§ 1. Методологія кримінологічної науки

Наукові знання досягаються тільки за умови, якщо вивчення, дослідження будь-яких об'єктів і явищ проводяться відповідно до вимог теорії пізнання.

Теорія пізнання, або гносеологія (від грец. §позіз -— пізнання, 1о§оз — поняття) — це наука про природу пізнання, його сутність і закономірності. Головним, стержневим елементом даної теорії є ме­тодологія — вчення про шляхи і засоби, за допомогою яких вирішу­ються завдання наукового пізнання. Вона зумовлює змістовність та істинність одержуваних результатів і висновків наукового досліджен­ня. Методологія розглядається як сукупність відправних положень і вимог теорії пізнання, вихідних філософсько-діалектичних законів та категорій і логічних принципів, способів і прийомів, якими наука користується при описі, вивченні та аналізі різних сторін об'єктив­ної'дійсності, а також при пошуку нових знань.

Залежно від структури і конкретики методологічного аналізу виділяються два рівні методології. На першому, найбільш високо­му рівні знаходиться загальна методологія, яка полягає в реалізації загального підходу до вивчення об'єктів і явищ дійсності. Загаль­на методологія становить, якщо так можна виразитися, загально-методологічну директиву при проведенні будь-якого наукового до­слідження. Другий рівень займає окрема (галузева, спеціальна) ме­тодологія конкретної наукової галузі. Тут мають місце відбір із загальнометодологічного арсеналу відповідних, необхідних і до­статніх вихідних положень та їх застосування в процесі пізнання

20

•?;№-> ^Кїшгуш;» Розділ II. Методологія і методи кримінології

певного об'єкта або явища. У зв'язку з цим про методологію кри­мінологічної науки можна говорити як про одну з галузевих (спе­ціальних) методологій.

Кримінологія використовує ті вихідні філософсько-діалектичні закони і категорії, основні логічні принципи і прийоми, а також вимоги теорії пізнання, які необхідні і достатні для вивчення сво­го предмета і пошуку нових знань про нього.

с,;;-І,:;. :;

§ 2. Методи, методика, науково-прикладні : $і , процедури кримінологічних досліджень

У науковому кримінологічному обігу нарівні з терміном «мето­дологія» використовуються й такі терміни, як «метод», «методика», «процедура наукового дослідження».

Метод — це основні шляхи і способи збирання, оброблення зібра­них даних про будь-яке явище. Він засновується на знаннях про об'єкт дослідження І полягає в діях дослідника, спрямованих на ово­лодіння інформацією про цей об'єкт. Методика — поняття, яким виз­начається сукупність методів, що використовуються для одержання шуканих знань, включаючи їх послідовність і взаємозв'язок на різних етапах наукового дослідження, а також аналіз зібраного матеріалу.

Для збирання і оброблення кримінологічної інформації практи­кується застосування різних методів. Серед них виділяються: ста­тистичні, соціологічні (конкретно-соціологічні), психологічні та математичні методи,

Статистичні методи. Злочинність являє собою масове соціаль­не явище. У зв'язку з цим її закономірності не можуть бути розк­риті на прикладі одиничного факту, окремого злочину. Тут потрібна велика кількість спостережень, треба брати всю масу злочинів або їх велику сукупність.

Статистичне спостереження може бути суцільним і вибірковим (несуцільним). При суцільному спостереженні береться вся маса фактів, елементів, які належать до явища, що вивчається, наприк­лад, усі кримінальні справи про злочини в країні взагалі або в ок­ремому її регіоні за певний проміжок часу, або всі злочинці, або вся система спеціально-запобіжних засобів тощо.

При вибірковому спостереженні дослідник вивчає тільки части­ну фактів, елементів явища або процесу, що цікавить його.

Можливість застосування в деяких випадках часткового, вибір­кового спостереження обґрунтовується тим, що при його пра-

21

*«,-••.-ї--*^ ..й- я, ; ^Кримінологія. Загальна частина

вильній організації звернення всього лише до обмеженого масиву статистичного матеріалу дозволяє одержувати представницькі з достатньою мірою точності висновки, які можна поширити на всю сукупність матеріалу, що вивчається, тобто береться частина ціло­го і за результатами її дослідження виводиться судження про ціле.

