73. Сутність і методи калькулювання окремих виробів.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулюван­ня — обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних зав­дань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо. На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) пла­нові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошто­рисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих кальку­ляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нор­мативної бази.

Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. Головний об'єкт калькулюванню — готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок).

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляцій­на одиниця — одиниця його кількісного виміру.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Метод каль­кулювання за неповними витратами - в калькуляції включа­ють не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину не­прямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

• сировина та матеріали;

• енергія технологічна;

• основна заробітна плата виробників;

• додаткова заробітна плата виробників;

• відрахування на соціальні потреби виробників;

• утримання та експлуатація машин і устаткування;

• загальновиробничі витрати (1-7 – цехова собівартість);

• загальногосподарські витрати;

• підготовка та освоєння виробництва; (1-9 – виробнича собівартість);

• позавиробничі витрати (1-10 – повна собівартість).

74. Ціни на продукцію: сутнісна характеристика, види, методи встановлення та регулювання

В ринкових умовах господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення є ціна.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару, продукції чи послуг.

Ціни виконують в ринковій економіці три основні функції:

1. обліково-вимірбвальну

2. розподільну

3. стимулюючу

Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обміну і вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції, або надання різноманітних послуг.

Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання та населення.

Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання.

Основними видами цін і тарифів за класифікаційними ознаками особливості купівлі-продажу і сфери економіки є світові, оптові, закупівельні, роздрібні, тарифи вантажного і пасажирського транспорту, тарифи на платні послуги.

За рівнем встановлення та регулювання ціни класифікуються:

1. централізовано-фіксовані, регульовані

2. договірні

3. вільні

типовими структурними елементами ціни одиниці продукції є:

1. собівартість

2. прибуток (1+2 – оптова ціна підприємства)

3. податок на додану вартість

4. акцизний збір

5. оптово-збутова надбавка (1+2+3+4+5 – оптова ціна реалізації)

6. торговельна надбавка, витрати і прибуток організацій (1+2+3+4+5+6 – роздрібна ціна).

Основними чинниками ціноутворення є:

1. гнучкість попиту

2. високі технічні параметри та низька вартість експлуатації

3. орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність

4. можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців.

В ринкових умовах господарювання можуть застосовуватись різноманітні методи ціноутворення:

1. розрахунок ціни за методом “середні витрати +прибуток”:

Ц=СВ+П,

Де СВ – середні витрати, собівартість

П – величина прибутку в ціні

2. розрахунок ціни на підставі цільового, тобто фіксованого прибутку, визначається з використанням формули:

Ц=Сзв +(Спв+Праг)/ N,

Де Праг – загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції за той же період.

3. встановлення ціни на засаді об’єктивної цінності товару

4. метод ціноутворення “за рівнем поточних цін”

5. встановлення ціни на підставі результатів закритих торгів

6. метод ціноутворення за рівнем попиту

7. метод встановлення ціни за місцем походження товару

8. метод встановлення єдиної ціни із включенням в неї витрат на доставку

9. застосування методу встановлення загальних цін

10. стосовно базисного пункту

11. із прийняттям на себе витрат на доставку

12. за встановлення цін із знижками.