§ 4. Попередження професійної злочинності

Система попередження професійної злочинності включає низ­ку різнорівневих заходів, спрямованих на блокування, нейтраліза­цію та усунення факторів, причин і умов, що її породжують і виз­начають наперед.

На загальносоціальному рівні ці заходи передбачають усунен­ня дезорганізації українського суспільства, дезорганізації еконо­мічного, соціального і державно-правового розвитку, зокрема, піднят-

298

• Розділ XVIII. Професійна злочинність та її попередження

тя рівня виробництва в країні; ліквідацію тіньових сторін, супереч­ностей, що виникли в процесі переходу до ринкової економіки і в ході приватизації; зниження безробіття, підвищення стандартів життя населення; створення необхідних умов для легального одер­жання достатніх прибутків громадянами; побудову міцного фунда­менту для нормального функціонування усієї соціальної сфери; оздоровлення морального клімату в суспільстві, впровадження ви­соких моральних цінностей в ньому; додержання демократичних засад державності, утвердження законності, зміцнення громадсько­го порядку в широкому значенні слова тощо. Після подолання за­гальної затяжної кризи в країні необхідно в першочерговому поряд­ку здійснити перелічені загальносоціальнІ попереджувальні захо­ди, що, безумовно, сприятиме попередженню злочинності в цілому і подоланню професійної злочинності зокрема.

Кримінальному професіоналізму можуть і повинні перешкод­жати безпосередньо цільові спеціально-кримінологічні заходи. Маються на увазі суспільно-моральні заходи, заходи організаційно-управлінського характеру, технічні і оперативні заходи, заходи щодо вдосконалення кримінально-виконавчої системи та заходи правово­го характеру.

Суспільно-моральні заходи полягають передусім у впровадженні в суспільну свідомість високих моральних цінностей. Вони перед­бачають також обмеження поширення злочинних традицій і звичаїв, під впливом яких відбувається процес розтління окремих членів суспільства, особливо неповнолітніх і молоді, їх перехід на злочин­ний шлях.

Є нагальна потреба в тому, щоб перекрити всі канали пропаган­ди злочинної ідеї в кіно, на телебаченні, в літературних творах, на естраді, де іноді у привабливому виді розповідається про пригоди злочинців, поширюються кримінальний жаргон, пісні, специфічні норми спілкування у кримінальному середовищі. Необхідно пока­зувати небезпечність злочинної діяльності, особисту неповноцін­ність її учасників, життєву безвихідь професійних злочинців.

Заходи організаційно-управлінського характеру—це понов­лення спеціалізованих підрозділів у системі органів внутрішніх справ по боротьбі з професійною злочинністю (особистий розшук, розвідка тощо) за напрямами її кримінальної спеціалізації (шахрай­ство, кишенькові крадіжки, пограбування, викрадення антикваріа­ту та творів мистецтва, наркобізнес, контрабанда., надання кримі-

299

тІяьжіІмк-%, І;;'..:.-,/-^^-»^!^ Кримінологія. Особлива частина «№*^»'і ~ •^<г>№,тт-<<ат

нальних послуг, фальшивомонетництво тощо); створення інформа­ційного банку даних на професійних злочинців за окремими кате­горіями; постійне стеження і контроль за їх поведінкою; заборона нічим не викликаної легалізації окремих занять, пов'язаних з про­фесійною злочинністю (ігровий бізнес, наприклад).

Розроблення і реалізація цих заходів, безумовно, вимагають їх фінансового і технічного забезпечення. Але витрати на боротьбу зі злочинністю зрештою завжди окупаються.

1 останнє. З професійною злочинністю слід боротися профе­сійно. З цього випливає необхідність сучасних методичних розро­бок з виявлення, розкриття і викриття кримінального професіона­лізму, його профілактики.

У попередженні професійної злочинності певна роль належить і технічним заходам. Сюди входять розроблення і впровадження си­стеми захисту особи, житла, власності громадян, наприклад, вста­новлення інфрачервоних замків, які нескладні в експлуатації, але недоступні для злому. На дверях повністю відсутні ознаки їх уста­новлення. Це замки-невидимки. Оснащені такими замками двері не привертають до себе уваги, надійно охороняють приміщення.

