§ 2. Поняття, завдання і види кримінологічного планування

Кримінологічне прогнозування — це не самоціль, а лише вихід­ний етап для вироблення кримінологічної політики і здійснення планування процесу боротьби зі злочинністю.

Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроб­лення такої сукупності взаємопов'язаних заходів профілактики, які допомогли б встановити належний контроль як над злочинністю в ціло­му, так і над окремими видами і групами злочинів; б) активізація діяль­ності правоохоронних і правозастосовних органів у боротьбі зі злочин­ністю; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і конт­ролюючих органів, громадських і самодіяльних організацій у боротьбі за злочинністю; г) більш активне виявлення латентної злочинності; ґ) створення умов, що забезпечують реальне застосування принципу невідворотності покарання; д) забезпечення гарантій належної право­вої захищеності громадян від злочинних посягань.

Отже, кримінологічне планування — це така діяльність у сфері попередження злочинності, яка спрямована на визначення ха­рактеру і змісту попереджувальних заходів, послідовності і строків їх використання. Іншими словами — це діяльність з підготовки, складання І затвердження планів і програм, спрямованих на попе-

134

Розділ VIII. Кримінологічне прогнозування і планування заходів протидії злочинності

редження злочинності, та їх реалізації. Разом з тим це одна із форм координації попереджувальної діяльності в межах держави та її ок­ремих регіонів, в якій знаходить своє реальне відображення кри­мінологічна політика держави.

Залежно від масштабів, цілей, суб'єктів і строків планування кримінологічні плани поділяються на певні види.

За масштабом дії плани підрозділяють на: загальнодержавні; регіональні; відомчі та галузеві.

Загальнодержавні плани є головними планами, що визначають кримінологічну політику в державі, яка є основою для здійснення планування різноманітними суб'єктами профілактики. Вони прий­маються в масштабі усієї країни і є обов'язковими до виконання. Так, Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, є загальною основою для планування попереджуваль­ної діяльності усіма суб'єктами .

Регіональне, або територіальне, планування здійснюється у масштабах адміністративних областей, міст, районів. Це плануван­ня включає до себе як вирішення економічних, соціальних, ідеоло­гічних завдань, так і заходи з підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, заходи, спрямовані на усунення причин та умов злочинності, виховання правової свідомості і культури.

Відомчо-галузеве планування має забезпечити спеціальне плану­вання попереджувальної діяльності з урахуванням специфіки діяль­ності окремих міністерств і відомств. Особливе місце в цій системі планування посідають правоохоронні та правозастосовні органи, а також контрольно-ревізійні структури, оскільки від ефективності їх діяльності в першу чергу залежить стан правопорядку в країні.

За суб'єктами планування плани можуть виходити від Верховної Ради України, Президента України, центральних виконавчих органів влади, місцевих органів влади, а також від адміністрації і громадсь­ких організацій виробничих і комерційно-підприємницьких структур. Планування у сфері попередження злочинності передбачає порядок використання цих заходів, їх послідовність і строки виконання, а та­кож осіб і органів, відповідальних за їх виконання.

Планування, як і прогнозування, може бути: поточним (недовго­тривалі відрізки часу (на сезон, для проведення масових спортивних змагань, демонстрацій)); короткостроковим (на 1-2 роки); середньо-строковим (до 5 років); перспективним (на 10-20 років).

135

зФї,к-';и._лЛ-лиа»8,;«-»- г« т Кримінологія. Загальна частина

Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення плано­вих заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки.

Організаційно-підготовчий етап включає до себе прийняття рішення про планування, створення робочої групи, вирішення питань матеріально-технічного забезпечення роботи, визначення джерел інформації, розподіл обов'язків. Інформаційно-аналітичний етап охоплює вивчення і аналіз стану злочинності в регіоні, її динаміку і тенденцій на основі даних, одержуваних від органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції. Збирається також інша необхідна інформація: дані про територіальну і демографічну характеристи­ку регіону, матеріальні і житлові умови життя населення, ступінь матеріально-ресурсного забезпечення планових заходів, соціальну інфраструктуру, ступінь ефективності заходів, спрямованих на охо­рону громадського порядку.

