Кримінально-правова охорона землі як власності українського народу: дефекти правового регулювання

Актуальність теми дослідження обумовлена винятковим значенням землі в історії Українського народу, її особливими соціальними, економічними, екологічними та іншими функціями в житті суспільства та окремої людини, а також зростанням рівня злочинності у земельній сфері, що спонукає до дослідження сучасного стану правового забезпечення кримінально-правової охорони землі як власності Українського народу.

В українській культурі з давніх часів земля розглядалась як одна з основних стихій світостворення (поряд із водою, вогнем і повітрям); центральна частина триєдиного всесвіту, населена людьми і тваринами; символ жіночого начала, материнства; осмислювалась як прародителька і годувальниця всього живого.

Конституція України проголосила землю власністю Українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 13 та ст. 14). Земля виступає особливим об'єктом суспільних відносин, оскільки є найціннішим природним ресурсом, основним компонентом довкілля і, водночас, основним засобом виробництва, місцем розташування об'єктів інфраструктури, нерухомим майном. Набуття та реалізація прав на землю і земельні ділянки забезпечує існування людини як біологічної та соціальної істоти.

Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. одним із пріоритетів національних інтересів України є забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів. Раціональне використання та охорона земель є гарантією конституційних прав людини на життя та безпечне для життя і здоров'я довкілля. Проте нині в Україні спостерігаються катастрофічні процеси деградації основного національного багатства України, що негативно впливає на екологічну безпеку та унеможливлює реалізацію конституційного права кожного на безпечне навколишнє природне середовище. Так, наприкінці 2010 р. Верховна Рада України визнала, що стан земельних ресурсів України близький до критичного. За період проведення земельної реформи значна кількість проблем у сфері земельних відносин не лише не розв'язана, а й загострилася. На всій території поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабними є ерозія (близько 57,5 % території), забруднення (близько 20 % території), підтоплення (близько 12 % території).

На забезпечення охорони та раціонального використання власності Українського народу, гарантування земельних прав та інтересів різних суб'єктів спрямовані заходи юридичної відповідальності, серед яких особливе місце займає кримінальна відповідальність за вчинення злочинів у земельній сфері. У чинному КК України усунуто певні недоліки кримінально-правової охорони земель, що існували у попередньому кримінальному законодавстві. Так, злочини, об'єктом посягання яких є навколишнє природне середовище, його якісний стан та окремі природні ресурси і природні комплекси, згруповані до одного розділу "Злочини проти довкілля". У ньому знайшли своє закріплення і норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за порушення вимог з охорони землі як невід'ємної складової довкілля (ст. 238, ст. 239, ст. 239-1, ст. 239-2, ст. 254). Крім цього, кримінальна відповідальність за посягання на земельну ділянку як об'єкт права власності передбачена у розділі "Злочини проти власності" КК України (ст. 197-1).

Чинний КК України містить сім складів злочинів у сфері використання та охорони земель. Останнім часом спостерігається криміналізація відповідальності за вчинення земельних правопорушень. Зокрема, у 2007 р. Кодекс було доповнено ст. 197-1 "Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво", у 2009 р. – ст. 239-1 "Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель" та ст. 239-2 "Незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах". Крім цього, в 2008 р. було внесено ряд змін та доповнень до ст. 254 КК України "Безгосподарське використання земель". Тобто, кількість діянь, які в КК України кваліфікуються як земельні злочини, за останні десять років подвоїлась. Наведене свідчить як про значне зростання кількості правопорушень у земельній сфері, так і про збільшення їх суспільної небезпеки, що зумовило посилення заходів кримінально-правового впливу.

Земельний злочин – це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на земельний правопорядок, земельні права та законні інтереси Українського народу, юридичних чи фізичних осіб, держави чи територіальних громад, природні якості земельних ділянок та ґрунтів, яке вчинене суб'єктом злочину. Загальним об'єктом земельних злочинів є земельний правопорядок як стан нормативно-правової упорядкованості земельних відносин у державі, а родовим – навколишнє природне середовище (довкілля), основним компонентом якого є земля. Для злочинів у земельній сфері характерні два безпосередні об'єкти – матеріальний (земля, земельна ділянка, ґрунти, зокрема їх кількісний та якісний стан) та нематеріальний (земельні права та інтереси суб'єктів земельних відносин). З метою забезпечення належної правової охорони земель як основного національного багатства необхідно криміналізувати такі діяння, як знищення чи псування ґрунту та незаконне вивезення ґрунтової маси за межі території України (контрабанду). Об'єктивну сторону становить протиправне діяння, настання шкоди чи загрози її спричинення, причинний зв'язок між діянням та небезпечними для земель, земельних ділянок, ґрунтів наслідками або загрозою їх настання. Проте наявність шкоди чи загрози її заподіяння є необхідною складовою об'єктивної сторони лише окремих земельних злочинів. Суб'єкт земельних злочинів може бути загальним (деліктоздатна фізична особа, що досягла на момент вчинення злочину 16 років) або спеціальним (службова особа), при цьому питома вага перших істотно переважає. Наявність земельної дієздатності не впливає на кваліфікацію вказаних злочинів. Суб'єктивна сторона характеризується обов'язковою наявністю вини суб'єкта, а мотиви і цілі земельних злочинів можна розглядати лише як додаткові (факультативні) ознаки при кваліфікації.

Віталій Миколайович Куруц,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка (м. Київ)

vitkuruts@ukr.net