- •Кримінологія Загальна та Особлива частини
- •§ 2. Предмет кримінологічної науки
- •§ 3. Система кримінологічної науки
- •§ 1. Методологія кримінологічної науки
- •§ 1. Поняття злочинності та її визначення
- •§ 2. Кількісно-якісні вимірювання злочинності
- •§ 3. Латентність злочинності '
- •§ 4. Системний підхід до вивчення злочинності
- •§ 1. Поняття криміногенної детермінації
- •§ 2 . Фактори злочинності
- •§ 1. Поняття особи злочинця
- •§ 2. Структура особи злочинця
- •§ 3. Типологія злочинців
- •§ 1. Причини окремого злочину
- •§ 2. Умови, що сприяють вчиненню злочинів
- •§ 3. Криміногенна ситуація та її місце , ,,' в «механізмі» конкретного злочину , ,
- •§ 4. Особливості особи і поведінки потерпілих та їх роль у «механізмі» вчинення конкретного злочину
- •§ 1. Поняття попередження злочинності та класифікація попереджувальних заходів
- •§ 2. Об'єкт попередження злочинності
- •§ 4. Організація і управління процесом : попередження злочинності
- •§ 1. Поняття, завдання і види кримінологічного прогнозування
- •§ 2. Поняття, завдання і види кримінологічного планування
- •IX, Насильницька злочинність протії життя і здоров'я особищ&т та її попередження
- •§ 2. Криміногенні явища і процеси, які детермінують насильницькі злочини проти життя і здоров'я особи
- •§ 3. Попередження насильницької злочинності проти життя і здоров'я особи
- •6 Кримінологія |51
- •§ 2. Фактори, причини та умови хуліганства , . .,.
- •§ 3. Попередження хуліганства ,,
- •XI Економічна злочинність
- •§ 1. Поняття, ознаки і види економічної злочинності
- •§ 4. Попередження економічної злочинності
- •§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі
- •§ 2. Криміногенні фактори злочинності у місцях позбавлення волі
- •§ 1. Поняття організованої злочинності
- •§ 3. Основні криміногенні причини та умови і організованої злочинності
- •8 Кримінологія 225
- •1 Кримінологія. Особлива частина
- •§ 1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх
- •§ 2. Причини та умови, що детермінують злочинність неповнолітніх
- •§ 3. Попередження злочинності неповнолітніх
- •§ 1. Кримінологічна характеристика злочинів " у сфері службової діяльності
- •§ 2. Фактори, причини та умови вчинення злочинів у сфері службової діяльності
- •XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередженняшет
- •§ 3. Попередження злочинів у сфері службової діяльності
- •§ 2. Криміногенні фактори, що детермінують жіночу злочинність
- •§ 3. Попередження жіночої злочинності
- •§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності
- •§ 2, Причини та умови рецидивної злочинності
- •§ 1. Поняття і визначення професійної злочинності
- •§ 2. Кримінологічна характеристика '•'•• • •»
- •1'Кримінологія. Особлива частина
- •§ 4. Попередження професійної злочинності
- •§ 3. Попередження злочинів, учинених з необережності
- •1 Кримінологія. Особлива частина &р
- •II. Правове забезпечення профілактики злочинності
- •IV. Протидія організованій злочинності і корупції
- •1) Створити у Головдержслужбі України систему обліку державних службовців;
- •V. Зменшення кримінального тиску на економічні відносини
- •VII. Запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму
- •VIII. Протидія рецидивній злочинності
- •IX. Охорона громадського порядку та безпека дорожнього руху
- •X. Запобігання поширенню бродяжництва
- •XI. Матеріально-технічне і кадрове забезпечення ••'
8 Кримінологія 225
'ія. Особлива частина'
стану як законодавства, так і процесуальної діяльності правоохоронних і правозастосовних органів. Маються на увазі відсутність оптимальних форм і досвіду щодо протидії організованій злочинності; поспішне необгрунтоване розчленування великих багатоепізодних і багатосуб'єктних кримінальних справ, яке не дає можливості встановлювати до кінця всі злочинні зв'язки усередині кримінальних співтовариств, що дозволяє багатьом їх членам уникнути кримінальної відповідальності; невиправданий лібералізм при призначенні покарання, а то і взагалі порушення принципу його невідворотності щодо окремих винних.
