізі всіх взаємопов'язаних техніко-економічних показників діяльності державних, приватно-акціонерних, комер­ційних структур, вони дозволяють виявляти замасковані, «неви­димі» злочини у сфері господарської діяльності.

Певне місце в системі методів і прийомів виявлення латентних злочинів належить різним методам контролю за станом статистич­ного обліку. Це знаходить своє відображення, зокрема, в контролі за додержанням правил і порядку ведення кримінально-правової стати­стики, своєчасним і уважним розглядом скарг і заяв громадян про злочини, що надходять до правоохоронних органів, та в інших фор­мах контролю за додержанням принципів статистичної звітності.

Зараз першорядного значення набувають питання про шляхи скорочення латентної злочинності, інакше кажучи, про усунен­ня необ'єктивності, неповноти статистичних показників про фак­тичну злочинність. У цьому плані передусім необхідно привер­нути увагу суспільства до тих можливих згубних, негативних наслідків, які містить у собі загроза зростання латентної злочин­ності. Відзначена обставина повинна бути до кінця усвідомле­на всіма громадськими структурами, кожним громадянином. «Паперове» скорочення злочинності недопустиме, як недопусти­ма і незацікавленість окремих працівників органів внутрішніх справ у виявленні всіх злочинів. Треба забезпечити законність функціонування системи кримінальної юстиції в державі, підви­щити довіру населення до неї. Особливу увагу слід звернути на скорочення латентних злочинів проти життя, здоров'я, гідності

49

т-к~~ >••'•'. ^::.:т-:'^_!г:---г-'шшй Кримінологія. Загальна частина ш™- *°вдя

людей, майна громадян, а також злочинів у системі службових, гос­подарське-економічних відносин.

Однією з передумов скорочення латентної злочинності є підви­щення ефективності правоохоронної діяльності, вимогливості до рівня професіоналізму правоохоронців, їх морально-ділових якос­тей. Не можна допускати їх формального ставлення до звітності про результати боротьби зі злочинністю. Висування підвищених вимог до правоохоронних органів має поєднуватися з їх належним орга­нізаційним, фінансовим, матеріально-технічним забезпеченням. Че­кає на свого позитивного вирішення впорядкування критеріїв оцін­ки і заохочення діяльності правоохоронців.

Реалізація відзначених та інших заходів щодо скорочення латент­ної злочинності, безсумнівно, сприятиме достовірності, повноті та надійності даних про фактичну злочинність у країні.