Розроблення плану включає до себе: статистичне оброблення і аналіз одержаної інформації, її оцінку і формулювання висновків; визначення строків і виконавців; узгодження і обговорення проекту плану, його дороблення, затвердження плану відповідним органом.

В організацію виконання плану входять доведення планових зав­дань до виконавців, визначення строків звітності, здійснення конт­ролю за виконанням, коректування планових завдань, проведення нарад виконавців.

Виконання плану оцінюється не за формальними критеріями, а за реальним станом правопорядку в регіоні.

Кримінологічне планування повинно відповідати таким основ­ним вимогам: воно має бути колективним як за складом плануючих органів, так і за виконавцями; виконавці повинні мати відповідні повноваження; намічені заходи мають бути узгоджені і не супере­чити один одному; плани треба складати з урахуванням конкретної обстановки і своєчасно корегувати з урахуванням її змін; плани повинні бути компактними; складатися з урахуванням резерву в силах, засобах, часі на випадок непередбачених обставин.

136

Література до окремих розділів Загальної частини

До розділу І: АлексеевЛ. Й. Криминология. Курс лекций. -М., 1998; Даль­ший Й. Н. Кримижшогия: понятие, предмет, задачи й системьі. - X., 1994; Даньшин І. М. Природа та визначення кримінологічної науки // Вісник Академії правових наук України. - 1995. - № 3; Даньшин Й. Н. Введение в криминологическую науку. - X., 1998; Дрпгова А. Й. Кри­минология: Учебник длявузов. -М., 1999; ШнайдерД. Й. Криминоло­гия / Пер с нем. - М., 1994.

До розділу II: Андреев Й. Д. Методологичєские основьі незнання соци-альньїх явлений. - М., 1987; Введение в философию // Под ред. Й. Т. Фролова. - М., 1989; Даньшин Й. Н. Методология й методика крими-нологической науки: МатериальІ международной научно-теоретической конференцій «Проблеми методології сучасного правознавства». - К., 1996; Даньшин Й. Н. Введение в криминологическую науку.-X.. 1998; Зелинский А. Ф. Методика криминологических исследований: Учебное пособие. - X., 1991; Ивапов В. Й. Контент-аналіз // Філософська і со­ціологічна думка. - 1994. - № 3-4; Кальман О. Г, Христич /. О. Право­ва статистика: Навчальний посібник. - X., 1999; Моноха О. Є. Методо­логічна функція кримінології. -К., 1998.

До розділу III: Даньшин Й. Н. ПрестуІІность: понятие, общая характерис­тика, причини й условия. - К., 1998; Даньшин І. М., Оболенцев В. Ф. Латентна злочинність: поняття, причини, негативні наслідки // Вісник Харківського інституту внутрішніх справ. - 2000. - Вип. 10; Карпец Й. Й. Преступность: иллюзии й реальность. - М.. Ї992; Курс кримінології: Загальна частина / За ред. О. М. Джужи. -К., 2001; Литвак О. М. Дер­жавний вплив на злочинність. Кримінолого-правове дослідження. - К., 2000; Лунєєв В. В, Преступность XX века. Мировой криминологический анализ. -М., 1997.

До розділу IV: Брутон Хольїст. Криминология. Основньїе проблеми / Пер. с польск. - М.. 1980; Даньшин Й. Н. О методологической роли общего, особенного й отдельного // Проблеми правоведения. - К,, 1987; Дань­шин І. М. Проблеми детермінації злочинності // Вісник Академії пра­вових наук України. - 1994.-Вип. 2; Криминология: Учебник/Под ред.

137

В. Н. Кудрявцева, В. Е- Зминова. - М., 1995; Кузнецова Н. Ф. Пробле-мьі криминологической детерминации. - М., 1984; ПарнкжМ. А. Прин­цип детерминизма в системе материалистической диалектики. - К., 1972.

