- •Кримінологія Загальна та Особлива частини
- •§ 2. Предмет кримінологічної науки
- •§ 3. Система кримінологічної науки
- •§ 1. Методологія кримінологічної науки
- •§ 1. Поняття злочинності та її визначення
- •§ 2. Кількісно-якісні вимірювання злочинності
- •§ 3. Латентність злочинності '
- •§ 4. Системний підхід до вивчення злочинності
- •§ 1. Поняття криміногенної детермінації
- •§ 2 . Фактори злочинності
- •§ 1. Поняття особи злочинця
- •§ 2. Структура особи злочинця
- •§ 3. Типологія злочинців
- •§ 1. Причини окремого злочину
- •§ 2. Умови, що сприяють вчиненню злочинів
- •§ 3. Криміногенна ситуація та її місце , ,,' в «механізмі» конкретного злочину , ,
- •§ 4. Особливості особи і поведінки потерпілих та їх роль у «механізмі» вчинення конкретного злочину
- •§ 1. Поняття попередження злочинності та класифікація попереджувальних заходів
- •§ 2. Об'єкт попередження злочинності
- •§ 4. Організація і управління процесом : попередження злочинності
- •§ 1. Поняття, завдання і види кримінологічного прогнозування
- •§ 2. Поняття, завдання і види кримінологічного планування
- •IX, Насильницька злочинність протії життя і здоров'я особищ&т та її попередження
- •§ 2. Криміногенні явища і процеси, які детермінують насильницькі злочини проти життя і здоров'я особи
- •§ 3. Попередження насильницької злочинності проти життя і здоров'я особи
- •6 Кримінологія |51
- •§ 2. Фактори, причини та умови хуліганства , . .,.
- •§ 3. Попередження хуліганства ,,
- •XI Економічна злочинність
- •§ 1. Поняття, ознаки і види економічної злочинності
- •§ 4. Попередження економічної злочинності
- •§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі
- •§ 2. Криміногенні фактори злочинності у місцях позбавлення волі
- •§ 1. Поняття організованої злочинності
- •§ 3. Основні криміногенні причини та умови і організованої злочинності
- •8 Кримінологія 225
- •1 Кримінологія. Особлива частина
- •§ 1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх
- •§ 2. Причини та умови, що детермінують злочинність неповнолітніх
- •§ 3. Попередження злочинності неповнолітніх
- •§ 1. Кримінологічна характеристика злочинів " у сфері службової діяльності
- •§ 2. Фактори, причини та умови вчинення злочинів у сфері службової діяльності
- •XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередженняшет
- •§ 3. Попередження злочинів у сфері службової діяльності
- •§ 2. Криміногенні фактори, що детермінують жіночу злочинність
- •§ 3. Попередження жіночої злочинності
- •§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності
- •§ 2, Причини та умови рецидивної злочинності
- •§ 1. Поняття і визначення професійної злочинності
- •§ 2. Кримінологічна характеристика '•'•• • •»
- •1'Кримінологія. Особлива частина
- •§ 4. Попередження професійної злочинності
- •§ 3. Попередження злочинів, учинених з необережності
- •1 Кримінологія. Особлива частина &р
- •II. Правове забезпечення профілактики злочинності
- •IV. Протидія організованій злочинності і корупції
- •1) Створити у Головдержслужбі України систему обліку державних службовців;
- •V. Зменшення кримінального тиску на економічні відносини
- •VII. Запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму
- •VIII. Протидія рецидивній злочинності
- •IX. Охорона громадського порядку та безпека дорожнього руху
- •X. Запобігання поширенню бродяжництва
- •XI. Матеріально-технічне і кадрове забезпечення ••'
§ 1. Поняття особи злочинця
Особа людини — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. Сукупність і єдність названих сторін утворюють її саму.
В набір біологічних якостей, властивостей і особливостей людини включаються анатомофізіологічні, генетичні явища, нервово-мозкові та інші процеси організму, а також прояв складного механізму успадкування. Біологічне в людині розцінюється переважною більшістю представників філософської думки, природничих і суспільних наук як випадкове і нейтральне, якщо брати його відокремлено в статиці. Але воно «спрацьовує» в період раннього формування особистості і на окремих стадіях детермінації її поведінки. У цьому значенні біогенетичний фактор виступає як матеріальна передумова розвитку соціальної сутності людини в позитивному або негативному відношенні. Причому генетичний набір людини реалізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес залежить від конкретного середовища проживання і спілкування людини, а також від характеру ЇЇ соціальної діяльності.
Звичайно ж поведінка людини залежить від ЇЇ біологічного початку, її природних особливостей. Будь-який зовнішній вплив на неї заломлюється крізь призму її біологічної сутності. Не враховувати цього — означає ігнорувати детермінічне розуміння дій людини. Однак слід пам'ятати й те, що біологічний початок не містить в собі ні етичного, ні морального елемента.
