2. Охарактеризуйте основні потреби працівників установи. Як вони співвідносяться з теорією потреб висунутою а. Маслоу

Мабуть, найвідоміша змістова теорія мотивації була розроблена Абрахамом Маслоу. Його теорія ієрархії потреб припускає, що в основі мотивації людини лежить комплекс потреб, причому потреби конкретного індивіда розташовуються в ієрархічному порядку . А. Маслоу [виділив п'ять основних типів мотивуючих потреб (у порядку зростання). Фізіологічні потреби. Це базові потреби людини, тобто потреба в їжі, воді і сексі. В організаційному середовищі до них відносяться потреби в належному опаленні, чистому повітрі і гарантіях оплати праці. Потреби в безпеці. Потреби в безпечному фізичному й емоційному оточенні, відсутності безпосередніх загроз, тобто потреби у волі від насильства й у суспільному порядку. В контексті організації маються на увазі потреби в безпечних умовах праці, додаткових пільгах і гарантіях збереження робочого місця. Відносини приналежності. Потреби в приналежності відбивають бажання людини бути прийнятим серед своїх однолітків, мати друзів, бути членом групи, бути улюбленим. В організаціях потреби в приналежності визначають бажання встановлювати гарні взаємини з колегами по роботі, брати участь у робочих групах і підтримувати гарні відносини з начальством. Потреби в самоповазі. Дані потреби пов'язані з бажанням мати позитивну думку про самого себе і користуватися увагою, повагою і визнанням з боку інших людей. У рамках організацій ці потреби є мотивацією для визнання, прийняття на себе додаткових обов'язків, підвищення свого статусу й одержання кредиту довіри для роботи на користь організації. Потреби в самовираженні. Вища категорія потреб — це прагнення людини до самореалізації. Досягти самовираження - значить цілком розкрити свій потенціал, підвищити рівень компетентності і взагалі стати краще. В організаціях ці потреби можуть бути задоволені шляхом надання співробітникам можливостей особистого зростання, прояву творчих здібностей, підготовки для одержання більш складних завдань і просування по службі. 3. Методики дослідження темпераменту. Мета їх застосування в психології управління.

Особистісні Опитувальники Айзенка. Призначені для діагностики нейротизму, екстраверсiї-iнтроверсiї та психотизму. Розроблені Г. Айзенком у співавторстві та з метою реалізації типологічного підходу до вивчення особистості.

Опитувальник Стреляу - базується на диференцiйно-психологiчнiй концепції Павлова-Теплова.

Опитувальник призначений для виміру трьох основних характеристик типів нервової діяльності: рівня процесів збудження, рівня процесів гальмування, рівня рухливості нервових процесів.

Опитувальник структури темпераменту (ПСТ) Русалова – розроблений для комплексної оцінки індивідуальних особливостей людини. Теоретичною основою тексту слугували концепції Теплова-Небилiцина та Анохiна. Тест розроблений у двох еквівалентних формах: –для дорослих (В-ОСТ) у вiцi від 18 до 55 років; –для дітей (Д-ОСТ) у вiцi від 13 до 17 років. Методика має такі діагностичні шкали: соціальна та предметна енергійність, соціальна та предметна пластичнiсть-ригiднiсть, соціальний та предметний темп (психічних процесів), соціальна та предметна емоційна чутливість, а також контрольна шкала щирості відповідей. За результатами відповідей визначаються також 10 індексів показників темпераменту людини.

Темперамент (лат. temperamentum — узгодженість, устрій) — індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Більшість сучасних професій доступна за наявності позитивної мотивації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань.

Сангвінічний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов'язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терпеливістю, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до критики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.

Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терпеливий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товариський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка своїх здібностей більш реальна, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.

Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій із перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна. Холерики мають слабку терпеливість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться і діють жагуче, захопливо, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні й підозрілі. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов'язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров'ю.

Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емоційні переживання — глибокі й тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому — уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооцінює своїх здібностей надмірно сугестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха з задиханням, рухи сковані, невпевнені, навички виробляються важко і легко гальмуються[5, c. 36-38].

ВАРІАНТ № 3 1. Основні психологічні функції управлінської діяльності.

Психологія управ.- це галузь психологiї, яка вивчає психологiчнi закономiрностi управлiнської дiяльностi, тобто вплив психологiї окремої людини та групи на процес управлiння i, навпаки, вплив управлiнських вiдносин на психологiю окремої людини та групи. Теоретико-пізнавальна функція передбачає оцінювання явищ з позицій інтересів людини. Вона полягає в тому, що психологія управління накопичує знання з проблем управління, систематизує й аналізує їх, прагне об'єктивно оцінити відносини в організованій спільноті, забезпечує інформацією про різноманітні процеси в системі управління. Мета інформаційної функції — за допомогою систематизованої інформації відтворити діяльність учасників управлінського процесу, їхні ділові контакти тощо. Соціокультурна та етнопсихологічна функції психології управління вивчають соціальні й психологічні особливості управлінської культури. Соціально-психологічна функція систематизує знання з проблем ділового спілкування і взаємодії учасників управлінського процесу. Оскільки об'єкт психології управління — це організована (індивідуальна і спільна) діяльність людей, об'єднаних загальними інтересами і цілями, нормами, правилами і вимогами, то важливою є її гуманістична функція, що полягає в дотриманні норм етики і моралі стосовно індивіда в процесі управління і здійснення управлінської діяльності. Не менш значуща прогностична функція психології управління, яка передбачає формування психологічних прогнозів щодо розвитку організації, робочих груп, персоналу, керівника та його управлінської діяльності. Прикладна функція психології управління полягає в тому, щоб на основі теоретичного і емпіричного аналізу управлінських процесів розробити практичні рекомендації з різних аспектів управлінської діяльності, спрямовані на поліпшення роботи керівників, усієї системи управління. При цьому важливе практичне значення мають психологічні та соціально-психологічні прогнози стосовно найближчого і віддаленого майбутнього управління та його ролі в житті суспільства й окремої людини. 2. Професійна деформація особистості. Розкрийте причини виникнення та умови попередження.

Деформація особистості професійна - зміна якостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування і поведінки), які наступають під впливом тривалого виконання професійної діяльності. Внаслідок нерозривної єдності свідомості і специфічної діяльності формується професійний тип особистості. Найбільший вплив професійна деформація надає на особистісні особливості представників тих професій, робота яких пов'язана з людьми (чиновники, керівники, працівники з кадрів, педагоги, психологи). Крайня форма професійної деформації особистості в них виражається у формальному, суто функціональному відношенні до людей. Високий рівень професійної деформації також спостерігається у медичних працівників, військовослужбовців і співробітників спецслужб.

Професійна деформація особистості може носити епізодичний або стійкий, поверхневий або глобальний, позитивний або негативний характер. Вона проявляється у професійному жаргоні, в манерах поведінки, навіть у фізичному вигляді. Приватними випадками професійної деформації є адміністративний захват, управлінська ерозія і синдром емоційного згоряння.

Адміністративний захоплення - своєрідний психологічний стан, що виражається в надмірному захопленні адмініструванням, захваті своєю владою. Він призводить до зловживання владою, адміністративному свавіллю. Нерідко адміністративний захват є одним із свідчень професійної деформації особистості у керівників різного рангу.

Управлінська ерозія - один з цікавих психологічних феноменів. Він полягає в тому, що з часом ефективність діяльності суб'єктів влади (керівників) зменшується. Тривале перебування на керівній посаді призводить до того, що рішення, які приймає керівник, стають все менш ефективними і раціональними. Влада як організуюча і спрямовуюча сила, як кажуть, «псується».

Синдром емоційного вигорання («емоційне згоряння») - специфічний вид Професійної деформації осіб, змушених під час виконання своїх обов'язків тісно спілкуватися з людьми.