Слід відмітити низьку якість розслідування і розгляду криміналь них справ цієї категорії, що пов'язане з дилетанством низових пра цівників правоохоронної системи. Члени організованих злочинних груп, які вчиняють злочини в економічній, фінансовій, господарській, комп'ютерній та інших сферах, завчасно досконально знають свою справу, чого не скажеш про деяких слідчих, прокурорів і суддів, які елементарно опановують пружини і тонкощі, притаманні цим галу зям діяльності, тільки у процесі розслідування і розгляду конкретних кримінальних справ, які знаходяться в їх провадженні. . ч ,
-\ § 4. Заходи щодо попередження ]• \ : „
у організованої злочинності
Наведений вище, хоча далеко не повний, перелік основних причин, що обумовлюють організовану злочинність, наперед визначає характер і зміст заходів щодо її попередження. З усіх таких заходів визначимо в рамках цього параграфу лише окремі загальносоці-альні, спеціально-правові і спеціально-організаційні заходи.
Загальносоціальні заходи включають у себе радикальну перебудову в країні економічних відносин, спрямованих на істотний підйом виробництва, підвищення валового внутрішнього продукту, вдосконалення податкового законодавства, упорядкування фінансово-банківської і зовнішньоторговельної діяльності. Ці заходи полягають також у наведенні порядку в сфері приватизації, рішучому подоланні безгосподарності і безвідповідальності, посиленні контролю за збереженням національного багатства, ліквідації безробіття, розробленні і реалізації ефективних соціальних програм.
Важливе значення мають заходи щодо легалізації та відкритості усіх форм бізнесу, які йдуть на користь країні; припинення розширення тіньового сектору, включивши його до системи державного
226
вї«й«иш!йїгі*; Розділ XIII. Організована злочинність та її попередження
оподаткування. Тим самим можна усунути згубний вплив тіньової економіки і підірвати ту владу, яку вона зараз має. Повністю винищити її неможливо (тіньова економіка тією чи іншою мірою існує в економічних системах усіх країн), а обмежити до мінімуму необхідно. Головне — перекрити шляхи для її лідерів, які рвуться на державні посади.
Потребує негайного позитивного вирішення проблема бартеру, яка грунтується на кримінальному .посередництві. Потрібно в усіх випадках хабарництва без зволікання застосовувати закони про відповідальність за корупцію. Є настійна необхідність у моральному оздоровленні суспільства, піднятті культури і правосвідомості населення.
В Інтересах посилення боротьби з організованою злочинністю слід здійснити до кінця такий спеціально-правовий захід, як удосконалення правової бази боротьби з нею. Про це вже давно говорили представники теорії і практики. Ці заклики не означали, що у нас взагалі були відсутні кримінально-правові норми, які регламентували кримінальну відповідальність за злочини, вчинені організованими злочинними групами. Вони, безумовно, були. Йшлося про їх удосконалення, оптимальну кримінально-правову базу в сучасних умовах: наступальну, спрямовану проти членів організованих кримінальних угруповань.
Важливою подією в цьому напрямку стало прийняття в 2001 р. Кримінального кодексу України. У ньому передбачено дві нові форми співучасті: це вчинення злочину організованою групою і злочинною організацією. Зокрема, злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних одним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (п. З ст. 28 КК). Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (п. 4 ст. 28 КК).
8" 227
$ Кримінологія. Особлива частина'
В Особливій частині КК передбачена кримінальна відповідальність за створення злочинної організації, а також керівництво нею або участь у ній (ст. 255 КК). Відсутність подібної норми іноді робила таких організаторів і керівників невразливими. Йдеться про тих лідерів злочинних організацій (співтовариств), які відокремлені від безпосередніх виконавців конкретних злочинів, але займаються згуртуванням кримінального середовища, розробленням планів і створенням умов для спільної злочинної діяльності, інформаційним забезпеченням організованих злочинних угруповань, захистом їх безпеки. Це своєрідні «розумові» центри злочинних організацій. Вони не знають конкретних виконавців злочинів і всіх обставин вчинення суспільне небезпечних діянь членами злочинних організацій. Як правило, вони діють через двох-трьох своїх помічників, які безпосередньо вершать справи у злочинному співтоваристві. Подібні ситуації, за свідченням працівників правоохоронних органів, дійсно існують.