Під психічною складовою особи людини розуміється самостійний душевно-внутрішній світ: її свідомі та несвідомі процеси,
61
/д. Загальна частина
відчуття, сприйняття, переживання, вольові, інтелектуальні та емоційні особливості, темперамент і характер. Деякі з цих якостей і властивостей мають природну основу. Всі вони відносно стійкі та індивідуальні, що не виключає їх розвитку і під час біологічної зміни людини протягом усього її життя, і під впливом конкретних життєвих умов, і в результаті захворювань. Але в основному вони змінюються під впливом виховання і перевиховання. Ось чому дана складова особи є по суті справи не суто психічним початком, а її психосоціальними властивостями. Треба особливо підкреслити, що психічна діяльність людини у повному обсязі можлива за умови її активного спілкування з іншими людьми і соціальними групами.
Основна і визначальна сторона особи людини зводиться до її суспільної сутності, яка складається під впливом суспільства, членом котрого вона є. Особа — це продукт і суб'єкт суспільних відносин, сукупність останніх. Ідея людини обов'язково передбачає оточення інших людей, з якими вона життєдіє, вступаючи у різні відносини з ними, Життя людини поза суспільством також неможливе, як неможливе життя рослини, висмиканої із землі і кинутої на голий гранітний камінь.
Тому бути особою для живого людського організму означає бути наділеною свідомістю і самосвідомістю, володіти здатністю пізнавати як зовнішній світ, так і свою власну природу; бути суб'єктом власної життєдіяльності (предметної діяльності), суб'єктом спілкування; вступати у різні суспільні відносини і контакти з навколишнім світом. Завдяки цьому людина одержує можливість поводитися і діяти розумно.
У зв'язку з цим не є особою дитина у перші роки свого життя. У цей незначний проміжок часу вона являє собою індивідуума — окрему особень роду людського, наділену тілесною організацією і елементарними здібностями. Вона стає особою лише тоді, коли поступово перетворюється на суб'єкта предметної діяльності і суспільних відносин. До цього в ній тільки проглядається особа. Не є особистостями також неосудні особи, які не можуть усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
В загальнотеоретичному плані здавна обговорюється питання про співвідношення біопсихологічного і соціального в особі людини. Відповідь на нього іноді надається спрощено і однозначно.
62
Розділ У. Особа злочинця '•-.<
Деякі автори — представники біодогізаторства (панбіологізму) — перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи соціальні початки в ній, віддають перевагу генам, а не соціуму. Інші дослідники — прихильники пансоціологізму — пояснюють поведінку людини в основному соціальними факторами, ігноруючи біологічну сторону особи людини.
Протиставлення різних складових особи людини навряд чи є правильним і конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв'язку і взаємообумовленості. Тому помилковими є як однобічна біопси-хологізація особи, так і однобічна соціологізація даного поняття. Тим більше, що частка тієї та іншої складової особи в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.
У цьому спорі повинно йтися про інше, а саме: про місце І роль названих складових особи людини в її становленні і повсякденній поведінці. Майже всі сучасні кримінологи схиляються при цьому до того, що зміст і цілісність людини визначаються не стільки її природними, скільки її соціальними якостями і властивостями. Саме останні є головними, домінуючими, обумовлюють поведінку людини в суспільстві. Така думка теоретично і фактично видається вірною.
Соціальний зміст особи людини позбавлений стабільності. Він залежить від конкретно-історичних умов розвитку та існування різних епох, точніше, визначається системою виробничо-матеріальних відносин, моральних і культурних цінностей, що становлять суспільне буття І суспільну свідомість даного суспільства. На нього впливають також практика діяльності людей, що історично склалася, історичний менталітет націй і народів. Отже, соціальна сутність людини є не абстрактною, а конкретно-історичною. Історія розвитку людства —• переконливе підтвердження цього.
При всєохоплюючій характеристиці особи певний інтерес становить поняття «індивід», котре використовується для позначення конкретного представника людського суспільства, який наділений відповідною тілесною оболонкою і володіє тільки йому притаманними специфічними психологічними і соціальними якостями та властивостями. Кожна людина індивідуальна і унікальна. Індивідуальна неповторність впливає на вибір людиною того чи іншого способу життя, тієї чи іншої лінії поведінки. При цьому вона зовні проявляється в її справах і вчинках, в результатах обраної нею життє-
63
•тг*іш Кримінологія. Загальна частина
діяльності. Все це разом узяте є мірилом суспільної оцінки особистості.
