Висновки – пропозиції дисертаційного дослідження: "плебсологія як філософсько-правове вчення"

У межах пропонованого збірника, що присвячений тематиці Четвертої Всеукраїнської науково-практичної конференції "Плебсологічний вимір актуальних проблем у сфері органів місцевого самоврядування в Україні як європейській державі" буде доволі вагомим задекларувати деякі плебсологічні як філософсько-правові наукові новели, які, на перший погляд, у прямому розумінні начеб-то не стосуються сутності основного питання. Проте автор плебсологічної концепції завершує написання дисертації "Плебсологія як філософсько-правове вчення" на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності філософія права і вважає за необхідне заздалегідь оприлюднити отримані ним дані. Отже, результати проведеного комплексного дисертаційного дослідження теоретичних правових та прикладних проблем у сфері системи основних плебсологічних як філософсько-правових положень, у формі вчення, дозволили синтезувати висновки, які є важливими як для українського, так і світового суспільства. Таким чином, з тематики означеного дослідження ми сформулювали такі основні філософсько-правові пропозиції:

1. Ідея створення плебсології як філософсько-правового вчення, причім у правовому, теоретичному та практичному аспектах вперше постала на теренах України у кінці ІІ на початку ІІІ тисячоліть, у суспільно-політичному початку її самостійної державності та віднайшла своє правове втілення в Конституції України (1996 р.) та інших національних нормативно-правових актах. Плебсологія у науковому форматі структури філософії права витворилася історично та отримала подальший розвиток як самостійний її напрям, а отже, є обов'язковою складовою чинної філософсько-правової моделі в Україні.

2. Перший – античний етап становлення плебсології як філософсько-правового вчення (софізм, світоглядність Аристотеля, стоїцизм, погляди Цицерона) характеризувався наявністю лише окремих плебсологічних, тобто філософсько-правових ознак і тільки.

Другий – середньовічний етап розвитку плебсології як філософсько-правового вчення (світоглядність Фоми Аквінського) знаменується генезисом концепції природного права людини, у тому числі права людських мас на збройне повстання проти тирана, який систематично нехтує справедливістю.

Третій – нового часу етап переходу плебсології як філософсько-правового вчення до становлення плебсологічних ідей Гроція Гуго де Грота; Джона Локка; Жан Жака Руссо; Шарля Луї Монтеск'є; Дені Дідро; Поль Анрі Гольбаха; О.М. Радищева; Імануїла Канта; Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.

Четвертий етап – (середина ХІХ – початок ХХ ст.ст.) формування плебсології як філософсько-правового вчення (система філософських, економічних і соціально-політичних (але позаправових. – М.С.) суджень Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, в основу яких було закладено революційний світогляд робітничого класу про збройну боротьбу за державну владу) відображається потребою вирішити нагальні протиріччя, що виникли між людиною (робітничим класом) і державою (класом капіталістів).

П'ятий етап генезису плебсології як філософсько-правового вчення (система філософсько-правових поглядів Мохандас Карамчанд Ганді про організовану масову боротьбу за національну державну незалежність мирним шляхом) віддзеркалюється новими теоретико-практичними способами і методами вирішення протиріч природно-правового та соціально-правового характеру, що виникають між людиною (нацією, суспільством) і державою (колонізаційним режимом).

Шостий нинішній, завершальний етап формування плебсології як філософсько-правового вчення у повному його науковому форматі кореспондується теоретичним осмисленням усієї систематизованої сукупності відповідних положень у галузі філософії права.

