2. Охарактеризуйте особливості колегіальних форм прийняття управлінських рішень. Розкрийте основні форми прийняття колегіальних рішень.

Колегіальне прийняття рішень — це вибір, який здійснюється групою з декількох альтернатив в умовах взаємного обміну інформацією при вирішенні загальної для всіх членів групи завдань.

Використання менеджерами колегіальних форм прийняття управлінських рішень передбачає врахування ними як додаткових можливостей, так і труднощів, що можуть виникати.

Так, до позитивних характеристик колегіальних форм прийняття управлінських рішень належать:

• зростання інтелектуального, творчого потенціалу учасників взаємодії;

• підвищення ймовірності розкриття нових аспектів, ракурсів аналізу проблеми та альтернативних способів її вирішення;

• забезпечення більшої зваженості прийняття рішень;

• активізація ініціативності працівників;

• зростання відповідальності працівників за виконання рішення.

До додаткових труднощів, які виникають у процесі використання колегіальних форм, належать:

• ускладнення організаційної роботи (пошук відповідного приміщення, погодження часу зустрічі, складання плану наради тощо);

• потреба у додатковій підготовці керівника для чіткого викладення своєї позиції;

• необхідність прогнозування можливих суперечок між учасниками взаємодії при обговоренні найгостріших питань;

• потреба в попередній підготовці проекту колегіального рішення та продумуванні процедури його обговорення;

• необхідність підготовки керівника до ділового спілкування в умовах конфліктних ситуацій, оскільки їх ймовірність за колегіальних способів прийняття управлінських рішень значно зростає.

Конкретними організаційними формами колегіального прийняття управлінських рішень можуть бути:

• оперативна нарада адміністрації;

• засідання творчої групи;

• робоча зустріч членів проекту;

• збори колективу тощо.

Формами колегіального генерування нових ідей можуть стати такі нерегламентовані типи взаємодії, як:

• колективні обговорення;

• «мозковий штурм»;

• ділові ігри та ін.

3. Схарактеризувати методи психодіагностики конфліктів.

Серед відомих психологічних тестів, які використовуються для діагностики конфліктності особистості, А.Я. Анцупов і А.І. Шипілов виділяють наступні:      16-факторний особистісний опитувальник Кеттелла. У конфліктології його застосовують для виявлення конфліктних особистостей. Проведені дослідження показують, що більш конфліктні особистості володіють наступними психологічними особливостями: скритність, практичність, жорсткість, суворість, незалежність, рішучість, сміливість, честолюбство, прагнення до лідерства.         Особистісний опитувальник Г. Айзенка. Підвищений рівень нейротизму особистості сприяє її конфліктній поведінці.

        Шкала реактивної та особистісної тривожності. Являє собою адаптований Ю. Ханіним опитувальник Спілбергера, спрямований на виявлення тривожності як емоційного стану і як властивості особистості. Тривожність як емоційний стан характеризується наявністю у людини напруги, неспокою, нервозності. Як властивість особистості вона виявляється у побоюваннях, страхах в об'єктивно безпечних ситуаціях. У ряді досліджень виявлено взаємозв'язок між підвищеною тривожністю і конфліктністю особистості.         Опитувальник А. Басса-А. Дарки. Призначений для визначення індивідуального рівня агресії особистості. Агресивність розглядається авторами методики як симптомокомплекс різних агресивних і ворожих реакцій: фізична і непряма агресія, вербальна агресія, дратівливість, негативізм, образа, заздрість, підозрілість. Виявлено,що конфліктність пов'язана з високим рівнем агресивності.         Серед неспецифічних методів дослідження міжособистісних конфліктів у малих групах зазначені автори називають наступні.         Методика вивчення взаємин у малій групі (МЛО). Дана методика розроблена Т. Лірі, Т. Лефоржем і Р. Сазек. Вона призначена для визначення переважного типу відносини особистості до оточуючих. Усього виділяється вісім типів. Найбільш конфліктними є прямолінійно-агресивний і недовірливо-скептичний типи. Виявлено, що для прямолінійно-агресивного типу ставлення до оточуючих позитивно корелює з фізичною та непрямою агресією, роздратуванням, негативізмом і образою. Для недовірливо-скептичного типу характерні непряма агресія, роздратування, негативізм, образа і підозрілість.       Методика «Q-сортування». Методика, запропонована Х. Заленом і Д. Шток, спрямована на виявлення у членів групи таких тенденцій в міжособистісному спілкуванні, як залежність - незалежність, товариськість -нетовариськість, прагнення до боротьби -уникнення боротьби. Конфліктну особистість характеризує високий показник тенденції до боротьби, який є відображенням прагнення до завоювання більш високого статусу в системі міжособистісних відносин.       Соціометрія. Основоположником соціометричного напрямки в вивченні малих груп і соціометрії як методу є американський психолог і психіатр Я. Морено. Відповідно до його концепції всі напруги і конфлікти обумовлені розбіжністю формальної і неформальної структур, існуючих в будь-якій малій групі. Це означає, що система симпатій і антипатій може не збігатися з функціональною структурою взаємодії членів групи, що створює постійне джерело напруги. Отже, для запобігання можливих конфліктів необхідно привести в відповідність обидві структури. Цій меті і служить соціометрія, виявляючи систему емоційних відносин і систему взаємодій членів групи.В даний час розроблені різні модифікації даного методу: референтометрія, просторова соціметрія та ін       Як міждисциплінарних методів у конфліктології застосовуються такі методи, як: спостереження, вивчення документів, метод опитування, експеримент. Методика визначення поля «PRIMA ACTA », призначена для прогнозування характеру розгортаючоїся конфліктної діяльності; експеримент для вивчення переговорів, дозволяє встановити цільову спрямованість випробуваного і виявити його основні способи дії в переговорному процесі; експериментальне конструювання внутрішнього конфлікту; експериментальне вивчення конфліктних установок і ін      Серед специфічних методів діагностики конфліктів безумовно найбільш відомим є тест Томаса-Кілмі! Він призначений для визначення найбільш характерного для людини стилю дозволу конфліктів. Таких стилів авторами виділено п'ять: конкуренція, співробітництво, ухилення, пристосування, компроміс. Найбільш ефективним буде той стиль, який вибраний виходячи з особливостей конкретної ситуації та індивідуальних особливостей особистості.

