XI Економічна злочинність

та її попередження

І •'.'

§ 1. Поняття, ознаки і види економічної злочинності

Перш за все визначимо коло тих суспільне небезпечних діянь, які належать до економічних злочинів.

Необхідність цього аналізу обумовлюється тим, що і в офіційних документах, наприклад, в законах та постановах Верховної Ради України, указах Президента України і літературних джерелах, досить часто вживаються наирізноманітні терміни при визначенні напрямів боротьби зі злочинністю у сфері економіки. В даний час склалася така ситуація, коли поняття «економічна злочинність», «злочини у сфері економіки», «злочини у сфері господарської діяльності», «тіньова економіка», «злочини економічної спрямованості» та інші часто ви­користовуються як тотожні. Таке становище певною мірою дезорієн­тує правоохоронну практику при розробленні заходів протидії еко­номічній злочинності. Кожне поняття має бути наповнене своїм кон­кретним змістом. У зв'язку з цим і в теоретичному, і в практичному плані дуже важливо визначитися з поняттями, якими ми оперуємо, систематизувати їх, запропонувати єдине визначення.

Вирішення цих завдань ускладнюється тим, що, по-перше, до­сить важко окреслити чіткі кримінадьно-правові межі цього різно­виду злочинності; по-друге, злочини цієї групи мають істотну відмінність у кримінально-правовій характеристиці; по-третє, від­повідальність за економічні злочини, які вчиняються в процесі здійснення економічної діяльності, передбачена різними розділами чинного Кримінального кодексу; по-четверте, в ньому не має виз-

172

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

начення поняття економічного злочину; по-п яте, в науковій літе­ратурі, як уже підкреслювалося, немає єдності поглядів щодо сут­ності економічної злочинності та її системи; по-шосте, криміноло­гічний аналіз показує, що ці злочини мають високу ступінь систем­ності, взаємозв'язку і взаємообумовленості: економічні злочини тягнуть за собою низку Інших злочинів як корисливого, так і на­сильницького характеру, а також службових злочинів; по-сьоме, в кримінологічному плані економічна злочинність тісно пов'язана з організованою злочинністю і традиційною загальнокримінальною; по-восьме, вона виходить за рамки національних кордонів і набу­ває міжнаціонального характеру; при цьому слід зазначити, що і в документах ООН, і в міжнародних угодах немає чіткого визначен­ня цього поняття.

У радянській кримінології в 70-80 роки переважно вивчалося розкрадання державного і суспільного майна. Такий підхід виправ­дувався виключним положенням державної власності у системі еко­номічних відносин. У зв'язку з цим проблеми визначення поняття економічної злочинності перед кримінологами тих часів фактично і не стояли.

Але зараз, в умовах реформування економіки, в Україні відбули­ся істотні зміни у сфері економічних відносин. Вони набули безліч нових складних форм. Все це, безумовно, позначилося на розумінні поняття економічної злочинності, що вимагає більш чіткого її визна­чення, відокремлення її від інших різновидів злочинності. Слід мати на увазі, що економічна злочинність значною мірою стала прямим продовженням кримінал із ов аних економічних відносин.

Мабуть, цим можна пояснити той факт, що в кримінологічній літературі поряд з терміном «економічна злочинність» поширений публіцистичний термін «тіньова економіка» («підпільна економі­ка»). Під цим терміном іноді розуміється сукупність злочинів, які вчиняються у сфері прихованої від держави економічної діяльності шляхом розкрадання в різних формах, вчинення окремих госпо­дарських злочинів і корисливих службових злочинів. Така злочин­на діяльність звичайно приносить більш високі, ніж в легальній сфері, прибутки та інші особисті вигоди.

Між тим «тіньова економіка» — термін економічний, і не тре­ба його привносити на юридичну ниву. Тіньова економіка — це перш за все економічна база для вчинення окремих злочинів. Тому, вважаємо, що поняття «економічна злочинність» повинно бути скон-

173

тт^**#г.*ят*^*&-.®!**<!®®-Кримінологія. Особлива частина

струйовано з огляду правового виміру, тобто кримінального зако­нодавства і кримінально-правової теорії.

Вітчизняне кримінальне право до злочинів у сфері економіки традиційно відносить два види злочинів; а) злочини проти власності; б) господарські злочини (злочини у сфері господарської діяльності). Злочини проти власності — це сукупність суспільне небезпечних діянь, пов'язаних з порушенням права володіння, розпорядження і використання майна незалежно від форми власності (розділ VI КК України). Сукупність же відповідних злочинів у промисловості, сільському господарстві, торговельно-посередницькій діяльності, фінансовій сфері, у сфері контролю за господарською діяльністю становлять господарські злочини (розділ VII КК України).

Основні риси економічних злочинів полягають у тому, що вони: 1) вчиняються у сфері економічних відносин; 2) суб'єктами цих злочинів можуть бути фізичні (громадяни) та службові особи; 3) спрямовані на одержання значної економічної вигоди; 4) вчиняють­ся лише умисно з мотивів користі; 5) засоби їх вчинення можуть бути як насильницькими, так і ненасильницькими.

Виходячи з наведеного, можна дати таке визначення поняття економічної злочинності: економічна злочинність — це сукуп­ність умисних корисливих злочинів у сфері легальної і нелегальної економічної діяльності, основним безпосереднім об'єктом яких виступають відносини власності і відносини у сфері господарсь­кої діяльності.