Синдром емоційного вигорання проявляється в:

а) почутті байдужості, емоційного виснаження, знемоги (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);

б) дегуманізації (розвиток негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);

в) негативному самосприйнятті в професійному плані - нестача почуття професійної майстерності. 3. Методики дослідження лідерський якостей особистості. Лі́дерство — реалізація організаційного керівництва, яка реалізується топ-менеджментом. Лідерство охоплює (але не обмежується тільки цим) розробку бачення, планування, прийняття рішень, мотивування, організацію, розвиток, наділення повноваженнями і спрямування діяльності людей на досягнення конкретних цілей. Лідерські якості особистості – це узагальнені властивості лідера створювати нове бачення рішення проблеми, успішно впливати на послідовників в напрямі досягнення групою або організацією цілей.Для того,щоб дослідити лідерські якості особистості можна використовувати такі методики:1) методика визначення типу акцентуації рис характеру та темпераменту К.Леонгарда і Х.Смішека; 2) методика «Дослідження вольової саморегуляції» (під рівнем вольової саморегуляції розум.міра опанування особистою поведінкою в різноманітних ситуаціях, здатність свідомо керувати своїми діями,бажаннями і станами); 3) методика «Ціннісні орієнтації » М.Рокича (система цін. орієнт. визначає змістову сторону спрямованості особистості та складає основу її ставлення до навколишнього світу,до інших людей, до самої себе,основу світогляду й ядро мотивації життєвої активності); 4) методик дослідження схильності до ризику(сх..до риз. як риса ха-ру має важливе значення для психологічного прогнозу процесів прийняття рішень у незвичайній ситуації); 5) Дослідження суб’єктивного контролю; 6) Дослідж. комунікативних та організаторських здібностей; 7) Методика «Оцінка потреби в досягненні»(Мотивація досягнення-прагнення до поліпшення результатів, незадоволеності досягнутим,наполегливістю у досягненні своїх цілей,прагнення домогтися свого); 8) тест «Лідер»(визначає ступінь вираженості лідерства)

ВАРІАНТ № 4 1. Охарактеризуйте базові категорії психології управління.

Як і кожна наука, психологія управління оперує певним набором категорій, тобто таких фундаментальних понять, котрі характеризують найбільш закономірні, суттєві зв'язки і відносини в організованій діяльності людей. Оскільки психологія управління відносно молода наука, то побудова системи її категорій на сьогодні перебуває на стадії становлення, розвитку і формування. Натомість окремі з них вже набули статусу опорних, навколо яких концентрується відповідна проблематика а також інші категорії. В першу чергу чільне місце в психології управління посідають такі категорії, зміст яких відображає природу психіки людини, її взаємовідносини в організованій діяльності. Інша група категорій психології управління відтворює психологічні особливості управлінської діяльності. Наступний ряд категорій психології управління містить дефініції, що характеризують соціально-психологічну, соціокультурну та етнопсихологічну сфери управлінської діяльності. Ще одна група категорій психології управління пов'язана із сферою власне управління. Нарешті є такий ряд категорій психології управління, зміст яких відтворює психологічні особливості становлення і розвитку керівника, його управлінської кар'єри.

Базові категорії психології управління мають історичний характер. Вони розроблялися протягом усієї історії діяльності й розвитку людини в організованій спільноті. Кожна нова сторінка в історії розвитку організованих спільнот збагачується новими надбаннями цивілізації. Особливо збагатили і упорядкували систему категорій теорія наукового управління, соціальна психологія управління та психологія управлінської кар'єри, «концепція людських відносин», сучасні теорії менеджменту.

Сучасне управління неможливе без таких понять, як управління, менеджмент, керівництво, організація, лідерство. Вони знаходять своє місце в психології управління.