3. Багатовікова історія українського право-державотворення, чинне національне законодавство та відповідна теоретична база, і, в першу чергу, філософсько-правового спрямування, у тому числі, європейського та міжнародного характеру дають об'єктивні підстави розглядати плебсологію як окреме філософсько-правове учення. Зміцнення плебсології як філософсько-правової категорії, а також соціально-правової цінності можливе при комплексному вирішенні проблем, пов'язаних з реформуванням національної правової системи, подоланням кризових явищ, орієнтування її основного вектора поступу на європейський шлях розвитку. Тож, плебсологія – це інтегральна система філософсько-правових поглядів у формі вчення, нова міжгалузева суспільно-правова наука про масову участь мудрого простонароду та інших соціальних і національних груп, як і всього українського народу та усіх народів світу, в право-державотворчих та других позитивних і негативних природно-соціальних процесах, у тому числі глобалізмі і антиглобалізмі, фінансово-економічних, політичних системах і кризах, так само й світових, різного виду виборах, плебісцитах, рівночинно про захист: природи; прав та свобод людини і громадянина; ґендерної рівності; сім'ї; національних та соціальних груп; рідної національної, а також справедливої інтернаціональної державності; мов, культур та ін., з метою боротьби за мир та побудови, з дотриманням принципу національної державності, світового класичного громадянського суспільства.

Таким чином, поняття плебсології охоплює наступні структурні елементи його змісту: 1) плебсологія як систематизована сукупність філософсько-правових поглядів, а відповідно й знань, що реалізуються у формі науково-інтелектуальних та правових відносин (засновані на чинній нормативно-правовій базі) у процесі юриспруденційної діяльності; 2) суб'єктами цієї діяльності є людина, громадянин, сім'я, інші соціальні та національні групи, мудрий простонарод, Український народ, Україна як держава, усі народи світу та їхні держави; 3) мета діяльності у своїй основі становить: а) захист – природи; прав і свобод; ґендерної рівності; мов; культур; рідної національної та справедливої інтернаціональної державності; б) відновлення істинної державної влади, що за певних умов була узурпована; в) боротьбу за мир; побудову світового класичного громадянського суспільства та ін.; 4) методи та способи предмету діяльності.

4. Плебсологія як нова категорія філософії права і одночасно вчення, що уособлює в собі теоретичні, правові та прикладні проблеми, а отже, діяльність суб'єктів, які уповноважені на виконання її як завдань, має два значення: мінімізоване та широкоформатне. У першому варіанті категорія плебсології охоплює низку важливих філософсько-правових питань у межах України як держави, причім на рівні конституційно-правової та галузево-правових сфер. У широкому ж розумінні структура плебсології як філософсько-правового вчення огортає цілинну масу філософсько-правових проблем у межах народів – держав земного світу, зокрема, боротьби за мир, побудови світового класичного громадянського суспільства та ін.

5. Цілком логічним є умовивід щодо нодулярного осмисленого моменту плебсології як філософсько-правового вчення. Власне, слід розуміти ті філософсько-правові погляди автора, відповідно до яких природне право – уречевлена сила волі мудрого простонароду (міч позитивного розуму солідарної основної маси населення), перебуває в усталеній, невпинній конкуренції з природно-соціальним правом хитрощів як негативним соціально-психологічним ступенем вияву хворобливого стану державної влади.

6. Плебсологія на відміну від народознавства, українознавства (україністики), слов'янознавства, по-перше, має філософсько-правову сутність, по-друге, за змістом її парадигми наділена універсальним, у тому числі винятковим, неповторним характером. Джерела предмету плебсології беруть свій філософсько-правовий початок з моменту виникнення природно-правових та соціально-правових протиріч, у центрі уваги яких постають людина і держава з їхніми проблемами та перспективами в контексті загальнолюдської істини. З іншого боку, витоки предмету плебсології як філософсько-правового вчення природно закладені у ядро ареалу стрімкого генезису українського, як і будь-якого іншого суспільства, в межах якого спостерігається імплікаційний зв'язок вічного суперництва природного права та природно-соціального права хитрощів. Щоправда, плебсологічна як філософсько-правова модель декларованого автором природно-соціального права хитрощів подекуди межує зі сферою незаконних заходів у правореалізаційній діяльності органів державної влади, але в основному глибоко проникає у лоно енвіронменту функціонування означених.