В місцях скупчення громадян пропонується встановлювати при­ховані відеокамери («чорні ящики»). На Заході цей спосіб оздоров­лення кримінальних ділянок міста вже відомий і дає відчутні ре­зультати. «Чорні ящики» відслідковують ситуацію в метро, на міському наземному транспорті, у великих магазинах, на ринках тощо. Зйомки дозволяють накопичувати інформацію і дають мож­ливість впізнавати кишенькових злодіїв, викрадачів автомобілів, суб'єктів інших видів професійної злочинності, збирати проти них необхідні докази вчинення злочинів.

Актуальним є забезпечення надійної охорони музейних установ, про що вказувалось в Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю в Україні на 1996-2000 роки.

На практиці в боротьбі з професійною злочинністю здійснюють­ся попереджувальні заходи оперативного характеру, систематичні рейди на вокзалах, в аеропортах, ресторанах, у поїздах з метою виявлення професійних злочинців, які знаходяться у розшуку; за­тримання з доказами учасників кримінальних сходок; виявлення охо­ронців спільної каси («общака») І збирачів внесків до неї; ліквідація кубел та інших місць зборів кримінальних професіоналів; проведення масових операцій щодо оброблення міст (регіонів) з метою виявлення

300

і Розділ ХУЛІ. Професійна злочинність та ЇЇ попередження

і затримання на місці професійних злочинців; здійснення заходів щодо попередження ввезення в Україну наркотичних засобів, вияв­лення осіб, причетних до незаконного обігу наркотиків, і притягнення їх до кримінальної відповідальності тощо.

Істотне значення в подоланні професійної злочинності мають вдосконалення кримінально-виконавчої діяльності установ місць позбавлення волі, а також практика реалізації соціальної адаптації осіб, які відбули покарання.

У Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю в Україні на 1996-2000 роки з цього приводу було записано, що в кожній виправно-трудовій колонії необхідно вживати заходів про­тидії професіоналізму І консолідації злочинців, особливо серед жінок і молоді. Вимагалось при цьому вивчати роль злочинних ав­торитетів, «злодіїв у законі», організаторів злочинних угруповань у розподілі сфер впливу в регіонах, а також спрямованість їх зло­чинної діяльності. За результатами вивчення цього контингенту слід аналізувати структуру злочинного світу, його зв'язки, вплив на кри­мінальний рецидив і криміналізацію суспільства в цілому.

Професійних злочинців доцільно утримувати в особливих умо­вах, створивши для цього спеціальні колонії із застосуванням спе­ціальних вимог режиму, принаймні, виключити усілякі контакти з молодими людьми, засудженими вперше. Адміністрація виправно-трудових колоній повинна приділяти більше уваги індивідуальній профілактиці щодо засуджених, проводити роботу з нейтралізації кримінальних традицій та звичаїв, «законів» неформальних об'єд­нань негативної спрямованості, стимулювати у них наміри докорін­но змінити антисуспільну життєву позицію. При цьому слід спира­тися на пенітенціарних психологів, соціологів та спеціалістів-прак-тиків з кримінальної субкультури.

До розподілу засуджених по бригадах та загонах треба підхо­дити диференційовано, визначати вид режиму не лише відповідно до тяжкості вчиненого злочину і кількості судимостей, а й за наяв­ністю чи відсутністю злочинного професіоналізму, залежно від ставлення до кримінальних традицій та звичаїв.

Після відбуття покарання за професійними злочинцями обов'яз­ково має бути встановлений адміністративний нагляд для спосте­реження і контролю за їх поведінкою (Закон України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»). Слід не тільки формально встановити

ЗОЇ

': Кримінологія. Особлива частина

такий нагляд, а й повсякденно, тактовно здійснювати його індиві­дуально, особливо в перші півроку. На одного працівника міліції, який здійснює нагляд, не повинно припадати більше 15-20 таких осіб. Його обов'язки щодо нагляду належить відносити до числа основних. Так пропонують спеціалісти.

Назріла необхідність створення не тільки на словах, а й на ділі регіональних узгоджених програм сприяння особам, які поверну­лися з місць позбавлення волі, їх соціальній адаптації: надання до­помоги в реєстрації, сприяння встановленню розірваних зв'язків засудженого із здоровими соціальними групами, впровадження дер­жавних контрактів на їх працевлаштування тощо.

