21. Політичні конфлікти.

Політ. конфлікт – зіткнення, протиборство політ суб’єктів, обумовлене протилежністю їх політ. інтересів, цінностей і поглядів. До об'єктивних передумов політ. конфліктів належать: дефіцит цінностей та благ різних груп, закріплення державою нерівного становища людей. Суб'єктивні – це усвідомлення суб'єктами несумісності своїх цілей. Глобальними причинами конфліктів є суперечливість, несумісність і зіткнення національних та державних інтересів і цілей держав; екологічна криза; скорочення дефіцитних природних ресурсів. Політичні конфлікти пов'язані з нормованими інтересами учасників взаємодії, маніфестованими, наприклад, у програмних документах політичних організацій, партій і рухів. Особливість політичного конфлікту полягає у боротьбі за політичний вплив у суспільстві. Суб’єкти: індивіди, політ. угрупування, гілки влади, держави чи їх блоки і об’єднання. Об’єкт політ. конфліктів – влада і всі матеріальні і моральні цінності, пільги і привілеї, які вона може надати, чи з її допомогою можна отримати. Типи політ. конфліктів: 1) за причинами виникнення: а) об’єктивні; б) суб’єктивні; в) справжні; г) несправжні; 2) за часовим критерієм: а) миттєві; б) короткотривалі; в) середньотривалі; г) довготривалі; 3) за географічним критерієм: а) локальні; б) регіональні; в) континентальні; г) глобальні; 4) за соц. наслідками: а) конструктивні (+); б) деструктивні (-); в) деструктивно-позитивні. Урегулювання лише частково знімає проблему, але при цьому сам предмет суперечки не вичерпаний. Угода була нав'язана сильним супротивником більш слабкому, або угода стала результатом втручання зовнішньої третьої сторони. Найбільш активна частина прибічників конфлікту може виражати своє невдоволення досягнутими угодами, тому не виключена небезпека нового виникнення конфлікту; вирішення конфлікту, тобто укладення договору на основі знайденого компромісу. При цьому переборюються ті умови, що призвели до конфлікту, відновлюється рівновага у взаємовідносинах учасників, установка на боротьбу замінюється установкою на партнерство.

БИЛЕТ 22

22. Форми територіального устрою.

Форма держ. Устрою – це спосіб територ організації держави, що визнач. Принципами взаємовідносин держави як цілого і її територ. Складових. За формою державного устрою держави поділяються на: прості та складні. Серед простих держав визначають унітарну.

Унітарна держава — це єдина держава, адміністративно-територіальні одиниці якої не мають ознак суверенітету. Унітарним державам притаманні такі важливі риси: цілісність та недоторканність території у межах державного кордону;єдина конституція, дія якої поширюється на всю територію країни;єдина система державного апарату, що поширює свої повноваження на територію всієї країни, на всіх громадян (єдині глава держави, законодавчі, виконавчі та судові органи влади);єдина система права і система законодавства;єдине громадянство та державна символіка;адміністративно-територіальні одиниці (області, графства, воєводства, провінції) не мають основних ознак державності, у тому числі політичної самостійності; у міжнародних відносинах держава виступає єдиним цілим.До простих держав належать: Україна, Англія, Польща, Італія.

Серед складних держав розрізняють:1) федерацію,2) конфедерацію,3) імперію.1. Федерація— це складна держава, що являє собою союз ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність. ознаки:єдина територія складається з територій адміністративно-територіальних одиниць — суб'єктів, які мають назву провінцій (Канада), штатів (США), земель (Австрія), еміратів (ОАЕ), кантонів (Швейцарія) тощо, свій територіальний устрій у межах єдиного загальнодержавного кордону;існування загальнофедеративних органів державної влади, рішення яких є обов'язковими для суб'єктів федерації, відповідно до конституційно закріпленого обсягу владних повноважень;законодавчі, судові, виконавчі органи влади суб'єктів федерації мають власну спеціальну компетенцію, яка не збігається з компетенцією центральних (федеральних) органів;державні утворення об'єднані у федерацію на підставі союзного договору, зберігають при цьому право на самовизначення і вихід з федерації;наявність загальної конституції федерації та конституцій суб'єктів, наділення суб'єктів федерації правом видавати нормативно-правові акти, зміст яких повинен відповідати законодавству федерації; кожний громадянин вважається громадянином федерації і одночасно громадянином суб'єкта федерації;наявність загальнофедеративної податкової та фінансової систем;суб'єкти федерації не володіють повним суверенітетом і не можуть бути суб'єктами міжнародного права, хоча у випадках договірних міжнародних відносин у економічній, культурній сфері федерація може виступати як у цілому так і кожен із суб'єктів самостійно;загальні збройні сили;суб'єкти федерації можуть мати зовнішні ознаки суверенітету: гімн, герб, прапор.2. Конфедерація — це тимчасовий союз суверенних держав, що об'єднались для досягнення спільної мети у певній сфері державної діяльності (оборона країни, розвиток грошово-кредитної системи тощо). ознаки:це об'єднання суверенних держав на підставі договору;відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території та державного кордону;відсутність спільної для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової системи (у тому числі бюджету);наявність спільного конфедеративного органу, який складається з делегатів суверенних держав і має на меті координацію діяльності конфедерації; рішення цього органу не мають обов'язкового характеру для суб'єктів, які можуть відмінити їх дію на своїй території (право нуліфікації);відсутність суверенітету конфедерації, кожна з держав зберігає свій суверенітет;тимчасовий характер об'єднання (союзу);право вільного виходу суб'єктів з конфедерації.