§ 2. Кримінологічна характеристика <

економічної злочинності

, Економічна злочинність у більшості країн світу (за рідким ви­нятком) є найбільш поширеним різновидом злочинності. За дани­ми ООН, яка постійно проводить комплексне вивчення злочинності у 64 державах світу, економічні збитки від цього різновиду злочин­ності становлять 5% ВВП у розвинутих країнах і 14 % у країнах, що розвиваються. Не є винятком з цього й Україна. Створення но­вих форм власності, перехід до побудови ринкових відносин у суспільстві, інтеграція у світову економіку супроводжувалися край­ньою криміналізацією ситуації в країні. Економічна злочинність "в ній стала породженням і продовженням криміналізованих еконо­мічних зв'язків.

174

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження '•

Практично економічна злочинність — це досить складна су­купність декількох десятків складів злочинів, передбачених кримі­нальним законом. Так, Управління оперативної інформації МВС України згідно з КК України 2001 р. до злочинів економічної спря­мованості відносить 72 статті. Найбільшу питому вагу серед них (51 стаття) становлять злочини, передбачені розділами VI та VII КК.

Економічна злочинність має певні особливості, відмінні від інших різновидів злочинності, які полягають у таких проявах.

Економічна злочинність в Україні та окремі її види, починаю­чи з 1990 р., характеризуються високим рівнем і постійною тенден­цією до зростання, незважаючи на загальне зниження рівня загаль-нокримінальної злочинності в країні в останні роки. Так, у 1990 р. загальна кількість зареєстрованих злочинів економічного спряму­вання склала 35723, у 2001 р. — близько 70 тис. Це тільки злочи­ни, які реєструються по лінії Державної служби по боротьбі з еко­номічною злочинністю МВС України. Загальну кількість злочинів економічного спрямування, які реєструються органами внутрішніх справ у сфері економічної діяльності, проаналізувати неможливо, оскільки вони не відображаються у статистичних звітах МВС.

Кількість випадків розкрадання майна шляхом крадіжки скла­ла у 1990 р. 3994, у 2001 р. — 79599, шляхом привласнення, роз­трати або зловживання службовим становищем у 1990 р. — 10649, у 1999р.— 13724.

За даними судової статистики, питома вага засуджених за вчинен­ня злочинів проти власності склала у 1997 р. 52,3%, у 2000 р. — 58,0%. Відповідно питома вага засуджених за господарські злочи­ни становила: 6,3% та 4,1%. Отже, серед економічних злочинів най­більшу питому вагу становлять злочини проти власності.

Про зростання питомої ваги економічної злочинності свідчать і показники судової статистики. За період 1990-2001 рр. кількість засуджених судами по цій категорії справ збільшилася майже у три рази.

Злочинні посягання на майно різних форм власності складають у деяких регіонах країни (за вибірковими даними) майже кожен третій-четвертий із злочинів, які вчиняються. За даними криміналь­но-правової статистики, кількість злочинів проти державної і колек­тивної власності у 2001 р. порівняно із 1990 р. зросла майже удвічі. Однак при оцінці цих даних слід ураховувати і великий розмір їх латентності, запізнення в їх розкритті.

175

* Кримінологія. Особлива частина з

Насильницькі злочини {грабежі, розбійні напади) проти власності хоча і складають незначний відсоток (2,1%) в загальній структурі цих злочинів, але вони характеризуються високим ступенем суспільної небезпечності, вчиняються, як правило, раніше судимими, групою осіб із застосуванням зброї, спричиняють найбільші збитки.

Структура цих злочинів, за даними вибіркових досліджень, має такий вигляд: розкрадання майна шляхом крадіжки — 78,7%; по­грабування — 1,5%; шахрайства — 0,2%; привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем — 4,2%; розбої — 0,6%; розкрадання державного або колективного майна в особливо вели­ких розмірах — 13,0%; вимагательство —• 0,05%.

Рівень групової злочинності достатньо високий, але він значно диференціюється стосовно окремих видів злочинів. Так, при вчи­ненні крадіжок у групі осіб діяли 48,7% засуджених, пограбувань

• 60,3%, шахрайств — 36,2%, привласнення, розтрати або зловжи­ вання службовим становищем — 39,2%, розбоїв — 76,2%, розкра­ дання майна в особливо великих розмірах — 81,7%, вимагательства

• 8,2%. Таким чином, груповий характер злочину більш притаман­ ний насильницьким корисливим злочинам і розкраданням в особ­ ливо великих розмірах.

Більше всього злочинів учиняються у сільському господарстві, промисловості, державній торгівлі.

Матеріали кримінальних справ про розкрадання стосуються головним чином поодиноких посягань. Таких злочинів ураховано нами більше половини — 55,2%. Декілька епізодів протягом року склали 24,3% справ, від 1 до 2 років — 6,5%, від 2 до 3 років — 12,1%, від 3 до 5 років — 1,9%. Нагадаємо, що вивчені кримінальні справи були порушені у більшості випадків у зв'язку із затриманням злочинців з речовими доказами — 54,2% і, як правило, правоохоронні органи обмежувались цим поодиноким фактом. Між тим у багатьох випадках мали місце розкрадання, що вчинялися систематично.

