Статус Міжнародної Організації Праці

Розділ 1 - Уведення

Приймаючи в увагу, що загальний і міцний світ може бути встановлений тільки на основі соціальної справедливості; приймаючи в увагу, що існують умови праці, що волочуть за собою несправедливість, нестаток і позбавлення для великого числа людей, що породжує невдоволення, що наражає на небезпеку мир і згода в усім світі; і приймаючи в увагу термінову необхідність поліпшення цих умов шляхом, наприклад: регламентації робочого часу, включаючи встановлення максимального робочого дня і робочого тижня; регламентації набору робочої сили; боротьби з безробіттям; гарантії заробітної плати, що забезпечує задовільні умови життя; захисту робітників від хвороб, професійних захворювань і від нещасних випадків на виробництві; захисту дітей, підлітків і жінок; пенсій по старості й інвалідності; захисту інтересів трудящих, зайнятих за кордоном; визнання принципу рівної заробітної плати за рівний праця; поступається визнання принципу профспілкової волі; організації професійного і технічного навчання й інших заходів; приймаючи також в увагу, що відмовлення якої-небудь держави надати працюючі людські умови праці є перешкодою для інших народів, що бажають поліпшити умови праці у своїх країнах.

Високі договірні сторони, спонукувані почуттями справедливості і людяності, а також бажанням забезпечити міцний світ в усім світі, і з метою виконання задач, зазначених у дійсній преамбулі, схвалюють наступний Статут Міжнародної Організації Праці.

Розділ 2 - Організація

Стаття 1

1. Створюється постійна Організація для виконання цілей, викладених у преамбулі до дійсного Статуту й у Декларації про цілях і задачах Міжнародної Організації Праці, прийнятої у Філадельфії 10 травня 1944 року, соломи текст якої додається до дійсного Статуту.

2. Членами Міжнародної Організації Праці є ті держави, що були Членами Організації до 1 листопаду 1945 року, і інші держави, що можуть стати Членами відповідно до положень пунктів 3 і 4 дійсні статті.

3. Любою первісний Член Організації Об'єднаних Націй і будь-яка держава, прийнята в Члени Організації Об'єднаних Націй рішенням Генеральної Асамблеї відповідно до положень Статуту Організації Об'єднаних Націй, може стати Членом Міжнародної Організації Праці, повідомивши Генеральному Директорові Міжнародного Бюро Праці про своє формальне прийняття зобов'язань, що випливають зі Статуту Міжнародної Організації Праці.

4. Генеральна Конференція Міжнародної Організації Праці також може приймати в Члени Організації удосвіта більшістю в двох третин голосів делегатів, що є присутнім на сесії, включаючи дві третини голосів присутніх і голосуючих урядових делегатів. Такий прийом набирає чинності з моменту, коли уряд нового Члена повідомляє Генеральному Директорові Міжнародного Бюро Праці про своє формальне прийняття зобов'язань, що випливають зі Статуту Організації.

5. Жоден Член Міжнародної Організації Праці не може вийти з Організації без попереднього повідомлення об цьому Генерального Директора Міжнародного Бюро Праці. Таке попереднє повідомлення набирає чинності два роки після дати його одержання Генеральним Директором і за умови виконання Членом усіх фінансових зобов'язань, що випливають з його членства. Якщо Член Організації ратифікував яку-небудь міжнародну конвенцію по праці, його вихід не звільняє його на період, установлений конвенцією, від зобов'язань, що випливають з конвенції або зв'язаних з нею.

6. У випадку, якщо яка-небудь держава перестане бути Членом Організації, зворотний прийом його в Члени буде регулюватися положеннями пункту 3 або пункту 4 дійсної статті.

Стаття 2

Постійна Організація складається з:

а) Генеральної Конференції представників Членів Організації,

б) Адміністративної Ради, складеного у відповідності зі статтею 7, і

в) Міжнародного Бюро Праці, під керівництвом Адміністративної Ради

Стаття 3

1. Генеральна Конференція представників Членів Організації повинна созываться від часу до часу щораз, коли цього вимагають обставини, але не рідше, ніж один раз у рік. У ній повинно брати участь по чотирьох слухає представника від кожного Члена Організації, з яких двоє є урядовими делегатами, а двоє інших представляють відповідно: один - підприємців, а іншої - трудящих.

2. Кожного делегата можуть супроводжувати радники, яких повинно бути не більш двох по кожному чисте питанню порядку денного сесії. Коли питання порядку денного Конференції стосуються спеціально жінок, одним, принаймні, з радників повинна бути жінка.

3. Любою Член Організації, відповідальний за міжнародні відносини територій, що знаходяться поза пізнання метрополією, може призначити як додаткових радників до кожного зі своїх делегатів:

а) осіб, призначуваних їм як представників такої території у відношенні питань, що входять у компетенцію самоврядної влади цієї території;

б) осіб, призначуваних їм як радників з питань, що стосується несамоврядних територій.

4. У випадку, якщо територія знаходиться під спільним керуванням двох або більш Членів Організації, у допомогу делегатам кожного з цих Членів Організації можуть бути призначені радники.

5. Члени Організації зобов'язуються призначати неурядових делегатів і радників за згодою з найбільш представницькими професійними організаціями підприємців або трудящих даної держави, якщо такі організації існують.

6. Радники можуть виступати тільки з доручення делегата, якого вони супроводжують, і по спеціальному дозволі голови Конференції; вони не мають права брати участь у голосуванні.

7. Делегат може призначити одного зі своїх радників як заступника, повідомивши про це в писемній формі голові Конференції, і в такому випадку цьому заступникові дозволяється виступати і голосувати.

8. Імена делегатів і їхніх радників повідомляються Міжнародному Бюро Праці урядом кожного Члена Організації.

9. Повноваження делегатів і їхніх радників повинні бути перевірені Конференцією, що може більшістю в двох третин голосів, поданих присутніми делегатами, відмовитися допустити якого-небудь делегата або радника, якщо вона рахує, що правила призначення, визначені в дійсній статті, не були дотримані.

Стаття 4

1. Кожен делегат має право голосувати індивідуально з усіх питань, розглянутим на Конференції.

2. Якщо який-небудь Член Організації не призначив одного з двох неурядових делегатів, якого він мав право призначити, інший неурядовий делегат має право бути присутнім і виступати на Конференції, але не має права голосу.

3. Якщо, у відповідності зі статтею 3, Конференція відмовиться допустити делегата від якого-небудь Члена Організації, положення дійсної статті застосовується так, ніби такий делегат не був призначений.