Основний понятійний апарат вибіркового статистичного мето­ду включає в себе такі поняття, як одиниця спостереження, гене­ральна сукупність, вибіркова сукупність, обґрунтованість і на­дійність вибірки, похибка репрезентативності.

Під одиницею спостереження розуміється безпосереднє дже­рело інформації (окрема кримінальна справа, конкретний злочи­нець, індивідуально призначений вид покарання, окремий профілак­тичний захід та ін.).

Генеральна сукупність являє собою всю сукупність одиниць спостереження, що стосуються проблеми дослідження, або ж су­купність, яка має цікавлячу дослідника властивість (у другому ви­падку не вся злочинність, а тільки, наприклад, злочини непов­нолітніх; не всі злочинці, а тільки засуджені за насильницькі зло­чини; не всі види покарань, а тільки позбавлення волі і т.д.)

Вибіркова сукупність (іноді її називають вибіркою) — це час­тина генеральної" сукупності, яка підлягає вивченню за заздалегідь розробленою програмою. Вибірка повинна бути надійною. Це до­сягається за умови, що вона відповідає завданням дослідження; відбирається із такої генеральної сукупності, яка характеризуєть­ся однорідністю; є досить численною, представницькою і показо­вою; відображає все різноманіття явища, що вивчається. Потрібно, щоб кожна одиниця спостереження мала однакову можливість бути відібраною, щоб вибірка являла собою зменшену модель генераль­ної сукупності. Додержання перелічених умов забезпечує наукову обґрунтованість і надійність вибіркового методу.

При проведенні вибіркового дослідження завжди виникає пи­тання; яким повинен бути обсяг вибірки, щоб, маніпулюючи нею, одержати досить стійкі і надійні підсумкові показники, які на повній підставі можна екстраполювати на всю генеральну сукупність? Те­орія статистики виробила декілька прийомів визначення такого обсягу. Це випадкова вибірка, механічний відбір, типовий відбір, серійна (гніздова) вибірка. Застосування того чи іншого з них за­лежить від характеру досліджуваної сукупності, її однорідності, численності та інших характеристик. Можливе й їх комбінування.

22

шда-Мв.-Г" - - •••'•• Роїіїіл //- Методологія і методи кримінології ><>•>•'-;••' "й-,; :'-:.м:-,їда

До вибіркового методу вдаються тоді, коли організація суцільного спостереження видається надто складною, вимагає дуже великих матеріальних коштів на збирання і оброблення інформації, залучен­ня значної кількості досвідчених дослідників, а також тривалого часу на її проведення. Як свідчать теорія і практика, представницькі ре­зультати можна одержати і за допомогою вивчення відповідним чи­ном відібраної із генеральної сукупності частини всього масиву, що вивчається, зекономивши таким чином кошти і час.

При цьому слід враховувати думку багатьох фахівців-статистиків про те, що 20% вибірки має досить представницький характер, а та­кож їх твердження, що за умови численної генеральної сукупності ви­бірка в 400 одиниць, як правило, забезпечує необхідну показовість, звичайно, при додержанні її випадкового відбору.

Результати суцільного і вибіркового спостереження певною мірою є близькими. Однак тут відзначається лише приблизний збіг. Між ними завжди має місце певна різниця, погрішність, яку в те­орії ймовірності називають похибкою репрезентативності (по­хибкою показовості). Навіть найбільш точне, ретельне, скрупуль­озне застосування вибіркового методу не може дати такі ж резуль­тати, як при суцільному спостереженні. І це аж ніяк не наслідок неточності при визначенні обсягу вибірки і проведенні подальших арифметичних розрахунків. Відбувається це в результаті самої сут­ності вибіркового методу, згідно з яким про ціле судять за деякою його частиною.