Оскільки більшість вивчених нами кримінальних справ про кра­діжки порушувалась у зв'язку із затриманням злочинців з речови­ми доказами, багато з них не встигали довести розкрадання до кінця. Тому практично у 75% випадків викрадене майно поверта­лось підприємству, і цивільний позов у суді не розглядався. Прак­тично половина крадіжок припинялась на стадії посягання. У цьо­му проявляється специфіка кримінальних справ про розкрадання на підприємствах харчової, м'ясної і молочної галузей, легкої промис-

176

ІРозділ XI, Економічна злочинність та її попередження

ловості, із яких найчастіше виносяться предмети, що мають безпо­середнє споживацьке значення.

Природно, що тривалість злочинної діяльності далеко не завж­ди достатньо повно встановлюється судом. Опитування засуджених з цього питання також дають відомості, далекі від дійсності: обви­нувачені і засуджені не зацікавлені у висвітленні всієї їх злочинної діяльності.

Кримінологічні дослідження дають підставу стверджувати, що і крадіжки, які вчиняються з використанням доступу до майна, до­сить часто вчиняються групами осіб. Значну кількість цих справ (39%) порушено щодо групи обвинувачених. Ще частіше, як пока­зали опитування засуджених, вчиняються у співучасті розкрадан­ня у великих і особливо великих розмірах (76% вивчених осіб були членами груп розкрадачів). Більшість із них були виконавцями — 65%, близько 27,5% — організаторами, 1,2% — підмовниками, 6,3% — пособниками. Як організатори розкрадань виступають службові особи з великим досвідом і стажем роботи: обліково-ревізійні і бух­галтерські працівники, матеріально-відповідальні особи.

Найбільша кількість злочинів у 2001 р. була зареєстрована у бюджетній сфері (6682), агропромисловому комплексі (6137), па­ливно-енергетичному комплексі (5197), сфері приватизації (3882), сфері банківської (3404) і зовнішньоекономічної (1864) діяльності.

За масштабами заподіяної шкоди на першому місці знаходять­ся злочини у сфері кредитно-банківської системи і зовнішньоеко­номічній діяльності. Суми одержаних шахрайським шляхом кредит­них коштів складають сотні мільйонів гривень. За розрахунками Національного банку України, відтік капіталу з України становить близько 1,2 млрд доларів США кожного року. Західні експерти на­зивають цифру 2,5 — 3,0 млрд доларів.

Недостатній контроль за зовнішньоекономічними операціями та своєчасним поверненням валютних цінностей призвів до того, що неповернені в Україну валютні цінності склали майже 10 млрд гри­вень. Значна їх частина припадає на уявні угоди між фіктивними ре­зидентами і нерезидентами, а також на угоди, укладені без належного вивчення фінансового стану контрагентів. Не зменшується кількість розкрадань державних коштів з використанням банківських рахунків, відкритих на фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності.

Висока кримінальна активність характерна і для процесів при­ватизації державних і комунальних підприємств. Найбільше поши-

177

* Кримінологія. Особлива частина*

рення тут одержали: заниження вартості приватизованих об'єктів! усунення небажаних конкурентів, негативний вплив на процеси конкуренції, придбання нерухомості шляхом зловживання службо­вим становищем, фіктивне банкрутство або доведення до банкрут­ства. В результаті цього держава недоодержує до бюджету сотні мільйонів гривень. Але викриття цих зловживань, як показують результати прокурорських перевірок, досить слабке.

Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових пла­тежів одержало в останні роки значного поширення. Так, за дани­ми Міністерства внутрішніх справ України, у 2000 р. порушено 3599 кримінальних справ, за даними податкової міліції, у 2001 р. — 9021, а притягнуто до реальної відповідальності лише одиниці. У структурі господарських злочинів цей вид злочину становить близько 14%-18%.

Кримінологічні дослідження свідчать, що мало хто з підпри­ємців зараз не ухиляється від сплати податків. При цьому викори­стовується безліч найрізноманітніших засобів. Серед них найбільш поширеними є: умисне заниження у звітності сум фактично випла­ченої заробітної плати, укриття виручки від комерційних операцій, заниження доходу по експортно-імпортних операціях, таємний вивіз за кордон прибутку спільних підприємств, бартерні операції, мані­пуляції з цінами на товари та послуги, перерахування грошей на рахунки фіктивних фірм, неприкрите ухилення від сплати податків та багато інших прийомів. Так, згідно з експертними оцінками, лише 30% фактично виплаченої заробітної плати проходить по бух­галтерських звітах, до 20% виручки не оприходується у торговель­них підприємствах, невідповідність цін на вивезену за кордон про­дукцію становить 40-50%, Щорічно держава недоодержує близько 20 млрд гривень від несплати податків.

