Деякі аспекти нормативно-правового регулювання протидії насильства в сім'ї

На сьогодні однією з актуальних проблем, яка потребує ретельного вивчення, є проблема насильства. Як завжди, в центрі насильства і його об'єктом стають найслабкіші, незахищені суспільством категорії громадян.

На шляху утвердження статевої рівності в суспільстві, в різних його організаційних структурах, забезпечення прав та основних свобод людини суттєвою перешкодою є насильство. Як соціальний феномен воно інтегроване в культуру народів багатьох країн світу.

За статистикою (згідно доповіді ЮНІСЕФ 2001 року), переважне число тяжких правопорушень проти особистості відбуваються саме в сфері сімейно-побутових відносин. Так, близько 80% злочинів здійснюється особами, зв'язаними з потерпілими родинними, інтимними і близькими стосунками, що трансформувалися в кінцевому вигляді у конфліктні. За даними кримінальної статистики, ця ж причина обумовлює здійснення 70% умисних вбивств, з яких у свою чергу 38% були скоєні родичами, 62% – подружжям.

Проголошена ст. 51 Конституції України охорона сім'ї державою полягає, зокрема в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечуватиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу повно і всебічно з'ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, врахувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. (згідно зі ст. 109, 112 Сімейного Кодексу України (далі СК України)).

Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадках: 1) відсутності згоди одного із них на розірвання; 2) за ініціативою однієї із сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слухання та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 Цивільно-Процесуального Кодексу України (далі ЦПК України)).

Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Ухвала суду про відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення не підлягає оскарженню в апеляційному та касаційному порядках (ст. 293, 324 ЦПК України).

Визначений судом строк для примирення може бути згодом за заявою подружжя або одного з них скорочений, наприклад, у разі вагітності дружини від іншого чоловіка, виїзду одного з них за кордон, вчинення одним із подружжя протиправної поведінки щодо другого, або навіть припинений, бо порушуються інтереси скривдженої сторони.

Також треба зазначити, що застосування строку для примирення у випадках, коли в сім'ях були ознаки насилля неактуальне, бо це може суперечити інтересам одного із членів сім'ї, тому ст. 111 СК України в даному випадку не можна застосовувати.

Розірвання шлюбу також може бути способом протидії насилля в сім'ї, якщо подальше спільне життя буде суперечити інтересам одного із подружжя (ст. 112 СК України). Також значення має встановлення причин розладу подружніх відносин і можливе їх вирішення в судовому порядку. Суд не має права звертатися за місцем роботи, навчання чи до громадських організацій з пропозицією сприяти примиренню подружжя. Такі дії можуть бути кваліфіковані як порушення таємниці особистого життя і втручання у їхнє сімейне життя.

Тривалий строк розірвання шлюбних відносин часто призводить до вияву ще більшої агресії з боку одного з подружжя над іншим. Тому вважаємо за доцільне розробити концепцію про спрощену процедуру розірвання шлюбних відносин, задля швидшого розірвання шлюбу, що може врятувати психічний та фізичний стан здоров'я особи, над якою вчинялося насильство, та її дітей.

Пропонуючи спростити процедуру розірвання шлюбних відносин, можна до ст. 107 додати ще одну частину, в якій зазначити ще одну умову спрощеного розірвання шлюбу, а саме у сім'ях, де були ознаки застосування насильства. Тому з подружжя, хто зазнав насильства з боку іншого можна запропонувати: 1) крок перший – доказ факту насильства щодо одного з подружжя або дитини в суді і одержання судового рішення, згідно з яким особа була притягнута до відповідальності; 2) крок другий – подання цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, завданою насильством (на основі рішення суду); 3) крок третій – подання заяви про розірвання шлюбу в органи РАЦС (на основі рішення суду).

У такому випадку строк для примирення подружжя не застосовується задля морального і фізичного захисту одного із членів сім'ї.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зазначити, що держава здійснює охорону сім'ї. Тим самим законодавець регламентує поведінку подружжя в ситуаціях, пов'язаних з проблемами в сім'ях. Визначення підстав для розірвання шлюбу, а також правові наслідки розірвання дають змогу розірвати стосунки між подружжям і усунути між ним суперечності. Також слід відзначити, що спрощена форма розірвання шлюбу потребує детальної розробки і законодавчого оформлення, бо вона може вирішити проблему розірвання шлюбів мільйонів українців, де було застосовано насильство. Така сім'я не повинна охоронюватися державою.

Клим Миколайович Хоменко,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка (м. Київ)

daiwer@i.ua