1. Сучасна кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінасових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

Кредитна система складається із декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції по акумуляції і розподілу грошових коштів.

Сучасна кредитна система включає три основні групи (має 3-х ярусну структуру):

-центральний банк;

-банківські інститути;

-небанківські кредитно-фінансові установи.

В групу банківських інститутів входять:

-комерційні банки;

-інвестиційні банки;

-ощадні банки;

-іпотечні банки та інші.

До небанківських кредитно-фінансових установ відносяться:

-страхові компанії;

-пенсійні фонди;

-інвестиційні компанії;

-позико-ощадні асоціації;

-фінансові компанії;

-ломбарди;

-кредитні спілки;

-благодійні фонди.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

• концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

• подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

• продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

• інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення.

Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною резервною системою (виконує функції центрального банку), мережею банківських установ і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.

В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.

2.Банк (від іт. banco - лава) — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансових операціях.

Виділяють такі види банків:

1. Емісні (центральні) - банки, які за розпорядженням уряду проводять емісію грошей, зберігають обов'язковий резерв інших банків і надають їм кредит у разі потреби.

2. Комерційні банки (депозитні) - банки, які здійснюють функції кредитування промислових, торгових та інших підприємств, переважно за рахунок грошових коштів (у вигляді кладень (депозитів)).

3. Експортні банки - спеціалізуються на операціях, пов'язаних із зовнішньою діяльністю.

4. Іпотечні банки - спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості.

5. Ощадні банки - кредитні установи, як виконують функції ощадних кас.

6. Інвестиційні банки - спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні в основному за посередництвом операцій з цінними паперами.

7. Інноваційні банки - спеціалізуються на фінансуванні інноваційних проектів шляхом придбання відповідних акцій, а також шляхом розміщення облігаційної позики.

8. Державний банк - фінансовий заклад, який входить до системи центрального банку країни і контролює грошовий обіг.

Крім того існують міжнародні кредитні організації - Європейський банк реконструкцій та розвитку, Група світового банку. Банк міжнародних Розрахунків (БМР) тощо.

Основними функціями банків є:

-перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал;

-посередництво в кредиті;

-посередництво в платежах;

-створення кредитних засобів обігу.

3. Економі́чне зроста́ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:

1.фактори пропозиції;

2.фактори попиту;

3.фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

1.кількість і якість природних ресурсів;

2.кількість і якість трудових ресурсів;

3.обсяг основного капіталу (основні фонди);

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Економічне відтворення – процес безперервного повторення виробництва.

В ході відтворення замість використаних виробляються нові засоби виробництва і предмети споживання, відновлюється робоча сила, між учасниками виробничого процес знову встановлюються виробничі відносини.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах.

Розширене відтворення – процес повторення актів виробництва в наростаючих масштабах. Це означає, що зростає виробництво товарів і послуг, залучається все більше робочої сили, удосконалюється система економічних відносин.

Розрізняють два типи розширеного відтворення – екстенсивний і інтенсивний.

Екстенсивному типу розширеного відтворення властиве нарощування обсягів виробництва за рахунок залучення додаткової кількості факторів виробництва на старій технічній та технологічній основі. При цьому і робоча сила залишається на старому рівні освіти та кваліфікації. Це затратний, низький за ефективністю шлях розвитку.

Інтенсивному типу розширеного відтворення властиве нарощування обсягів виробниц-тва за рахунок впровадження нових, більш продуктивних засобів виробництва, заощад -ливих технологій, робочої сили високої кваліфікації, прогресивних форм економічних відносин.

Звужене відтворення характеризується повторенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді.

4. Економі́чна кри́за (грец. krisis — поворотний пункт) — різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття, і у результаті — в зниженні життєвого рівня, добробуту населення.

Історія економічних періодичних криз надвиробництва почалася так: 1825 рік — криза у Великій Британії, 1836 рік — у Великій Британії та СІЛА, 1847 рік — в усіх країнах Європи й Америки; в 1873 році світова економічна криза почалася в Австрії і Німеччині, потім поширилася на Європу та США і завершилася в 1878 році у Великій Британії. Світові економічні кризи були в 1907,1920,1929 -1933,1937,1957,1974 -1975 роках.

Тільки в США з 1854 року до 90-х рр. XX ст. відбулося понад 25 криз і спадів виробництва, у середньому разом з депресіями вони тривали 18 місяців, а фази пожвавлення і піднесення — 33 місяці.

Світова економічна криза 1929—1933 років була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, виплавка сталі та чавуну зменшилася на 62%, видобуток вугілля — на 31%, зовнішньоторговельний оборот — на 67%, кількість безробітних становила 26 млн. чол., або 1/4 всіх зайнятих, реальні прибутки скоротилися на 58%, вартість цінних паперів на біржах — на 60 — 75%. Особливостями цієї світової кризи були: тривалий спад виробництва; переплетіння промислової та аграрної кризи; переплетіння кредитної, валютної і фінансової криз; масовість банкрутств малого і великого бізнесу. Таку увагу цій світовій кризі ми приділили тому, що вона має багато спільних рис з кризою в Україні, особливо за своїми наслідками. Наприклад, у 1999 році порівняно з 1990 роком спад виробництва валового внутрішнього продукту становив 60%.

Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу. Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій; Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ.

Циклічність економічного розвитку - це безперервні коливання ринкової економіки, коли зростання виробництва змінюється спадом, підвищення ділової активності - зниженням. Циклічність характеризується періодичними злетами і падіннями ринкової кон'юнктури. Періоди підвищення економічної активності характеризуються переважно екстенсивним розвитком, а періоди пониження економічної активності - початком переважно інтенсивного розвитку. Отже, цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без 'нього немає розвитку економіки. Економічний цикл - це форма руху і розвитку ринкової економіки.