Певне місце в боротьбі з професійною злочинністю посідають попереджувальні заходи правового характеру. Так, пропонується ширше застосовувати на практиці кримінально-правові норми з так званою подвійною превенціею. Такі норми, як відомо, мають под­війне функціональне призначення. З одного боку, вони встановлю­ють відповідальність за вчинення конкретного злочину, а з друго­го — покликані забезпечити попередження інших видів злочинів. КК України передбачає відповідальність, наприклад, за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304), тримання домів роз­пусти і звідництво (ст. 302), ввезення, виготовлення або розповсюд­ження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ст. 300), придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198), незаконне вироблення, виготовлення, придбання, зберіган­ня, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів або пси­хотропних речовин (ст. 307) тощо.

Тим самим закон не тільки встановлює кримінальну відпові­дальність за названі злочини, а й запобігає появі кримінального професіоналізму. Ці склади відіграють велику попереджувальну роль. Законодавець за допомогою норм даного роду створює ніби­то заборонну зону навколо кримінального професіоналізму.

Доречно було б доповнити перелік обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність, пунктом про вчинення злочинів у виді промислу і обов'язково враховувати цю обставину при індиві­дуалізації покарань, що призначаються професійним злочинцям незалежно від наявності судимості, а також брати до уваги при цьо­му спеціалізацію їх злочинної діяльності та інші факти, що нега­тивно характеризують їх особу.

302

Розділ

? х^тх⁷" ^ - Л1Л 1

Злочини, вчинені з необережності, та їх попередження

>;§ 1. Кримінологічна характеристика злочинів, учинених

з необережності п

Необережна злочинність є складовою частиною загальної зло­чинності і включає передбачені чинним кримінальним законодав­ством злочини, вчинені з необережності: злочинної самовпевне­ності чи злочинної недбалості. Ці злочини посягають на різні суспільні відносини і вчиняються у багатьох сферах діяльності людини: на виробництві при роботі з машинами, механізмами та іншим устаткуванням підвищеної небезпеки; при експлуатації різноманітних транспортних засобів; у господарській діяльності під час виконання будівельних, вибухових та інших небезпечних робіт; при поводженні з небезпечними для здоров'я людини матеріалами і речовинами; при використанні і освоєнні природного середовища; у медичній і ветеринарній практиці; у різних сферах управлінської діяльності посадових осіб; у домашньому господарстві громадян при користуванні технікою побутового характеру тощо. У зв'язку з цим їх кримінологічну класифікацію для більш ефективного по­передження доцільно проводити за сферами діяльності, в яких вони були вчинені. На цій підставі необережні злочини традиційно поді­ляються на такі чотири основні групи.

1. Необережні злочини, вчинені у сфері дії або використання технічних засобів, машин, механізмів та інших джерел підвищеної безпеки. До цієї групи слід відносити ті злочини, при яких необе­режні дії особи приводять до виходу техніки з-під контролю осо-

303

* Кримінологія. Особлива частина жтвт^-^г-^х-г-штвт

би. Це злочини проти безпеки руху та експлуатації різних видів транспорту: залізничного, водного, повітряного, автомобільного (ст.ст. 276, 286, 287 КК); проти безпеки виробництва: порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК), порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних це­хах (ст.ст. 272, 273 КК) та деякі інші.

2. Необережні злочини, вчинені у сфері професійної діяльності. Це злочини, шкода в яких заподіюється у результаті неналежного виконання або невиконання особою своїх професійних обов'язків, установлених спеціальними правилами. Наприклад, неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК), порушення різних правил охорони довкілля та робіт у природній сфері (глава VIII КК), порушення правил поводження з різними небезпечними матеріалами та речовинами (сі.ст. 267, 320, 326 КК), розголошення державної таємниці або втрата документів, що містять державну таємницю (ст.ст. 328, 329 КК) та ін.

3. Необережні злочини, вчинені під час виконання посадових або управлінських функцій. Це такі злочини, як службова нед­ балість (ст. 367 КК), певна частина військових злочинів (наприклад, недбале ставлення до військової служби — ст. 425 КК) та деякі зло­ чини проти довкілля.

4. Необережні злочини, вчинені у сфері побуту: вбивство через необережність (ст. 119 КК), тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК), зараження вірусом імунодефіциту люди­ ни чи іншої невиліковної хвороби або венеричною хворобою (ст.ст. 130, 133 КК), необережне знищення або пошкодження май­ на (ст. 196 КК), недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264 КК), порушення встановлених законодавством ви­ мог пожежної безпеки (ст. 270 КК) та деякі інші.

