§ 2. Структура особи злочинця

Особа злочинця являє собою цілісне утворення, що складаєть­ся з декількох елементів, сукупність яких формує її структуру.

В перекладі з латинського термін «структура» означає будову, побудову. В філософському значенні під структурою прийнято ро­зуміти будову якого-небудь об'єкта або явища, можливість розчле­нування його на складові частини (елементи), а також встановлен­ня зв'язків і взаємодії між ними.

Особа злочинця також може бути розчленована на низку еле­ментів, тобто певну кількість ЇЇ різних ознак, властивостей, рис, особливостей. Всі вони потім групуються, як би «розкладаються по поличках», утворюючи самостійні блоки-групи ознак і властивос­тей. Вбачається, слід виділити сім таких груп: соціально-демо­графічні ознаки; особистісно-рольові властивості; соціально-пси­хологічні якості; риси правової і моральної свідомості; психічні відхилення і аномалії; кримінально-правові ознаки; загальнозна-чущі позитивні людські якості.

Соціально-демографічні ознаки містять у собі відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання, належність до певної соціальної групи та інші дані про соціальний статус осіб, які вчиняють злочини. Перелічені ознаки самі по собі не є криміногенними; вони, взяті окремо, не характеризують конкретну особу як злочинця. Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці у зіставленні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кри­мінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зістав­ленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими харак­теристиками всього суспільства.

Зіставляючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населен­ня, втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять виснов­ку, що співвідношення між жіночою і чоловічою злочинністю ста­новить у середньому 1:8. Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність нале­жить особам віком 25-29 років, потім йдуть 18-24-річні, далі — 14-

66

Розділ V. Особа злочинця

17-річні і, нарешті, 30-40-річні. Взагалі поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлу­чених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних і мігрантів.

З наведених прикладів видно, що соціально-демографічні озна­ки дають істотну Інформацію про особу злочинців, котра може бути використана як у наукових, так і в прикладних цілях, зокрема при розробці та реалізації заходів профілактики.

Особистісно-рольові властивості виділяються, вивчаються і оцінюються при «рольовому підході» до пізнання особи злочинця, засадничі положення якого полягають у такому. Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержуєть­ся у суспільстві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов'язків і функцій, що випливають з даних соціальних позицій. Людина в суспільстві займає низку позицій і виконує (при­наймні зобов'язана) виконувати різні «ролі».

Не всі соціальні позиції, не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті (насамперед) соціально-рольові ситуації, які справляють криміно­генний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: а) людина ухиляється від деяких соціальних позицій, які дозволили б їй глибоко ознайомитися з соціальними і правовими нормами; б) вона не може або не бажає сумлінно вико­нувати вимоги, що випливають з тієї або іншої соціальної позиції; їй це не під силу; в) людина займає такі позиції, які прямо дикту­ють злочинну поведінку (вона є членом злочинної групи); г) вона одночасно займає такі позиції, які пов'язані з суперечливими вимо­гами; г) особа прагне зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає; д) вона додержується одних соціаль­них позицій, а орієнтується на інші; е) конфлікт ролей, які викону­ються та очікуються у майбутньому.

Для осіб, які вчиняють злочини, відірваність від позитивно зо­рієнтованих формальних соціальних груп, заміщення у них сощ'аль-но-позитивних ролей і функцій соціально-негативними — явища поширені, і це тягне за собою неповажне ставлення до закону, інших правових норм, трудових, сімейних, громадських обов'язків, пра­вопорядку взагалі.

з* 67

шиши*-^,- ,;•.•••: -.-ждак- Кримінологія. Загальна частина «к • -•-=- .• ;-.;• - ^Імі»»- ~

Якщо соціально-демографічні ознаки особи злочинця характе­ризують її переважно з зовнішнього боку, то властивості другої гру­пи містять її внутрішню характеристику, їх знання сприяє виявлен­ню механізму злочинної поведінки.

Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході власно­го соціального досвіду: від спрямованості її особистості, мотива­ційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності.

Всі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їх особистості — антисоціальна; мо­тивація їх поведінки — анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. їх потреби — соціально-невиправдані і особистісно не­обгрунтовані, відрізняються «бідністю», мають перекручений харак­тер; способи їх задоволення — такі, що суспільне засуджуються. Взагалі їх особистісні установки та інтереси не збігаються з інте­ресами і цілями суспільства та переважної більшості його членів. Деяким з них притаманне психологічне відчуження, що відобра­жається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічно­му сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм.

