52. “Суб’єктивний дух” та його структура в “Філософії духу” г. Гегеля.

Система Гегеля з перших йенських років будувалася на понятті духу, абсолюту, тотожності буття й мислення, тобто була об'єктивно-ідеалістичною філософською системою. Тепер звернемося до цих стрижневих понять філософії Гегеля докладніше й на матеріалі зрілої системи філософа. Що Гегель розумів під духом? Що за проблеми вирішує він у системі філософії духу? Тут ставиться багато завдань.-Головне завдання — інтерпретація ключових для філософії понять, а саме, "дух", (розділений на суб'єктивний, об'єктивний, абсолютний дух), логічна ідея, мислення, розум, розум. Це ціла "родина" понять, що характеризують духовне. У гегелівській філософії є якоюсь мірою єдина інтерпретація цих понять, тобто така інтерпретація, щодо якої потрібна особлива історико-філософська реконструкція. Можна виділити три зрізи, три виміри, що ставляться до всіх цих понять розуму в Гегеля. Перший вимір, який надається в Гегеля й розуму, і духу, і мисленню, і ідеї — вимір субстанціональний. Це значить, що духовне розуміється як первинне, як субстанція, причому субстанція, що сходить до божественної, як те, із чого все народжується, у що все дозволяється початок, що як породжує. Субстанціональне й розуміння ідеї, розуму, мислення. Похід до різних іпостасей духовного в принципі єдиний. Відмінність змістів таке: абсолютний дух — так сказати, "саме субстанціональне", далі йде "менш субстанціональне", але теж субстанціональне — ідея, логічна ідея, потім розум, а після — мислення. Тут філософія Гегеля виступає в якості класичного об'єктивного ідеалізму, який обґрунтовується всілякими способами, причому саме із застосуванням даних понять. Це взагалі широке питання, і він ставиться не тільки до Гегеля, але й до Платона, до інших форм об'єктивного ідеалізму. Але в гегелівській філософії є специфічні підстави об'єктивного ідеалізму. І їхнім легше зрозуміти, якщо не забути про друге значення, про другу іпостась духовного. Другий вимір полягає в тому, що духовне, згідно з Гегелем, є, що реалізуються діяльність і активність, причому активність такого суб'єкта, який погоджується із законами самого духу. Відтінок субстанціональності, тобто первинності, переходить у діалектичний активізм. Третій аспект полягає в тому, що субстанція, а значить і дух, і логічна ідея, розуміються як суб'єкт. Іншими словами, тут уводиться — у гегелівськім розумінні — проблема суб'єктивності, суб'єкта, яка, однак, не зводиться до людського Я, хоча в певному аспекті вона стикається з питанням про Я людину. Отже, у дусі, по Гегелю, є й об'єктивність, і суб'єктивність, завдяки яким дух здатний як би "проходити" через природу, "відчужувати" її від себе у вигляді свого інобуття. Завдяки об'єктивності, дух здатний "проходити" і через людину, через усе людське, виступаючи й у вигляді свого роду об'єктивної суб'єктивності й суб'єктивної об'єктивності. Для Гегеля дуже важливо не стільки те, що всі люди різні, але те, що всі вони — суб'єкти, що належать до одному роду, до єдиної суб'єктивності. Ще раз треба згадати про об'єктивний дух, про філософію права — цього разу як одному з головних обґрунтувань системи об'єктивного ідеалізму. Цей добуток про право й правовій державі, про громадянське суспільство, про гласність, печатку, про суспільну думку, про провину, покарання, є, по Гегелеві, одночасно розповідь про генезис і силі об'єктивного духу, що проявляється в соціальному просторі — про власність і її визнанні, про правові й моральні норми, найбільш яскраві втілення "інтерсуб’єктивної", як сказали б ми сьогодні, духовності. "Абсолютний дух" — це, для, Гегеля, поняття всіх понять, що поєднує й Бога, і "божественно-духовне" початок (закономірність) природи й людину, і, що дуже важливо, вищі поверхи самопізнання духу (мистецтво, релігія, філософія). Тому філософію Гегеля називають системою абсолютного ідеалізму. Щільність реальних проблем, досліджених великим Гегелем у його границях, настільки велика, що (у відносно невеликому нарисі) можна було розповісти лише про деяких з них, які представляються центральними для гегелівської системи й найбільш актуальними сьогодні. СУБ'ЄКТИВНИЙ ДУХ категорія філософії Гегеля, що позначає етап становлення відчуженого існування абсолютної ідеї в природі, коли долається протиріччя «дрімаючого в природі» духовного змісту й природної форми, тобто буття поза ідеєю, і створюється дух, тобто людей і людство як носії ідеї. Дух проходить три стадії розвитку: С. буд., об'єктивний дух і абсолютний дух. С. буд., або індивідуальна душа, замкнена у своїх станах і пов'язана зі змістом, крої їй «дається», розглядається Гегелем на трьох рівнях: антропологія розкриває душу, що як почуває субстанцію тіла; феноменологія досліджує перетворення душі у свідомість по щаблях свідомість — самосвідомість — розум; психологія показує теоретич. і практич. здатності духу. У ході свого розвитку С. буд. активно засвоює «дане» йому зміст, усвідомлює себе як субстанцію свого тіла й переживань і, нарешті, як розумний дух, що володіє вільною волею. Розумна воля — суб'єктивно вільна, але обмежена іншими духовними й тілесними сутностями,- переходить до вільної діяльності, що створює право, мораль, моральність і держава, стаючи тим самим об'єктивним духом. Ідея вертається до себе з Духа, який спочатку був ще пов'язаний з кінцевим. Як нескінченний Дух пов'язаний з кінцевим, Гегель пояснює це так: не Дух проявляє себе в кінцевому, а навпаки, саме кінцівка проявляється усередині Духа. Мова йде про “кажи мости”, яку Дух допускає стосовно себе як бар'єр, щоб пізнати й опанувати волею в її сутності. Важко не почути в такому пасажі відзвуки фіхтеанства. Етапи суб'єктивного Духа такі: 1) антропологія, що вивчає ранню стадію росту душі, понятую як сон Духа, або як аристотелівський потенційний розум; 2) феноменологія, що веде від свідомості через самосвідомість до Розуму (Розум, що знає себе як буття всіх речей, є Дух, хоча й не повністю розгорнутий); 3) психологія, що вивчає теоретичний Дух (який знає предмети як відмінні від себе), практичний Дух ( як діяльність, що змінює предмети) і вільний Дух як синтез перших двох моментів. Цей розділ цікавить Гегеля менше, чим два наступні, проте необхідно сказати й про нього кілька слів. У першій частині Гегель високо оцінює трактат Аристотеля « Про душ», уважаючись його чи не єдино гідним спекулятивного інтересу. Тому Гегель підхоплює багато арістотелівські теми, вставляючи їх в «спекулятивну» тканину своєї системи. За прикладом Аристотеля він трактує відчуття як інтеріорізацію тілесного. Однак аристотелівське «Немає нічого в розумі, чого б не було в почуттях» Гегель міняє на «Nihil est in sensu quod non fuent in mtellectu» («Немає нічого в почутті, чого б не було в розумі»), оскільки саме Дух є причина почуттєвого ( а тому й відчуття). У такому підході в наявності панлогізм. Примітний гегелівський погляд на природу мови. Мова в потенції божественний і природно несе в собі логічну структуру. Мова — втілення загального, тому слово, значення й вираження утворюють компактну єдність. Вище було сказано, що суб'єктивний Дух завершується появою волі. Ідея людини як реально вільної істоти, на думку Гегеля, народилася не на Сході, не в Греції, не в Римі. вона принесена «християнством, у рамках якого нескінченно коштовна людина як такий, і, будучи предметом любові Добродії, йому призначено бути пов'язаним з Богом як з абсолютним Духом, тому що цей Дух у ньому. Стало бути, людей у собі приречений на вищу волю». З Духом, що входять у світ як у свою сутність, ми переходимо від Духа суб'єктивного до Духа об'єктивному.