Таким чином, коло злочинів, що вчиняються з необережності, досить велике і визначити рівень необережної злочинності склад­но. Не сприяє цьому і офіційна статистика, яка не розмежовує зло­чини за формою вини. Слід ураховувати й те, що деякі склади зло­чинів передбачають вчинення злочину як умисно, так і з необереж­ності (наприклад, ст.ст. 267, 270, 320, 419 КК та ін.), і тому навіть

304

тштРозділ XIX. Злочини, вчинені з необерелсності, та їх попередженняттт

кваліфікація злочину не завжди може вказати на форму вини. Крім цього, багато необережних злочинів (порушення вимог законодав­ства про охорону праці, службова недбалість, злочини проти дов­кілля та ін.) характеризуються високим коефіцієнтом латентності.

Результати ж вибіркових кримінологічних досліджень свідчать про те, що рівень навіть офіційно зареєстрованої необережної зло­чинності постійно збільшується. Якщо в 60-х роках XX ст. питома вага необережних злочинів у СРСР, в тому числі в Україні, стано­вила близько 5%, то в 80-х роках вона вже досягала 12-15%. Ок­ремі кримінологи зазначають, що у сучасній Україні питома вага необережних злочинів у структурі виявленої злочинності становить вже 16-17%. Можна прогнозувати, що цей показник у зв'язку з по­стійним прогресом науки і техніки і далі збільшуватиметься.

Раніше проведені дослідження показують, що у структурі нео­бережної злочинності переважають злочини проти безпеки дорож­нього руху та експлуатації автомобілів і інших механічних транс­портних засобів, які становлять близько 75% всіх необережних зло­чинів. Близько 10-15% необережних злочинів припадає на службову недбалість^ 3-5% — на порушення законодавства про охорону праці, 3-4% — на вбивство через необережність та тілесні ушкодження, решта — це порушення спеціальних норм і правил, які приводять до аварій, катастроф, пожеж та інших техногенних катаклізмів, що виникають у процесі безвідповідального ставлення посадових та інших осіб до виконання своїх професійних чи службових обов'язків. Проте слід враховувати, що в зв'язку з прийняттям нового КК України і розширенням переліку складів злочинів, які передбачають необе­режну форму вини, розвитком виробничої і технічної інфраструкту­ри, подальшою механізацією і автоматизацією виробництва, впро­вадженням нових сучасних технологій структура необережної зло­чинності у подальшому істотно зміниться.

Офіційна статистика не містить також і повних даних про розмір шкоди, яку завдає необережна злочинність суспільству і державі. Але згідно з деякими даними в Україні за останні ЗО років тільки на ви­робництвах було травмовано близько 4 млн людей, тобто постраж­дав кожний третій працівник, зайнятий у виробничій сфері. За цей час загинуло майже 100 тис. працівників, з них понад 70% — люди віком до 40 років, які могли б принести ще чимало користі суспіль­ству. Лише у 1998 р. на виробництві травмовано 50,8 тис. осіб, у тому числі більШе 1,5 тис. смертельно, у 1999 р. було 39,8 тис. потерпі-

-•' • - - ;.; • 305

¹ Кримінологія. Особлива частина -

лих від нещасних випадків та близько 1,4 тис. загиблих, у 2000 р. — майже 35 тис. травмованих працівників, з яких більше 1,3 тис. смер­тельно. Причому постійне зменшення останнім часом кількості за­гиблих та потерпілих на виробництві пов'язано в першу чергу із зменшенням зайнятих на виробництві, а не з поліпшенням умов праці та техніки безпеки. В спеціальній літературі зазначається, що ризик стати жертвою нещасного випадку або постраждати від профзахво­рювання в Україні у 5-6 разів вищий, ніж в розвинутих країнах. Се­ред галузей народного господарства за кількістю смертей на робо­чому місці лідером є вугільна промисловість: у період 1990-1999 рр. на шахтах країни загинуло майже 3,5 тис. осіб. Наведене є лише ча­стковою ціною тільки трьох видів злочинів проти безпеки виробниц­тва. Значною кількістю постраждалих останнім часом відзначають­ся також підприємства металургійної, машинобудівної, хімічної про­мисловості, сільське господарство та сфера будівництва.