7. Структура плебсології як філософсько-правового вчення являє собою логічно впорядковану за змістом і формою новітню наукову концепцію, елементами якої є: а) сутність плебсології як філософсько-правового вчення: поняття, завдання, методи дослідження; б) проблеми генезису плебсології як самостійного філософсько-правового напряму; в) плебсологічні концепти у філософсько-цивільно-правовому форматі та окремих вчення; г) плебсологічні концентри у філософсько-кримінально-правовому та філософсько-юридично-процесуальному аспектах; д) основні закони і аксіоми плебсології та їх значення в правореалізаційній як практичній діяльності; е) сутність єдності плебсологічної як філософсько-правової теорії і практики суспільного розвитку; є) плебсологічне як філософсько-правове світобачення модерного глобального суспільства, а також сучасного глобалізму та антиглобалізму. Структура плебсології як філософсько-правового вчення наділена системою стійких зв'язків, які, по-перше, закономірно забезпечують сутністю єдність кожного з її компонентів, по-друге, надійно зберігають характерні для них зовнішні та внутрішні властивості.

8. Пропонуються сім основних законів плебсології, які у нинішній науковій сфері філософії права фактично відсутні. Отже, закони плебсології ­– це загальновизнані правила у відповідному науково-правовому векторі філософії права. Основні закони плебсології рекомендовані автором у такій логічній послідовності:

а) закон боротьби за мир (виявляє систему і властивості правового забезпечення даного процесу);

б) закон побудови світового класичного громадянського суспільства (демонструє характер та механізм його правового розвитку);

в) закон природного права народу на опір узурпованій державній владі (вказує на шлях суспільних заворушень як натурально-звичаєву форму очищення від диктаторства єдиного народного джерела влади, як першооснови Української республіки);

г) закон плебсонабмічної системи вимірів суспільних заворушень (розкриває їхні загальні, об'єктивні закономірності та причини обумовленості);

ґ) закон "потоку" як природно-соціальний механізм агресії (діє в неорганічній і органічній природі, суспільстві та мисленні);

д) закон масової агресії в умовах юрби (дозволяє зрозуміти його природну дію у різні періоди віку людини);

е) закон узаконення законного себе з участю поміркованої людської маси.

10. У межах даного дисертаційного філософсько-правового дослідження автором запропоновано вісім основних аксіом плебсології. Основні аксіоми плебсологічного як філософсько-правового вчення закономірно вибудувані в наступній черговості:

а) національне природне право володарювати довіку конкурує з реальною державною владою і коригує її діяльність;

б) помилкові державні рішення ухвалюють не нації (народи), а їхні лідери і, наближені до них соціальні групи;

в) природне право людини, нації (народу) повсякчас конкурує з хитрощами державної влади;

г) конфліктні ситуації в державі можуть бути вирішені голосом розуму мудрого простонароду;

г) життя людини, сім'ї, нації (народу), а відтак – суспільства й держави потребує свободи, власності, справедливості і владності;

д) недосконалість людини як відносно розумної істоти перед природою, яково першоосновою всього сущого;

е) людина з її способами правління собою й іншими, у тому числі державою, перебуває в субстанції, що немає меж і протилежна ідеальному;

є) суспільство межі свого вдосконалення не має і мати не може.

11. Ретельне наукове дослідження пропонованої плебсологічної як філософсько-правової тематики дозволяє резюмувати, що типова плебсологічна характеристика об'єкта, який досліджується, має такі елементи:

а) плебсологічний об'єкт як конкретне, тобто природно-соціальне (дія – бездіяльність) явище, подія, національна культура, народна правотворчість, правова норма, право-державотворчі процеси за участю мудрого простонароду та інші аналогічні позитивні та негативні процеси (елементи яких сформульовані у визначенні плебсологія), з його невпинною природно-правовою сутністю;

б) основоположний метод плебсологічного пізнання як концентроване осмислення мудрим простонародом, у формі систематизованої сукупності загального-філософського і названого вище – конкретного;

в) природа виникнення (натуральна, соціальна чи змішана) та генезис предмету дослідження;