До розділу V: Аптонян Ю. М. Изучение личности преступника: Учебное гтособие. -М., 1982;£одалевА. А. Психологію личносги. -М., 1988;£я}>~ ков В. А. Проблема изучения личности преступника в криминологии. -X., \930;ДаньшинИ. Н. К вопросу о личности преступника// ПроблемьІ законносте. - 1980. - Вьіп. 6; Дубиніїн Н. П., Карпщ Й. Й., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность.-М., 1989; ЗелинскийА. Ф. Кри-минальная психология. - К., 1999; Костенко А- Н, Принцип отражения в криминологии. - К., 1999; Сахаров А. Б. Учение о личности преступ­ника й его значение в профилактической деятельности органов внутрен-

- них дел. -М., 1984; Спиркин А. Г. Философия. - М., 1999; ТуляковВ.А. Виктимология (социальньїе й криминологические проблемьі). - Одес-

,', са, 2000. До розділу VI: Антонян Ю. М. Роль конкретной жизненной ситуации в со-

• вершений преступления. - М., 1913;ДаньшинИ. Н. Преступность: по- нятие й общая характеристика, причини й условия. - К., 3988; Зеяш-

. скийА. Ф. Криминология: Учебное пособие. -X., 2000; Криминология: У Учебник//Под ред. Н. Ф. Кузнецовой й Г. Н. Миньковского.-М., !994;

Криминология: Учебник // Под ред. В. Н. Бурлакова й В. П. Сальнико-. ва. - СПб., 1998; Ривман Д. В., Устинов Б. С. Виктимология. - СПб., . 2000. До розділу VII: Голина В. Криминология: профилактика, предотвращение

й пресечение прес/туплений: Учебное пособие. - К., 1989; Голіна В. В.

Попередження злочинності правоохоронними органами: Навчальний

посібник, \99\\ Голіна В. В. Попередження злочинності: Конспект лекції.

- X., 1994; ЗакалюкА. П. Прогнозирование й предупреждение индиви-

дуального преступного поведения. - М., 1986; Косюта М. Взаємодія

., правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю // Вісник прокура-

Г тури. - 2001. - № 6; Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.

,. Кримїнолого-правове дослідження. - К., 2000.

До розділу VIII: ЗакалюкА. П. Прогнозирование й предупреждение инди-

видуадьного преступного поведения. - М., 1986; Зелинский А. Ф. Ме-—--тодика криминологических исследований. - X., 1991; Кальман А. Г.,

Христич Й. А. Словарь криминологических й статистических терминов.

-X., 2001.

138

ОСОБЛИВА _ ЧАСТИНА

Розділ

Насильницька злочинність проти життя і здоров'я особи ; та її попередження

' § 1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів проти життя і здоров'я особи

•І-'. +—••

! Насильницька злочинність проти життя і здоров'я — це су­купність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження. Тілесні ушкодження і навіть смерть потерпілого від необережних злочинів не пов'язані з поняттям на­сильства, оскільки злочинець не мав на меті їх настання. Тому вони не входять до складу насильницьких злочинів. Крім вбивств і тілес­них ушкоджень до насильницької злочинності часто відносять і розглядають їх разом ще й хуліганство і зґвалтування. Безперечно, ці злочини мають деякі спільні кримінологічні риси, але водночас не можна не бачити істотних відмінностей в їх природі, мотивації, у різній патології особи злочинців, факторах, які обумовлюють цей специфічний вид злочинного насильства. Крім того, попереджен­ня таких злочинів також має свої особливості. Ось чому вони роз­глядаються самостійно. У даному розділі основна увага зосередже­на на найбільш небезпечних і поширених видах насильницької зло­чинності — вбивствах і тяжких тілесних ушкодженнях.

Результати вивчення умисних убивств і тілесних ушкоджень свідчать як про певну стабільність їх основних структурних показ­ників в Україні за багато років, так і про серйозні несприятливі тен-

141

_:а:;:: :•-. . -:- ~ : Кримінологія. Особлива

денції у розвитку даних злочинів. Це особливо проявляється в ос­танні роки, коля значно зросла частка таких злочинів, учинених з корисливих мотивів, з особливою жорстокістю, і виникли нові різновиди злочинів (убивства на замовлення, що вчиняються про­фесійними вбивцями, убивства заручників та ін.).

