1. Зародження та основні етапи еволюції економічної теорії

Економічна теорія – наука про осн. закономір. розв. екон. сист., пов. людини і груп людей у вир., розподілі та споживанні життєвих благ з метою задовол. потр. при обмеж. рес, що породж. проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання.

Основні етапи розвитку:

1. Мерканталізм (XV-XVIII) 1 ет. – монетаризм, благ. метали – єд. форма багатства, розшир. зовн. торг.(А. Монкретьєн)

2. Фізіократи (XVIII), джер. баг. – сфера виб., баг. створ. у С/Г, земля – найв. цінність. (Ф.Кенне, А.Тюрго, В.Мірабо, Д.Норе)

3. Класична політекономія (XVIII-XIX) – відн. у сфері вир. (всі гал. мат. вир.) вивч. об’єкт. закономірн. Теорія труд. варт., аналіз капіталу і проц. відтвор., У.Петті,: А.Сміт , Д. Рікардо. 30-40 XIX:

• Марксизм, сусп. вир. з позиції ролі, місця роб. класу, макропідхід основного товаровир. Вчення про дод. варт., як про джер. збагачення власника засобів виробництва.

• Маржиналізм, австр. школа граничної корисності, осн. тов. вир. - благо, мікро аналіз

Напрями сучасної економічної науки:

• Неокласицизм, об. дослідж.-екон. пов. людини, як продавця роб. сили, аналіз граничної корисн., ринок – саморегул. сист. А.Маршал.

• Кейнісіанство (англ. економіст Джон Кейнс), без втруч. держ. в розвиток соц.-екон. проц. капіталізм неспроможний існувати., рівновага – рідкість.

• Інституціалізм (кін. XIX –поч. XX), рушійна сила розв. люд. сусп.– психол., соц.-правові фактори. Прир. відбір інститутів (норм і правил, що регул. пов. люд. в ек. сфері діял.). Т. Веблен

• Неокласичний синтез, екон. рівнов. - ідеальна модель функц. екон. сист., допускається вплив держ.

2. Економічні закони, їх пізнання та використання

Економічний закон – це стійкий, істотний, прич.-насл. зв’яз. і взаємозал. явищ і проц. екон. життя, що характ. певною повтор.

Характеристика екон. законів:

Мають об’єктивний характер

Виявляються через практичну діяльність людей

Тісно між собою пов’язані

Основні економічні закони:

Всезагальні - закони які властиві всім суспільним способам виробництва

Загальні - закони діють у кількох суспільно-економічних формаціях

Специфічні - закони, в межах одного суспільного способу виробництва, норми прибутку діють на окремих етапах.

Особливі - закони, що діють на одній із стадій суспільного способу виробництва.

2 осн. форми пізн. та викор. екон. законів: емпірична (люди, не знаючи сутності екон. зак., вик. їх несвідомо у своїй практ. діял), та наукова (люди, пізнавши і розкривши сутність екон. законів, викор. їх свідомо, а отже, більш ефект. у своїй економ. діял.).

Рівні використання:

Екон.-теоретичний. Спроба поясн. зак., пошук закономірн.

Безпосер.-управлінський - Розроблення нормативних документів з управління економікою.

Практичний – вик. у госп. практиці

3. Методологія теоретико-економічних досліджень

Метод економічної теорії - шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

В економічній теорії дослідження має чотири стадії:

• накопич. фактів, що характеризують певні економічні явища шляхом спостереження

• аналіз та узагальнення зібраних фактів, їх класифікація відбір найістотніших фактів

• встан. взаємозв'язків між проаналіз. фактами, визн. узагаль-нь, на підст. яких форм. певні поняття та зак., тобто створ. теорія

• перевірка правильності розроблених теор. висн. шляхом співставлення їх з реал., тобто тим, що відб. в екон. житті

Методи екон. теорії:

Діалектичний – пізн. екон. зак. у їхн. взаємозв’яз., взаємодії

Наук. абстракція - виокремл. найсут-их характ-тик явища, викл. з вивч. всього другорядн. для розкр. його внутр., стал. зв’яз.