г) наслідки (деякі обставини), тобто значення предмету, що досліджується для сучасності: людини, суспільства, рідної національної (справедливої інтернаціональної) державності і світового співтовариства;

ґ) джерела первинних відомостей про предмет, що досліджується;

д) погляди класиків і сучасних вчених про предмет, що досліджується;

е) система природно-правових та соціально-правових ознак предмету дослідження: загальна, галузева;

є) застосування плебсологічних, а також галузевих законів та аксіом, у тому числі нормативно-правових актів, у процесі пізнання відповідного предмету;

ж) думки спеціалістів;

з) висновок експерта (в разі потреби);

і) громадська думка про предмет дослідження;

й) позитивний і негативний вплив предмету, що досліджується на процес боротьби за мир, а також побудову світового класичного громадського суспільства.

12. Раціональне вирішення проблем у сфері суспільних, а отже, і правовідносин – людина (суспільство) і держава (органи державної влади) можливе за умови, якщо Верховною Радою України буде прийнятий закон про громадське судочинство, у якому необхідно передбачити, відповідно до системи адміністративно-територіального устрою держави, функціонування на громадських засадах районних громадських судів, а у їх віданні: громадських дізнавачів, громадських спеціалістів, громадських криміналістів, громадських захисників, громадських обвинувачів й громадських суддів.

13. Дисертант репрезентував, що плебсологія як цілинне вчення філософії права – це новітній науковий засіб філософсько-правового змісту для забезпечення об'єктивного цивілізаційного виміру процесу українського та світового право-державотворення.

14. У дисертаційному дослідженні на основі матеріалів вірменсько-азербайджанського регіонального конфлікту розроблено плебсологічну як філософсько-правову концепцію зі сфери врегулювання даної міжнародно-правової проблеми. Зокрема, автором пропонується запровадити інститут міжнародних громадських судів, що мають своєю метою врегулювання міждержавних регіональних конфліктів.

15. З метою подолання бюрократичних перепон у міжнародній системі кримінального судочинства щодо розгляду справ про скоєні злочини, у сфері регіональних міжетнічних конфліктів, пропонується запровадити громадські міжнародні суди з відповідних кримінально-правових питань. Вироки названих судів матимуть рекомендаційний характер. У разі доведення винуватості особи (групи осіб) у скоєнні умисних посягань на мир і безпеку людства: важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав і народів у відповідних вироках оголошувати винуватим громадську догану (з оприлюдненням в засобах масової інформації) та заявляти клопотання про притягнення винуватих до кримінальної відповідальності судовою системою міжнародного кримінально-правового судочинства.

16. Плебсологія як філософсько-правове вчення дозволяє, завдяки дослідженню природно-правових та соціально-правових протиріч суспільного буття, що виникають між людиною, а отже, основною масою населення і державою (органами її влади), об'єктивно пізнати стан (рівень) розвитку українського, як і будь-якого іншого суспільства, і розробити правову програму його та дальшого генезису, тим більше в умовах глобалізаційних процесів.

17. У дисертаційному дослідженні запропоновано створити консультативний планетарний уряд. Основними доказами на підтвердження зазначеної пропозиції є об'єктивна потреба уникнути загрози Третьої світової війни, у тому числі загрози заволодіння Земним світом без ведення війни у прямому розумінні; узурпації влади у державах у межах континентів та в межах планети Земля. Крім того, до компетенції консультативного планетарного уряду мають входити питання захисту: природи; прав та свобод людини; сім'ї; національної та справедливої інтернаціональної державності. Крім того, – мирного врегулювання різнорідних військових конфліктів, а також боротьби: за мир; з шкідливими для людства глобалізаційними процесами; з голодом; злочинністю, у тому числі міжнародним тероризмом та ін.

Автор буде щиро вдячним кожному за плідні зауваження та пропозиції.

Татяна Анатолиевна Червякова,

Белорусский государственный

экономический университет

(г. Минск)

chervyakova-t@yandex.ru