          Серед вітчизняних методів відомою є, розроблена А. Анцуповою модульна методика діагностики міжособистісних конфліктів. Включає чотири базові вимірювальні шкали: ставлення до кожного члена групи; уявлення про ставлення кожного до нього самого; якість виконання посадових обов'язків; розвиненість моральних якостей. Зіставлення відповідей на перші два питання дає можливість виявити не тільки реальні, а й потенційні конфліктні взаємини в групі. Інші два базових модуля дозволяють кількісно оцінити гостроту та інтенсивність конфліктів. Методика своєму розпорядженні широкі можливості: дозволяє виявити співробітників, що мають найбільше число конфліктних взаємин; з її допомогою можна виявити ранг кожного працівника в колективі за кожною шкалою; дозволяє визначити, наскільки точно керівник представляє стан справ в очолюваному колективі; дає можливість кількісно оцінити загальний характер взаємин; виявляє тенденції в динаміці взаємин.      А. Шипілова розроблена методика по визначенню рівня внутрішньоособистісної конфліктності. В її основі лежить розуміння внутриличностного конфлікту та їх видів. Автор виділяє шість видів внутрішньоособистісних конфліктів: мотиваційний (між «хочу» і «хочу»), моральний (між «хочу» і «треба»), рольової (між «треба» і «треба»), адаптаційний (між «треба» і «можу»), конфлікт нереалізованого бажання (Між «хочу» і «можу»), і неадекватної самооцінки (між «можу» і «Можу»). Методика дозволяє: визначати ступінь внутріщньоособистісної конфліктності людини; виявляти найбільш пережиті типи внутрішньоособистісних конфліктів; визначати основні сфери актуальної внутрішньоособистісної конфліктності людини (мотиваційна, повинності,самооцінки).      Т. Полозова запропонувала методику визначення внутрішньогрупової конфліктності, яка заснована на експертних оцінках відносин між членами колективу. Кожним членом групи проводиться оцінювання попарних відносин всіх інших членів на підставі зовні спостережуваних ознак конфліктних відносин. Методика дає можливість виділити конфліктні пари, порахувати коефіцієнт конфліктності, взаємності міжособистісних конфліктів у групі, коефіцієнт однобічності конфліктних відносин. Методика також дозволяє виявити загальні нормативи поведінки в конфліктній ситуації, визначити образ конфліктної і неконфліктної людини.

     Крім перерахованих методик, з метою діагностики різних сторін конфлікту дослідниками використовуються проективні малюнкові тести, методи ретроспективного аналіз конфлікту, колірний тест відносин, методика по вивченню ціннісних орієнтацій Рокича. Використовуються опитувальник діагностики рольового конфлікту С. Єрін, що дозволяє виявити наявність психологічного конфлікту у керівників первинних виробничих колективів.

ВАРІАНТ № 17