37. Організаційний процес.

Організаційний процес виступає як узагальнена хар-ка процесу виконання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності вир-ва. Суть організаційного процесу полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні нових методів і форм організації вир-ва і праці, а також елементів господарського механізму у всіх ланках управління економікою. Серед організаційних чинників розвитку економіки ключову роль відіграє організація вир-ва, складовою частиною якої є організація праці.

Основними напрямками організаційного процесу є: загально-системний (галузеві, міжгалузеві, регіональні); внутрішньо-виробничий локальний. Ключовими об’єктами організаційного процесу на під-ві є: удосконалення організації вир-ва, поліпшення організації праці, раціоналізація елементів госп-го механізму. На під-вах різних галузей народного госп-ва відбуваються складні і суперечливі процеси суспільного поділу праці основними показниками рівня розвитку суспільних форм організації вир-ва є: концентрація вир-ва, спеціалізація вир-ва, кооперування, комбінування.

В зв’язку з переходом до ринкової економіки, з’являються нові форми розвитку суспільної праці. це конверсія вир-ва, диверсифікація вир-ва.

38. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень.

До групи технічних новин і нововведень, стосовно яких визначається і оцінюється економічна та інші види ефективності відносяться створення, вир-во та виконання нових або модернізація існуючих засобів праці, предметів праці і споживання, а також технологічних процесів, що містять винаходи і раціоналізаторські пропозиції. Єдиним узагальнюючим показником екон.ефективності будь-якої групи технічних нововведень слугує екон.ефект, що хар-є абсолютну величину перевищення вартісної оцінки фактичних результатів над сумарними витратами ресурсів за певних період. Залежно від кола вирішуваних завдань величина екон.ефекту обчислюється в таких формах: народногосподарський, внутрішньогосподарський.

Перша форма визначається шляхом зіставлення результатів за місцем застосування технічних нововведень і усіх витрат на їх розробку, вир-во і споживання. Внутрішньогосп-кий комерційний обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу наука – вир-во – споживання. Цей екон.ефект дозволяє оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові інтереси.

39. Характеристика техніко-технологічної бази виробництва.

Випуск продукції чи надання послуг певною мірою залежать від рівня розвитку техніко-технологічної бази вир-ва (ТТБ).

ТТБ під-ва виробничої сфери – це системна сукупність найбільш активних елементів вир-ва, що визначають технологічний спосіб одержання продукції, здійснюваний за допомогою машинної техніки, а також різноманітних інформаційних засобів організованих у технологічні системи виробничих підрозділів. Визначальними тенденціями поступального розвитку ТТБ є: 1.Підвищення наукомісткості засобів праці, а також рівня фундаментальних втілюваних у них знань; 2.Зростання масштабів і розширення спектра застосовуваного сучасного мікроелектронного устаткування; 3.Перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку; 4.Трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи; 5.Поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінсіких компонентів вир-ва; 6.Підвищення ступіня автоматизації техніки і технічних систем, а також поступовий перехід до гнучкої автоматизації вир-ва.

Структурна характеристика техніко-технологічної бази під-ва слідуюча : 1.Технологічна складова: а)операції з видобутку, обробки, переміщення складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу; б)сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції; в)комплекс технологічної документації загального та спеціального призначення. 2.Технічна складова: а)енергетична база; б)виробничі машини та устаткування; в)технічна база інформаційних процесів.

40.Організаційно-економічне управління технічним розвитком під-ва.

Вирішальною базою технічного розвитку будь-якого під-ва є напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення ТТБ під-ва, що має бути зорієнтована на кінцеві результати його дія-сті. Технічний розвиток охоплює різноманітні форми, що відображають відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечує просте і розширене відтворення основних фондів під-ва.

Основними формами технічного розвитку під-ва є: 1.Підтримування ТТБ за рахунок а)капітального ремонту устаткування ; б)заміни спрацьованого устаткування новим такого самого технічного рівня; в)технічного доозброєння під-ва. 2.Розвиток ТТБ за рахунок модернізації, технічного переозброєння, реконструкції, розширення, нового будівництва.