Похибка репрезентативності буде тим менше, чим у більшому обсязі буде відібрана вибіркова сукупність. Збільшуючи вибірку, дослідник зменшує похибку репрезентативності. Знаючи зазда­легідь цю похибку, він може охарактеризувати всю генеральну су­купність. У зв'язку з цим важливого значення набуває визначення кількості спостережень (вибірки) для того, щоб похибка не пере­вищувала заданої, влаштовуючої дослідника межі, тобто була до­пустимою для конкретного дослідження. Не менш важливим є і встановлення межі похибки при даній вже фактичній кількості спо­стережень (вже обрахованої вибірки без попереднього встановлення її кількості).

Кількість вибірки і розмір похибки репрезентативності визна­чаються за складними математичними формулами. На їх підставі для полегшення громіздких розрахунків розроблені відповідні таб­лиці вже з готовими результатами щодо конкретних умов вибірко-

23

Кримінологія. Загальна частина ш^Г':І<;ж!Н!^!Єйа*шшш!етІ

вих досліджень. Вони вміщені в спеціальних довідниках і в навчаль­но-методичній літературі з кримінології. В разі необхідності юри­сти можуть звернутися за консультацією і допомогою до фахівців-математиків і статистиків. Але, зрозуміло, вони повинні й самі мати певну матєматико-статистичну підготовку.

В кримінології використовуються такі конкретно-соціологічні методи: масові опитування; спостереження; вивчення документів; соціальний експеримент; експертні оцінки. Без певного набору тих або інших названих методів не обходиться практично жодне серйо­зне кримінологічне дослідження.

Масові опитування — це методи одержання інформації про об'єктивні факти з життя людей (події минулого і сьогодення, фор­ми і характер поведінки, наслідки вчинків тощо), а також про їх суб'єктивний світ (схильності, інтереси, мотиви, особливості сприйняття явищ і процесів та ін.). В останньому випадку резуль­тати опитувань, по суті справи, — незамінні джерела знань про внутрішні установки і мотиваційну сферу людини, оскільки подібні відомості відсутні в офіційній статистиці, їх об'єктами можуть ви­ступати, говорячи щодо кримінології, злочинці, потерпілі, деліквен-ти, співробітники правоохоронних органів, громадських об'єднань, формальні і неформальні соціальні групи, інші фізичні та юридичні особи.

Все різноманіття методів опитування, що застосовуються в кри­мінологічних дослідженнях, можна звести до двох видів: інтерв'ю і анкетування.

Інтерв'ю являє собою звичайну бесіду, яка передбачає прямий контакт дослідника (інтерв'юера) і опитуваного (респондента). Особливість цього методу полягає в тому, що опитуваний і опиту­ючий стикаються лицем до лиця. Від характеру їх спілкування, міцності контактів і ступеня взаєморозуміння багато в чому зале­жать успіх інтерв'ю, повнота і якість одержаної інформації. Запис відповідей на порушені питання проводиться інтерв'юером (його асистентом) або закріплюється механічним шляхом на плівці.

Метод інтерв'ю застосовується для поглибленого вивчення осо­би злочинців, осіб, схильних до суспільно небезпечної поведінки, спонукальних стимулів, які штовхають тих та інших на неправомі­рну поведінку; виявлення характерних негативних ознак їх най­ближчого побутового оточення, причин їх девіантності; вивчення процесу виправлення винних; при опитуванні працівників право-

24

Розділ П. Методологія і методи кримінології

охоронних органів з приводу стану та ефективності профілактич­ної роботи з попередження злочинів; для інших цілей.

Даний метод має низку переваг. По-перше, інтерв'ю дозволяє більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можна вста­новити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш швидко і пов­но; вона, як правило, є безпосередньою та яскравою.

Існують декілька різновидів інтерв'ю. За способом організації вони поділяються на індивідуальні та групові. У другому випадку опитується не кожна людина окремо, а група осіб; при цьому фік­сується думка групи взагалі за ступенем переважання тих чи інших відповідей. За частотою проведення інтерв'ю можуть бути однора­зовими і повторними щодо одних і тих же осіб через певні відрізки часу. Залежно від особливостей процедури їх проведення виділяють інтерв'ю широкі та різнобічні, а також сфокусовані (тематичні), спря­мовані на збирання інформації з конкретного вузького питання.

