§ 1. Кримінологічна характеристика злочинів " у сфері службової діяльності

Чинне кримінальне законодавство України до службових зло­чинів відносить сім складів злочинів: зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повно­важень, службове підроблення, службову недбалість, одержання хабара, давання хабара, провокацію хабара (ст.ст. 364-370 КК). Але з використанням службового становища можуть вчинятися і злочи­ни, передбачені іншими главами КК України, такі, наприклад, як злочини проти правосуддя, господарські злочини, військові злочи­ни тощо. Тому поняття «службова злочинність» розуміється і у широкому значенні —- як уся сукупність злочинів, учинених служ­бовими особами, і у вузькому — як сукупність злочинів, передба­чених тільки главою XVII КК України.

У цьому розділі ми будемо дотримуватися вузького тлумачен­ня цього терміна, оскільки вчинення службовими особами інших видів злочинів виходить за межі нашого аналізу і розглядається у відповідних розділах підручника.

Всі службові злочини можуть бути класифіковані на: службові зло­чини корисливої спрямованості (хабарництво) і некорисливої (зловжи­вання владою, перевищення влади, службова недбалість, службове підроблення). Серед них найбільшу суспільну небезпечність становить . хабарництво. Воно призводить до дезорганізації управлінської діяль­ності, підриву авторитету органів влади і управління. Досить час-

245

идащн-._:- -,,-_; - .= » - ~я>.*яишш Кримінологія. Особлива частина ш»шї™™г: і ••-• -.«-.їїв^й

то хабарництво поєднується із вчиненням різноманітних еконо­мічних злочинів.

Службові злочини є однією із обставин, що створює реальну за­грозу конституційним правам і свободам членів суспільства. Вони справляють істотний негативний вплив на всі важливі сфери су­спільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу, громадську свідомість, міжнародні відносини, підривають авторитет держави, завдають шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові і функціонуванню держав­ного апарату, порушують принципи верховенства закону і права, сприяють криміналізації та тінізації економічних відносин, живлять організовану злочинність, нищать духовні та моральні цінності.

В останні роки, за даними соціологічних досліджень кримі­нально-правової статистики, рівень службових злочинів значно зріс. Так, якщо у 1990 р. було зареєстровано 3199 службових злочинів, то у 2001 р. — вже 18871. У 1994 р. було виявлено 1501 фактів ха­барництва, а у 2001 р. — 2304. Рівень судимості за вчинення служ­бових злочинів зріс у 2000 р. на 39,4 %. Кримінально-правова ста­тистика не відображає дійсних обсягів цих злочинів через високий рівень їх латентності, труднощі виявлення і низьку ефективність діяльності правоохоронних органів. Тому, виходячи з офіційних ста­тистичних даних, можна зробити висновок лише про активність діяльності правоохоронної системи у цьому напрямі. Однак і ці дані свідчать про неухильну тенденцію до зростання службових злочинів, що пов'язано із загальним зростанням злочинності.

На жаль, ні кримінальна, ні судова статистика не дають показ­ників про інші види службових злочинів, проте і аналіз наведених даних дозволяє дійти висновку, що у структурі службових злочинів домінує такий вид злочину, ак одержання хабара, а потім — давання хабара; на третьому місці — зловживання владою або службовим становищем. Інші види зустрічаються значно рідше.

За оцінками деяких спеціалістів, до кримінально-правової статис­тики потрапляє від 2 до 5% фактів хабарництва. На нашу думку, рівень латентної злочинності хабарництва набагато вищий. Майже кожний з опитаних нами громадян давав хабара службовим особам, а більше 70% вчиняли це неодноразово. Випадків хабарництва, вчи­неного за попередньою змовою групою осіб, — близько 1/4.

Характерною ознакою контингенту осіб, які вчиняють службові злочини, є відносно велика питома вага жінок, їх частка у цих зло-

246

штшРозділ XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження

чинах у 4-6 разів вища, ніж серед інших видів злочинів. Це пов'я­зане з переважною кількістю жінок серед працівників сфери гос­подарського управління, торгівлі, побутового обслуговування тощо, де у першу чергу вчиняються службові злочини.

Службові злочини вчиняють у більш зрілому віці, ніж інші зло­чини, переважно особи старше ЗО років. Це також пояснюється за­гальною демографічною характеристикою осіб, що працюють на відповідних посадах (зокрема, особа призначається на посаду, пов'я­зану з матеріальною відповідальністю, як правило, тоді, коли вона має значний трудовий стаж і життєвий досвід). Відповідно у цих осіб вищим є і освітній рівень порівняно із злочинцями інших категорій

Особи, що вчиняють злочини, пов'язані з порушенням службо­вих обов'язків, належать, як правило, до робітників, що мають безпосередній доступ до майна (комірники, касири, старші про­давці, завідувачи відділами, складами, магазинами), або до спів­робітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бух­галтери, ревізори, інвентаризатори).

Службові особи адміністративного апарату становлять невели­кий відсоток від загальної кількості тих, хто вчинив службові зло­чини. Разом з тим серед одержувачів хабара вони становлять, за вибірковими даними, близько 1/3.

