§ 3. Типологія злочинців

Типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислен­ня і емпіричного пізнання. Вона полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознака­ми, у виявленні відмінності між ними. Типологія використовуєть­ся при аналізі структури різних соціальних явищ, людської особи­стості, зокрема особи злочинців. В останньому випадку в її основі містяться ознаки, причинне пов'язані зі злочинною поведінкою.

В кримінологічній літературі описано декілька варіантів типо­логії особи злочинців. Один з них був запропонований О. Сахаро-вим (1973 р.). Як критерії (підстави) побудови типології він вико­ристав дві ознаки особи злочинців: а) зміст антисуспільної спрямо­ваності і ціннісні орієнтації особистості; б) глибину і стійкість антисоціальності. Названі ознаки, безсумнівно, певною мірою вка­зують на особистісні причини злочинної поведінки.

Антисуспільна, або, як ще іноді говорять, антисоціальна, спря­мованість характеризує не одну будь-яку сторону особистості, а цілісний її стан, який став джерелом її антисоціальної поведінки. Дана спрямованість відображає позицію особистості щодо певних благ, які охороняються кримінальним законом, її крайнє виражен­ня є не що інше, як антисуспільна установка, котра свідчить про готовність особи до певної злочинної поведінки. Стійка і глибока антисуспільна спрямованість особи породжує соціальне негативні цілі та мотиви злочинної поведінки.

Схвалюючи описану вище типологію особи злочинців і дещо уточнюючи її, вважаємо, що підставами (критеріями) її побудови повинні бути:

74

Розділ V. Особа злочинця

1. характер антисуспільної спрямованості особи злочинців та зміст мотивації їх злочинної поведінки. (Під мотивацією ми розуміємо про­ цес формування мотивів злочинної поведінки, їх оформлення і розвит­ ку, а також реалізацію їх у фактичному злочинному посяганні.);

2. ступінь глибини антисуспільної спрямованості особи зло­ чинців і стійкість їх криміногенної мотивації.

Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, складають підґрунтя типології особи злочинців.

За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чо­тири типи.

Перший тип —• це насильницький тип особи злочинця. Для ньо­го характерне явне негативно-зневажливе ставлення до людської особистості та її найважливіших благ: життя, здоров'я, тілесної та статевої недоторканості, суспільного спокою. Сюди належать зло­чинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов'я­зані з посяганням на особу (наприклад, бандитизм).

Другий тип — це так званий корисливий тип злочинця, у по­ведінці якого з'являються корисливі, наживчі тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил розподілу матеріальних коштів (майна, капіталів, прибутків).

Третій тип -— злісний соціальне дезорганізований тип злочин­ця, якому притаманне індивідуалістично-неповажне ставлення до різних соціальних встановлень і вимог, громадянського обов'язку, а також до будь-якого роду заборон (наприклад, порушення правил адміністративного нагляду, порушення правил безпеки під час ви­конання робіт з підвищеною небезпекою і т.д.).

Четвертий тип — необережні злочинці. Злочини з їх боку є нас­лідком прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлен­ня до своїх обов'язків і можливих наслідків своєї поведінки. Сюди належать усі злочини, вчинені з необережності.

Перелічені типи не завжди виступають у «чистому» вигляді. Тут можливі і змішані типи, додаткові варіації розчленування злочинців. Так, можна виділити корисливо-насильницький тип злочинця, коли особа вчиняє посягання на людину і одночасно на її майно (наприк­лад, розбій).

За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців та стійкості їх криміногенної мотивації, у перелічених вище трьох перших ти­пах слід виділити:

75

иІ;йш-^:: - -. :;>'г-'-^:- •.•• ,': Кримінологія. Загальна частина ^!*^;'' • "-^шта х ••-.• •>•?: •;:•-»•

а) випадкових злочинців — осіб, які вперше вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин у суперечності із загальною позитивною характеристикою всієї їх попередньої поведінки (для них злочин — не домінуюча лінія поведінки, не закономірний ре­ зультат криміногенної взаємодії особистості і середовища, а скорі­ ше прикрий (хоча і винний) епізод в їх житті);

б) ситуаційних злочинців — осіб, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов форму­ вання і життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризують­ ся більше позитивно, ніж негативно (між тим, які припускаються аморальних вчинків);

в) злісних злочинців — осіб, які вчинили декілька злочинів і знаходяться в стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них зло­ чин став професією);

г) особливо злісних злочинців — осіб, які вчиняють тяжкі і особливо тяжкі злочини (сюди належать й усі ті, які вчиняють зло­ чини у складі організованих груп і злочинних організацій).

І на закінчення необхідно відзначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктивний характер.

Розділ

Причини і умови окремого (одиничного) злочину