І, нарешті, за ступенем зростання формалізації виділяють вільне (неформалізоване) і стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю. При вільному інтерв'ю допускається довільна зміна кількості, змісту питань і порядку їх постановки залежно від ходу бесіди. При про­веденні такого інтерв'ю задається лише одна його тема. Однак інтерв'юер зобов'язаний чітко уявляти собі, яку інформацію йому необхідно одержати. Стандартизоване інтерв'ю проводиться за де­тально розробленим запитальником. Він обмежений однаковою кількістю питань одного і того ж змісту, які ставляться всім опиту­ваним в однаковій послідовності. Мета такого інтерв'ю — одержати найбільш порівняльні відомості.

Анкетування являє собою збирання кримінологічної інформації шляхом письмового заповнення заздалегідь розроблених анкет. Анкета — це впорядкований за формою і змістом набір питань у вигляді опитного листа. Анкети розрізняються між собою залежно від предмета і мети досліджень, які вони покликані обслуговувати. Від цього залежать кількість і зміст питань, які в них включають­ся. Чим складніше явище, що вивчається, та глибше дослідження, тим більше в анкеті питань і ширше її обсяг.

При розробці анкет необхідно додержуватися таких правил: зміст питань повинен відповідати темі і завданням дослідження; форма питань має враховувати характеристику передбачуваних рес-

25

^Кримінологія. Загальна частина

пондентів; питання, що включаються в анкету, поділяються на від­криті (такі, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі), закриті (що допускають наявність в анкеті набору можливих, допустимих варіантів відповіді), напівзакриті (що дають можливість респонденту або вибрати відповідь з числа запропоно­ваного набору варіантів відповідей, або доповнити своїм варіантом відповіді); питання повинні бути короткими, зрозумілими, доступни­ми для опитуваних; анкета має бути акуратно оформленою; бажано її складати з розрахунком на подальше оброблення на ЕОМ.

Питання в анкеті слід розбивати на окремі групи (смислові бло­ки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. На­приклад, група питань, що стосуються особи злочинця; група пи­тань, що стосуються злочину і покарання; група питань про при­чини і умови вчиненого злочину; група питань про заходи, вжиті щодо його попередження.

Проведення анкетування повинно супроводжуватися викорис­танням методу створення контрольної групи. Це означає, що при здійсненні експериментального дослідження паралельно з ним про­водиться і контрольне. З цією метою нарівні з експериментальною створюється й контрольна група. Вона повинна бути зрівняна за усіма ознаками і показниками, крім тих, що вивчаються. Порівняння висновків експериментального, основного дослідження і висновків контрольного дослідження дає можливість визначити, чи є типови­ми та обґрунтованими закономірності, встановлені при вивченні основної групи. Контрольна група, таким чином, являє собою те необхідне тло, на якому проглядаються й якісні ознаки явища, що вивчається.

Спостереження — метод емпіричного дослідження, який поля­гає у безпосередньому сприйнятті дослідником соціальної дійсності, прямій реєстрації певних подій і ситуацій. Він є очевидцем цих подій, тому черпає інформацію про ті чи інші факти і обставини не з чужих джерел, а з особистих спостережень за цими фактами І обставина­ми. Спостереження дають безпосереднє уявлення про середовище, що вивчається, допомагають точніше зрозуміти вчинки людей та дії соціальних груп. За процедурою проведення метод спостереження є складним, трудомістким і тривалим. Усі дані спостереження фіксу­ються в щоденниках і протоколах за певною системою.