Особам, що вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до зловживання владою, адміністрування (це особливо характерно для тих, хто допускає перевищення повнова­жень), зневага до закону і нехтування обов'язками виконувати його, підлабузництво, формальне або легковажно-безвідповідальне став­лення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

Серед службових осіб, засуджених за службову недбалість, пе­реважають працівники господарського апарату (4/5); серед останніх перше місце посідають (ненабагато більше половини) працівники торгівлі, у першу чергу службові особи, які несуть матеріальну відповідальність за доручене їм майно, нестача якого виявляється при інвентаризації і ревізіях; на другому місці —• особи, зайняті у виробництві (1/4). Аналогічна картина спостерігається і з таким ви­дом службових злочинів, як зловживання владою або службовим становищем. Тут домінують зловживання працівників господарсь­кого апарату, при цьому в таких його галузях, як торгівля (полови­на усіх випадків) і виробництво (1/5).

247

І Кримінологія, Особлива частина ттттттттшштшт

Переважна більшість (до 95%) службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, — представники середньої і най­нижчої управлінської ланки. Серед них перше місце посідають низові працівники, які безпосередньо несуть матеріальну відповідальність за майно, що їм доручене, — продавці, касири, комірники, завідувачи відділами баз, магазинів. Рахівники, які відповідають за постановку обліку майна (бухгалтери), а також за здійснення безпосереднього кон­тролю за його зберіганням (інвентаризатори, ревізори), становлять 1/10 засуджених. Це рівною мірою стосується і суб'єктів службової недбалості, і суб'єктів службового підроблення.

За морально-психологічною спрямованістю особистості суб'єк­тів зловживання владою і халатності можна розподілити на кілька умовних типів.

1. Працівник господарського апарату, який розглядає своє служ­ бове становище головним чином з корисливих позицій або інших особистих вигод; впевнений у владі грошей; одержує особисті матеріальні вигоди за рахунок державних або громадських орга­ нізацій чи окремих громадян; знає справу, вмілий організатор, але ігнорує інтереси служби, цікавиться ними лише для того, щоб за­ лишатися на посаді, яку він обіймає. Звичайно приховує злочини, які вчиняють підлеглі, чим зміцнює своє становище серед них.

2. Службова особа господарського і адміністративного апарату, в якої домінуючим мотивом злочинних зловживань є кар'єризм. Така особа стає на злочинний шлях, переслідуючи у першу чергу особисті інтереси, які проявляються у бажанні репрезентувати себе як працівника, який заслуговує на подальше просування по службі.

3. Службова особа, як правило, низової або середньої ланки гос­ подарського апарату, яка не має достатньої кваліфікації. Мотиви службових злочинів — забезпечення нібито інтересів підприємства, вузьковідомчий підхід до вирішення службових завдань. Нерідко вона керується порочною практикою протиставлення доцільності і законності. Не вміючи організувати роботу, долати труднощі, що ви­ никають, законним шляхом, легко йде на правопорушення.

4. Серед суб'єктів службових злочинів певне місце посідає осо­ ба, яка дала згоду на виконання службових обов'язків, але недостат­ ньо компетентна для успішного їх виконання. Така особа з самого початку виявляє самовпевненість, не підкріплену необхідними знан­ нями, навичками і здібностями для виконання відповідних орга­ нізаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'яз-

248

іл XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження твт

ків. Для неї характерний мотив безвідповідального, легковажного, недисциплінованого ставлення до служби.

5. Окремо стоїть суб'єкт службового злочину, в службовій пове­дінці якого визначальною є схильність до пияцтва. Звичайно така особа буває представником нижчої ланки, яка розпоряджається ввіреними їй матеріальними цінностями або здійснює контроль за і'х зберіганням. Потяг до надмірного вживання алкогольних напоі'в (звичайно, у компанії) нерідко пов'язаний із витратами, які пере­вищують легальні можливості суб'єкта злочину, призводить до зло­вживань, злочинних дій з придбання спиртного. Цей же потяг виз­начає злочинно-халатне ставлення до службових обов'язків по за­безпеченню зберігання майна і здійсненню контролю за ним.

За морально-психологічною спрямованістю хабарників можна класифікувати на два типи;

а) звичайний хабарник, який займається своєю злочинною діяль­ ністю тривалий час, оскільки вміло маскує її. Він дуже активний у відшуканні можливостей одержати хабара, готовий одержувати його у будь-'якому вигляді, але краще за все — грошима. Нерідко дотри­ мується твердого «тарифу» за виконання службових дій, пов'язаних з наданням громадянам конкретних благ матеріального або іншого ха­ рактеру. Такий тип хабарництва — найбільш суспільне небезпечний;

б) хабароодержувач порівняно нестійкого типу, який виявляє не­ здатність утримуватися від спокуси одержати «винагороду» за ви­ конання службових обов'язків. Активних дій, спрямованих на відшу­ кання можливостей одержати хабара, він не здійснює. Значно частіше подібному суб'єкту злочину властива схильність до алкоголізму; прийняття рішення одержати хабар здійснюється під впливом компанії «друзів».

Серед хабародавців можна виділити два типи, які різко від­різняються один від одного:

а) «злісний» хабародавець, який часто користується хабаром та іншими видами «подяки» для досягнення як законних, так і про­ типравних цілей; додержується поглядів, що «все продається і все купується». Якщо він є службовою особою, то використовує і свої обов'язки відповідно до наведеної формули. У разі, коли зустрі­ чається з відмовою прийняти від нього «подяку», пояснює це тим, що не «знайшов підходу»;

б) «випадковий» хабародавець, який йде на давання хабара після тривалих вагань, використавши всі можливі, на його погляд, законні

249

* Кримінологія. Особлива частина

засоби. Нерідко ним може бути малоосвічена людина, яка недостатньо чітко уявляє собі легальні можливості здійснення своїх прав.