Економічна злочинність за своєю природою носить майже пов­ністю груповий характер. Причому, якщо у більшості зарубіжних країн організована злочинність зосереджена переважно у сферах кримінального бізнесу (наркобізнес, ігорний, бізнес проституція, рекет, торгівля зброєю і т.под.), то в Україні вона діє переважно у сфері легальної економіки, у найбільш вигідних її сферах, в яких можливо швидко одержати реальні надприбутки. Це насамперед стосується незаконного виготовлення або контрабанди підакцизних товарів — алкогольних напоїв, тютюнових виробів, створення фіктивних підприємств і т.ін. Протягом 2001 р. в Україні виявлено

178

І Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

13,8 тис. фактів незаконного вивезення, виготовлення та реалізації підакцизних та інших товарів, яких вилучено на суму 158 млн гри­вень. Ліквідовано 948 підпільних цехів по їх виробництву, в тому числі 370 — фальсифікованої алкогольної продукції. Припинено злочинну діяльність 4,3 тис. фіктивних підприємств та 111 конвер-таційних центрів.

Інтенсивно криміналізувався ринок брухту та відходів чорних і кольорових металів. Діють сотні підпільних приймальних пунктів, які за безцінь скуповують під виглядом домашнього металобрухту де­монтовані і викрадені злочинцями кабелі електрозв'язку, сотні кіло­метрів дроту електричних ліній, рейки залізничних колій, промислове устаткування і деталі до нього. Зрозуміло, що така діяльність не може бути неорганізованою. Але реально виявляються правоохоронними органами лише декілька сотень організованих злочинних груп у рік. 90 % заготовленого в такий спосіб кольорового металу було відправ­лено за кордон, звідки як готова продукція він і не повернувся.

На стан криміногенної ситуації в Україні істотно впливає діяль­ність організованих злочинних угруповань, сформованих за етич­ним принципом з числа вихідців із держав СНД. Насамперед йдеть­ся про угруповання, створені представниками кавказького регіону, які через корумповані зв'язки з органами влади і управління відкри­вають на підставних осіб комерційні підприємства та «відмивають» здобуті злочинним шляхом кошти, беруть участь у приватизації, скуповують земельні ділянки і т. ін.

Зараз на території України функціонують близько 40 таких організованих злочинних груп, які найбільш активно діють у Кри­му, Київській, Одеській та Дніпропетровській областях, Слід заз­начити, що серед них найбільш організованими І соціальне небез­печними є чеченські угруповання. Ліквідація таких формувань ус­кладнена їх замкнутістю, а також можливостями учасників у разі необхідності уникнути відповідальності, переховуючись від право­охоронних органів за кордоном.

Економічна злочинність значно більшою мірою, ніж загально-кримінальна, здатна не тільки самовідтворюватися, а й стимулюва­ти нові форми злочинної діяльності, в тому числі корислово-насиль-ницького характеру. Про це свідчать постійні разбірки між злочин­ними угрупованнями за перерозподіл сфер впливу, вбивства на замовлення, вчинення злочинів терористичної спрямованості, тор­гівля людьми і т.д. Вона істотно впливає на формування криміналь-

179

* Кримінологія. Особлива частина

ного менталітету населення І є головним каталізатором усієї кримі­нальної ситуації в країні.

Збитки від економічних злочинів тільки по розслідуваних по лінії служби боротьби з економічною злочинністю кримінальних справах у 2001 р. склали понад 5 млрд гривень, що у декілька разів перевищує збитки від усіх інших злочинів. Що стосується географії економічної злочинності, то найбільше злочинів (більше 1/3) вчи­няються у промислово розвинутих областях (Донецька, Дніпропет­ровська, Харківська, м. Київ, Одеська, Луганська).

В українській економіці активно діє не тільки вітчизняний, а й іно­земний криміналітет як з близького, так і з далекого зарубіжжя. Еко­номічні труднощі України приваблюють іноземний криміналітет для легалізації своїх доходів у найбільш важливих секторах економіки, організації відтоку незаконних доходів в зарубіжжя. Пільговий поря­док оподаткування, реєстраційного та митного режимів активно вико­ристовується міжнародною економічною злочинністю для незаконного ввозу і вивозу валютних коштів і товарних цінностей, ухилення від оподаткування, вилучення одержаних доходів та їх відмивання.

У структурі осіб, що вчинили господарські корисливі злочини, слід відзначити приблизно рівне їх співвідношення за статтю (50,6% — жінки і 49,4% — чоловіки), що відповідає загальному співвідно­шенню розподілу населення країни. Рівновага статевого співвідно­шення в економічній злочинності обумовлена тим, що жінки тра­диційно частіше обіймають посади, пов'язані з виконанням обліко­ве-бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, у торгівлі, сфері побутового обслуговування. За даними судової статистики, динаміка жіночої злочинності по окремих ви­дах злочинів неухильно зростала. Так, у 1993 р. за контрабанду не було засуджено жодної жінки, у 1994 р. питома вага жінок стано­вила 6,7%, у 1995 р. — 12,9%, у 1996 р. — 16,2%. За порушення правил про валютні операції у 1993-1994рр. не було засуджено жод­ної жінки, а у 1995 р. питома вага жінок склала 26,3%, у 1996р.— 33,0%. Стосовно господарських злочинів у цілому питома вага жіночої статі у 1993-2001 рр. складала майже половину засуджених. Отже, починаючи з 1993 р. питома вага жінок у структурі економіч­ної злочинності неухильно зростала.

У віковій характеристиці відзначається зміщення до більш стар­ших вікових категорій порівняно із загальною злочинністю. Основ­ну вікову групу становлять особи старше ЗО років (75%).