Риси правової і моральної свідомості. Правова свідомість — одна з форм суспільної, а звідси й індивідуальної свідомості — відображає ставлення людей до чинного права, показує знання міри їх поведінки з точки зору прав і обов'язків, законності і правопо­рядку. В основі правосвідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисципліна волі, взаємна повага і довіра громадян один до одного, до влади, а влади — до громадян. Правосвідомість — це вміння поважати право і закон, добровільно виконувати державні обов'язки і особисті зобов'язання, будувати життя, не вчиняючи правопорушень і злочинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають право­ве свавілля, ставлять себе вище за вимог норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримі­нологічні дослідження кожний раз підтверджують істотну специ­фіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявля­ють (приховану або явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особис-

68

Розділ V. Особа злочинця ірі ^ж.;жнж*~-^-«»**

тим або кланово-груповим інтересам. Вони розраховують (іноді не­безпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей в суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримуючим фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не сто­сується злочинців, їх моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звич­ки і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. В них немає почуття відповідаль­ності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську дум­ку про свою негожу поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі у дотриманні морального обов'язку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості -— на словах вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їх ціннісних орієнтацій (орієнтацій, що найбільш ціняться ними) на пер­шому місці знаходяться егоїстичні і корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.

Психічні відхилення і аномалії. Психічні відхилення найчас­тіше зустрічаються у неповнолітніх, рецидивістів, осіб, які вчиня­ють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкоджен­ня, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини.

До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психопатичні ста­ни, шизофренію в стійких формах, травми центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, наркоманію та інші форми психіч­ної патології, які не виключають осудності. Подібні відхилення у багатьох випадках поєднуються з соціально-психологічною дефор­мацією особистості. Вони, як правило, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різного роду захворювань.

Психологічні захворювання значно поширені серед населення. Так, у 50-ті роки XX ст. було орієнтовно не менше 50 мли тільки клінічно виявлених і взятих на облік психічно хворих; у 70-ті роки їх кількість досягла 68-72 млн у всьому світі. За даними вибірко­вих досліджень, серед злочинців в Україні і Росії було виявлено в 80-90 роки XX ст. приблизно 30% осіб, страждаючих на психічні аномалії. Це свідчить про те, що останнім часом збільшується як

69

Кримінологія. Загальна частина

кількість осіб, шо вчинили суспільно небезпечні діяння у стані нео­судності, так і кількість злочинів, суб'єкти яких, будучи осудними, є психічно хворими.

Наявність психічних відхилень у конкретної особи не завжди свідчить про те, що вони зіграли провідну роль в її протиправній поведінці. Вони проявляються в іншому: перешкоджають розвит­ку соціальне корисних властивостей особи, ослаблюють механіз­ми внутрішнього самоконтролю, слугують поштовхом до реалізації неправомірних дій. Говорячи узагальнено, вони не сприяють про­цесам соціалізації людини, правильному формуванню її особис­тості. Нервово-психічні захворювання потерпілих від злочинів збільшують їх віктимність.

Відзначаючи взагалі певний вплив психічних аномалій на пове­дінку людини, необхідно відмітити, що вони автоматично не призво­дять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говори­ти тільки про імовірності вчинення злочину особою з такими анома­ліями. Причому кримінальне караній поведінці сприяють не психічні аномалії самі по собі, а ті психологічні особливості індивіда, які фор­муються під їх впливом. Тому криміногенність властива не першим явищам, а другим. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи переважно не стільки на факт вчинення злочину, скільки на вид діянь, орієнтуючи останні у бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця знаходять свій прояв у деяких формах дозлочинної поведінки і найбільш повно виражені в учиненому ним злочині (злочинах).

Багатьом злочинцям, як вже відзначалося, задовго до вчинення суспільно небезпечного діяння притаманні такі негативні ознаки, як соціальна занедбаність, порушення норм людського співжиття, правовий нігілізм, зловживання спиртними напоями, часте допу­щення неправомірних вчинків у побуті і за місцем роботи, встанов­лення контактів зі злочинними і антигромадськими елементами і т. под. Вже в цей передкримінальний період особистість таких лю­дей зазнає істотних деформацій.