У чинному КК серед обставин, які обтяжують покарання, названа і така, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 67). Подібна вказівка в законі також суттєво сприятиме успіху в боротьбі з організованою злочинністю.
У запобіганні та протидії організованій злочинності істотну роль відіграють правові норми про кримінальну відповідальність за легалізацію («відмивання») грошей та інших доходів, одержаних за-відомо злочинним шляхом. Маються на увазі норми, наведені у ст, 209 КК і Законі України «Про запобігання та протидію легалізації («відмиванню») доходів, одержаних злочинним шляхом», де регулюються інші різноманітні відносини в цій сфері. Зазначені законодавчі акти відповідають ст. 4 Міжнародної конвенції «Про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом», до якої приєдналася наша держава.
Термін «відмивання грошей та інших доходів» визначає намір зробити гроші та інші доходи «чистими», виключаючи при цьому можливість встановлення їх фактичних джерел. Це досягається різними методами, за допомогою яких злочинці приховують джерело надходження і належність незаконно одержаних ними грошей та інших доходів шляхом укладання угод, які б створювали враження законності джерел їх одержання.
Необхідно в усіх випадках хабарництва без зволікань застосовувати закони про відповідальність за корупцію: адміністративно-правові — за вчинення корупційних діянь (Закон України «Про бо-
228
'- Розділ XIII. Організована злочинність та її попередження --^-ч* «яляи*
ротьбу з корупцією» 1995 р.) та кримінально-правові —- за давання і одержання хабара (стст. 368 і 369 КК),
На протидію організованій злочинності мають бути зорієнтовані й заходи кримінально-процесуального характеру: оптимальне врегулювання порядку розслідування кримінальних справ по обвинуваченню в злочинах членів організованих груп і злочинних організацій, вдосконалення слідчого апарату, скасування занадто громіздких спеціалізованих структур по боротьбі з організованою злочинністю тощо.
Серед спеціально-оргапїзацшних заходів на особливу увагу заслуговує питання про координацію зусиль державних органів щодо протидії організованій злочинності. Зараз функції по координації цієї найважливішої діяльності виконує Координаційний комітет по боротьбі з корупцією І організованою злочинністю при Президентові України. Такий орган Існує з 1993 р. Він змінював свою назву, персональний склад і керівників. Ним проведена певна робота щодо протидії злочинності.
Між тим останнім часом Координаційний комітет було перетворено на суто дорадчий орган. У його роботі бракує належної предметності і наступальності. Він часто тільки констатував наявність криміногенних явищ в окремих ланках нашого життя, але не завжди вказував на шляхи їх усунення, займаючись вмовляннями вести рішучу боротьбу зі злочинністю замість того, щоб забезпечувати до кінця кримінально-правове і кримінально-процесуальне реагування щодо членів організованих злочинних груп і численних корупцїонерів.
У зв'язку з цим одного часу (1996 р.) обговорювалася пропозиція про перетворення цього комітету на спеціалізований орган зі статусом особливої юридичної особи і більш широкими повноваженнями з підпорядкуванням йому по вертикалі регіональних координаційних комітетів, які повинні очолювати незалежні від місцевих органів керівники. Однак зазначена пропозиція не знайшла підтримки на тій підставі, що її реалізація потягла б за собою створення громіздкої і дорогої системи державних органів на рівні областей, районів і міст з немалими штатами співробітників.
Але й далі наміри реформувати Координаційний комітет не відпали. У 1998 р. Президент України видав Указ про створення Національного бюро розслідувань (НБР) — сильного центрального органу виконавчої влади зі своїми структурними органами на місцях. На НБР планувалося покласти обов'язки: провадити згідно із законодавством України досудове слідство і оперативно-розшу-
229
«•а;.;.-й.....-, ;•:•;•••<; ^'"ь-.'їАт Кримінологія. Особлива частина а
кові заходи по особливо небезпечних кримінальних справах, які становлять велику суспільну небезпечність (а такими і є злочини, що вчиняються організованими групами і злочинними організаціями). Однак цього не сталося.