За даними Головного управління Державної пожежної охорони МВС України за останнє десятиліття (1991-2000 рр.) лише на об'єк­тах, підконтрольних органам державного пожежного нагляду, ста­лося більше 480 тис. пожеж, на яких загинуло майже 20 тис. лю­дей, полум'ям знищено 99,2 тис. будівель та 11,9 тис. одиниць різної автотехніки. У середньому в Україні останніми роками щомісяця виникає близько 3 тис. пожеж, більше 60% з яких —- у містах і се­лищах міського типу. При цьому більшість пожеж виникає у при­міщеннях громадян (80% пожеж та 95% загиблих).

У 1995-1999 рр. в Україні сталося також 192,1 тис. дорожньо-транспортних пригод, в яких загинуло майже 40 тис., а одержали поранення різного ступеня тяжкості •— більше 210 тис. осіб. У літе­ратурі зазначається, що в Україні останнім часом щоденно на до­рогах гинуть до десяти осіб. Щорічно майже 2 тис. дорожньо-транс­портних пригод учиняються з вини водіїв, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння; в цих пригодах гинуть понад 200 і одержу­ють різні травми понад 2,5 тис. осіб. Вибіркові дослідження, про­ведені окремими авторами, показують, що злочинні порушення правил дорожнього руху становлять 7% від загального рівня зло­чинності в Україні, а питома вага діянь, що містять ознаки злочинів проти безпеки руху та експлуатації автотранспорту від усіх дорожньо-транспортних пригод, становить 43,5%.

До ціни необережної злочинності слід додати неліквідовані і до цього часу наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС, а також

306

тямшРозділ XIX. Злочини, впинені з необережності, та їх попередження шшш

збитки від аварій і катастроф, що все частіше трапляются на заліз­ничному, водному, повітряному, трубопровідному транспорті, які також тягнуть за собою значні людські жертви, знищення або по­шкодження майна, довкілля, викликають негативний громадський резонанс. Науковці і практики зазначають, що шкода від необереж­ної злочинності в цілому значно більша від шкоди, яка заподіюється умисними злочинами. Іноді навіть неможливо визначити сумарну шкоду від того чи іншого необережного злочину, наприклад, від злочинів проти довкілля, коли заподіюється невідновна шкода тва­ринному чи рослинному світу, землі, надрам, водним або морським організмам.

Вибіркові кримінологічні дослідження свідчать про те, що у осіб, які вчиняють необережні злочини, не спостерігається яскраво вира­женої антисоціальної спрямованості, що характерно для осіб, які вчиняють умисні злочини. Це можна пояснити специфікою злочин­ної необережної поведінки, в генезі якої завжди є породжена неуваж­ністю помилка особи, і механізм цієї поведінки по суті починається з останнього ланцюга — з помилки у прийнятті рішення, що приво­дить до хибних висновків і вчинення злочину. В більшості випадків, на відміну від умисних злочинів, механізм необережної поведінки згорнутий, а іноді й імпульсивний. Мотиваційна основа необережної поведінки пов'язана з вибором хибного варіанта за наявності мож­ливості відвернути його, але не з його наслідками.

Помилці при вчиненні необережного злочину в більшості ви­падків сприяють негативні морально-психологічні риси особи. Для осіб, що вчиняють необережні злочини, характерні несформо-ваність почуття обов'язку і відповідальності, що в свою чергу при­водить до безтурботного, легковажного, недисциплінованого став­лення до соціальних норм, які регулюють поведінку членів суспіль­ства, невміння або небажання правильно оцінити і спрогнозувати можливі наслідки своєї поведінки.

Залежно від виду необережності видається можливим вирізни­ти два типи осіб, що вчиняють необережні злочини: а) для осіб, дії яких кваліфікуються як злочинна самовпевненість, характерними є внутрішня недисциплінованість, хибне самоутвердження, кар'є­ризм, егоцентризм, безапеляційність, азарт, бравада, авантюризм, схильність до ризику, невиправдана завзятість; б) для осіб, дії яких є злочинною недбалістю, характерними є неуважність, розхля­баність, небажання адекватно оцінити свої можливості, зосереди-

307

* Кримінологія. Особлива частина'•

ти свої інтелектуальні та вольові зусилля на аналізі ситуації, прий­няття на себе обов'язків, які їм не під силу виконати, тощо. З огля­ду на кримінологічну типологію таких осіб, як правило, за харак­тером антисуспільної спрямованості і мотивації відносять до не­обережного типу злочинців, а за глибиною і стійкістю — до окремого типу ситуативного злочинця.

