§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

¹ Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов'я­зане з кримінально-правовим поняттям «рецидив злочину». Термін «рецидив» походить від латинського слова «гесісііуиз» і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. Поняття «рецидив злочинів» розробляється як у кримінально-пра­вовій теорії, так і в кримінології. Чинне кримінальне законодавство України містить поняття рецидиву злочинів. У ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочи­ну особою, яка має судимість за умисний злочин. Такий рецидив одержав назву легального. Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня суспільної не­безпечності злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний рецидив, простий і складний (багаторазовий), пенітенціарний.

На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин (або низку злочинів) незалежно від кримінальних та кримі­нально-процесуальних наслідків першого злочину. Отже, кримі­нологічний рецидив злочинів — це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наяв­ності у неї судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних об-

272

яРозділ XVII. Рецидивна злочинність та її попередження

ставин заходи кримінальне-прав свого впливу взагалі не вживались; які мають непогашену або не зняту судимість; судимість яких по­гашена чи знята; щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні покарання або заходи правового впливу.

Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого передбачає необхідність виявлення її загальних кількісно-якісних показників. За деякими даними, кількість злочинів, учинених особами, які раніше вже вчинили злочини, зросла у 1973-1998 рр. більш ніж у 2,8 рази. У 1995-1998 рр. питома вага рецидиву до числа розслідуваних кри­мінальних справ становила у середньому близько 19%. Що стосуєть­ся абсолютних показників рівня рецидивної злочинності, то щоріч­но реєструється від 72 тис. до 80 тис. повторних злочинів. За дани­ми кримінально-правової статистики, рівень рецидиву становив у 2000 р. біля 80 тис., а у 2001 р. — понад 70 тис. З урахуванням ла­тентної злочинності можна припустити, що дійсний рівень рецидив­ної злочинності в Україні набагато вищий, ніж наведені дані.

Аналіз структури рецидивної злочинності та ЇЇ змін також свід­чить про негативні тенденції; зростання у цілому тяжких, особли­во тяжких насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, кра­діжок, у тому числі із квартир, хуліганств. Взагалі по Україні кож­ний четвертий злочин вчиняється особами з кримінальним минулим і майже кожен другий злочин є тяжким. У структурі рецидивної злочинності «лідирують» корисливо-насильницька і корислива зло­чинність, і це пояснюється тим, що більшість рецидивістів орієн­туються на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Традиційно криміналітет професіоналізувався на розбоях, грабе­жах, крадіжках чужого майна. Найбільш незахищеними і кримі­нальне доступними стали квартири громадян, крадіжки із яких та розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні. Разом з тим у середньому кожний десятий злочин припадає на крадіжки майна із магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить прак­тика, зграї рецидивістів, які часто формуються ще у місцях позбав­лення волі, тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники, птахоферми тощо.

Кримінологічні дослідження показують, що серед рецидивістів зросла частка осіб, які переорієнтовують свою кримінальну ак­тивність відповідно до змін, що відбуваються у соціально-еконо­мічних і політико-правових відносинах у країні. Спостерігаються інтенсивна інтеграція деякої частини рецидивістів з лідерами еко-

273

"Кримінологія. Особлива частина^

помічної злочинності, їх активність у сфері кримінального бізнесу, вимогательства, рекету, контрабанди, контролю над торговельними об'єктами, шахрайства у підприємницькій і банківській діяльності, підроблення грошей та ін. При цьому, як зазначається у публікаціях і досить драматично зображується в літературі та кінофільмах, ре­цидивісти вносять у таку діяльність злодійські норми поведінки і традиції, використовують найбільш витончені та жорстокі методи залякування, погроз і розправи.

За кримінологічними дослідженнями, почастішали випадки ре­цидивних злочинів, учинених у Групі. На факт підвищення профе­сіоналізму і організованості рецидивних угруповань вказують і кри­мінологи країн СНД (Росії, Білорусі). Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може свідчити не про дійсне його зменшен­ня, а про підвищення рівня організованості і захищеності злочин­них груп від їх виявлення і покарання.