180

І Розділ XI. Економічна злочинність та їі попередження

За даними кримінологічних досліджень, кожні двоє із трьох за­суджених мали середню, середню спеціальну та вищу освіту. Цей показник набагато вищий від загальної злочинності. Певно, це обу­мовлено тією обставиною, що для заняття господарською діяльні­стю потрібні відповідна спеціальність і кваліфікація.

За соціальним станом згідно з даними вибіркового досліджен­ня переважають робітники (62,8%), службовці склали 11,2%, інші категорії — 26%. При цьому слід відзначити, що ці показники знач­но відрізняються залежно від виду злочину. Так, серед засуджених за контрабанду найбільший відсоток склали особи, які не працю­вали (54,1%). Серед засуджених за порушення правил про валютні операції непрацюючих було 49,5%.

Для господарських злочинів не характерна рецидивна злочин­ність, лише 5-7% осіб, за результатами вибіркового дослідження, раніше були судимі; 82,9% засуджених були притягнуті до кримі­нальної відповідальності лише за один злочинний епізод; 97,8% мали позитивні характеристики за місцем роботи і проживання. Таким чином, злочини у сфері господарської діяльності вчиняють­ся не закоренілими злочинцями, а, як правило, громадянами, для яких скрутне матеріальне становище виступає мотивостворюючим фактором злочинної поведінки у сфері економіки.

Серед розкрадачів 18,1% мали судимість, як правило, погашену. Більшість з них (58,5%) раніше несли покарання за корисливі зло­чини, головним чином розкрадання. Ці кількісні показники відпові­дають даним, опублікованим у спеціальній літературі. Високий рівень рецидиву пояснюється існуючим обмеженням щодо працевлаштуван­ня осіб, які відбули покарання за корисливі правопорушення. Спе­ціальний рецидив, тобто повторне засудження за розкрадання май­на шляхом привласнення, розтрати чи зловживання службовим ста­новищем, становить, за нашими спостереженнями, 30,9%.

Наведені окремими авторами соціально-демографічні характери­стики осіб, засуджених за розкрадання майна, багато в чому збіга­ються, Зокрема, одностайно відмічається відносно високий відсоток жінок серед засуджених за розглядувані посягання. Це пояснюється значною кількістю жінок серед робітників, які обслуговують мате­ріальні цінності, особливо на підприємствах легкої, харчової, м'яс­ної і молочної промисловості.

Порівняльно з іншими засудженими розкрадачі — люди доволі зрілого віку. Особи старше ЗО років, за нашими даними, становлять

181

Особлива

55,6%, що збігається з відповідними відомостями з інших джерел. Більшість розкрадачів належать до «зони пізньої злочинної актив­ності».

Серед інших правопорушників розкрадачів виділяє порівняно високий рівень освіти. В той час, як освітній рівень усіх засудже­них нижче відповідного показника для населення нашої країни, розкрадачі в цьому відношенні характеризуються більш високими показниками.

За даними, одержаними шляхом узагальнення кримінальних справ, вищу освіту мали 8,5% засуджених розкрадачів, середню (загальну і спеціальну) — 66%, базову середню (8-9 класів) — 11,5%, менше 8 класів — 14%. Це достатньо високий рівень осві­ти, що перевищує середній по країні. Ці відомості в цілому відпо­відають даним, наведеним іншими дослідниками, а відтак, заслу­говують на довіру. Доводиться визнати, що освіта сама по собі не гарантує високого рівня правосвідомості. За своїм освітнім рівнем, як і багатьома іншими ознаками особистості, розкрадачі мало чим відрізняються від більшості робітників і службовців відповідних підприємств. Майже всі засуджені (93%) обіймали посади, які відповідали їх загальній і спеціальній освіті.

Певний інтерес становить стаж роботи розкрадача на об'єкті, де було вчинено злочин. Нами встановлено, що більшість засуджених за розкрадання достатньо довго працювали на даному підприємстві і, таким чином, добре знали свої обов'язки, а також порядок збері­гання, охорони і обліку матеріальних цінностей. По вивчених кри­мінальних справах безперервний трудовий стаж засуджених був такий: менше 1 року — 15,4%, від 1 до З років — 24,0%, від 3 до 5 років — 9,4%, більше 5 років — 36,7%. Є підстави припускати, що багато з засуджених розкрадачів до їх викриття неодноразово роз­крадали державне майно, але не були своєчасно викриті.

Більшість розкрадачів (76%) мали сім'ю, були одружені. Сім'я не без підстав розглядається багатьма кримінологами як важливий фактор. Однак щодо розглянутих видів крадіжок державного май­на попереджувальна роль сім'ї виявляється по меншій мірі недо­статньо ефективною. Відбувається це за багатьох причин, однією з яких є те, що члени сім'ї розкрадача, як правило, користуються вик­раденими грошовими коштами і товарно-матеріальними цінностями.

Сімейні стосунки в розкрадачів виявляються більш міцними, ніж в інших злочинців, засуджених до позбавлення волі. Майже всі

182

й^ііі-»:«; _;з» Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження іГ-чьчк",-

вони, заданими анкетування, болісно сприймають розлуку з сім'єю і показали на дану сторону покарання як найбільш тяжку, багато з них занепокоєні погіршенням матеріального становища сім'ї, що сталося внаслідок засудження їх до позбавлення волі, більшість опитуваних вважають, що під час відбування покарання стосунки з сім'ями залишаються нормальними. Але у деяких під час пере­бування в місцях позбавлення волі сім'ї розпалися, а частина — не змогла визначитися у своїх сімейних стосунках. Розкрадачі приблиз­но в 5 разів частіше, ніж інші засуджені, зберігають свої сім'ї.