Даний метод залежно від взаємовідносин спостерігача і тих, за якими спостерігають, поділяється на два типи: звичайне (просте)

26

Розділ II. Методологія і методи кримінології

спостереження і включене спостереження. При звичайному спос­тереженні дослідник вивчає події як би з боку, обмежує свою роль пасивним фіксуванням фактів, пасивним спостереженням за конк­ретною ситуацією. Включене спостереження передбачає, що дос­лідник імітує входження до групи тих, за якими спостерігає, при­стосовується в ній і аналізує події як би зсередини, у деяких випад­ках стає активним учасником групи (колективу), що вивчається.

Застосування методу спостереження вимагає додержання низ­ки умов, а саме: а) в спостереженнях, здійснюваних у наукових цілях, втручання дослідника в процеси, що вивчаються, заборо­няється; б) дослідник завжди повинен пам'ятати про свій етичний обов'язок не шкодити своїми діями тим, за якими спостерігає; в) дослідник зобов'язаний додержуватися допустимого ступеня злиття (інтеграції) з групою, що спостерігається, зокрема в ЇЇ аморальних і протиправних діях.

Вивчення документів у багатьох випадках є одним із джерел одер­жання необхідної кримінологічної інформації. Досліднику-криміноло-гу доводиться стикатися з різного роду офіційними і неофіційними документами. Частіше за все це матеріали кримінальних справ взагалі або окремі процесуальні документи, відказні матеріали, спостережні провадження, узагальнення судово-слідчої практики, висновки різно­го роду експертиз, матеріали контролюючих органів, статистичні звіти і відомості, листи, заяви і скарги громадян з приводу вчинених зло­чинів, інші документи правоохоронних органів, повідомлення засобів масової інформації, виступи народних депутатів тощо.

Соціальний експеримент — різновид експериментального ме­тоду, пов'язаний зі штучною, дослідною зміною умов і форм су­спільного життя, а звідси і з вивченням людської поведінки в них умовах, що змінилися. Він дозволяє виявити нові або уточнити ра­ніше відомі факти, перевірити ту чи іншу гіпотезу або нововведен­ня, а також слугує джерелом одержання фактичного матеріалу.

Проведення експерименту в кримінології застережене двома умовами. По-перше, він може застосовуватися тільки у позитивному напрямку. Не можна, наприклад, штучно, дослідним шляхом ство­рювати обставини (причини І умови), які сприяють вчиненню зло­чинів, що вивчаються, або чинити будь-які інші дії, які провокува­ли б злочин. По-друге, проведення кримінологічного експеримен­ту допустиме в межах закону і моралі, що виключає порушення прав, свобод і законних інтересів громадян.

27

яр*-"- •.•••'..-.• •- -..!• :>їч*еіКримінологія. Загальна частина ••• .І"*.:"":-";.:-»-"-: ;;г.:і;г»щя

Кримінологічний експеримент застосовується для перевірки дійовості соціально-позитивних факторів впливу на злочинність, наприклад, розробка оптимальних форм з попередження злочинів, прогресивних форм виправлення засуджених до позбавлення волі і т. ін. Багато таких заходів вже були в свій час впроваджені у прак­тику після їх попередньої експериментальної перевірки (створен­ня колоній-поселень як одного з видів установ відбування покаран­ня; створення народних дружин для охорони громадського поряд­ку; ради профілактики та ін.)

Метод експертних оцінок. Використання даного методу в кри­мінології полягає в урахуванні думки фахівців, провідних в окремих галузях знань експертів з різних питань, що стосуються злочинності та заходів боротьби з нею. На практиці він зараз використовується при прогнозуванні злочинності і окремих видів злочинів, визначенні рівня їх латентності, вирішенні інших кримінологічних проблем.

Безпосереднім об'єктом і предметом дослідження стають не певні явища і процеси, а думки, судження, оцінки фахівців-екс-пертів про ці явища і процеси. Думки і оцінки експертів повинні бути засновані на їх глибоких теоретичних знаннях і базуватися на великому практичному досвіді. У зв'язку з цим головне завдання дослідника полягає в тому, щоб відібрати групу компетентних екс­пертів і правильно поставити перед ними відповідні питання.