Аналіз (вивч. окр. склад.) і синтез (об’єдн. різн. взаємозал. сторін явища в єдине ціле з урах. звязків між ними)

Індукція (шлях від одиничного до загального) і дедукція (шлях від загального до одиничного

Екон. моделювання формалізований опис екон. явища, структура якого Відображ. реал. картину життя.

Історичний (явищ з моменту їхнього виникнення у процесі розвитку і заміни якісно новими формами) і логічний - пізнання екон. явищ. в порядку від простого до складного.

Екон. експеримент - штучне відтворення екон. явища з метою вивч. їх у несприятливих умовах для подальш. практ. впровадж.

4. Функції економічної теорії.

Пізнавальна-вивчає і пояснює суттєві ознаки закономірності та зв’язки господарського життя.

Методологічна-є базою, фундаментальною основою системи конкретних екон. наук.

Практична-опрацьовує науково обґрунтовані рекомендації практичною діяльності всіх суб’єктів.

Прогностична-передбачає напрямів екон. Процесів для запобігання екон. витратам, пом’якшує перебіг негативних процесів.

Виховна- грунтується на необхідності формування в кожній людини економічного мислення і екон. поведінки.

Завдання екон. теорії як науки - дослідження економічних законів і передача одержаних результатів членам суспільства.

5. Сутність економічної системи, її структурні та функціональні елементи

Економічна система – певним чином упорядкована система зв’язків між вир. і спож. матеріальних і нематер. благ і послуг.

Економічна система включає:

• провідний тип власності на ресурси

• основні групи суб’єктів сусп. виробництва і відносини між ними

• економічну форму результатів виробництва

• принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання

• систему економічних законів

Основні структурні елементи економічної системи:

Продуктивні сили – це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага

Економічні відносини – це відносини, що об’єктивно складаються між людьми, які беруть участь у суспільному виробництві, з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання засобів і результатів праці.

Господарський механізм – представляє собою сукупність форм і методів регулювання економічних відносин

Функціональні елементи економічної системи:

• Держава в особі державних підприємств і установ

• Виробничі підприємства, фірми

• Фінансові організації та установи

• Домогосподарства

• Сектор закордон

Типи економ сист: традиційна, командна, ринкова, змішана.

Система економічних відносин:

Техніко-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу створ. та викорстання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і вир. необхідні життєві блага.

Організаційно-екон. відн. - це відн. між людьми з приводу застос. спос. і методів організ. та управл. сусп. виробництвом.

Соц.-екон. відн. – спос. поєдн. працівника з засобами вир.

6. Національні моделі сучасної ринкової економіки.

Національна модель ринкової економіки — система господарювання, що склалася у конкретній країні.

Американська модель - врах. державою трад-ій індивідуалізму, сприяння підпр., забагаченню акт. часини насел. Соц. диференціація. стимулює розв. нової техніки і технології, найбільш перспективних і ефективних виробництв.

Шведська модель —модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. В ній економіка має соціальний аспект, який передбачає вирівнювання рівня життя. Держава активно втручається в економіку, встановлює високі ставки оподаткування. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних «вільних асоціацій».

Німецька модель —надання всім формам госп. можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. Держава приділяє особливу увагу розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств. Для подолання негативного впливу ринку і капіталу створюється особлива інфраст., яка стимулює конкуренцію. Запобігання зловживанню економічною владою, сусп. контроль над нею.

Японська модель - модель регульованого корпоративного капіталізму, для якої характерний дуже високий рівень нац. самосвідомості, переважання інтересів нації над інтересами конкретної людини. Система пожиттєвого найму. Держава створює сприятл. умови для госп. діял. найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться.

В останні роки почали говорити про «слов'янську» модель економічного розвитку, маючи на увазі Україну і Росію. Характерними рисами цієї моделі є те, що зберігається високий рівень державної власності навіть і після приватизації, особливо у важливих галузях народного господарства. Малий і середній приватний бізнесу дає порівняно невеликий вклад в економіку. Характерний високий рівень криміналізації економічного життя, корумпованості, неповага до закону і недовіра до будь-якої влади.