В довідковій літературі соціальне управління характеризується як вплив на суспільство з метою його вдосконалення, збереження якісної специфіки і розвитку. Щодо діяльності окремої організації, установи чи підприємства, то управління означає сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення накреслених в рамках організації певних цілей. Процес управління має місце там, де здійснюється організована діяльність людей з метою досягнення певних результатів. В центрі уваги психології управління знаходяться саме психологічні аспекти управлінської діяльності.

Управління передбачає керівництво людьми і взаємостосунками між ними в системі ділового спілкування та взаємодії, координацію і організацію їх діяльності, ефективне використання всіх наявних засобів, спрямованих на виконання накреслених цілей і запланованих завдань раціональним, гуманним, економічним і правовим шляхом.

Менеджер - це суб'єкт, що здійснює управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах; людина, котра організує конкретну роботу певного числа працівників, керуючись сучасними методами. Керівник - це особа, на яку офіційно покладені функції управління установою (підприємством) та організації її діяльності. Керівник (менеджер) несе юридичну відповідальність за функціонування групи, роботу персоналу перед інстанцією, що його призначила, і наділений певними санкціями (заохочення, покарання тощо) з метою впливу на взаємостосунки в групі та на активність підлеглих.

Важливим поняттям в психології управління є дефініція "організація ". Організація - це певна структура, в межах якої і може бути досягнута спільна для всіх мета. Друге значення характеризує назване поняття як процес, як функцію управління. Вся організаторська діяльність керівника відбувається всередині конкретних підрозділів організації.

В психології управління часто вживається поняття "людський чинник". Людський чинник - це все те, що залежить від людини, її можливостей, бажань, здібностей тощо. Важливість його визначається тим, що зростає роль людини та її можливостей в процесі управління різними об'єктами, починаючи від малого підприємства, яке часто складається з невеликої кількості людей, і закінчуючи концерном або корпорацією. Чим складніше управління, тим більше зростають вимоги до інтелектуальних функцій людини та інших психічних процесів, починаючи від сприймання та уваги і закінчуючи відповідальністю за людське життя. Людський чинник є важливим і там, де в практику втілюються методи з урахуванням психологічних та психофізіологічних властивостей людини. 2. Основні стратегії забезпечення керівником мотивації працівників.

Мотивація – це сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які спонукають людину до ефективної діяльності, задають її межі та форми, а також надають їй цілеспрямованість, орієнтовану на досягнення визначених цілей. Це динамічний процес фізіологічного і психологічного плану, що керує поведінкою людини і визначає її спрямованість, організованість, активність і стійкість. Розрізняють: ·     Зовнішню мотивацію - мотивація, не пов'язана із змістом певної діяльності, але обумовлена зовнішніми по відношенню до суб'єкта обставинами (стимулювання). ·     Внутрішню мотивацію - мотивація, пов'язана не із зовнішніми обставинами, а з самим змістом діяльності. Мотивація здійснює суттєвий вплив на характер трудової діяльності особистості, яка починає проявляти великі зусилля, старання, наполегливість, добросовісність та направленість.

Методи та способи мотивації в управлінській діяльності У сучасній практиці управління важливим є визначення стратегії керівником мотивації діяльності персоналу, оскільки від цього у великій мірі залежить ефективність функціонування фірми чи організації в цілому. Слово "стратегія" давно стало популярним, а сучасні менеджери вільно оперують ним для позначення вищого прояву управлінської діяльності. Що ж насправді означає слово "стратегія" ? ·     Стратегія (з грец. «головне командування, керівництво військовими діями») - найбільш загальний механізм дій, що визначає шляхи досягнення комплексної мети. ·     Стратегія - це принцип поведінки або проходження якоїсь моделі поведінки. Стратегії — це погляд в майбутнє або минуле, її можна розглядати як план (попереднє прогнозування) і як принцип поведінки (з урахуванням поведінки у минулому). ·     Стратегія - це перспектива, тобто основний спосіб дії організації. Стратегія як позиція - це погляд вниз. З іншого боку, як перспектива стратегія обернена всередину - всередину організації, точніше, в думці стратегів, але одночасно і вгору - у велике майбутнє підприємства. Методи мотивації, які використовуються керівниками в сучасній практиці менеджменту, умовно підрозділяються на економічні і неекономічні; останні, у свою чергу, діляться на організаційні і моральні. Проте на практиці всі вони тісно взаємозв'язані, взаємообумовлені і часто плавно переходять один в іншій. Деколи методи мотивації навіть важко розділити, оскільки, наприклад, грошова винагорода не тільки дозволяє придбати певні блага, але і приносить популярність, пошану, шану. 3. Методики дослідження індивідуальних якостей керівника.