Тому система форм координації діяльності по попередженню організованої злочинності залишалась такою ж. Але згідно з рішенням розширеного засідання Координаційного комітету від 14 грудня 1999 р. було запропоновано лише докорінно переглянути зміст і стиль його роботи. Вона повинна бути адекватною масштабам корупції і злочинності в країні, їх змінам і тенденціям, оперативно зорієнтованою на цілеспрямовану діяльність щодо досягнення конкретних результатів у справі протидії злочинності усіма правоохоронними і пра-возастосовними органами. Таким чином, координувати боротьбу зі злочинністю треба не тільки «зверху», а й «знизу», на місцях. Координаційний комітет повинен активізувати діяльність регіональних комітетів, вивчати досвід їх роботи, надавати їм всіляку допомогу. Вони проводять, як свідчить практика, свої засідання один раз у два місяці. У засіданнях беруть участь керівники відповідного рівня правоохоронних органів, представники окремих державних, господарських структур і громадських об'єднань. Контроль за виконанням рішень цих координаційних комітетів здійснюють відповідні (обласні, районні, міські) прокурори. Така система законодавче визнана зараз такою, що гарантує підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю і корупцією в державі, а також підняття рівня правопорядку в цілому в краї'ні (ст. 10 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними 12 липня 2001 р.).
Однак слід зауважити, що форми координації попередження організованої злочинності, можливо, будуть відповідно переглянуті після закінчення строку дії Перехідних положень Конституції України (розділ ХУ, ст.ст. 9, 12, 13).
Тоді буде доцільним створити у країні центральний оперативний орган, поклавши на нього обов'язки вести розслідування справ про організовану злочинність і корупцію. Його робота повинна бути здійснюватися на превентивній, а не на реакційній основі. Вона головним чином має бути спрямована проти лідерів (босів) організованих кримінальних формувань, а не на виявлення рядових їх членів і виконавців.
Такому органу слід перейняти досвід і технології боротьби з організованою злочинністю в інших державах, зокрема у СШЛ (ви-
230
-.-. Розділ XIII. Організована злочинність та її попередження
ділення значних фінансових і кадрових ресурсів, використання сучасних методів електронного спостереження, залучення повідомлювачів, поступове, але неухильне накопичення доказів по справі тощо).
Бажано перейняти і позитивний досвід створення так званих регіональних і міжрегіональних «ударних груп» у складі відповідних прокурорів і співробітників слідчих органів. Такі групи у США створюються для розслідування діяльності конкретних організованих злочинних груп. Період їх діяльності наперед не регламентується, тобто вони повинні працювати до тих пір, доки не вирішать поставлені перед ними завдання тактичного і процесуального характеру. При цьому завжди в обов'язковому порядку дотримується баланс між потенціалом, засобами ведення слідства, які є у правоохоронців, з повагою до законних прав і інтересів громадян, які потрапили в орбіту правосуддя.
Організована злочинність стає все більш загрозливою. Вона переступає рамки національних держав і набуває характеру транснаціональної організованої злочинності. Тому, звичайно, міжнародна спільнота не могла не проігнорувати цей факт.
За останні роки на рівні ООН прийнято низку документів, у яких сформульовані стратегічні принципи боротьби з організованою злочинністю. В їх числі слід назвати матеріали восьмого Конгресу з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, 1990 р.), Міжнародного семінару в Суздалі (жовтень 1991 р.), Всесвітньої конференції ООН з проблем транснаціональної організованої злочинності (Палермо, 2000 р.) та ін. У них, зокрема, проаналізовано національне законодавство деяких країн щодо боротьби з організованою злочинністю і висловлені рекомендації стосовно підвищення її ефективності.
Було визнано за необхідне:
домовитися між державами про співробітництво у сфері бо ротьби з організованою злочинністю, практикувати обмін інформа цією між відповідними установами держав — сторін цих угод, на давати один одному взаємну правову допомогу;
зміцнювати технічне співробітництво в різноманітних формах, розширювати консультативні послуги з метою обміну досвідом і новими досягненнями у боротьбі з організованою злочинністю;
посилити митний, паспортний і транспортний контроль за незаконними міжнародними поставками товарів, які здійснюють ся організованими злочинними групами;
231