§ 3, Фактори, що детермінують _І '_г' '",'⁴'\ '••_." економічну злочинність

, ;:':"- - '³ .!\\^І~'\;>.'!--^<-Л;-:4

Економічно-господарська діяльність безпосередньо обумов­люється економічною політикою держави. Зазначена політика в Україні в останнє десятиріччя характеризується низкою негативних обставин, а саме: обраний шлях ринкових перетворень здійснював­ся непослідовно, стихійно, супроводжався прийняттям необмірко-ваних і поспішних рішень; в умовах корінної перебудови соціаль­но-економічної структури, що діяла раніше, не було забезпечено належного контролю за розвитком економічної ситуації з боку дер­жавних розпорядчо-управлінських структур; соціально-психологіч­ний менталітет населення не був підготовлений до корінних реформ у сфері економіки. Більш того, як свідчить світова практика, рин­кові економічні відносини первісно запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, одержання прибутку будь-якою ціною і у як можливо більших розмірах, недобросовісну конкуренцію та інші небажані прояви.

Все це породило достатньо гострі соціальні суперечності, які слід розглядати як фактори, що детермінують економічну зло­чинність. До них належать соціально-економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові фактори та фактори, пов'язані з ефективністю діяльності правоохоронних органів, і тех­нологічні умови.

Соціально-економічні фактори, що детермінують економічну злочинність, є найголовнішими, бо вони забезпечують необхідні умови для життєдіяльності всього суспільства в цілому і кожної окремої особи.

Загальна економічна криза, що в свій час охопила Україну, ха­рактеризувалася спадом виробництва, розбалансованістю еконо-

183

* Кримінологія. Особлива частина^

міки, падінням життєвого рівня населення, інфляцією і гіперінфля­цією, зниженням продуктивності праці і т. Ін. Вона остаточно за­гострила кримінальну ситуацію в країні, створивши ідеальні умо­ви для розквіту економічної злочинності.

ВВП у цілому за роки економічної кризи 1990-1999 рр, скоро­тився в 2,5 рази, грошові доходи населення —• у 3,7 рази. Порівня­но з іншими країнами СНД тривалий час спостерігалося найбіль­ше зниження цих показників. Відмічалися також найбільші темпи спаду обсягів виробництва промислової продукції і товарів народ­ного споживання.

Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну безпеку. На 1 січня 2000 р. державний борг України становив 12 млрд доларів США. З 1991 р. українське суспільство втратило 60% свого економічного потенціалу. Всі ці прогалини у діяльності офіційної економіки заповнює тіньова кримінальна еко­номічна діяльність, яка зараз за обсягом зрівнялася з легальною економікою.

Недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин приво­дять до масового вивозу товарів за кордон, крадіжок валютних коштів. Підприємці йдуть на бартерні операції і залишають зароб­лені кошти на рахунках іноземних банків. Шахрайство в комер­ційних банках, акціонерних, трастових, інвестиційних, холдінгових, страхових компаніях стало закономірним результатом недоліків у прийнятті державою багатьох економічних рішень.

Кримінологічне значення мають і спроби створити конкуренто­спроможну альтернативну економіку, зосереджену головним чином у торговельній і посередницькій діяльності. У цій сфері зараз діють понад 80% зареєстрованих підприємницьких структур. Підприєм­ницькій сектор, орієнтований на торговельно-посередницьку діяль­ність, перетворився на могутню надбудову над виробничою еконо­мікою, державним сектором, швидко і з успіхом ліквідував виробничу промислову економіку, наживши при цьому велетенські капітали. До тих пір, доки не будуть вжиті заходи щодо стимулювання промис­лової сфери, зберігатиметься і поглиблюватиметься тенденція до криміналізації економіки.

Безрозсудне усунення держави від регулювання економічним процесом, розрив економічних зв'язків з країнами СНД, лібералі­зація цін, різноманітні маніпуляції з грошовим обігом, процентни­ми ставками на кредити, ставками оподаткування, надання різно-

184

ІРозділ XI. Економічна злочинність та її попередження

манітних пільг суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності зроби­ли економіку некерованою і створили підґрунтя для обвального зростання економічної злочинності.

Порушення системи грошового обігу в країні, фіскальна, кре­дитна, податкова системи і система ціноутворення, спрямовані на залатування дірок економіки, що розвалилася, не тільки не вряту­вали становища, а й ще більше посилили його, створивши найбільш оптимальні умови для криміналізації усіх сфер суспільних відно­син. У результаті цього бурхливо зростали всі види корисливих злочинних посягань, особливо злочини у сфері економічної діяль­ності, які не були характерними для командно-адміністративної системи: контрабанда, вивіз неліцензованої сировини, рідкоземель-них металів, маніпуляції з ціноутворенням, шахрайство з грошови­ми ресурсами, заняття забороненими видами промислів, організа­ція фіктивних підприємств, кредитні операції по фальшивих авізо, корисливі вбивства, вбивства на замовлення тощо.