7. Власність в економічній системі. Економічний та юридичний зміст власності.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господ з приводу привласнення засобів виробн. та його результатів. Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

• Відносини з приводу привласнення об’єктів власності

• Відносини з прив. екон. форм реалізації об’єктів власності

• Відносини з приводу госп. використання об’єктів власності

Юридичний зміст:

• Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретний спосіб оволодіння річчю.

• Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на волод., корист. і розпорядж. тим чи іншим об’єктом власності.

Відносини власності реалізуються через суб’єкти і об’єкти власності.

Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити:

• засоби виробництва в усіх галузях нар. господарства;

• нерухомість

• природні ресурси

• предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

• гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

• інтелектуальна власність

• культурні та історичні цінності;

Суб’єкти власності – це носії відносин власності:

• окрема особа - людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;

• юридичні особи - організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

• держава в особі органів держ. управління та самовряд.

• декілька держав або всі держави планети.

Право власності – сукупність прав. норм, що регулють відн., пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд.

8. Типи, види та форми власності.

Тип власності —сутність відносин володіння, розпоряджання та використ. об'єктів власн., що визначається суб'єктом власності.

Базові типи власності:

• Приватна власність – це такий тип власності, що передбачає виключне право на володіння, користув і розпорядж об’єктом власності та отримання фоходу належить приватній (фіз.. чи юр.) особі:

  • індивідуально-трудова

    • Одноосібна

    • Сімейна

  • власність з найманою працею

    • індивідуальна і застосуванням найманої праці

    • Партнерська

    • корпоративна (акціонерна)

• Суспільна власність - спільне привласнення засобів виробн. і його результатів

  • державна

    • загальнодержавна

    • комунальна

  • колективна

    • власність колективу підприємства

    • кооперативна

    • власність гром. організацій

    • власн. реліг. і культових організацій

Види:

• Державна (привласнення державою засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення)

• власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

• приватна (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Підстави виникнення - особиста праця громадян (будь-які законні заробітки), а також отримання цінностей в порядку дарування, спадкування, знахідки)

• колективна (трудовий колектив підприємства, установи, організації, або колектив засновників)

Форма власності — певна організація відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності в межах певного типу та виду власності.

Історичні форми:

• Первіснообщинна (однакові права всіх членів общини на панівний об'єкт власності — землю, а також на засоби праці й результати виробництва)

• Рабовласницька (концентрація прав власн. рабовласника на засоби виробн., результ. праці й на працівника (раба).

• Феодальна (абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

• Капіталістична (зосередження прав власності підприємця на засоби та результ. праці і відсутніст. власн. на найм. робітника, який має особисту свободу)

9. Типи економічних систем та їх еволюція.

Типи економічних систем:

1. Ринкові економічні системи

• ринкова економіка вільної конкуренції (до 50 рр. XX ст.)

  • Вільний вхід і вихід з ринку

  • Високий рівень конкуренції

  • Необмеженість суб’єктів

  • Виживають ті, хто розвиваються

  • Свобода вибору

  • Переважання форм приватної власності

  • Обмежена роль держави

• сучасна ринкова змішана економіка (акціонерна та корпоративна форма власності)

  • розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки

  • багатосекторність в економіці

  • взаємодія та взаємопереплетіння її секторів і форм господарювання

  • здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом'якшувати соціальні конфлікти

  • економічна свобода і економічна рівність господарюючих суб'єктів

  • Варіанти:

    • консервативний: обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору і ринкових важелів саморегулювання

    • Ліберальний: раціональна взаємодія приватного і державного секторів економіки, системи національного планування і капіталізму

    • Соціал-реформістський: необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в систему демократичного соціалізму.