Серед ознак, які належать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб'єкта на конкретні суспільні відносини, взяті під охорону кримінального за­кону (родові і безпосередні об'єкти); ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину; способи, обрані для досягнення

70

*й^^яа*-^г^-^^!ма^г3ї8-:.'ьіі';';,яжі«іі Розділ V. Особа злочинця *&~ к,-.^-.^,. ^л^ж^'і::,~._:г^..^т,

злочинної мети; мотив, яким керувався суб'єкт злочину; вину і роль винного у злочинній діяльності (виконавець, організатор, підмовник, пособник); колишні судимості (вид злочинів, вид і розмір призначе­ного покарання); ставлення винного до вчиненого (визнав себе вин­ним чи ні, розкаявся чи ні, заперечував вину в злочині за наявності повних, вагомих і неспростовних доказів винності чи ні); та ін.

Названі ознаки мають і кримінально-правове, і кримінологічне значення, їх виявлення і аналіз дають можливість всебічно судити про вчинений злочин і особу злочинця.

Сьома група ознак особи злочинців — це загальнозначущі позитивні людські якості. Сюди входять соціальні ознаки і влас­тивості, що позитивно впливають на їх свідомість і моральність, тобто ті корисні якості, які притаманні будь-якому законослухняно­му громадянинові —- члену даного суспільства. Але якщо в остан­нього ці якості чітко виражені і є домінуючими, то у злочинців вони розвинуті слабко, відступають на останній план. Однак у тій чи іншій мірі вони є в деяких з них, адже не всі сторони їх індивіду­альної свідомості і морального обличчя повністю уражені антисус-пільними уявленнями, поглядами і звичками. Серед засуджених до­сить часто зустрічаються особи, які, наприклад, мають велику при­хильність до сім'ї, або захоплюються літературою, або ним не сторонні прояви людської дружби і т. под.

Виявлення і врахування здорових і корисних якостей і власти­востей особи злочинців необхідні для визначення за залишковим принципом ступеня їх соціальної занедбаності і встановлення сту­пеня здатності піддаватися виправному впливу заходів попереджен­ня, покарання і адаптації. Спираючись на здорові якості, що зали­шилися в них, можна істотно змінити їх поведінку на краще. Тут доречно навести вислів І. Канта: «Нікого... не можна зробити кра­щим, інакше як через залишок того добра, яке в ньому є».

І, нарешті, наведемо додатково деякі міркування з приводу спад­кових (генетичних) особливостей людини.

В історії кримінології неодноразово висловлювалися думки про наявність в окремих людей спадкових (генетичних) відхилень, які нібито викликають у них схильність до злочинної поведінки.

Так, представники кримінальної антропології, родоначальником якої був Ч. Ломброзо, стверджували, що в суспільстві завжди є де­яка кількість індивідів —- «природжених злочинців», які від народ­ження приречені вчиняти злочини. Вони, за їх спостереженнями,

7!

^; Кримінологія. Загальна частина

мають нібито різко виражені певні аномальні біологічні, консти­туційні, дегенеративні, атавістичні, хворобливі ознаки, їх сукуп­ність притаманна тільки цьому своєрідному антропологічному типу і не характерна для звичайних людей.

Сучасники негативно поставилися до наукових положень кри­мінальної антропології. На ідеї Ч. Ломброзо в багатьох країнах на початку XX ст. було накладене своєрідне табу. Він сам і його спод­вижники були піддані науковому остракізму (гонінню).

Незважаючи на це, у подальші роки періодично з'являються послідовники ломброзіанства, які у різних модифікаціях вважають, що біологічні (спадкові) фактори відіграють вирішальну роль у по­ведінці, що відхиляється від соціальних норм, у тому числі й зло­чинній. Зокрема, у свій час була висунута гіпотеза про конститу­ційну схильність до злочину, тобто про наявність зв'язку між особ­ливим типом тілесної конституції людини і злочинною поведінкою. Потім почали розроблятися ендокринні концепції злочинності, згідно з якими ендокринні розлади залоз внутрішньої секреції лю­дей (гіпофіза, щитовидної і паращитовидної залози, зобної, стате­вих залоз) негативно впливають на їх поведінські, у тому числі й злочинні, реакції. Відзначалася залежність злочинної поведінки від розумової неповноцінності (недоумства) індивідів. Значне поширен­ня одержали хромосомні теорії злочинності, значення яких зводить­ся до того, що хромосомна аномалія типу ХУУ свідчить про на­явність зайвої хромосоми цього типу в людини і що вона сприяє її агресивності та злочинності.