Дослідження свідчать про те, що викривлення ціннісних орієн­тацій у осіб, які вчиняють злочини з необережності, ніколи не до­сягає такого рівня та інтенсивності, як у осіб, що вчиняють умисні злочини. Певні психологічні відхилення таких осіб поєднуються з орієнтацією на багато позитивних цінностей, що притаманні у ціло­му законопослухняним членам суспільства, і близько 80% таких осіб мають позитивні характеристики з місця роботи чи проживан­ня. Крім цього, на відміну від вчинення умисних злочинів негативні стереотипи поведінки таких осіб здебільшого прив'язані до вико­нання певних обов'язків у відповідній сфері діяльності і, як прави­ло, мають локальний, а не глобальний характер. Але іноді без­карність за раніше вчинені правопорушення породжує установку на постійне порушення норм в окремих сферах діяльності (наприклад, у сфері безпеки дорожнього руху, охорони праці, довкілля та ін.), У таких випадках можна говорити про стійкий тип необережного злочинця, а в деяких випадках — навіть про злісний тип.

Соціально-демографічна характеристика осіб, що вчиняють зло­чини з необережності, свідчить про те, що більше 90% таких зло­чинів учиняють чоловіки. Це пояснюються більшою пристрастю чоловіків до техніки, ризику, до надзвичайних і небезпечних ситу­ацій і відповідним розподілом праці між чоловіками і жінками. Але останнім часом спостерігається підвищення питомої ваги жінок при вчиненні необережних злочинів, особливо у сфері безпеки дорож­нього руху за рахунок збільшення кількості автомобілів, що знахо­дяться у приватній власності. Проте, як правило, тяжкі наслідки від вчинення таких злочинів жінками значно менші. Дослідження по­казують, що смертність від дорожньо-транспортних пригод з вини чоловіків у 5-6 разів більше, ніж з вини жінок.

Серед осіб, що вчиняють необережні злочини, переважають особи віком від 20 до 40 років. Це пов'язане з тим, що перш ніж розпочати роботу в певній сфері діяльності, потрібно мати і певну освіту (спеціальну або вищу), кваліфікацію, а іноді ще й стаж ро­боти у відповідній галузі. Вікова характеристика осіб, що вчиняють

308

. Злочини, вчинені з необережності, та їх попередженняттш

злочини у сфері дорожнього руху, в зв'язку з тим, що керування мототранспортними засобами дозволяється з 16-річного віку, а ав­томобільним транспортом — з 18-річного віку, більш низька — 18-24 років. Далі з віком спостерігається різке зменшення вчинення водіями транспорту необережних злочинів, що пов'язане з придбан­ням достатньої кваліфікації для керування транспортом і більш відповідальним ставленням до виконання своїх обов'язків.

_; § 2. Причини та умови злочинів, ,..

учинених з необережності

Загальні методологічні положення про детермінацію злочинності як негативного соціального явища повною мірою поширюються і на детермінацію необережних злочинів. Проте детермінація необереж­них злочинів має і певну специфіку — як вже зазначалося, значну роль при їх вчиненні відіграє ситуація. У взаємодії негативних якос­тей особи, небезпечної ситуації, знарядь і засобів, якими користується або керує особа, і полягає причина необережних злочинів. Але слід зауважити, що на необережну злочинну поведінку особи впливає не сама ситуація, а її суб'єктивне усвідомлення і оцінка, які не тотожні об'єктивному змісту і значенню ситуації. Жодна ситуація не може спричинити діяння без взаємодії з тими чи іншими якостями особи. При усій важливості ситуації як об'єктивного фактора злочинна по­ведінка розпочинається з дії або бездіяльності особи. Дані світової статистики свідчать про те, що, наприклад, з трьох пригод на транс­порті дві обумовлюються людським фактором і протягом тривалого часу ця пропорція зберігається. Сприяти цьому можуть і психофізіо­логічні особливості особи (зниження рівня уваги, дефекти сприйнят­тя, швидкість реакції і т.ін.).