2. Неринкові економічні системи

• Традиційна економічна система (Бангладеш, Афганістан)

  • Первинна обробка природних ресурсів

  • Перевага ручної праці

  • Економічна замкненість

  • Низький рівень спеціалізації і продуктивності праці

  • Консерватизм

  • Виробництво товарів для особистого споживання

• Командно-адміністративна економіка (державна форма власності, Північна Корея)

  • надмірне одержавлення економіки

  • планова економіка

  • надмірна централізація виробництва (понад 90% державна власність)

  • жорсткі обмеження рівнів зарплат, пенсій, тривалості часу відпочинку

  • бюрократизація апарату управління

  • спрямування значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу

  • Залежність від С/Г та зовнішньої торгівлі.

10. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура

Потреба - це об'єктивна необхідність людини у чомусь, що спонукає її до діяльності.

Закон зростання потреб – при задоволенні першорядних потреб, першорядними стають другорядні і виникають нові види другорядних.

Класифікація:

• За рівнем необхідності: першочергові (предм. першої необхідності) та другорядні (предмети розкоші)

• За об’єктами вияву: мат. потреби, духовні потреби

• За суб’єктами вияву: індивідуальні (особисті) потреби, колективні потреби, державні (суспільні) потреби.

• За мірою реалізації: абсолютні (перспективні) потреби, дійсні потреби, платоспроможні потреби.

Структура потреб у суспільстві:

• фізіологічні потреби, є необхідними для виживання, в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби.

• потреби безпеки – потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому

• соціальні потреби – в приналежності, дружбі, любові

• потреби поваги - потреби в особистих досягненнях, повазі з боку оточуючих, визнанні.

• духовні потреби – в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.

У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, що для неї є важливішою або сильною.

11. Сутність та види економічних інтересів

Інтерес - усвідомлене прагнення людини задовольнити свої потреби і бажання.

Економічні інтереси – це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Це мотив та стимул соц. цілеспрямованих дій економічних суб'єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб.

Суб'єкти екон. інтересів - окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти екон. інт. – екон. блага (товари, послуги, інф. тощо)

Класифікація:

За суб'єктами: особисті, колективні, групові, суспільні.

За нагальністю, важливістю: головні, першочергові, другорядні.

За часовою ознакою: поточні, перспективні.

За об'єктами: майнові, фінансові, інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:

- дійсні,

- уявні.

За можливостями реалізації:

- реальні,

- утопічні.

12. Зміст та структура суспільного виробництва

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей з метою перетворення речовин і сил природи, для створення мат. і немат. благ, необх. для існування та розвитку.

Види:

Матеріальне виробництво – це сукупність галузей та сфер, які виробляють матеріально-речові блага та надають мат. послуги:

- Промисловість, будівництво

- С\Г, лісове, особисте, ремісниче господарство

- Комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги

- Транспорт, зв'язок, торгівля (в частині обслуговування процесу виробництва)

Нематеріальне виробництво – це сукупність галузей і сфер, які виробляють нематеріальні блага та послуги, що задовольняють духовні та соціальні потреби людини:

- охорона здоров'я

- освіта, інформація

- культура, мистецтво, духовне виробництво

- спорт, туризм

 Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виділяються: * доіндустріальне виробництво, де переважають сільське господарство і ручна праця; * індустріальне виробництво, де переважає велике механізоване промислове виробництво; * постіндустріальне виробництво, де переважає сфера послуг, наука, освіта, інформаційні технології.  Формаційний підхід К.Маркса передбачає виділення первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного, комуністичного виробництва. За основу формаційної класифікації суспільного виробництва взято класовий підхід до аналізу його змісту і цілей.

13. Основні фактори суспільного вир. та їх взаємозв’язок.

Виробництво — це процес створення матеріальних і cycпільних благ необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Основні елементи процесу виробництва:

• Праця – це цілеспрямована діяльність людини по перетворенню речовин та сил природи.

• Предмет праці – це те, на що спрямована діяльність людини( сировина, земля, матеріали).

• Засоби праці – це знаряддя праці, до яких належать мех., верстати, вир. приміщення та вир. інфраструктура.

Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

Марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

У другій половині XIX ст. ввели в науковий обіг три фактори вир.: працю, капітал, землю, згодом А. Маршалл визначив четвертий - підприємницькі здібності.Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить також науку, інформацію, екологію.

Праця - діяльність людини, спрямована на виробництво економічних благ і надання послуг.

Капітал - сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

Наука - це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Інформація - система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Підприємницькі здібності (спроможність) - це особливий чинник виробництва, що з'єднує в процесі виробництва всі інші чинники в єдину систему, уміння прийняття ефективних управлінських рішень в умовах неповної інформації.

Екологія - це чинники навколишнього середовища, що здійснюють певний вплив (негативний або позитивний) на економічні процеси, рослинність, тваринний світ і на людину.

14. Варіантність використання економічних ресурсів і проблема вибору

Ресурси виробництва - це те, що необхідно для створення економічних благ. Розрізняють чотири групи ресурсів:

• Природні(повітря, вода і тд)

• Матеріальні(засоби виробництва)

• Фінансові (грошові ресурси)

• Трудові ресурси.

Закон рідкісності ресурсів виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів для їх задоволення. 

Обмеженість у товарах і в грошових ресурсах зумовлює необхідність вибору для індивідуумів і суспільства. Право вибору називаємо альтернативною вартістю.

За Самуельсоном, основними для кожної економічної системи є три проблеми:

1. Що виробляти? (Які товари й послуги і в яких обсягах?)

2. Як виробляти? (Хто, за доп. яких ресурсів і технологій?)

3. Для кого виробляти? (Хто буде їх споживати?)

В залежності від відповіді на ці питання виділяють такі економічні системи:

• Традиційна. Всі три проблеми вирішуються, виходячи із звичок і традицій.

• Командно-адміністративна. На всі три питання відповідають державні установи.

• Ринкова. На всі три питання відповідає ринок:

1. "голосуванням долара покупця";

2. конкуренцією;

3. платоспроможним попитом

Суть вибору - за всіх інших рівних і стабільних умов ми можемо купити або виробити товар двох видів відповідно до наявних у нас ресурсів. У кожному конкретному випадку за заданих умов існує лише одна альтернатива: якщо ми купуємоп - кількість товару ІУ, то на решту можна купити т - кількість товару М.

Аналогічний вибір здійснюємо і в ситуації, стосовно питання економіки - що виробляти Точка ілюструє неможливість виробництва цієї кількості обох видів продукції за заданих ресурсів, технології, тобто такий варіант існує поза межами наших можливостей. Якщо підняти рівень технології, вирішити проблему капітальних ресурсів, крива граничних виробничих можливостей заданих ресурсів може зміститись до точки г 

Будь-який варіант поза цією кривою нереальний або небажаний.

15. Ефективність суспільного виробництва та її показники

Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання, її визначають за такою формулою: Е=П/З де П- вартість продукту, З - матеріально-грошові затрати.

Продуктивність праці (Пп) - виражає відношення величини продукту (П) до затрат живої праці (ЗПЖ) – сер. кільк. прац.:

Зворотний цьому показник виражає трудомісткість продукції. Вона показує, скільки затрачається праці на одиницю продукції.

Фондовіддача - це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів.

Фондомíсткість – показник, що характеризує вартість основних виробничих фондів, яка припадає на одиницю вартості валової (товарної) продукції.

Матеріаловіддача - це відношення вартості продукту до матеріальних затрат. Вона показує, скільки виробляється продукції на одиницю затрат праці, втіленої в предметах праці.

Матеріаломісткість характеризує питома (що доводиться на одиницю продукції) витрата матеріальних ресурсів на виготовлення продукції.

Капіталомісткість. В економічній теорії зростання капіталомісткість — це відношення сукупного капіталу до щорічного ВНП.

Соціальна ефетивність виражається у тому, наскільки повно задовольняються особисті потреби людей, якою мірою госп. діяльність відповідає їх інтересам.

Показники соціальної ефективності:

Рівень життя - це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період.

Прожитковий мінімум - це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.