27. Характеристика пропорційної виборчої сис-ми.

Пропорційна виборча система - система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорстокими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками.Пропорційна система має декілька варіантів голосування. Одного разу виборець обирає партію чи виборчий блок, які попередньо визначають список своїх кандидатів, іншого - не тільки партію чи виборчий блок, а й зазначає, кого саме із запропонованих ними кандидатів він обирає (преференційний принцип). За пропорційної системи вибори проводяться або в одному загальнодержавному окрузі, або в багатомандатних округах. Найчастіше це багатомандатні округи, що територіально збігаються з адміністративним поділом. У цьому разі кількість мандатів від кожного виборчого округу визначається залежно від співвідношення кількості населення округу до загальної кількості населення або виборців країни. Після того як виборці виразили свою волю, а голоси підраховані, визначається виборний метр, або виборча квота - найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата. Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням отриманих ними голосів на квоту. Скільки разів квота вкладається в кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує. Пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. Вона поширена у країнах з давніми парламентськими традиціями, високим рівнем політичної культури населення - Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції та ін.

БИЛЕТ 28

28. Лібералізм і неолібералізм.

Лібералізм— політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави. Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:

- абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей; - автономія індивідуальної свободи; - раціоналізація й доброчинність діяльності людини;

- визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність; - існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини; - договірний характер відносин між державою та індивідом; - обмеження обсягу і сфер діяльності держави; - захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя; - утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією. Історично виникнення класичного лібералізму пов'язане з появою нового для феодального суспільства класу — буржуазії. Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступала в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами. Вона розглядалася як рівність, як свобода для всіх, а індивідуалізм — як розвиток і самовираження особистості. Неолібералізм — різновид ліберальної ідеології і політики, що сформувались як відображення розвитку суспільства від переваг вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституціоналізації нових форм державного втручання в суспільне життя.

Неолібералізм характеризують такі риси: утвердження механізму вільного ринку, який створює найсприятливіші умови для ефективної економічної діяльності; обстоювання необхідності постійного втручання держави в економіку з метою створення сприятливих умов для конкуренції; максимально можлива свобода особи;