Як експерти запрошуються вчені, в коло наукових інтересів яких входять проблеми, що примикають до предмета експертизи, І прак­тичні працівники, які мають значний професійний досвід роботи в системі органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю і мають у своє­му розпорядженні емпіричний і статистичний матеріал. Кількість експертів, які залучаються, залежить від завдань дослідження, складності проблем, що вивчаються, терміновості проведення ек­спертизи (буває, що в експертну групу включаються до 20-30 осіб).

Опитування експертів проводяться очно і заочно, можливі інди­відуальні і групові опитування. Практикується проведення своєрід­них «круглих столів» усіх експертів. Під час групового обговорен­ня проблеми, що цікавить дослідника, можливо, буде висловлено декілька думок. Усі вони узагальнюються і аналізуються дослідни­ком, який вдається у таких випадках до встановлення усередненої точки зору, яка підтримується більшістю експертів,

Психологічні методи. При вирішенні деяких кримінологічних проблем не можна обійтися без застосування психологічних ме-

28

Розділ II. Методологія і методи кримінології

тодів. їх використання додає глибини і всебічності кримінологіч­ним дослідженням, оскільки сучасна психологія дозволяє і психо­логу-практику, і фахівцю-суміжнику (соціологу, педагогу, криміно­логу) вдосконалювати свою роботу з людьми. Тут мається на увазі як загальна психологія, так і її найважливіші прикладні галузі і знання: психодіагностика, психотерапія, психогенетика, соціальна психологія, соціальна психотерапія та ін.

Методи перелічених галузей прикладної психології використову­ються в кримінології для вивчення особи злочинців, виявлення ха­рактеристики малих соціальних груп кримінальної спрямованості, збирання матеріалів, що пояснюють механізм злочинної поведінки, розроблення профілактичних заходів психолого-педагогічного змісту.

Тестування — найбільш поширений психологічний метод. Тест— це прийом вимірювання і оцінки різних психологічних якостей і станів індивіда, а також вимірювання сукупності властивостей і пси­хічних станів осіб, які входять до складу малих соціальних груп. При тестуванні використовуються стандартизовані питання і завдання (тести), що мають певну шкалу значень. Застосування тестологічних процедур обумовлюється необхідністю зіставлення (порівняння, ди­ференціації, ранжування) індивідів за рівнем їх розвитку або ступе­нем вираженості різних психологічних якостей (інтелект, здібності, темперамент, емоції, особистісні риси та ін.)

Теорія і практика психологічної науки розробили безліч тестів: загальноособистісні — для дослідження всієї системи психічних властивостей особи; особистісні — для дослідження будь-якої однієї характерної риси, якості індивіда; групові, за допомогою яких вивчається структура малих неформальних і формальних соціаль­них груп (їх згуртованість, особливості психологічного клімату і міжособистісних стосунків, що панують у них), і т. под.

У кримінологічних дослідженнях застосовуються і такі методи, як психологічні опитування, вивчення документів самоспосте­реження. Психологічні опитування зустрічаються у вигляді анкет­ного опитування та інтерв'ю, їх призначення полягає в тому, щоб зібрати біографічні дані про опитуваних, виявити їх ціннісні орієн­тації, соціальні установки, особистісні риси і властивості. Цьому ж слугує і вивчення документів самоспостереження (щоденників, автобіографій, листів та ін.) Самоспостереження, безумовно, є важ­ливим джерелом інформації про особливості психічного складу осо­би в різних її проявах.

29

•к^г- %л Кримінологія. Загальна частина •••• .-'і---->,хь-*и

Названі методи близькі до відповідних соціологічних методів, але відрізняються від останніх своєю спрямованістю І змістом. Вони спрямовані на одержання різноманітної інформації про пси­хічні стани і процеси, що характеризують індивіда.

Внаслідок складності і відповідальності психологічних методів юристи-кримінологи при їх застосуванні зобов'язані тісно співпра­цювати з фахівцями-психологами.

Математичні методи. Зараз суспільні науки, що вивчають со­ціальні явища і процеси, використовують кількісні методи сучас­ної математики. Кримінологія в цьому відношенні не е винятком.