Однак, як свідчить життя, не всі люди заслуговують на позитивну оцінку, не всі є активними, яскравими особистостями, які поєднують в собі сумлінне, творче, плідне ставлення до праці, чесне ставлення до своїх обов'язків, духовне багатство, моральну чистоту. Є й такі, які далекі від досконалості з багатьох поглядів. Безумовно, люди залежно від їх життєвої позиції, соціальної активності і особистого внеску в суспільний розвиток далеко не рівноцінні. Разом з тим, виходячи із загальних уявлень про особу, будь-яка людина, яка усвідомлює свої дії і відповідально поводиться, є особистістю.
Особистістю визнається і злочинець — осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності і визнана винною у вчиненні суспільне небезпечного діяння. Незважаючи на свої негативні якості, він залишається учасником суспільних відносин, продовжує взаємодіяти з іншими людьми і суспільством взагалі. Факт засудження не позбавляє його повністю прав громадянина, обмежуючи певною мірою деякі з них, не звільняє його від обов'язків; видозмінює, але не звільняє від них.
Злочинці, зрозуміло, становлять особливий розряд особи; це особистості більш низького соціального рівня, які у власній поведінці припускаються відхилень від вимог соціальних норм, їм властиві, як правило, особливі ставлення, що склалися, до навколишньої дійсності ще до вчинення суспільне небезпечного діяння, у них виникають негативний погляд на світ, на сенс життя, своя власна відмітна життєва філософія, яка не збігається з поглядами і думками законослухняної більшості з приводу цього; і вони ігнорують норми моралі і вимоги закону. Майбутні, вірогідні суб'єкти злочинів задовго до їх вчинення звичайно ведуть негідний спосіб життя. Вони здійснюють грубі, аморальні вчинки, вчиняють дисциплінарні проступки, адміністративні делікти, цивільні правопорушення. Криміналізація їх особи відбувається поступово і індивідуально. У дозлочинний період їх особа характеризується різним ступенем соціальної занедбаності. На цьому етапі розвитку злочинця слід відзначати тільки його соціальну занедбаність і немає підстав визнавати його таким.
Про особу злочинця можна говорити у зв'язку з настанням юридичне значущої події — вчиненням діяння, передбаченого кримінальним законом. Інакше і бути не може, оскільки властивості та
64
Розділ V. Особа злочинця ивиявв».^--'-^::-г-*- я^^-к.*®
якості будь-якої людини, в тому числі й злочинця, знаходять своє об'єктивне відображення не інакше як в її діях і діяльності.
Окремі злочинці нарівні з негативними соціальними ознаками і властивостями характеризуються певними негативними біопсихо-логічними особливостями. Деяким із них притаманні стійкі психічні відхилення, чітко виражені вольові, емоційні дефекти. Вони, звичайно ж, також справляють певний вплив на поведінкову сторону людини.
Суспільна небезпечність згідно з теорією кримінального права є матеріальною ознакою злочину. І особа, вчиняючи його, набуває тієї ж властивості — властивості суспільної небезпечності. До того моменту особа злочинця такої властивості не має. Суспільна небезпечність розглядається як узагальнена ознака особи злочинця, в якій знаходять своє концентроване відображення всі інші взаємопов'язані і взаємообумовлені властивості і особливості особи, яка вчинила суспільне небезпечне і кримінальне каране діяння.
Особа злочинця як певний стан його ознак і властивостей — поняття, обмежене відомим відрізком часу, певними часовими межами. Зміст особи людини, як вже відзначалося, є динамічним і постійно змінюваним, її асоціальність, з'явившись, поступово зріє, зростає і на момент вчинення злочину остаточно оформлюється, проявляється найбільш опукло і чітко, що дає підстави для якісно нової оцінки особи, на цей період вже особи злочинця. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчинення злочину.
Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Буває, як показує практика, що виправлення засуджених може і не відбутися. Однак навіть в цьому останньому випадку треба говорити не про особу злочинця, а про особу, яка становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністрагивний нагляд, щодо неї застосовуються й інші превентивні заходи.
Виявлені і описані вище ознаки, властивості і особливості особи злочинця дозволяють дати таке визначення цьому феномену: особа злочинця — це сукупність істотних і стійких соціальних властивостей і ознак, соціальне значущих біопсихологічних особливостей індивіда, які, об'єктивно реалізуючись у конкретному вчиненому злочині, надають вчиненому діянню характер
;•:••-. ,,-яі:всаж.;;ви-,-!.~ • •''-. Кримінологія. Загальна частина •••^^ці...- .к;-:;.ІІ:,ш»й!--.-. -
суспільної небезпечності, а винній в ньому особі — властивість суспільної небезпечності, в зв'язку з чим вона і притягається до відповідальності, передбаченої кримінальним законом.