Загальна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні, починаючи з 1972 р., зросла більш ніж у 3,5 разів і дорівнює в середньому за рік відповідно понад 4,5 і близько 7,0 тис. злочинів. Так, рівень зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень становить: 1999 р. — 4623 і 7047; 2000р. — 4806 і 6852; 2001 р. —4571 і 6116 злочинів. Щодо умисних тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних у стані сильно­го душевного хвилювання, мордування, то і'х частка у структурі всієї злочинності незначна, хоча динаміка -цих злочинів має суттєві коли­вання. Наявність латентності злочинності дещо збільшує ці показ­ники. Щорічно зростає кількість осіб, які зникли безвісно або при­чина смерті яких не встановлена.

Така коливальна тенденція динаміки даних злочинів, мабуть, збережеться у найближчі роки з огляду на наявність певних соціаль­но-економічних негараздів у кра'ші.

Висновок вчених і практиків про переважно сімейно-побутовий і ситуаційний характер умисних вбивств і тяжких тілесних ушкод­жень, притаманний насильницькій злочинності 70-80-х років XX ст., вимагає уточнення. Дійсно, значна кількість цих злочинів продов­жує вчинятися ситуативно, імпульсивне, на ґрунті міжособистісних стосунків і конфліктів, що виникають у побутовій сфері життєдіяль­ності. Але, починаючи з 90-х років XX ст., у структурі злочинів намітилися деякі істотні зміни: постійно збільшується частка умис­них вбивств, що плануються заздалегідь.

Найбільша кількість злочинів учиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміно­генної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємостосун­ки, оскільки переважну більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирі, будинку, дворі, гуртожитку тощо. Близько 80% таких злочинів учиняється у вечірні та нічні години, під час та після вживання спиртних напоїв, шляхом заподіяння по­терпілому побоїв руками і ногами, побутовими предметами, та інши­ми речами. Значна частина цих злочинів учиняється із застосуван-

142

«юшРозділ IX. Насильницька злочинність проти життя І здоров'я особи •-••ж

та її попередження

ням різної вогнепальної зброї, в тому числі й воєнного зразка, та вибухових речовин.

Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини, як прави­ло, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто алкоголізова­ної), що виникла при раптовому розвитку подій, коли винні не ма­ють часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Не­рідко такі злочини вчиняються імпульсивно, тобто у стані сильно­го душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозу­мілої мети.

Посилюється тенденція до підвищення ступеня суспільної небез­печності насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх наслідків, зухвалості та невиправданої жорстокості. Репрезентативне вибірко­ве вивчення кримінальних справ про тяжкі насильницькі злочини, проведене в свій час, показало, що з особливою жорстокістю їх вчи­няли до 30% засуджених за умисне вбивство за обтяжуючих обста­вин, усі — за умисні тяжкі тілесні ушкодження, вчинені способом, який мав характер мордування, близько 15% — за умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого сталася смерть потерпшого.

Істотно знизився рівень вбивств на замовлення, вбивств при збройних сутичках між членами злочинних угруповань тощо. Якщо у 1995 р. в Україні було зареєстровано 210, а у 1996 р. — 119 вбивств на замовлення, то за період 1999-2001 рр. — відповідно 28, 28 і 12 вбивств на замовлення. Разом з тим більш професійним стає спосіб їх вчинення. Змінюється не тільки динаміка цих вбивств, а й контингент жертв. Якщо раніше вбивць наймали для знищення осіб з мотивів ревнощів, користі, помсти, які виникають на ґрунті побутових стосунків, то сьогодні — це замовлення з метою усунен­ня конкурентів, впливових бізнесменів, керівників злочинних угру­повань тощо. Відбуваються певні негативні зміни в емоційно-мо­тиваційній сфері вчинення злочинів.

