БИЛЕТ 1

1. Походження, сутність і ф-ції політики.

В античну добу політику розглядали як одну з домінуючих сфер діяльності, що визначає статус індивіда, можливість утвердити свої сили та розум і ґрунтується переважно на двох принципах: волі та традиції. Політика визначалася як тотальний процес, жити в суспільстві означало жити обов'язково політично, оскільки політика виступала як всезагальна форма соціальних зв'язків. У середні віки політику трактували як вияв волі і дії Бога (Фома Аквінський, Августин). З початком епохи Відродження політику починають трактувати як категорію, що пов'язана з діями людини, боротьбу між силою і законом. Якщо недостатньо дії закону, їх може замінити або доповнити сила. Самі закони тільки тоді чогось варті, коли спираються на внутрішню силу підпорядкування їм і силу зовнішньої організації такого підпорядкування. В Новий час Томас Гоббс, Джон Локк, Шарль Луї де Монтеск'є визначають політику як стосунки з утвердження людської свободи за рахунок права, розуму, моралі. В 19 столітті політику визначають як мистецтво використання можливостей. Класик політичної науки німецький соціолог Макс Вебер підкреслював, що політика «означає прагнення до участі у владі або надання впливу на розподіл влади, чи то між державами, будь то всередині держави, між групами людей.

Політика – вид люд. діял; організаційна, регулятивна і контрольна сфера сус-ва, в межах якої здійснюється соц. діял. спрямована на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соц. групами заради здійснення власних запитів і потреб.

У політології виділяють такі функції політики:

• керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку;

• забезпечення захисту основних прав людини;

• управлінська (політичне керівництво суспільством);

• інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;

• регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;

• теоретико-прогностичну, мета якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;

• сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства;

• нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;

• соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певну політичну середу;

• забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;

• забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;

• гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.

1.Класифікація політ. Партій України.

За певними критеріями можна класифікувати політичні партії в Україні. Такими критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: національно-радикальні, національно-демократичні, загальнодемок-ратичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.

Ще донедавна партійну систему України можна було б кваліфікувати як типово атомізовану. Політичних партій нараховувалось чотири десятки, але жодна з них не мала ані того рівня чисельності, ані того рівня популярності, ані того рівня впливовості.

Україна заступила на етап "партійної трансформації", що його визначає об'єднавчий процес малочисельних політичних партій у таких ідеологічних та політико-економічних концепціях: комуністичній та соціалістичній; соціал-демократичній; ліберальній; консер-вативній.

БИЛЕТ 2