Методики оцінки індивідуальних якостей спеціаліста

Особистісний опитувальник Айзенка Опитувальник Спілбергера-Ханіна (СХ) Оцінка рівня нервово-психічної стійкості (методика "Прогноз" за В.А. Бодровим) Методика визначення типу акцентуації рис характеру та темпераменту К. Леонгарда і X. Смішека (ЛС)

Особистісний опитувальник Айзенка

   Методика призначена для оцінки симптомокомплексу екстра-версії-інтроверсії й нейротизму (емоційної стабільності). В основу свого опитувальника Г. Айзенк (1964) поклав дві основні якості ВНД, котрі, як вважає більшість дослідників, визначають всю різноманітність типів особистості. Це екстраверсія-інтроверсія й емоційно-вольова нестабільність, або нейротизм. Автор пов'язує екстра- та інтроверсію з вираженістю процесів збудження й гальмування в корі головного мозку. При цьому типових екстраверта та інтроверта він розглядає як полярно протилежні особистості.      Нейротизм - емоційна збудженість, схильність до психопатології в емоційній сфері. Індивід з вираженим нейротизмом емоційно нестійкий і характеризується переважно не вольовою, а емоційною регуляцією.    Фактори екстраверсія-інтроверсія й нестабільність-стабільність (нейротизм) вважають незалежними, і в сполученні вони можуть характеризувати той чи інший тип особистості.

Опитувальник Спілбергера-Ханіна (СХ)

   Опитувальник СХ призначений для оцінки реактивної та особистісної тривожності. Особистісна тривожність розглядається авторами як відносно стійка індивідуальна якість особистості, яка характеризує ступінь її занепокоєння, турботи, емоційної напруги внаслідок дії стресових факторів.

Оцінка рівня нервово-психічної стійкості (методика "Прогноз" за В.А. Бодровим)

   Методика призначена для початкового орієнтовного виявлення осіб з прикметами нервово-психічної нестійкості (НПН). Вона дозволяє виявити окремі початкові симптоми порушень особистості, а також оцінити вірогідність їх розвитку й прояву в поведінці та діяльності людини.

Методика визначення типу акцентуації рис характеру та темпераменту К. Леонгарда і X. Смішека (ЛС)

   Методика призначена для діагностики типу акцентуації особистості. В основу опитувальника, розробленого X. Смішеком, закладена концепція акцентуйованої особистості К. Леонгарда. Згідно з цією концепцією індивідуальні якості особистості можуть бути розділені на дві групи: головну і додаткову. Стрижень особистості складають головні риси і вони визначають її індивідуальність, розвиток, адаптацію, психічне здоров'я.      До акцентуації рис характеру він відносить демонстративний, педантичний, застрягаючий, збуджений типи особистості. Інші типи акцентуацій відносяться К. Леонгардом до акцентуацій темпераменту (гіпертимний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотимічний, афективно-екзальтований та емотивний).

ВАРІАНТ № 5 1. Теоретико-методологічні основи психології управління.