До обставин, що створюють можливість виникнення небезпеч­ної ситуації, яка, в свою чергу, може привести до вчинення.необе-'режного злочину, слід також віднести:

• зниження рівня контролю з боку посадових або спеціально уповноважених осіб за технікою безпеки, за додержанням норм і правил з охорони праці (наприклад, Держкомнаглядохоронпраці України тільки у 2000 р. на 154 тис. підприємств і об'єктів було виявлено понад 2 млн порушень вимог нормативних актів про охо­ рону праці);

• низький рівень професійної підготовки фахівців у окремих галузях людської діяльності, де використовуються механізми підви-

309

^Кримінологія. Особлива частина~-ч-«єв*^ір-ї*.'--^- г-;:?«ш

щеної небезпеки, відсутність періодичного підвищення кваліфікації фахівців, детального ознайомлення з новою технікою і устаткуван­ням або їх вивчення;

• порушення працівниками встановлених умов експлуатації ус­ таткування;

• відсутність на виробництві, в цехах, на робочих місцях необхід­ ної нормативної і регулюючої інформації: правил поводження з пев­ ними матеріалами чи речовинами, інструкцій з експлуатації машин і механізмів тощо, або ж наявність недоліків у цій документації;

• недостатня потужність технічних систем забезпечення безпе­ ки, природоохоронних систем, вимірювальної або контрольної апа­ ратури, їх застарілість, несправність, або ж іноді і зовсім відсутність;

• погіршення забезпечення працівників засобами індивідуального захисту (за даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працюють понад 3,3 млн осіб, у тому числі майже 1 млн жінок; при цьому забезпеченість працюючих засобами індивідуального захис­ ту не перевищує 40-50%. Тільки кожний третій шахтар забезпечений спецодягом, а в цілому на шахтах лише 10% необхідних коштів ви­ діляється на придбання індивідуальних засобів захисту);

• недодержання режиму праці і відпочинку на виробництві, зни­ ження рівня медичного огляду працівників;

. - конструктивні недоліки машин і механізмів;

• зношення основних фондів на виробництві, зокрема машин і механізмів (за даними Держкомнаглядохоронпраці, на об'єктах сус­ пільного виробництва експлуатуються понад 800 тис, машин і ме­ ханізмів, які не задовольняють вимогам безпеки. Близько 9 тис. виробничих споруд аварійні, в них щоденно перебувають понад 37 тис. працівників. Майже 80% основних виробничих фондів не відповідають нормативним актам про охорону праці та є фізично зношеними);

• недбалий ремонт техніки, транспорту та іншого устаткуван­ ня, використання нестандартних або саморобних деталей, несерти- фікованих матеріалів або речовин;

• застарілі технології виробництва та обладнання, порушення правил технологічного процесу;

• високий рівень концентрації промислових об'єктів у окремих регіонах країни, несприятлива структура промислового виробниц­ тва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

310

Розділ XIX. Злочини, вчинені з необережності, та їх попередження ®&®т

- хибні уявлення про виробничий колективізм, виконання зав­ дання за будь-яку ціну, низький рівень культури виробництва та ін.

До умов, що сприяють, зокрема, вчиненню необережних зло­чинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, які є найбільш поширеними, належать також:

• невикористання водієм і пасажирами пристосувань індивіду­ альної безпеки;

• порушення нормативів робочого часу, що викликає додатко­ ву психологічну навантаженість на водія;

• віктимна поведінка пішоходів;

• довгочасність експлуатації транспортних засобів;

• технічні недоліки конструкції автотранспортних засобів, що ускладнюють керування ними;

• неналежний контроль за станом автотранспортних засобів з боку як власників, так і Державтоінспекції МВС України;

• недоліки в діяльності Державтоінспекції (недобросовісне ви­ конання службових обов'язків, приховування злочинів від обліку, корупційні зловживання серед працівників та ін,);

• недостатнє фінансування дорожнього господарства, що при­ зводить до незадовільного стану автомобільних шляхів, доріг, по­ рушення безпечних нормативів при їх прокладенні або ремонті. Слід зазначити, що загальна довжина автомобільних шляхів і доріг в Україні перевищує 170 тис. км, переважна частина з них — з твер­ дим покриттям, на яких можна розвивати досить великі швидкості руху. Фінансування ж дорожньої сфери, за підрахунками фахівців, останнім часом зменшується з року в рік: у 1998 р. на неї з різних джерел було виділено 1,7 млрд грн., у 1999 р. — вже 1,3 млрд грн., у 2000 р. — тільки 750 млн грн. ,_:.,