Значна частина злочинів пов'язана з мотивами ревнощів, пом­сти, хуліганських спонукань і так званих «неприязних стосунків», змістом яких є ненависть, неповага, ворожнеча, помста, заздрість та ін. Разом з тим різко зростають злочини, мотивом яких все більше стає користь: вбивають заради декількох гривень, речей, майна, автомашин, приватизованих квартир тощо. Зростає також кількість неадекватних і навіть зовні безглуздих злочинів, мотив яких пов'язаний, певно, з внутрішньою готовністю до злочину,

143

^! Кримінологія. Особлива частина

Почастішали випадки «багатосерійних» вбивств, учинених вбивця-ми-маніяками. Збільшується кількість групової насильницької зло­чинності проти особи.

При загальній кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів слід враховувати регіональні, демографічні, сезонні і ча­сові коливання та особливості.

Дослідження свідчать про те, що поширення насильницьких злочинів у містах і сільській місцевості має відмінність, але незнач­ну. Влітку їх реєструється більше, ніж узимку.

Переважна частина тяжких насильницьких злочинів учиняєть­ся чоловіками. Але спостерігається тенденція до постійного зрос­тання жіночої насильницької злочинності. При цьому слід вказати на певну особливість: якщо у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин жінка відіграє роль організатора, підбурювача або пособ-ника, то при вчиненні вбивств за пом'якшуючих обставин і тяжких тілесних ушкоджень вона є виконавцем злочину. Як правило, дії жінок — це реакція у відповідь на протиправну або віктимну по­ведінку потерпілих — чоловіків (бійки, аморальність, антисуспільна поведінка, приниження гідності тощо). В літературі справедливо зазначається, що більш висока ймовірність настання «злочинного фіналу» спостерігається у разі конфліктів, які виникають не з зовнішніх об'єктивних причин, а через особисті характеристики їх учасників.

Кримінальна активність має і вікові особливості: по умисних вбивствах за обтяжуючих обставинах вона припадає на 19-25, 30-40 років; по умисних вбивствах — 30-40, 41-50 років; по тяжких тілесних ушкодженнях — 26-40 років. Висока кримінологічна ак­тивність зазначених вікових груп по вбивствах за обтяжуючих об­ставин пояснюється мотивами вчинення злочину в молодому віці: корисливість, хуліганські мотиви, вчинення інших злочинів і про­типравних діянь. Для вікової групи 30-40 років характерні алкоголь­не обтяження, сімейно-побутові свари, судимість за аналогічні зло­чини тощо. Що ж стосується характеристики іншої категорії вбивць, то тут кримінальна активність охоплює в основному вікові групи від ЗО до 50 років, взаємостосунки яких з середовищем, де вони проживають, характеризуються сталою криміногенністю, хроніч­ним алкоголізмом, психопатіями тощо.

Зростає кількість неповнолітніх, які вчиняють вбивства і запо­діюють тяжкі тілесні ушкодження.

144

ЇХ. Насильницька злочинність проти життя і здоров'я особитят та її попередження

По тяжких тілесних ушкодженнях активність характерна для різних вікових груп, але понад половини з них припадає на осіб віком 26-40 років. Це закономірно, оскільки напруження стосунків, наприклад, у сімейно-побутовій сфері, обумовлюється найчастіше алкоголізацією злочинців і потерпілих, яка у ці роки набуває «зло­якісного характеру», наслідком чого стають агресивність, ревнощі, бажання помсти тощо. Ці дані ще раз підтверджують відоме поло­ження про те, що прелюдія до злочину триває місяці, а то й роки.

Існувала думка, що у злочинців освітній рівень невисокий. Це підтверджувалося кримінологічними дослідженнями спеціалістів, що проводилися у 70-80-х роках XX ст. Але у наступні роки констатується значне підвищення освіти злочинців. Переважна більшість з них мають середню або середню спеціальну освіту. Мабуть, низька культура і про­галини в інтелектуальному розвитку злочинців пов'язані не стільки з їх освітою, скільки з загальною проблемою виховання людей.

