- •Походження, сутність і ф-ції політики.
- •1.Класифікація політ. Партій України.
- •Становлення політології як науки, об’єкт, предмет, методи дослідження і ф-ції.
- •2. Особливості політ. Думки Стародавнього світу.
- •Політична думка Античності (Платон, Арістотель).
- •3. Основні шляхи демократизації України.
- •Політична думка середньовіччя (Фома Аквінський, Марсилій Подуанський).
- •4. Характерні риси політ. Культури в Укр.
- •Політ. Думка епохи просвітництва (Монтеск’є і Руссо).
- •5. Легітимність політ. Влади та її види за Вебером.
- •Політ. Думка Нового часу (Гоббс і Локк).
- •6. Особливості партійної сис-ми Укр.
- •Політична думка України.
- •7. Якості політика за Вебером.
- •Сутність влади, види та ресурси влади.
- •8. Форма правління і територіального устрою України.
- •Сучасні теоретичні трактовки політичної влади.
- •9. Типи лідерства за Вебером.
- •Сутність, структура, ознаки політ. Влади.
- •10. Правила поведінки для державця (Макіавеллі «Державець»).
- •Сутність, структура, типологія і ф-ції політ. Еліт.
- •11. Типи політ. Сис-м.
- •Моделі політ. Сис-м Істона, Алмонда і Дойча.
- •12. Проблеми становлення соц.. Держави в Україні.
- •13. Формування і розвиток елітарних уявлень. Теорії політ. Еліт.
- •13. Типи політиків за Вебером.
- •Сутність, ф-ції і типологія політ. Лідерства.
- •14. Погляди Платона в його праці «Держава»
- •Сутність, структура, ф-ції і типи політичних сис-м.
- •15. Типи політ. Процесів.
- •16. Поняття, принципи та форми демократії.
- •16. Політичні погляди Конфуція.
- •17. Характеристика тоталітарного політ. Режиму.
- •17. Типи політ. Еліт.
- •18. Характеристика авторитарного політ. Режиму.
- •18. Групи інтересів. Ознаки та функції громадсько-політ. Рухів
- •19. Сутність, походження, ознаки, ф-ції і типи держав.
- •19. Пріоритети зовнішньополіт. Діяльності Укр.
- •20. Характеристика монархічної форми правління.
- •20. Особливості політ. Еліти Укр.
- •21. Характеристика республіканської форми правління.
- •21. Політичні конфлікти.
- •22. Форми територіального устрою.
- •22. Поняття громадянської культури у праці Алмонда «Громадянська культура».
- •23. Походження, сутність, ознаки і ф-ції політ. Партій.
- •23. Поняття і ознаки соц. Держави.
- •24. Сутність, структура, ф-ції та типи політ. Культури.
- •24. Глобалізація.
- •25. Поняття, зміст, основні етапи політ. Соціалізації.
- •25. Форми держави за Арістотелем
- •26. Сутність, ф-ції та рівні політ. Ідеології.
- •26. Характеристика мажоритарної виборчої сис-ми.
- •27. Консерватизм і неоконсерватизм.
- •27. Характеристика пропорційної виборчої сис-ми.
- •28. Лібералізм і неолібералізм.
- •28. Характеристика змішаної виборчої сис-ми.
- •29. Соціал-демократія.
- •29. Правова держава.
- •30. Фашизм і неофашизм.
- •30. Порівняння поглядів Платона і Арістотеля.
- •31. Сутність і типи політ. Процесів, політична участь.
- •31. Види партійних систем.
- •32. Міжнародна політика.
- •32. Структура політики.
29. Правова держава.
Правова держава – це форма організації держ влади, заснованої на верховенстві норм права, якими послідовно слідують держава, сус-во, індивід. Принципи правової держави: джерело влади – народ; верховенство права і закону; реальний конституціоналізм; правова організація держ влади; невтручання держави у справи громадянського сус-ва; поділ влад; взаємна відповідальність держави і особи; рівність всіх перед законом; незалежність і автономність суду.
Державою забезпечується:
1. верховенство права, закону
2. максимальну гарантію прав і свобод людини
3. рівність всіх перед законом і судом
4. взаємовідповідальнысть громадян та держави
Правова держава базується на:
1. на розподілі та балансі властей
2. на встановленні межі на міри владі
3. на політичному плюралізмі
4. на підзаконності влади і управління
5. на конституційному намірі
6. на широкому місцевому самоврядуванні
БИЛЕТ 30
30. Фашизм і неофашизм.
Фашизм (лат. fascio — пучок, в´язка) — ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.
Історично фашизм сформувався на ідеях расової та національної винятковості. Як політична течія найповніше реалізувався в Італії часів правління Беніто Муссоліні (1883—1945) та Німеччині за режиму Адольфа Гітлера (1889—1945).
У фашистській ідеології цінності демократії, лібералізму нічого не варті, бо вони, на думку її прихильників, розбурхують “давні інстинкти” людини. Через політичну конкуренцію, боротьбу за владу демократія “гальмує єдність нації”. Ідеал суспільного ладу для фашизму — тоталітарна держава, позбавлена “хиб ліберальної демократії”, здатна до всеохопного контролю за особою й суспільством в ім´я єдності та процвітання “великої раси”, а також вести війну. Війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її “гниттю”. Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, — заявляв Гітлер. Бо “хто хоче жити, той бореться, а хто не хоче в цьому світі безкінечно змагатися, не заслуговує права на життя”.
Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію на засадах національної винятковості. Політична доктрина фашизму заперечувала поняття “клас” і “класова боротьба”, для нього головні поняття — “раса”, “нація”. Фашистська держава не визнавала жодних прав робітників, службовців, вважала, що профспілки збурюють “стадні інстинкти” працюючих. Тому в країнах, де функціонували фашистські режими, професійні спілки заборонялись.
Неофашизм — різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.
Стрижнем неофашистської ідеології є расизм як невід´ємна складова фашизму, яка модифікувала гітлерівський расизм, відсунувши на задній план його тезу про перевагу німців над іншими європейськими народами.
Певне забарвлення характерне для неофашизму в США. Ідеологи неофашизму постійно звертаються до витоків фашистської доктрини, намагаються виступати під гаслом відродження “справжнього”, “первісного”, “чистого” фашизму, зовні відмежовуючись від його злочинів. Вони охоче підхопили теорію “нового”, “гуманізованого” фашизму французького письменника М. Бардіна, який трактує фашизм лише як психологічну схильність людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Твердження, що людина — хижа і зла, неофашисти використовують для виправдання воєнних злочинів фашистів. “Так було і так буде” — мотив їх виступів з цього приводу.
У західному суспільствознавстві функціонує навіть напрям вайоленсологія — наука про насильство. Визнаючи, що насильство стало невід´ємною частиною сучасного способу життя, ідеологи неофашизму намагаються подати його як фаталістичну тенденцію, притаманну як сучасній епосі, так і суспільству в цілому, вишукуючи аргументи в генетиці, психології, щоб довести ідею про вродженість, біогенетичну природу феномена насильства, успадковану людиною від своїх пращурів із тваринного світу, що передається з покоління в покоління через гени.
Неофашисти розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення. Цей неофашистський погляд викладено в концепції Е. Анріха.
Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти. 80—90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.
Неофашистські організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки. Резиденція світового координаційного неофашистського центру — Всесвітнього союзу нацистів — знаходиться у США.
Людство вже виробило потужні політичні та правові важелі для боротьби з насиллям, тому неофашизм як реакційна та ідеологічна течія приречений на поразку.