   Загальні принципи психології управління. Всебічне пізнання будь-якого об'єкта, процесу, явища передбачає дослідження їх у розвитку, різноманітних взаємозв'язках із зовнішнім середовищем та іншими системами. Все це вимагає дотримання таких принципів: історизму, об'єктивності, системності, комплексності.    Принцип історизму. Забезпечує вивчення явища з погляду його виникнення, етапів розвитку, сучасного і майбутнього стану. У психології управління принцип історизму передбачає вивчення особливостей виникнення, становлення та розвитку взаємодії людей в організованих спільнотах.

Принцип розвитку. Цей принцип діалектично пов'язаний з принципом історизму, що в психології означає рух форм психічного відображення від біологічно зумовлених до соціально зумовлених форм, перетворення індивідуально-психологічних особливостей особистості на її властивості.    Принцип об'єктивності. Передбачає об'єктивність наукового дослідження, вивчення об'єктивних закономірностей розвитку явищ управління, вимагає, щоб методи дослідження і позиція дослідника не впливали на одержані результати. Під час дослідження психічних особливостей учасників управління принцип об'єктивності передбачає вивчення людини в процесі діяльності..    Принцип системності. Сучасне наукове знання є складним, багаторівневим, багатовимірним, глибоким. Системний підхід дає змогу розглядати психологію управління як елемент інших систем (психології, системи управління), пов'язувати нові знання з набутими раніше, що забезпечує безперервність її розвитку.    Принцип комплексності. Головна умова комплексу — врахування в кожному складному явищі всіх його аспектів. Реалізація цього принципу означає необхідність розвитку міждисциплінарних зв'язків психології управління, її взаємодії з іншими науками.    Галузеві принципи психології управління. До цієї групи належать принципи, обов'язкові власне для психології управління як науки.    Принцип розвитку (діалектики). У психології управління його застосування має особливе значення при прогнозуванні та моделюванні етапів становлення і розвитку особистості керівника, кадрів управління, шляхів оптимізації управлінської кар'єри, при вивченні стартових умов розвитку керівника та організації.    Принцип єдності свідомості й діяльності. Він ґрунтується на тому, що свідомість і діяльність перебувають у тісному зв'язку, зумовлюють одна одну: діяльність впливає на формування свідомості, психічних зв'язків, процесів, властивостей, а вони регулюють людську діяльність, є умовою її адекватності.    Принцип гуманізму. Як морально-етичний аспект пізнання, він визнає і трактує людину як найвищу цінність, як особистість.    Принцип активності. В основі його — визнання того, що активний взаємозв'язок людини з навколишнім середовищем є необхідною умовою її життєдіяльності.

    Принцип соціальної спрямованості. Передбачає врахування в процесі управлінської діяльності інтересів суспільства, конкретної галузі, конкретної організації.    Принцип законності. Полягає в дотриманні правових норм у здійсненні управлінської діяльності.    Принцип гласності. Передбачає забезпечення в системі управління участі всіх представників управлінських відносин у компетентному обговоренні проблеми, в прийнятті управлінських рішень на основі широкої поінформованості.    Принцип співвідношення єдиноначальності та колегіальності. Відтворює взаємодію двох форм вияву повноважень: а) єдиноначальність, яка полягає у персональній відповідальності керівника за прийняті управлінські рішення; б) колегіальність, що є формою колективної підготовки проектів рішень..    Принцип співвідношення повноважень та відповідальності. Передбачає такий розподіл повноважень і відповідальності, який забезпечив би найефективнішу дію системи, коли рішення приймають один раз, а не переадресовують від однієї інстанції до іншої.    Принцип зворотного зв'язку. Виявляється в тому, що процес управління ефективний за умови, що керівник постійно отримуватиме інформацію про ефект дії певної підсистеми, про досягнення чи недосягнення мети.    Принцип ієрархії. Головною вимогою його є розгляд будь-якої системи як частини більшої системи. У психології, зокрема психології управління, всі психічні феномени слід розглядати як щаблі ієрархії, де нижчі структури підпорядковані вищим, а вищі, включаючи в себе нижчі й спираючись на них, не зводяться до їх суми.