Соціальний портрет злочинців «домальовують» відомості про їх сімейний стан. Особи, які вчиняють кваліфіковані вбивства, зде­більшого не мають сім'ї, серед осіб, засуджених за тяжкі тілесні ушкодження, близько 50 % неодружених. Значна частина злочинців розлучена.

Соціальний стан осіб до вчинення злочину також має певне зна­чення у причинному ланцюгу. Понад 50 % злочинців на день вчи­нення злочину не працювали і не вчилися. Це особи молодого і се­реднього віку, які зловживають спиртними напоями, негативно себе поводять, не мають будь-якої професії, постійно створюють кри­міногенні ситуації. За соціальним станом і видом заняття серед вин­них виділяються група робітників і працівників сільського госпо­дарства, працівники некваліфікованої праці, їх частка у структурі злочинців становить близько 40%. Істотне зниження цього рівня (раніше було до 80 %) пояснюється тим, що багато осіб молодого віку, в минулому зайнятих некваліфікованою працею, зараз частково перейшли до категорії службовців різних фірм, малих підприємств, кооперативів, об'єднань тощо. У структурі злочинців, особливо вбивць, незначна частка кваліфікованих робітників, службовців, учнів та інших категорій населення.

У структурі насильницьких злочинців спостерігається підви­щення частки осіб без певного місця проживання і заняття. У зв'яз­ку з переходом до ринкових відносин і появою в країні безробітних ця негативна тенденція зберігатиметься.

145

тттттттттмшіш Кримінологія. Особлива частина

Відомо, що переважна частка насильницьких злочинів проти особи вчиняється місцевими жителями і за місцем проживання гро­мадян.

Заслуговує на увагу і така соціально-демографічна ознака зло­чинців, як етнічна належність. Зараз проблема «закордонної» зло­чинності набуває в Україні тривожного характеру. «Гастролери» із інших регіонів учиняють багато злочинів, у тому числі вбивства і тяжкі тілесні ушкодження.

Серед морально-психологічних рис особи злочинців помітні такі: алкогольне обтяження (70-90%), імпульсивність, психопа-тичність, примітивність потреб, різні психічні аномалії, які мають соціальне і біопсихологічне походження. Так, за деякими даними судово-психіатричних експертиз у кримінальних справах, більше як третина злочинців-убивць мали травми голови, наслідком чого ста­ли відхилення психіки (агресивність, мстивість, надмірна підо­зрілість, грубість, брутальність тощо). Не виключено, що ці явища мають своїм джерелом хронічний алкоголізм, наркотизм, а також неодноразову судимість та ін.

Зміст мотивів злочинців стає конкретним, якщо аналізувати види зв'язків між злочинцем і потерпілим. Близько 50% потерпілих при вбивствах без обтяжуючих обставин — це подружжя, в тому числі колишні, особи, які перебувають у фактичних шлюбнях відносинах. Таке не є характерним для кваліфікованих видів убивств, хоча й тут кожний шостий потерпілий — подружжя або розлучені. Основна маса потерпілих припадає на осіб, знайомих із злочинцем (спільна робота, місце проживання і проведення дозвілля). Взагалі при сімей­но-побутових та ситуаційних злочинах мотив має емоційно-ситуатив­не «забарвлення». Збільшується частка неадекватних гостроті конф­лікту, зовні безглуздих злочинів. Щодо вбивств з інших підстав, то і'х мотиви часто лежать за межами міжособистісних стосунків між виконавцем і жертвою {наприклад, вбивства на замовлення). Моти­ви дій вбив ці-найманця, як правило, не збігаються з мотивами дій організаторів такого вбивства, які часто пов'язані з незаконними уго­дами в підприємницькій діяльності і сфері фінансово-кредитних відносин, злочинними засобами конкурентної боротьби тощо.

Як відомо, віктимна поведінка потерпілого (жертви) є однією з умов, що сприяє вчиненню тяжких насильницьких злочинів. Бага­то потерпілих напередодні вчинення злочину поводять себе агре­сивно, протиправне, провокаційно, іноді лише випадок вирішує, хто

146