З метою підтвердження спадкової схильності до злочинної по­ведінки експериментатори-психогенетики використовували метод близнюків, генеалогічний метод і метод вивчення названих дітей.

Всі проведені дослідження у пошуках спадкової (генетичної) схильності окремих людей методично вразливі. Вони страждають на надто низьку репрезентативність, не мають зведеного статистич­ного оброблення, розкидані за часом, не супроводжувалися ство­ренням і вивченням контрольних груп, грішили помилками.

На сьогоднішній день результати досліджень у всіх згаданих на­прямках не містять однозначної, твердо обґрунтованої, ясної і дока­зової відповіді на питання про наявність і вирішальну роль біологі­чних (спадкових) особливостей і аномалій, які справляють вплив на злочинну поведінку. Рівень їх поширення досконально не визначений. Висновки проведених досліджень поверхневі і суперечливі.

72

^-_і:«!шйїш^<л'--~'.-..я:-^.-:.і^І.-!<-ол~,' Розділ К Особа злочинця

Одним словом, у вирішенні проблем, що обговорюються, біль­ше сумнівів, ніж остаточних рішень. Однак це не означає, що їх розроблення повинно бути згорнено, припинено. Вони себе дале­ко не вичерпали. Перевірку висунутих припущень, гіпотез, теорій і концепцій слід продовжувати з урахуванням подальшого розвит­ку генетики, психології, фізіології та інших наук про людину. Вва­жаємо, подальші успіхи природничих і точних наук дозволять ос­таточно і правильно вирішити питання про природу поведінки лю­дини, ЇЇ рушійні пружини і механізми, що матиме велике значення для кримінології. У спорі представників цих наук (а не в спорі кри­мінологів) буде досягнута істина. Кримінологи — всього лише спо­живачі результатів природи й чо наукових досліджень. Тому слід за­стерегти окремих кримінологів, які хочуть йти попереду вчених-су-міжників і беззастережно визнають ті чи інші висловлювання, що не устоялись, як непогрішні і остаточні.

Генетичні та інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного його тлумачення. Його ко­роткі підсумкові висновки можна представити так.

Відзначені негативні особливості, що не виключають осудності особи, є соціальне зумовленими, їх характер залежить від соціаль­них факторів, адже особистість формується під провідним впливом соціального середовища. Психологи-біхевіористи, наприклад, пе­реконані, що людина народжується як чистий лист, на який сус­пільство наносить різні якості шляхом тих чи інших впливів. Біо­логічне в людині виступає як матеріальна передумова розвитку її соціальної сутності.

Відхилення, що розглядаються, у межах осудності повністю не зачіпають зміст особистості. В неї зберігаються загальні механіз­ми свідомості і управління своєю поведінкою. Вони — криміноген­не нейтральні, хоча можуть сприяти неправильному розвиткові особистості. В результаті цього може виникнути неміцно засвоєна соціальна програма, що породжує імовірність вчинення злочинів.

Поки що не доведено, що у злочинців є якісь особливі біологічні ознаки, які фатально, неминуче, автоматично зумовлювали б вчи­нення ними суспільно небезпечних діянь. Тому і зараз пануючою є точка зору, згідно з якою злочинцями не народжуються, а стають. Переважна кількість психологів, розглядаючи значення генетичної програми для формування самої поведінки, зазначають, що немає

73

$<; .-ч т::>.:й. і , .'-.-й -І „ Кримінологія. Загальна частина

спеціальних генів, які однозначно визначають, наприклад, альт­руїзм, егоїзм або антисоціальну поведінку.

Соціально-біологічні ознаки у криміногенній детермінації є не причинами і умовами злочинності взагалі, а також окремих її видів, а умовами (не причинами) деяких окремих насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинів і деяких необереж­них злочинів, пов'язаних з використанням техніки. Якщо ці озна­ки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної пове­дінки, то у даному випадку йдеться про неосудну поведінку, що вик­лючає злочинність і кримінальну караність.