Дефекти у системі ціноутворення породили хвилю комерційної спекуляції, особливо у перші роки реформ, коли товари одержува­лися у державному підприємстві за державними цінами, а потім перепродавалися, іноді по декілька разів, за комерційними цінами. Підприємства-монополісти досить швидко зорієнтувалися у ситу­ації, перестали нарощувати виробництво і підвищували ціни для одержання надприбутків.

Високі банківські кредитні ставки і ставки оподаткування до­вершили картину економічного краху виробництва, а відсутність стабільного грошового обігу і твердої грошової одиниці зробили цей крах безповоротнім. Значною мірою зростання негативних тен­денцій у кримінальній ситуації в країні стимулювало порушення системи контролю за економічною діяльністю, яка діяла раніше. Часткове зниження ефективності роботи спеціалізованого ревізій­ного апарату, а потім і його повна ліквідація створили безмежне поле для різноманітних фінансових махінацій. Контрольно-ревізій­ний апарат адміністративно-командної системи не був використа­ний при проведенні реформування економіки.

Згортання системи контролю за розвитком економічних про­цесів при збереженні і зростанні факторів, що обумовлюють еко­номічну злочинність, породило вакуум суспільного контролю і байдужість населення до розкрадання країни у сфері економічної діяльності. В результаті цього держава позбавила себе одного з

185

•Кримінологія. Особлива частина

найважливіших важелів управління процесами економічних пере­творень, а нової системи створено не було.

Невідповідність ідеї вільного підприємства адекватним заходам соціального контролю і відповідальності породжує у суб'єктів підприємницької діяльності впевненість у вседозволеності, прово­кує на антисоціальні засоби вирішення економічних проблем.

Організаційно-управлінські фактори. До організаційно-управ­лінських факторів ми відносимо всі ті суперечності, що склалися на сучасному етапі в управлінні економікою з боку державних структур.

Відповідні державні органи, зіткнувшись з наростаючими еконо­мічними проблемами, вирішили провести лише косметичну перебу­дову структури управління економікою з використанням звичних методів адміністративно-командного регулювання без рішучого пе­реходу до ринкових важелів. Зволікання в цьому плані дало однознач­ний результат; багато з проблем економіки не було вирішено, еко­номічні болячки радянського періоду були загнані ще глибше, і си­туація в економіці стала катастрофічною, а головний результат діяльності у сфері управління економікою за останні роки — це знач­на втрата контролю над динамікою соціально-економічних процесів в Україні і відірваність від існуючих реалій в економічному житті. Економіка була доведена до такого стану, що вона практично стала некерованою. Інфляція, дефіцит державного бюджету, обвальне зро­стання цін — у цьому повинна вся система управління економікою.

Фактично безконтрольно діють керівники і службові особи управ­лінських і господарських структур, в розпорядженні яких знаходять­ся державне майно, сировина, трудові, матеріальні та фінансові ресур­си, готова продукція, що вільно реалізується ними через різноманітні комерційні структури. Феодально-бюрократичний статус керівника державного сектору економіки призводить до створення корумпованих кланів, де корпоративні інтереси переважають над інтересами держа­ви. Без хабара чиновнику економіка зараз не розвивається. Все це підриває віру населення в законність, довіру до діяльності органів вла­ди, управління як в центрі, так і на місцях, породжує стійкий право­вий нігілізм, який є основним криміногенним фактором сьогодення.

Держава, офіційно проголосивши про ліквідацію адміністратив­но-командної системи управління економікою і взявши курс на бу­дівництво ринкової економіки, її будівництво доручила тій же адміні­стративно-командній системі, яка швидко пристосувала її до своїх потреб. Послабивши державне керівництво економічними процеса-

186

і^м?^^<х.'*;'~пРозділ XI. Економічна злочинність та її попередження шшимшнщаі

ми і не створивши нової системи управління, держава віддала еко­номіку на пограбування кримінально-комерційним структурам.

Зараз ніхто не заперечує необхідності державного регулювання економікою. Історичний досвід підтверджує, що коли держава не втру­чається в економічне життя, це призводить до негативних наслідків, криз, безробіття, соціальних і політичних заворушень, як це було в Європі наприкінці XIX та на початку XX століть, коли держава май­же не втручалась в економічне життя, переклавши його регулювання на ринкові механізми. Це показує і наш сучасний досвід. Але негативні наслідки породжує і тотальне державне регулювання економікою у вигляді недовиробиицтва, обвального дефіциту, інфляції тощо, про що свідчить державне керівництво економікою за радянських часів. Тому тут необхідний зважений компроміс.

Соціально-психологічні фактори. Відомо, що інтенсивність дії криміногенних факторів значною мірою залежить від емоційного і психологічного стану людини, рівня її матеріальної забезпеченості, рівня правосвідомості. Будь-яке потурання, нехтування правами та інтересами населення, особливо в економічній сфері, викликає моментальну відповідну реакцію, що нерідко виражається в проти­правних діях. Економіко-правова свідомість — основний регулятор поведінки людини в суспільстві, і її формування відбувається в конкретно-історичній ситуації. Тому не можна недооцінювати і не­гативного впливу на психологічний стан суспільства, і тим самим на криміногенну ситуацію економічної кризи, політичної нестабіль­ності, різного роду конфліктів у суспільстві. Вони, з одного боку, можуть привести до соціального песимізму, апатії, політичної аг­ресії, а з іншого — до задоволення життєвих потреб за типом захід­ного зразка; нажива будь-якою ціною, в тому числі й кримінальним шляхом. До того ж , засоби масової інформації всіляко сприяють формуванню таких установок у суспільній свідомості.

