88. Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання.

Оцінка ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання є важливою для успішного ведення підприємницької діяльності. Україна не має власної методики визначення ймовірності банкрутства, тому користується зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства:

Z = - 0.3877 – 1.0736 k_зл +0.579 q_пк

k_зл – коефіцієнт загальної ліквідності;

q_пк - частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторної системи ймовірність банкрутства підприємства є дуже малою при Z < 0 і великою при Z > 1.

Більш поширеною є п’ятифакторна модель Альтмана:

Z = 3,3 K₁ + 0,99K₂+ 0,6K₃+1,4K₄+1,2K₅

У цій формулі числа є коефіцієнтами регресії, що показують міру впливу фактору на індекс Z. Фактори:

K₁ – прибутковість основного і оборотного капіталу (визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів);

K₂ – дохідність суб’єкта господарювання (співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства);

K₃ – визначає структуру капіталу фірми (співвідношення власного та позикового капіталу);

K₄ – рівень чистої прибутковості виробництва (ділення реінвестованого прибутку(резерв + фонди соціального призначення та цільового фінансування + нерозподілений прибуток ) на загальну вартість активів);

K₅ – характеризує структуру капіталу (відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів).

За шкалою Альтмана: Z<1,8 – дуже висока ймовірність банкрутства; 1,81-2,6 – висока; 2,61-2,9 – достатньо ймовірна, 2,91 і вище – дуже низька.

Недоліки моделі: коефіцієнти регресії розраховувалися не для економіки України, не враховані галузеві особливості господарювання, бракує інформації для розрахунку коефіцієнту K₃ через нерозвиненість вітчизняного ринку цінних паперів.

89. Ліквідація збанкрутілих підприємств

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій: 1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої мож­ливості її відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення рест­руктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кри­зового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з влас­ної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредито­ра, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд прий­має відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу. Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансо­вих органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкру­том визнано державне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквіда­ційну комісію, яка управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; ви­значає ліквідаційну масу (майнові активи банкрута) і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкруті­лого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

За упо­рядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом ви­значеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негай­ний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аук­ціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість при­пинення функціонування активів підприємства. У цьому разі акти­ви списуються.

Юридичні наслідки визнання підприємства банкрутом:

- припиняється підприємницька діяль­ність такого боржника (підприємства, організації)

- до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

- вважаються такими, що минули, строки всіх борго­вих зобов'язань банкрута;

- припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі збора­ми (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка ви­значає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів у порядку черговості:

1)витрати, пов’язані з провадженням справи в суді;

2)витрати розпорядника майна, пов’язані з утриманням майнових активів банкрута;

3)зобов’язання щодо працівників підприємства (окрім виплат по акціях і внесків до статутного фонду);

4)державні платежі до бюджету;

5)вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

6)вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективів до статутного фонду і виплат на акції;

7)всі інші вимоги.

Після розподілу виручених з продажу майна сум між кредиторами ліквідаційна комісія складає й подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс. Після розгляду протестів кредиторів Арбітражний суд затверджує баланс. Ця процедура і є останньою в процесі ліквідації підприємства