Зростає кількість злочинів, учинених рецидивістами з викори­станням вогнепальної зброї, транспортних засобів, опору правоохо­ронним органам; частіше вчиняють такі злочини ті, хто відбували покарання у місцях позбавлення волі, і протягом першого року після відбуття покарання. Це свідчить про значний обсяг постпенітенціар-ного рецидиву. Проведені кримінологічні дослідження неодноразо­во ув'язнених, що відбувають покарання у виправних колоніях су­ворого режиму, показали, що значна більшість засуджених не хочуть після виходу на волю знову повертатися до місць ув'язнен­ня, але вони не впевнені і в тому, що після відбуття покарання сус­пільство їх прийме, допоможе вирішити повсякденні проблеми, почати нове життя.

Переважна більшість рецидивістів — чоловіки. Кількість жінок серед рецидивістів невелика. Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, певна частина рецидивістів має три і більше судимостей; значна частина рецидивістів перебувала під адміністративним наглядом. Але не всі, навіть неоднократні, реци­дивісти стають «авторитетами», лідерами злочинних груп, «блатни­ми» і засвоюють, як зазначається в літературі, риси професійних злочинців.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше не-сімейних. Сім'ї у засуджених до позбавлення волі, особливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя), а фактичні шлюбні відносини підтримуються десь у половини засуджених.

274

. Рецидивна злочинність та її попередження

Що стосується моральних рис особи рецидивіста, то вона неод­нозначна. З одного боку, частина рецидивістів, використовуючи нові економічні відносини, активно займається злочинною підприєм­ницькою діяльністю і більшість їх злочинів нерідко залишаються поза увагою правоохоронних органів. Такі злочинці йдуть на все заради наживи, застосовуючи у своїй діяльності злочинні засоби. Зовні вони можуть маскуватися під респектабельних законослух­няних громадян. З іншого боку, частина рецидивістів деградує. Це в основному рецидивісти старшого покоління, неоднократні «від-сидки» яких довершують портрет патологічної, аморальної, хро­нічно хворої соматичне і психічно, асоціальної людини. З досягнен­ням 45-50-річного віку «кар'єра» рецидивістів, як правило, завер­шується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується із здобуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато рецидивістів не мають постійного місця прожи­вання, засобів до існування, позитивних соціальних зв'язків, сім'ї тощо. Особливо драматична доля жінок-рецидивісток, ресоціаліза-ція яких проблематична.

Дослідження особи рецидивістів минулих років і сучасності свідчать, що їх загальними рисами є соціальна дезорганізація, со-ціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручене уявлен­ня про нормальні людські стосунки, соціально-моральна занед­баність, дезадаптованість, люмпенізація, емоційна нестабільність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, а взагалі — розпад особистості.

З точки зору соціальної оцінки одержані при дослідженні реци­дивістів дані дозволяють зробити висновок про те, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна установка особи. Со­ціальний зміст цієї установки становить наявність у свідомості і по­ведінці рецидивістів таких усвідомлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і паразитичні прагнення, зневажливе ставлен­ня до людей і суспільного ладу, небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси особи зло-чинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у криміно­логічній теорії розрізняють три основні типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінальне активні, злісні злочинці. До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних

275

^! Кримінологія. Особлива частина і

рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального се­редовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних».

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характер­ним е рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціальних цін­ностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, при­мітивність поглядів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидиві-сти-неповнолітні та ін.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, сус­пільне корисних зв'язків, глибока соціальна дезадаптація, що є на­слідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речови­нами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворю­вань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб та інтересів, фізичну неспроможність вчи­няти складні за задумом злочини такі особи вчиняють дезадаптивні злочини — дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформування можна оціни­ти як несприятливий. Він погіршується внаслідок дуже повільно­го зниження первинної злочинності.