Основними показниками технічного рівня під-ва є:1) Ступінь технічної оснащеності праці; 2) Технічний рівень устаткування; 3) Рівень прогресивності технології; 4) Рівень механізації та автоматизації виробництва.

У процесі економічного управління технічним розвитком під-ва головним є завдання якісної розробки, корегування, забезпечення необхідними ресурсами, а також відстеження здійснення програми або планів. Типовий зміст плану технічного розвитку під-ва включає такі розділи: а) науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи; б) створення нових і підвищення якості тих видів продукції, що виготовляються; в) запровадження прогресивної технологічної бази вир-ва (модернізація та автоматизація виробничих процесів); г) звітні результати здійснення заходів технічного розвитку.

41.Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва.

Лізинг – це фінансова операція, при якій спеціальна лізингова компанія (орендонадавець) у відповідності з домовленістю з орендатором закупає засоби виробництва і надає їх в оренду. Від лізингу виграють 3 сторони:

1)виробник (отримує гроші)

2) споживач (платить за обладнання не зразу, а частинами)

3) лізингова компанія (великі прибутки за оренду)

Види лізингу:

1)Фінансовий лізинг – лізингова компанія прагне повернути авансований капітал з прибутком за період життєвого циклу об’єкта

2)Оперативний лізинг (прокат) – об’єкт лізингу здається на термін, що становить тільки частину терміну його економічного життя.

3)Внутрішній лізинг:

- зворотний лізинг передба­чає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна в лізинг тому самому власнику.

- пайовий лізинг - оренда здійснюється за участю кількох суб'єктів лізингу із залу­ченням одного чи кількох кредиторів.

4)Міжнарод­ний лізинг - реалізується суб'єктами лізингу, які перебува­ють під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове май­но чи платежі перетинають державні кордони.

5)Сервісний лізинг - зазвичай застосовується за умови придбан­ня на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (наприклад, комп'ютер­но-обчислювальна та розмножувальна техніка, транспортні за­соби тощо).

Загальна цінність лізингу полягає в тому, що в такий спосіб споживачеві полегшується доступ до високих технологій, вдається оперативно заміняти старе обладнання на нове прогресивніше, направляти зекономлені кошти на інші цілі, що в кінцевому результаті призводить до оптимального розвитку економіки.

42.Формування і використання виробничої потужності під-ва.

Виробнича потужність під-ва хар-є максимально можливий рівень обсягу випуску продукції визначеної номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації вир-ва. На практиці господарювання існує три види потужності під-ва: а) проектна, яка визначається в процесі проектування реконструкції діючої або будівництва нового під-ва; б) поточна, яка визначається періодично у зв’язку зі зміною умов вир-ва або перевищення проектних показників; в) резервна, яка повинна формуватись і постійно існувати для покриття навантажень та ін.

Виробнича потужність під-ва обчислюється за такими методичними принципами розрахунку:

1.Виробничу потужність під-а визначають за всією номенклатурою профільної продукції;

2.Виробнича потужність під-ва встановлюється виходячи з потужності провідних цехів основного вир-ва;

3.У розрахунки виробничої потужності включають чинне і нечинне, а також понад нормативне устаткування;

4.Виробнича потужність під-ва обчислюється за технічними або проектними нормами продуктивності устаткування, використання виробничого плану і трудомісткості виробів;

5.Для розрахунків виробничої потужності під-ва береться максимально можливий річний фонд часу роботи устаткування 8760 годин;

6.Узагальному вигляді виробнича потужність провідного цеху для виготовлення однорідної продукції визначають з урахуванням продуктивного устаткування річного фонду часу роботи устаткування середньорічної дія-сті фіз. одиниць устаткування

7.Розраховується також технологічна потужність решти виробничих ланок під-ва;

8.Визначення виробничої потужності під-ва завершується складанням балансу, що відбиває зміни Ії величини протягом розрахункового періоду і хар-є вихідну потужність.