Для використання математичних методів у кримінологічних дослідженнях є можливість і необхідність. Можливість випливає з того, що об'єкти кримінологічних досліджень являють собою ма­сові явища, яким властиві статистичні закономірності, і їх кіль­кісний бік може бути з успіхом підданий математичному аналізу. Необхідність же зумовлена тим, що під час кримінологічних дослід­жень масив зібраного емпіричного матеріалу сягає величезних об­сягів. Його оброблення, аналіз і вивчення вимагають залучення точних кількісних методів, заснованих на математичній логіці, ма­тематичній статистиці і теорії ймовірності.

Математизація будь-якої науки, в тому числі й кримінології, не може обійтися без способів і прийомів кібернетики — науки про загальні закони одержання, зберігання, передачі і перетворення інформації, управління цими процесами і зв'язки між ними, а та­кож про автоматизацію окремих видів розумової праці. Кібернети­ка досягає цієї мети завдяки широкому використанню обчислюваль­них машин. Вони у багато разів прискорюють проведення рахун­кових операцій при мінімальних витратах часу і ручної праці; істотно розширюють інформацію шляхом збільшення облікових даних; дозволяють глибше аналізувати статистичний матеріал, підвищують точність підсумкової інформації та ін.

Слід відзначити, що математичні методи здатні не тільки дава­ти кількісну характеристику явищам, що вивчаються, а й дозволя­ють з урахуванням її параметрів судити про якісний стан цих явищ, вловлювати їх якісний бік.

Кримінологічні дослідження здійснюються відповідно до роз­роблених раніше науково-прикладних процедур, які передбача­ють загальну систему дій і спосіб організації всього дослідження. У зв'язку з цим заслуговує на увагу питання про етапи криміноло-

30

І5И;й; •,;.;•• .•;',' :; «Ж РоздІЛ її. МєтодОЛОгІЯ І ЛІСПІ Оди КриМІНОЛОгІЇ «:•>" ^: • -,.і. ,<!->,«.

гічних досліджень. Звичайно всяке таке дослідження складається із семи етапів.

Перший етап полягає у виборі предмета (теми) і об'єкта дослід­ження. Ініціатива при цьому належить науковим установам, прак­тичним органам і окремим ученим-дослідникам. На цьому етапі вивчаються літературні джерела і результати колишніх досліджень за обраною темою.

На другому етапі складається план-програма майбутнього дос­лідження, яка повинна сприяти його повноті і об'єктивності. Цей робочий документ визначає мету і завдання дослідження, передба­чає висунення гіпотез, встановлює строки його проведення, джере­ла одержання інформації, визначає форми впровадження одержаних висновків і сформульованих пропозицій. На цьому етапі проводить­ся вибір методів дослідження І технічних прийомів їх реалізації, їх певний набір залежить від предмета, об'єкта, цілей І масштабності дослідження.

Третій етап полягає у виготовленні інструментарію досліджен­ня: анкет, запитальників, тестів, завдань для експертів, підготовці оргтехніки тощо.

Четвертий етап передбачає створення груп респондентів і об­слідувачів, груп експертів, безпосередніх виконавців, ознайомлен­ня їх із завданнями дослідження, проведення з ними інструктажу.

П'ятий етап — найбільш трудомісткий і відповідальний. Він-включає в себе збирання різної кримінологічної інформації. Прак­тикою встановлено, що від якості зібраного емпіричного матеріа­лу багато в чому залежать повнота, достовірність та цінність вис­новків дослідження.

Шостий етап — не менш відповідальний, тому що на цій ділянці дослідження узагальнюється і аналізується зібрана інформація, а також формулюються висновки дослідження, відповідні наукові положення, що випливають з них, та практичні пропозиції і реко­мендації.

Останній, сьомий етап полягає в реалізації наукових висновків і положень, практичних пропозицій і рекомендацій проведеного дослідження, що використовуються як у практиці діяльності дер­жавних органів, так і в кримінологічній науці.

31

Розділ

III

Злочинність та її вимірювання