Таким чином, формування економіко-правової свідомості люди­ни слід шукати у дисфункціях соціально-економічної сфери, жит­тєдіяльності соціальних груп і окремих індивідів. І в цьому зв'яз­ку кримінологічно значущими наслідками виступають; різниця у матеріальному забезпеченні людей, особливості життєдіяльності окремих груп населення, вплив засобів масової інформації і нега­тивних сторін соціально-економічних суперечностей суспільства.

Правові фактори. Недоліки законодавчого регулювання політич­них та економічних реформ в Україні викликали парадоксальну си-

187

* Кримінологія. Особлива частина •

туацію, при якій законодавча база замість того, щоб створювати на­дійне правове поле і забезпечувати додержання режиму законності у сфері економічних відносин, стала одним із факторів, що дестабі­лізують цей процес. Закони, підзаконні нормативні акти, які прийма­лися в перші роки незалежності України і були спрямовані на регу­лювання нових економічних відносин, мали декларативний, абстракт­ний характер і не ставили надійних перепон на шляху зростання економічних злочинів. Суперечливість, внутрішня незлагодженість, безсистемність, прогалиннїсть, невідпрацьованість механізму їх ре­алізації — найбільш характерні риси законодавства перехідного пе­ріоду. Всі ці негативні фактори сприяли зростанню правового нігі­лізму суб'єктів підприємницької діяльності і окремих громадян. 63% опитаних нами громадян назвали ці обставини однією із причин пра­вопорушень і злочинів у сфері економічної діяльності.

Отже, законодавча практика не відпрацювала надійного меха­нізму переводу вимог об'єктивних економічних законів у чіткі рам­ки юридичних і стала одним із криміногенних факторів детермінації злочинів у сфері економіки.

Фактори, пов'язані з ефективністю діяльності правоохо­ронних органів. Важливою ланкою в системі контролю за генезою економічної злочинності є діяльність правоохоронних органів. Ста­тистичні дані, дані вибіркових кримінологічних досліджень свід­чать про істотні недоліки в організації ефективної системи протидії економічній злочинності. При загальній тенденції до зростання кількості злочинів економічної спрямованості кількість засуджених за контрабанду, спекуляцію, обдурювання покупців, крадіжки дер­жавного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, порушення правил торгівлі з року в рік зменшується. Із 33 кримінально-правових норм, які передбачали відповідальність за господарські злочини згідно з КК України 1960 р., за даними нашого дослідження, правоохоронні органи не приділяли уваги 20 із них (тобто 66%). Значна кількість порушених правоохоронними органами кримінальних справ не доходить до судового розгляду, близько 50% припиняються на стадії попереднього слідства. Найбільшу кількість розглянутих судами справ становлять злочини, передбачені ст. ст. 154, 155, 155⁶ КК України 1960 р. їх сукупна питома вага у 1996 р. склала 71,2%, Велику кількість злочинів економічної спрямованості було виявлено в торговельній сфері (55,9%).

188

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

Слід відзначити і лібералізацію судової репресії при призначенні покарання за ці злочини. Найбільш поширеним видом покарань був штраф (51,4%), до 50% осіб покарання призначалося нижче від нижчої межі. Значно рідше, ніж в минулі роки, застосовується і додаткове покарання у вигляді конфіскації майна і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Такий підхід правоохоронних органів до боротьби з економічною злочинністю породжує у суспільстві недовіру до правоохоронної системи. Послабшав і прокурорський нагляд за станом законності у сфері підприємницької діяльності і діяльності правоохоронних органів по виявленню, припиненню і розслідуванню кримінальних справ про економічні злочини.

В цілому ж можна констатувати, що правоохоронні органи ні в кадровому, ні в організаційному, ні в технічному забезпеченні не були готові до такого зростання економічної злочинності.

Технологічні умови. Негативними обставинами, якими користу­ються злочинці, є недоліки в організації і технології виробництва і технології виробничого процесу; упущення в обліку і русі матері­альних цінностей; недоліки планування постачання і технічної за­безпеченості виробництва сировиною і матеріалами; застосування завищених норм природних збитків; неконтрольовані норми ви­датків сировини і матеріалів; неврегульованість використання бра­кованої продукції тощо. Такі обставини включають до себе пере­дусім використання недосконалості правил єдиного обліку на різних стадіях виробництва. За нашими спостереженнями, в 30% випадків ця обставина використовувалась злочинцями при вчиненні розкрадань, особливо групових. Створюючи надлишки сировини, злочинці або викрадають її, або виготовляють із неї невраховану продукцію, яку потім реалізують. Більш того, такою недосконалістю користуються й ті розкрадачі, які мають доступ до сировини у зв'язку з виконанням будь-яких робіт (експедитори, слюсарі-наладчики, водії автомашин та ш.). За одержаними нами даними, 44% розкрадачів вчи­няли розкрадання, використовуючи цю можливість. Знаючи, що про­дукція або сировина не на обліку, а точних норм розходу немає, зло­чинці безкарно вчиняють розкрадання.