8. Форма правління і територіального устрою України.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є: Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною ; Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється ; Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію; Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права; Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи ); В Україні існує єдине громадянство ; В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування ; державною мовою України є українська мова ); Україна має власні державні символи . Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.Її територія поділяється на підставі на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України. За формою правління Україна є республікою (президентсько-парламентська) За формою державного режиму Україна є демократичною державою (суверенна, незалежна, соцыальна, правова держава)

БИЛЕТ 9

9. Сучасні теоретичні трактовки політичної влади.

Головні підходи до визначення влади в країнах СНД.

І. Репрезентує владу як обов’язкову функцію будь-якого колективу необхідну для керівництва і налагодження колективної діяльності.

ІІ. Тлумачить владу як характеристику людини закладений в її природі і зорієнтовану на досягнення певних ідеалів.

ІІІ. Визнає владу як організовану силу, що забезпечує єдність дій і усталений порядок в суспільних відносинах.

Зх. концепції до визначення влади.

Інструменталістська (Келлі, Емерсон, Даль, Кеплен). Влада – можливість використання певних засобів для досягнення цілей, зокрема примусових.

Раціоналістська ( Вебер, Ронг, Блау) Влада – міжособистісні стосунки, обмін, що дає змогу одному індивіду змінювати поведінку іншого. Влада – це взаємодія між об’єктом та суб’єктом, при якій суб’єкт за допомогою певних засобів контролює об’єкт.

Теологічна ( Парсонс, Рассел) Влада – цілеспрямована діяльність людини, досягнення певних цілей і одержання результатів.

Біхевіористська (Мерріам, Лассеуел, Кетлін) Влада – це дія у відповідь на дію, де одні володарюють а інші підкорюються.Цей підхід індивідуалізує розуміння влади, зводячи його до взаємодії реальних особистостей.Людиною керує поривання до влади, прагнення до неї. Вона сприймається як засіб збагачення, одержання престижу, безпеки, добробуту.

Психологічна (Фрейд, Юнг, Хоркі) Влада – спосіб панування без свідомого над людською свідомістю. Індивід підкорюється силам які поза його свідомістю. За джерело має індивідуальну поведінку. Влада виникає як взаємодія волі до влади одних та готовності підкорюватися інших.

Системна (Істон, Парсонс, Алмонд) Влада – символічний центр, який забезпечує зв'язок між частинами цілої системи. Вона є посередником між ланками суспільного оганізму. Вона має безособовий характер.

Конфліктологічна ( Маркс, Ленін, Енгельс) Влада – це панування і підкорення одного класу над іншим. Природа даного панування обумовлена економічною нерівністю, місцем і роллю класу в економічній системі суспільства. Влада – це похідна від соціальної системи і виявляється у взаємовідносинах частин та цілого.

Інформаційно-комунікативні трактовки влади Хабермас Влада – глобальний процес соціального спілкування, вона регулює суспільні конфлікти та інтегрує людське суспільство

Пост-структуралістичні теорії (Фуко, Бурдьє) Влада – це все політичне та соціальне в цілому. В суспільстві та політиці не визнається нічого такого що могло б вийти за межі влади.